Постанова

від 15.08.2019 по справі 461/2055/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/2055/18 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В.

Провадження № 22-ц/811/1075/18 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.

Категорія:47

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2019 року м.Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі :

головуючого - судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Юзефович Ю.І.,

з участю: ОСОБА_1 Ю ОСОБА_2 ., його представника -

ОСОБА_3 ,представника департаменту містобудування

Львівської міської ради - Ковальчук Х.Я., представника

Львівської міської ради - Кулика А.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Галицького районного суду м.Львова від 02 липня 2018 року у справі за позовом департаменту містобудування Львівської міської ради до Львівської міської ради, ОСОБА_4 про визнання протиправною та скасування ухвали, скасування державної реєстрації права власності,

в с т а н о в и л а:

У березні 2018 року департамент містобудування Львівської міської ради звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 18.09.2014 року №3903 Про затвердження гр. ОСОБА_4 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на АДРЕСА_1 , та скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0596га, кадастровий номер НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1485491646101.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ухвалою Львівської міської ради від 18.09.2014 року №3903 затверджено гр. ОСОБА_4 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано йому земельну ділянку площею 0,0596га на АДРЕСА_1 у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель житлової та громадської забудови. На підставі цієї ухвали, 12.02.2018 року проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку.

Позивач вважає, що оспорювана ним ухвала прийнята з порушенням норм земельного законодавства, оскільки на момент її прийняття спірна земельна ділянка була вільна від забудови і підлягала реалізації на аукціоні (земельних торгах) у відповідності до вимог ст.134 ЗК України.

Також в обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що на вказану ухвалу Львівської міської ради міським головою було накладено вето.

Звернення із даним позовом позивач обґрунтовує тим, що відповідно до Положення про департамент містобудування Львівської міської ради, до повноважень департаменту належить підготовка проектів рішень ради щодо передачі у приватну власність земельних ділянок, надання у користування земельних ділянок, погодження місця розташування та надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельних ділянок, затвердження проекту відведення земельних ділянок, надання дозволу на зміну цільового призначення земельних ділянок; участь в організації та проведенні земельних аукціонів і конкурсів; подання пропозицій щодо визначення стартової ціни земельної ділянки комунальної власності, що призначається для продажу на аукціоні; на підставі рішення ради або рішень судів укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок, договорів оренди, договорів про земельні сервітути, договорів (угод) про відшкодування втрат від недоотримання коштів за фактичне землекористування.

Відповідно до пунктів 21, 62, 63 розділу VІІІ Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 08.07.2010 року №3704, до повноважень департаменту належить здійснення контролю за дотриманням законодавства України і положень про геодезичний нагляд і геодезичну службу у межах міста, підготовка матеріалів та внесення на розгляд міської ради пропозицій щодо справляння плати за землю, викупу земельних ділянок для суспільних потреб територіальної громади, організації і здійснення землеустрою та моніторингу земель, вирішення інших питань відповідно до законодавства України, створення умов для раціонального та економічно обґрунтованого використання земель міста, здійснення заходів щодо розвитку ринку земель міста.

Позивач зазначає, що оспорювана ухвала порушує інтереси департаменту містобудування Львівської міської ради, оскільки саме на департамент покладено повноваження щодо створення умов для раціонального та економічно обґрунтованого використання земель міста, здійснення заходів щодо розвитку ринку земель міста.

Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 02 .07.2018 року позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано ухвалу Львівської міської ради від 18.09.2014 року №3903 Про затвердження гр. ОСОБА_4 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0596га, кадастровий номер НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1485491646101.

Стягнуто з Львівської міської ради в користь департаменту містобудування Львівської міської ради 3534 грн. судового збору.

Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_4 , просить його скасувати з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення, а саме: суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, хоча справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, оскільки в силу вимог цивільного процесуального закону не могла бути визнана малозначною, в тому числі, зважаючи на вартість спірної земельної ділянки та значення справи для сторін, зокрема, для нього, оскільки позивач оспорює його право власності на землю; справу розглянуто судом за його відсутності без належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання, оскільки всі судові повістки та повідомлення направлялись судом на адресу місцезнаходження спірної земельної ділянки - АДРЕСА_1 , та на невідому йому адресу: АДРЕСА_2 , хоча суду було достовірно відомо про зареєстроване місце його проживання: АДРЕСА_2 , інформацію про яке суд отримав на свій запит від органів Державної міграційної служби України у Львівській області.

