Постанова

від 29.08.2019 по справі 826/25845/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 826/25845/15

адміністративне провадження № К/9901/14095/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Єзерова А. А., Желєзного І. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Інститут розвитку передових технологій на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва (колегія у складі головуючого судді Кобилянського К. М., суддів Мазур А. С., Федорчука А. Б.) від 22 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Костюк Л. О., суддів Бужак Н. П., Твердохліб В. А.) від 26 травня 2016 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства Інститут розвитку передових технологій до Міністерства юстиції України, третя особа - Державне підприємство Інформаційний центр Міністерства юстиції України, про визнання протиправним та скасування наказу,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року Приватне акціонерне товариство Інститут розвитку передових технологій (далі - ПрАТ Інститут розвитку передових технологій ) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст), у якій просив визнати протиправним та скасувати з моменту його прийняття наказ Мін`юсту від 11 вересня 2015 року № 258/7 про ліквідацію Державного підприємства Інформаційний центр Міністерства юстиції України (далі - Держінформ`юст).

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Держінформ`юст належить до об`єкта державної власності, який має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, а тому наказ Мін`юсту про його ліквідацію протиправно прийнятий без погодження з Кабінетом Міністрів України і підлягає скасуванню. Крім того, за позицією позивача, ліквідація Держінформ`юсту суттєво порушить його права, оскільки останнє має значну заборгованість перед ПрАТ Інститут розвитку передових технологій .

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 22 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016 року, відмовив у задоволенні позову.

При ухваленні таких рішень суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відсутність у позивача прав чи обов`язків у зв`язку із оскаржуваним наказом не породжує для нього права на захист, оскільки зазначений наказ не стосується його безпосередньо, а тому посилання позивача на порушення його прав є безпідставними.

Не погодившись із вказаними вище судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, у червні 2016 року ПрАТ Інститут розвитку передових технологій подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просило скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги ПрАТ Інститут розвитку передових технологій зазначило, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про неналежність Держінформ`юсту до об`єктів державної власності, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Також скаржник вказав, що оскаржуваний наказ безпосередньо стосується його прав та інтересів, оскільки призвів до втрати позивачем права вимагати примусове виконання судових рішень про стягнення заборгованості з Держінформ`юсту.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 червня 2016 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. Перехідні положення КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27 серпня 2019 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.

11 вересня 2015 року Мін`юст прийняв наказ № 258/7 Про ліквідацію Державного підприємства Інформаційний центр Міністерства юстиції України , відповідно до якого припинив шляхом ліквідації Держінформ`юст, утворив ліквідаційну комісію та встановив двомісячний строк для заявлення вимог кредиторами.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що ліквідований Держінформ`юст мав заборгованість перед ПрАТ Інститут розвитку передових технологій , яка підлягала примусовому стягненню на підставі наказу Господарського суду м. Києва від 12 жовтня 2015 року № 910/26998/14 (виконавче провадження № 49042985).

04 листопада 2015 року Державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бовкуновим В. І. (далі - Держвиконавець) винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 49042985 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 12 жовтня 2015 року № 910/26998/14 на підставі п. 2 ст. 67 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV Про виконавче провадження (у редакції, чинній на момент винесення постанови, далі - Закон № 606-XIV), у зв`язку з ліквідацією боржника.

Вважаючи наказ Мін`юсту від 11 вересня 2015 року № 258/7 про ліквідацію Держінформ`юсту протиправним, ПрАТ Інститут розвитку передових технологій звернулося до суду з даним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Судові рішення, ухвалені за результатом розгляду цього позову, є предметом касаційного перегляду в даній справі.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків.

Згідно зі статутом Держінформ`юст був заснований Мін`юстом відповідно до наказу від 09 грудня 1997 року № 76/5 Про утворення Державного підприємства Інформаційний центр Міністерства юстиції України , відповідно до якого створене підприємство здійснювало технічне та технологічне забезпечення створення, впровадження та експлуатацію програмно-інформаційних комплексів системного ведення цілої низки Єдиних та Державних реєстрів.

Відповідно до положення про Мін`юст, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228 (далі - Положення № 228), Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства та використання електронного цифрового підпису, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб`єктів інформаційної діяльності; забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, у сфері виконання кримінальних покарань.

Зазначена політика реалізується, у тому числі, через забезпечення доступу відповідних органів, посадових осіб, органів нотаріату та інших уповноважених суб`єктів до Єдиних та Державних реєстрів. Саме для цих цілей і створювалось Держінформ`юст.

За змістом підп. 838 п. 4 Положення № 228 Мін`юст забезпечує доступ державних реєстраторів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін`юст, і приймає рішення про блокування та анулювання такого доступу у випадках, передбачених законом.

