Постанова

від 29.08.2019 по справі 717/72/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2019 року м. Чернівці

справа № 717/72/19

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Лисака І.Н.,

суддів: Владичана А.І., Кулянди М.І.,

секретар: Собчук І.Ю.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

третя особа: Оселівська сільська рада Кельменецького району Чернівецької області,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 25 червня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Туржанського В.В., дата складання повного тексту рішення 25.06.2019 року, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2019 року позивач звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Оселівська сільська рада Кельменецького району Чернівецької області, про визнання заповіту від 01.02.2016 року, складеного ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 та посвідченого секретарем виконавчого комітету Оселівської сільської ради, недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його тітка - ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 .

У встановлений законом строк позивач подав до приватного нотаріуса заяву про прийняття спадщини за законом, при цьому він дізнався про те, що іншим приватним нотаріусом Лакустою В.І. заведено спадкову справу за заявою спадкоємця за заповітом ОСОБА_2

Вважаючи, що оспорюваний заповіт не відповідає чинному законодавству, оскільки не підписаний ОСОБА_4 , та не відповідав волі останньої, просив позов задовольнити.

Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 25 червня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що не погоджується з оскаржуваним рішенням, оскільки суд допустив порушення норм матеріального та процесуального права, не повно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки викладені в рішенні суду не відповідають обставина справи.

Вказує, що його дядько ОСОБА_5 та його мати ОСОБА_6 були рідними братом та сестрою, а у 1991 році ОСОБА_5 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 та почали проживати в будинку його бабусі по АДРЕСА_1 .

Після того, як у 2003 році померла його мати він переїхав проживати до її будинку по АДРЕСА_1 , оскільки у дядька і тітки були відсутні діти, він проживав з ними однією сім`єю, доглядав за ними та допомагав по господарству, а після смерті дядька у 2012 році він проживав з тіткою як одна сім`я, вели спільне господарство, так як обидва будинки знаходяться рядом. Крім того, вказані обставини підтвердили свідки в суді першої інстанції.

Також наголошує, що заповіт складений ОСОБА_4 не відповідало дійсній волі спадкоємця, оскільки ОСОБА_2 була для неї сторонньою особою, а оскаржуваний заповіт порушує його права, просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу Оселівська сільська рада просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Вказує, що суд дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_1 не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 за законом, а відповідно його права не порушено.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає, виходячи з наступного.

Рішення мотивоване тим, що заповіт ОСОБА_4 від 01 лютого 2016 року є нікчемним як такий, що не підписаний особисто заповідачем, а ОСОБА_1 не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 за законом, а відповідно його права не порушенні.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.55).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 .

01.02.2016 року ОСОБА_4 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті, заповіла ОСОБА_2 (а.с.9).

09.12.2016 року приватним нотаріусом Кельменецького нотаріального округу зведено спадкову справу №700/2016 за заявою ОСОБА_2 (а.с.53-70).

Згідно висновків експерта Чернівецького НДЕКЦ №901 від 17.08.2018 року та №404-К від 24.04.2019 року підписи в рядку підпис в обох примірниках заповіту ОСОБА_4 від 01 лютого 2016 року виконані не ОСОБА_4 , а іншою особою (а.с.21-22, 142-144), таким чином судом першої інстанції встановлено, що заповіт ОСОБА_4 від 01 лютого 2016 року є нікчемним, як такий, що не підписаний особисто заповідачем.

ОСОБА_4 проживала у буд АДРЕСА_2 АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 без реєстрації проживає поруч у буд. № АДРЕСА_3 з 2003 року після смерті своєї матері.

Згідно з ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1222 ЦК України визначено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з приписами ст.1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Частина 2 ст.1235 ЦК України визначає, що заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Частиною 2 ст.236 ЦК України передбачено, що заповідач має право скласти заповіт, щодо усієї спадщини або її частини.

Вимоги, щодо форми та змісту заповіту встановлені ст.1247 ЦК України, зокрема заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст.1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

В силу ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (ст.1264 ЦК України).

Таким чином, для одержання права на спадкування у зазначених осіб необхідне встановлення двох юридичних фактів: 1) проживання однією сім`єю; 2) на час відкриття спадщини має пройти принаймні п`ять років, протягом яких спадкоємець проживав зі спадкодавцем однією сім`єю.

Цивільний кодекс не роз`яснює змісту словосполучення проживання однією сім`єю . За ч. 2 ст. 3 СК сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. При цьому, ст. 2 СК містить відкритий перелік осіб, які належать до членів сім`ї. Однак, поняття проживання однією сім`єю та член сім`ї не є тотожними.

В п.21 Постанови Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування роз`яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 передбачено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Як вбачається з матеріалів справи покійна ОСОБА_4 була дружиною ОСОБА_5 , який був рідним братом матері позивача, а, в свою чергу, ОСОБА_1 не надав суду доказів та не довів належним чином те, що він був пов`язаний із ОСОБА_4 спільним побутом і вони мали взаємні права та обов`язки, що відповідають ознакам сім`ї.

Пояснення про спільне ведення господарства шляхом утримання свійських тварин, садівництва та городу не підтвердженні належними доказами наявності такого шляхом реєстрації у встановленому законом порядку.

Суперечливість його доводів також підтверджується визнанням обставини його перебування у шлюбі з іншою особою, населений пункт проживання якої є відмінним від місця розташування спадкового майна та збігається з місцем реєстрації позивача, що виключає перебування в шлюбі з однією особою з існуванням сім`ї одночасно з поєднанням з іншою особою (спадкодавцем) спільного побуту та бюджету, в наслідок чого висновок суду першої інстанції про відсутність прав спадкоємця після смерті ОСОБА_4 за законом є вірним, а тому спадкування після смерті останньої права позивача не порушують.

Що стосується показів свідків, то колегія вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 дійсно допомагав ОСОБА_4 , порався по господарству, провів воду до її будинку, приносив продукти харчування, однак цього не достатньо для ведення спільного побуту та встановлення ознак сім`ї.

Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено із дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його зміни чи скасування апеляційний суд не вбачає.

Згідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 25 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - підпис /І.Н. Лисак/

Судді - підписи /А.І. Владичан, М.І. Кулянда/