Постанова

від 28.08.2019 по справі 530/374/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 530/374/16-ц

провадження № 61-25122св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне підприємство Картопля Полтавщини ,

третя особа - реєстраційна служба Зіньківського районного управління юстиції Полтавської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зінківського районного суду Полтавської області від 07 червня 2016 року у складі судді Должка С. Р., рішення апеляційного суду Полтавської області від 18 липня 2016 року у складі колегії суддів Карпушина Г. Л., Винниченка Ю. М., Пилипчук Л. І. та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Гальонкіна С. А., Мартєва С. Ю., Хіль Л. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного підприємства Картопля Полтавщини (далі - ПП Картопля Полтавщини ), третя особа - реєстраційна служба Зінківського районного управління юстиції у Полтавській області, про визнання додаткової угоди від 28 квітня 2015 року недійсною та розірвання договору оренди земельної ділянки від 26 червня 2007 року.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки - ОСОБА_2 , після смерті якого вона у встановлений законом строк прийняла в спадщину земельну ділянку площею 3,4452 га, що розташована на території Бірківської сільської ради Зінківського району Полтавської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Після отримання спадщини вона дізналась, що її батьком, ще за життя, 03 квітня 2007 року укладено договір оренди вказаної земельної ділянки з ПП Картопля Полтавщини терміном на 10 років.

ОСОБА_1 не бажала продовжувати орендні відносини з ПП Картопля Полтавщини , тому на підставі пункту 40 договору оренди звернулась до відповідача з вимогою про розірвання договору оренди від 03 квітня

2007 року, однак їй було повідомлено, що її батьком 28 квітня

2015 року підписано додаткову угоду про внесення змін до договору оренди, якою було продовжено строк дії даного договору та внесено зміни до пункту 40 договору. Проте її батько не міг підписати вказану додаткову угоду, оскільки на момент її підписання та до самої смерті він знаходився в Полтавській установі виконання покарань № 23.

ОСОБА_1 просила визнати додаткову угоду, укладену 28 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ПП Картопля Полтавщини , недійсною; розірвати договір оренди землі, укладений між ОСОБА_2 та ПП Картопля Полтавщини і зареєстрований 26 червня 2007 року; стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 07 червня 2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Розірвано договір оренди земельної ділянки від 26 червня 2007 року укладений між ОСОБА_2 та ПП Картопля Полтавщини , що зареєстрований в Зіньківському районному відділі центру ДЗК при Держкомземі України від

26 червня 2007 року за № 040755500363.

Стягнуто з ПП Картопля Полтавщини на користь ОСОБА_1 551,21 грн сплаченого судового збору.

У задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивач як новий власник земельної ділянки на підставі пункту 40 договору оренди землі скористалась своїм правом на розірвання договору. При цьому ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що підпис на додатковій угоді від 28 квітня 2015 року не належить її померлому батьку - ОСОБА_2 .

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 18 липня 2016 року апеляційну скаргу ПП Картопля Полтавщини задоволено.

Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 07 червня

2016 року в частині задоволених позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки від 26 червня 2007 року укладеного між ОСОБА_2 та ПП Картопля Полтавщини , що зареєстрований в Зіньківському районному відділі ДЗК при Держкомземі України від 26 червня 2007 року за

№ 040755500363 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки від 26 червня 2007 року, апеляційний суд виходив з того, що додаткова угода, яка була укладена 28 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ПП Картопля Полтавщини судом недійсною визнана не була, а тому при розгляді спору між сторонами підлягає застосуванню положення пункту 40 договору (в редакції від 28 квітня 2015 року), яка не передбачає перехід права власності на орендовану земельну ділянку, як підставу для розірвання договору.

В іншій частині суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачкою того, що підпис на додатковій угоді від 28 квітня 2015 року не належить її померлому батьку - ОСОБА_2 .

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 18 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 07 червня

2016 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог

ОСОБА_1 про визнання додаткової угоди недійсною та ухвалено в цій частині нове рішення.