Крім того, відповідно до підп. 95 п. 4 Положення № 228 Мін`юст здійснює, зокрема, управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління, у тому числі державними підприємствами, що є адміністраторами реєстрів, функціонування яких забезпечують центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що повноваження відповідача у сфері управління об`єктами державної власності чітко передбачені Положенням № 228, а тому відповідач був наділений правом на прийняття спірного наказу про припинення підпорядкованого міністерству Держінформ`юсту шляхом ліквідації.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ПрАТ Інститут розвитку передових технологій зазначило про належність Держінформ`юсту до об`єктів державної власності, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави на підставі абз. 17 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2010 року № 999 Про визначення критеріїв віднесення об`єктів державної власності до таких, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави , згідно з яким одним з критеріїв того, за яких підстав Кабінет Міністрів України може віднести те чи інше підприємство до об`єктів державної власності, як таких, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, є наявність відповідного підприємства в переліку великих платників податків, а тому, на думку позивача, наказ Мін`юсту про ліквідацію Держінформ`юсту протиправно прийнятий без погодження з Кабінетом Міністрів України і підлягає скасуванню.

Колегія суддів вважає такі доводи скаржника безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 21 вересня 2006 року № 185-V Про управління об`єктами державної власності (далі - Закон № 185-V) управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 3 вказаного вище Закону передбачено, що об`єктами управління державної власності є майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям.

Судами попередніх інстанцій правильно зазначено, що ліквідований Держінформ`юст був підпорядкованим Мін`юсту державним підприємством, майно якого було закріплено за ним на праві господарського відання, тобто підпадало під визначення об`єкту управління державної власності, передбачене

Законом № 185-V.

Згідно з п. 24 ст. 5 Закону № 185-V, здійснюючи управління об`єктами державної власності, Кабінет Міністрів України затверджує перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2010 року № 999 визначено критерії віднесення об`єктів державної власності як таких, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, зокрема: підприємство відноситься до такого, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, шляхом прийняття відповідного нормативного акта Кабінету Міністрів України.

На виконання п. 24 ст. 5 Закону № 185-V Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 04 березня 2015 року № 83 Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави , у якому Держінформ`юст не зазначений.

Тобто, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що Держінформ`юст не віднесений Кабінетом Міністрів України до об`єктів державної власності, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Доказів на спростування таких висновків судів скаржником не надано.

Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що Мін`юст не був зобов`язаний подавати на погодження Кабінету Міністрів України рішення (наказ) про ліквідацію Держінформ`юсту.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що оскаржуваний наказ не порушує права та інтереси позивача, оскільки не породжує для нього будь-яких правових наслідків.

З цього приводу колегія суддів зауважує слідуюче.

Із змісту позовної заяви вбачається, що ПрАТ Інститут розвитку передових технологій оспорює наказ Мін`юсту від 11 вересня 2015 року № 258/7 про ліквідацію Держінформ`юсту, який є правовим актом індивідуальної дії.

За позицією позивача, якою він обґрунтовував позовну заяву, апеляційну й касаційну скарги, оскаржуваний наказ прямо і безпосередньо стосується його прав та інтересів, оскільки внаслідок прийняття такого наказу ПрАТ Інститут розвитку передових технологій втратило право вимагати примусове виконання судових рішень про стягнення заборгованості з Держінформ`юсту, а тому підприємство наділено правом на оскарження спірного наказу в порядку адміністративного судочинства.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не приймає правову позицію позивача, виходячи з таких обставин.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.

Відповідно до ч. 2 ст. 67 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі ліквідації боржника - юридичної особи виконавчий документ надсилається ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення в установленому законом порядку. У разі надходження виконавчого документа до ліквідаційної комісії (ліквідатора) арешт з майна боржника знімається за постановою державного виконавця, затвердженою начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований.

З матеріалів справи вбачається, що 04 листопада 2015 року Держвиконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 49042985 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 12 жовтня 2015 року № 910/26998/14 на підставі ч. 2 ст. 67 Закону № 606-XIV, у зв`язку з ліквідацією боржника.

Разом з цим, зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що відповідачем було утворено комісію з ліквідації Держінформ`юсту та встановлено двомісячний строк для заявлення вимог кредиторами.

Тобто, позивач не позбавлений права задовольнити свої вимоги про стягнення боргу з Держінформ`юсту в порядку, визначеному ліквідаційною комісією.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що ПрАТ Інститут розвитку передових технологій не втратило права на стягнення з Держінформ`юсту встановленої судовими рішеннями заборгованості, а, звернувшись до суду з цим позовом, обрало неправильний спосіб захисту своїх прав.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку, що наказ Мін`юсту від 11 вересня 2015 року № 258/7 про ліквідацію Держінформ`юсту є законним і обґрунтованим, оскільки прийнятий відповідачем у межах наданих йому повноважень та з дотриманням чинного у той період законодавства України.

Крім того, розглядаючи наведені позивачем аргументи, колегія суддів виходить з того, що всі доводи ПрАТ Інститут розвитку передових технологій , викладені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої й апеляційної інстанцій, їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено. Висновки судів скаржник не спростував.

Відповідно до ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Інститут розвитку передових технологій залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Саприкіна

Судді

А. А. Єзеров

І. В. Желєзний