Ухвала

від 29.08.2019 по справі 240/5358/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 серпня 2019 року

Київ

справа №240/5358/18

адміністративне провадження №К/9901/23754/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Желєзного І.В.,

суддів: Рибачука А.І., Саприкіної І.В.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2019 року

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року

у справі № 240/5358/18

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

про зобов`язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою,

УСТАНОВИВ:

В листопаді 2019 року позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області в якому просив:

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою ОСОБА_1 , викладену у наказі від 13 вересня 2018 року з послідуючою передачею земельної ділянки в оренду на термін 49 років для сінокосіння за клопотанням від 03 травня 2018 року;

- скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 13 вересня 2018 року №166;

- зобов`язати Головне управління Держеокадастру у Житомирській області надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки для сінокосіння за кадастровим номером 1820388300:06:000:0384 , яка розташована на території Андрушівського району Житомирської області з послідуючою передачею в оренду на 49 років.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 13 вересня 2018 року №166 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у користування (в оренду) строком на 49 років земельної ділянки за кадастровим номером 1820388300: 06 : 000: 0384 для сінокосіння площею 32,0481 га, яка розташована на території Андрушівського району Житомирської області, згідно з клопотанням ОСОБА_1 від 03 травня 2018 року. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у користування (в оренду) строком на 49 років земельної ділянки за кадастровим номером 1820388300:06:000:0384 для сінокосіння площею 32,0481 га, яка розташована на території Андрушівського району Житомирської області, згідно з клопотанням ОСОБА_1 від 03 травня 2018 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

15 серпня 2019 року відповідачем направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року у справі №240/5358/18.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до пунктом 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Відповідно до частини другої статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно пунктом 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Предметом розгляду у даній справі є визнання протиправною відмови Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Тож касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

В даному випадку характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, дають підстави вважати, що судове рішення, ухвалене у цій справі як у справі незначної складності, не підлягає касаційному оскарженню.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Суд також враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження; скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу (частина "с" статті 7 Рекомендацій).

Мотиви суду апеляційної інстанції, якими він керувався при перегляді рішення суду першої інстанції у справі № 240/5358/18, відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17, яка містить висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, про що суд апеляційної інстанції і зазначив в оскаржуваній постанові.

Суд також враховує, що згідно з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, відповідача зобов`язано надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у користування (в оренду) земельної ділянки для сінокосіння, при цьому отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (в оренду).

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийнято у справі незначної складності, а передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржниками не обґрунтовані у касаційній скарзі у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічна правова позиція стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності викладена Верховним Судом в ухвалах від 30 травня 2019 року у справі № 824/16/19-а, від 24 червня 2019 року у справі № 560/4169/18.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року у справі № 240/5358/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про зобов`язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою.

Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді І.В. Желєзний

А.І. Рибачук

І.В. Саприкіна