Визнано додаткову угоду від 28 квітня 2015 року про внесення змін до договору оренди від 03 квітня 2007 року, зареєстрований 26 червня 2007 року за № 040755500363, укладену між ОСОБА_2 та ПП Картопля Полтавщини недійсною.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 18 липня 2016 року скасовано.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові та згідно зі статтею 318 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) рішення апеляційного суду Полтавської області від

18 липня 2016 року, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання додаткової угоди недійсною, апеляційний суд виходив із того, що батько позивача - ОСОБА_2 , у квітні - травні 2015 року утримувався у Полтавській установі виконання покарань № 23, за цей час не отримував та не направляв листи чи іншу кореспонденцію. При цьому матеріали справи не містять доказів, які б вказували на можливість підписати ОСОБА_2 додаткову угоду через представника.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року касаційну скаргу ПП Картопля Полтавщини задоволено частково.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 18 серпня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 07 червня

2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною додаткову угоду до договору оренди залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 07 червня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною додаткову угоду від 28 квітня 2015 року до договору оренди від 03 квітня 2007 року, апеляційний суд виходив із того, що позивачем не доведено беззаперечними належними та допустими доказами того факту, що додаткова угода була підписана не її батьком, а іншої особою. При цьому, колегія суддів взяла до уваги висновок експертизи від 10 серпня 2017 року № 1444.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

17 жовтня 2017 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги, просить скасувати рішення Зінківського районного суду Полтавської області від 07 червня 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до

ПП Картопля Полтавщини про визнання додаткової угоди від 28 квітня

2015 року недійсною, скасувати рішення апеляційного суду Полтавської області від 18 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2017 року та визнати недійсною додаткову угоду від

28 квітня 2015 року, укладену між ОСОБА_2 та ПП Картопля Полтавщини про внесення змін до договору оренди від 03 квітня 2007 року, якою було продовжено строк дії даного договору, а також внесено зміни до пункту 40 договору, яким регламентувався порядок розірвання договору у разі переходу права власності на земельну ділянку, вирішити питання щодо розподілу судових витрат, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що підпис у додатковій угоді виконано саме ОСОБА_2 є хибним, оскільки висновок експертизи від 10 серпня 2017 року № 1444 не містить чіткої відповіді стосовно того, хто саме здійснив підпис. Апеляційний суд взявши до уваги вказаний висновок експертизи, не надав уваги іншим доказам наявних у матеріалах справи, з яких вбачається, що ОСОБА_2 на момент підписання спірного додаткового договору перебував у місцях позбавлення волі. Доручення на вчинення від його імені підпису нікому не надавав. Листування з ним не відбувалось.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Зіньківського районного суду Полтавської області.

У грудні 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.

Розпорядженням від 10 червня 2019 року № 642/0/226-19 за касаційним провадженням № 61-25122св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 10 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення Зінківського районного суду Полтавської області від 07 червня

2016 року, рішення апеляційного суду Полтавської області від 18 липня

2016 року та ухвала апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня

2017 року оскаржуються в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ПП Картопля Полтавщини про визнання додаткової угоди від 28 квітня

2015 року недійсною.

Рішення Зінківського районного суду Полтавської області від 07 червня

2016 року, рішення апеляційного суду Полтавської області від 18 липня

2016 року та ухвала апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня

2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ПП Картопля Полтавщини про розірвання договору оренди земельної ділянки від 26 червня 2007 року не оскаржуються, а тому згідно правил статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції в цій частині не перевіряються.

Короткий зміст фактичних обставин справи:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача - ОСОБА_2 . Після його смерті ОСОБА_1 у встановленому законом порядку оформила спадкові права на земельну ділянку площею 3,4452 га, розташовану на території Бірківської сільської ради Зіньківського району, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер -5321381000:00:007:0012 .

Після отримання спадщини, ОСОБА_1 дізналась, що її батьком ОСОБА_2 , за життя було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки від

03 квітня 2007 року з ПП Картопля Полтавщини терміном на 10 років. Вказаний договір зареєстрований в Зіньківському районному відділі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України , про що вчинено запис від 26 червня 2007 року № 040755500363.