Апелянт зазначає, що допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального закону щодо належного повідомлення про розгляд справи позбавило його можливості скористатись передбаченими цивільним процесуальним законом правами подати відзив на позовну заяву та докази на підтвердження безпідставності пред`явлених до нього вимог.

Крім того, на переконання апелянта, позивач не довів існування спору про право на земельну ділянку, оскільки в позивача відсутнє право володіння, користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.

Зазначає, що департамент містобудування як виконавчий орган місцевого самоврядування з наданими та делегованими йому повноваженнями не має права користуватись, володіти та розпоряджатись спірною земельною ділянкою, а право на здійснення заходів щодо ринку землі міста та право на створення умов використання земель міста - не відноситься до права розпорядження землею, що є виключними повноваженнями (виключними правами) ради, а не її виконавчого органу.

Апелянт вважає безпідставними доводи позивача і неправильними висновки суду про те, що оспорювана ухвала винесена з порушенням вимог статті 134 ЗК України, оскільки в межах наданих Львівській міській раді законом повноважень, остання розпорядилась землями комунальної власності, передавши йому спірну земельну ділянку безоплатно у власність в порядку, визначеному ст.ст.118, 121 ЗК України.

Зазначає, що судом не враховано норму ч.3 ст.134 ЗК України, якою передбачено, що земельні торги не проводяться, якщо земельна ділянка передана фізичній особі на підставі ст.121 цього Кодексу, а оспорюваною ухвалою спірна земельна ділянка була передана йому Львівською міською радою саме відповідно до ст.121 ЗК України, про що вказано в самій ухвалі.

Звертає увагу, що до прийняття першої ухвали Львівської міської ради №2933 від 21.11.2013 року, законність якої підтверджена рішенням суду в адміністративній справі, яке набрало законної сили, та до прийняття оспорюваної в даній справі ухвали, земельна ділянка по АДРЕСА_1 не була виставлена на земельні торги, відтак, ні він, ні будь-хто інший не міг придбати цю земельну ділянку в порядку, встановленому ст.ст.134-139 ЗК України.

Також апелянт просить врахувати, що оспорювана позивачем ухвала Львівської міської ради №3909 від 18.09.2014 року вже була предметом розгляду в адміністративній справі №876/2519/16 і її законність підтверджена постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.10.2017 року, якими встановлено, що ухвала Львівської міської ради №3909 від 18.09.2014 року Про затвердження гр. ОСОБА_4 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на АДРЕСА_1 була винесена на розгляд міської ради законно, у встановленому порядку і така ухвала законно прийнята з урахуванням зауважень міського голови (вето), яке було подолано більшістю голосів на засіданні сесії ради.

Зазначає, що повноваження Львівської міської ради щодо прийняття оспорюваної ухвали про передачу йому у власність спірної земельної ділянки без проведення земельних торгів, про які зазначено в зауваженні міського голови, вже були оцінені судом у вказаній адміністративній справі і суд, визнавши дії міського голови щодо не підписання ухвали незаконними, дійшов висновку, що така ухвала законно прийнята і підлягає підписанню міським головою Садовим А ОСОБА_5 ., зобов`язавши міського голову підписати цю ухвалу.

Вказує, що лише у лютому 2018 року, після накладення державною виконавчою службою штрафу, міський голова підписав ухвалу, на підставі якої він (апелянт) зареєстрував своє право власності на спірну земельну ділянку.

Вважає, що сторони зумисне не повідомили суд першої інстанції про встановлені судовими рішеннями обставини, а штучно створений спір між позивачем та відповідачем, які обоє представляють владу і є одним й тим самим органом місцевого самоврядування, представництво інтересів яких здійснювалось однією і тією самою особою - виконавчим органом того самого органу місцевого самоврядування, був спрямований на позбавлення його в такий спосіб права власності на земельну ділянку.

Апелянт при вирішенні справи просить врахувати, що оспорювана ухвала Львівської міської ради №3909 від 18.09.2014 року прийнята на підставі представленого проекту землеустрою, який погоджений та затверджений позивачем до прийняття цієї ухвали, а також на підставі ухвали Львівської міської ради №2933 від 21.11.2013 року Про погодження гр. ОСОБА_4 місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , яка завізована позивачем перед прийняттям оспорюваної ухвали, однак, суд, скасовуючи цю ухвалу, не витребував проекту землеустрою та завізованої позивачем попередньої ухвали Львівської міської ради №2933 від 21.11.2013 року.

Також, просить врахувати, що позовна заява подана позивачем після спливу позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні вказаного позову.

Крім того, вважає, що ще однією підставою для скасування рішення суду є порушення правил юрисдикції загальних судів, оскільки зі змісту позовної заяви вбачається, що дослідженню підлягають владні управлінські дії Львівської міської ради і спір про право в даному випадку відсутній, відтак, справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Заслухавши пояснення сторони відповідача ОСОБА_4 на підтримання апеляційної скарги, заперечення сторони позивача та відповідача Львівської міської ради, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Частиною третьою статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема: справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до ч.2 ст.19 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження.

За вимогами частини четвертої статті 19 ЦПК України (у чинній на момент звернення до суду з позовом редакції), спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч.6 ст.19 ЦПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч.3 ст.274 ЦПК України (у редакції, чинній на момент вирішення судом питання про відкриття провадження в справі), при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною четвертою статті 274 ЦПК України визначено категорії справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

До переліку таких справ входять, зокрема, справи у спорах, в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч.1 ст.277 ЦПК України, питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

З матеріалів справи встановлено, що предметом спору за позовною заявою департаменту містобудування Львівської міської ради є земельна ділянка площею 0,0596га на АДРЕСА_1 м.Львові, право приватної власності на яку зареєстроване за відповідачем ОСОБА_4 12.02.2018 року на підставі оспорюваної ухвали Львівської міської ради №3903 від 18.09.2014 року.

Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 13.04.2018 року відкрито провадження у даній справі і призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

При цьому, відомості про нормативно-грошову оцінку спірної земельної ділянки на момент вирішення судом першої інстанції питання про відкриття провадження в справі в матеріалах справи відсутні.

З наданого апеляційному суду витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (а.с.244) встановлено, що нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки становить 1166455 грн. 44 коп., що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року.

Таким чином, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону й те, що одна із позовних вимог за позовною заявою департаменту містобудування Львівської міської ради стосується оспорювання права власності на нерухоме майно - земельну ділянку, дійсна вартість якої перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, колегія суддів доходить висновку про те, що визначених процесуальним законом підстав розглядати справи в порядку спрощеного позовного провадження у суду першої інстанції не було, оскільки справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Крім того, з матеріалів справи встановлено, що за відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України у Львівській області, отриманими на запит суду в порядку ч.6 ст.187 ЦПК України при вирішенні питання про відкриття провадження у справі (а.с.31), зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_4 є: АДРЕСА_2 , однак, копія ухвали про відкриття провадження та всі судові повістки надсилались судом першої інстанції на адресу місцезнаходження спірної земельної ділянки: АДРЕСА_1 вул АДРЕСА_3 Літня АДРЕСА_1 , або на адресу, яка жодною із сторін не зазначалась як місце проживання відповідача ОСОБА_4 , а саме: АДРЕСА_2 , а тому повертались до суду без вручення адресату з відміткою за закінченням терміну зберігання та з тієї причини, що відсутня така адреса (а.с.33, 36-37, 42-46, 50-51, 57-62).

Надсилання судом першої інстанції судових повісток, в тому числі разом із копіями відповідних документів та судових рішень, не за зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_4 , яким є: АДРЕСА_2 , є порушенням вимог ст.128 ЦПК України, наслідком чого є розгляд справи у його відсутності, що призвело до порушення процесуальних прав відповідача, зокрема, на подання відзиву на позовну заяву та доказів на підтвердження своєї правової позиції, як сторони у справі.

Отже, справу розглянуто судом першої інстанції за відсутності відповідача ОСОБА_4 , не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду.

Відповідно до п.п.3,7 ч.3 ст.376 ЦПК України, допущення судом першої інстанції наведених вище порушень процесуального закону є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням апеляційним судом нового рішення по суті справи.

Крім того, неповідомлення стороною позивача та відповідача Львівської міської ради про наявність судових рішень, що набрали законної сили, в інших справах, в яких брали участь відповідач ОСОБА_4 та Львівська міська рада, і на які апелянт ОСОБА_4 посилається в обґрунтування доводів апеляційної скарги, а також позбавлення відповідача ОСОБА_4 внаслідок наведених вище і допущених судом першої інстанції процесуальних порушень подати письмові докази на заперечення позовних вимог позивача, які він долучив до апеляційної скарги, призвело до неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи і, як наслідок, неправильного вирішення по суті справи, що також, відповідно до ч.2 ст.376 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням апеляційним судом нового рішення по суті справи.

Крім того, судом першої інстанції не встановлено і не зазначено в рішенні, у чому саме полягає порушення прав позивача прийняттям Львівською міською радою оспорюваної ухвали, не застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, що також призвело до неправильного вирішення справи і є, відповідно до ч.2 ст.376 ЦПК України, підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням апеляційним судом нового рішення по суті справи.

З урахуванням вимог ст.367 ЦПК України та об`єктивною неможливістю відповідача ОСОБА_4 подати докази на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої заперечення на позов, що зумовлена допущеними і названими вище процесуальними порушеннями суду першої інстанції при розгляді даної справи, колегія суддів приймає докази, які подані відповідачем ОСОБА_4 до суду апеляційної інстанції.

Дослідивши докази, подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень, апеляційним судом встановлено наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

21.11.2013 року Львівською міською радою прийнято ухвалу №2933 (а.с.97), якою припинено житлово-будівельному кооперативу Маяк право користування земельною ділянкою площею 0,0596га на АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 і погоджено гр. ОСОБА_4 місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0596га на АДРЕСА_1 у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель житлової та громадської забудови.

Пунктом 3 цієї ухвали передбачено, що гр. ОСОБА_4 повинен подати у встановленому порядку міській раді на затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Ухвала Львівської міської ради №2933 від 21.11.2013 року була предметом розгляду в адміністративній справі №876/7512/15 за позовом житлово-будівельного кооперативу Маяк до Львівської міської ради, третьої особи ОСОБА_4 про визнання протиправною та скасування цієї ухвали і постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2015 року (а.с.140-142), у задоволенні вказаного позову житлово-будівельного кооперативу Маяк відмовлено, зокрема, з тієї підстави, що Львівська міська рада, будучи власником спірної земельної ділянки, вправі була нею розпорядитись, передавши її ОСОБА_4 у встановленому законом порядку.

На виконання вказаної вище ухвали Львівської міської ради №2933 від 21.11.2013 року, для вирішення Львівською міською радою питання передачі спірної земельної ділянки у власність, відповідачем ОСОБА_4 було подано проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та всі необхідні для цього документи (а.с.91- 120), на підставі яких 20.02.2014 року відділом Держземагенства у м.Львові Головного управління Держземагенства у Львівській області надано висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 (а.с.117).

Також у згаданих вище документах є висновок управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради від 19.02.2014 року про погодження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у приватну власність відповідача ОСОБА_4 (а.с.100) та довідка відділу Держземагенства у м.Львові Головного управління Держземагенства у Львівській області від 08.07.2013 року за №40/01-14/3217 про відсутність у відповідача на праві власності земельних ділянок у АДРЕСА_4 Рудно та АДРЕСА_5 (а.с.205).

За результатами розгляду звернення ОСОБА_4 , зареєстрованого у Львівській міській раді 24.02.2014 року за №З-К-3516/АП, та поданих ним документів, 18.09.2014 року 16-ою сесією 6-го скликання Львівської міської прийнято ухвалу №3903 (оспорювану ухвалу), якою затверджено гр. ОСОБА_4 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку площею 0,0596га (кадастровий номер НОМЕР_1 ) на АДРЕСА_1 у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель житлової та громадської забудови (а.с.7).

Як на правову підставу для передачі у власність відповідача ОСОБА_4 вказаної земельної ділянки, Львівська міська рада посилалась, зокрема, на ст.ст.12, 40, 118 та 121 ЗК України.

Статтею 12 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент прийняття Львівської міською радою оспорюваної ухвали (далі - ЗК України), передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Підстави набуття права на землю із земель комунальної власності визначені статтею 116 ЗК України.

Так, зокрема, частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 ЗК).

Відповідно до п. в ч.3 ст.116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Статтею 40 ЗК України також передбачено, що громадянам України за рішенням органів місцевого самоврядування можуть передаватись безоплатно у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені статтею 121 ЗК України.

Так, зокрема, відповідно до п. г ч.1 ст.121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку у містах - не більше 0,10га.

Частиною першою статті 134 ЗК України передбачено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною третьою статті 134 ЗК України також визначено, що земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи наведені вище норми ЗК України та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів доходить висновку про те, що спірна земельна ділянка була передана у власність відповідача ОСОБА_4 із земель комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам на підставі ст.121 ЗК України, а тому, із урахуванням норми ч.3 ст.134 цього Кодексу, правових підстав для висновку про передачу спірної земельної ділянки у власність лише шляхом проведення аукціону (земельних торгів) в порядку ч.1 ст.134 ЗК України, немає і, відповідно, немає й підстав для висновку про незаконність ухвали Львівської міської ради №3903 від 18.09.2014 року.

Доводи позивача та висновки суду першої інстанції про незаконність оспорюваної ухвали та її скасування у зв`язку із накладення на неї вето Львівським міським головою є також безпідставними і спростовуються доказами, наданими апеляційному суду стороною відповідача ОСОБА_4 .

Так, зокрема, встановлено, що 22.09.2014 року Львівський міський голова подав зауваження до ухвали Львівської міської ради №3903 від 18.09.2014 року, вважаючи за доцільне реалізувати спірну земельну ділянку через земельний аукціон з метою збільшення надходжень в міський бюджет, у зв`язку з чим зупинив дію цієї ухвали і просив її розглянути повторно в порядку, встановленому чинним законодавством (а.с.8).

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2016 року (а.с.121-123), залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.10.2017 року (а.с.124-126), в адміністративній справі №876/25 за позовом ОСОБА_4 до Львівського міського голови Садового А.І., управління Секретаріат ради Львівської міської ради , організаційне управління Львівської міської ради, третьої особи Львівської міської ради про визнання дій, бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, визнано протиправною бездіяльність Львівського міського голови Садового А.І. щодо не підписання ухвали Львівської міської ради від 18.09.2014 року Про затвердження гр. ОСОБА_4 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на АДРЕСА_1 та зобов`язано Львівського міського голову ОСОБА_6 вчинити дії, передбачені підпунктом 3 пункту 4 статті 42 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні щодо підписання вказаної ухвали.

Після виконання у лютому 2018 року міським головою вказаного судового рішення (а.с.213), відповідач ОСОБА_4 12.02.2018 року здійснив державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку на підставі ухвали Львівської міської ради №3903 від 18.09.2014 року (а.с.13-14).

Таким чином, з наведених вище мотивів позовні вимоги позивача про незаконність оспорюваної ухвали, її скасування та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Окрім того, департаментом містобудування Львівської міської ради не доведено, а судом не встановлено порушення прав департаменту внаслідок прийняття Львівською міською радою оспорюваної ухвали та державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку, які б підлягали захисту в судовому порядку відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України, оскільки, як безспірно встановлено і визнається самим позивачем, до передачі спірної земельної ділянки у власність відповідача ОСОБА_4 , ця земельна ділянка перебувала у комунальній власності територіальної громади міста Львова, розпорядження якою відповідно до наведених вище норм ЗК України належить до виключної компетенції Львівської міської ради, а не названого департаменту.

Отже, з усіх наведених вище підстав вказаний позов департаменту містобудування Львівської міської ради не може бути задоволений, а тому оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог департаменту містобудування Львівської міської ради в повному обсягу.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову за безпідставністю заявлених позивачем позовних вимог, правових підстав для застосування наслідків спливу позовної давності немає.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про непідвідомчість справи судам загальної юрисдикції, оскільки у зв`язку з державною реєстрацією права власності відповідача ОСОБА_4 на земельну ділянку на підставі оспорюваної ухвали Львівської міської ради, спір набув приватно-правового інтересу, так як позивачем оспорюється право власності відповідача ОСОБА_4 на землю, а тому підстав для закриття провадження у справі, відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.377 ЦПК України, - немає.

З урахуванням вимог ст.141 ЦПК України про розподіл судових витрат, з позивача у користь відповідача ОСОБА_4 підлягають стягненню судові витрати, понесені ним по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 5301 грн. (а.с.80).

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.1-4, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Галицького районного суду м.Львова від 02 липня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову департаменту містобудування Львівської міської ради про визнання протиправною та скасування ухвали Львівської міської ради від 18.09.2014 року №3903 Про затвердження гр. ОСОБА_4 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на АДРЕСА_1 , скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0596 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1485491646101, - відмовити.

Стягнути з департаменту містобудування Львівської міської ради (м.Львів, пл.Ринок, 1, ЄДРПОУ 34857473) у користь ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 5301 гривні.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 27 серпня 2019 року.

Головуючий: Бойко С.М.

Судді: Копняк С.М.

Ніткевич А.В.