На підставі пункту 40 договору оренди позивач звернулась до відповідача з вимогою про розірвання договору оренди від 03 квітня 2007 року, оскільки не бажала продовжувати правовідносини з ПП Картопля Полтавщини . Однак їй було повідомлено, що її батьком ОСОБА_2 28 квітня 2015 року підписано додаткову угоду про внесення змін до договору оренди, якою було продовжено строк дії даного договору та внесено зміни до пункту 40 договору оренди.

Додатковою угодою від 28 квітня 2015 року, яка підписана обома сторонами - ОСОБА_2 та ПП Картопля Полтавщини , внесено зміни до пункту 8 щодо строку дії договору та визначено, що договір укладено на 20 років. Також внесено зміни до пункту 9 та пункту 40, які викладено в новій редакції. В пункті 9 визначено новий розмір орендної плати, а в пункті 40, серед іншого визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої сторони не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Вказана угода зареєстрована в реєстраційній службі Зіньківського районного управління юстиції Полтавської області 03 лютого 2016 року № 13100298.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги в частині визнання додаткової угоди недійсною ОСОБА_1 посилалася на те, що її батько не міг підписати вказану додаткову угоду, оскільки на момент її підписання та до самої смерті він знаходився в Полтавській установі виконання покарань № 23. Та саме за таких обставин додаткова угода є такою, що не відповідає внутрішній волі (намірам) ОСОБА_2 .

За результатами проведеної експертизи на адресу апеляційного суду надійшов висновок експерта № 1444 від 10 серпня 2017 року, відповідно до якого, підпис від імені ОСОБА_2 у графі Орендодавець додаткової угоди від 28 квітня 2015 року до договору оренди земельної ділянки від

03 квітня 2007 року укладеного між ОСОБА_2 та ПП Картопля Полтавщини ймовірно виконаний ОСОБА_2 . Висновок наданий у вірогідній формі за причин вказаних в дослідженні.

В частині Дослідження експертного висновку зазначено, що при порівнянні методом зіставлення досліджуваного підпису в документі № 2 (додаткова угода від 28 квітня 2015 року) зі зразками підпису ОСОБА_2 встановлений відносний збіг та розбіжності. Встановлені збіжні ознаки стійкі, проте за своїм обсягом і значущістю утворюють сукупність лише близьку до індивідуальної. Виявити більшу кількість збігів не вдалося внаслідок стислості і простоти будови підписів ОСОБА_2 та в зв`язку з недостатністю наданих експерту вільних зразків підпису. Тому встановлені збіжні ознаки достатні лише для вірогідного висновку. Що стосується виявлених розбіжних ознак, то вони в даному випадку не суттєві і можуть бути пояснені великою варіаційністю підпису ОСОБА_2 , яка не проявилась у наданих зразках.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно з статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).

Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів встановили, що підпис в графі Орендодавець додаткової угоди від 28 квітня 2015 року до договору оренди земельної ділянки від 03 квітня 2007 року укладеного між ОСОБА_2 та ПП Картопля Полтавщини виконаний

ОСОБА_2 . При цьому апеляційним суд під час повторного перегляду справи було проведено експертизу, яка була врахована судом. Дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки належних та допустимих доказів того, що підпис було виконано не батьком позивачки, ОСОБА_1 не надано.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи заявника про те, що судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки іншим доказам, наявних в матеріалах справи, а взято лише до уваги висновок експерта від 10 серпня 2017 року № 1444 спростовуються мотивувальною частиною судового рішення, з якого вбачається, що судом надавалась оцінка всім доказам та доводам позивачки і, відповідно, зроблена належна оцінка.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Зінківського районного суду Полтавської області від 07 червня 2016 року, рішення апеляційного суду Полтавської області від

18 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від

26 вересня 2017 року оскаржуються в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ПП Картопля Полтавщини про визнання додаткової угоди від 28 квітня 2015 року недійсною - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Щодо судових витрат:

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги

ОСОБА_1 без задоволення, то розподіл судових витрат відповідно до правил статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Зінківського районного суду Полтавської області від 07 червня

2016 року, рішення апеляційного суду Полтавської області від 18 липня

2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня

2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до приватного підприємства Картопля Полтавщини , третя особа - реєстраційна служба Зіньківського районного управління юстиції у Полтавській області, про визнання додаткової угоди від 28 квітня 2015 року недійсною залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко