Постанова

від 29.08.2019 по справі 397/1471/15-ц

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 серпня 2019 року м. Кропивницький

справа № 397/1471/15-ц

провадження № 22-ц/4809/1133/19

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Черненка В.В.

суддів: Авраменко Т.М., Суровицької Л.В.

секретар Лазаренко - Шаповалова В.В.

учасники справи:

адвокат Романюк О.В. - представник ОСОБА_1

адвокат Тимошенко Ю.А. - представник ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Романюк Ольги Валентинівни, яка представляє інтереси ОСОБА_1 на заочне рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 20.04.2016 року, суддя Пляка С.Л., по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Друга Кіровоградська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, скасування реєстрації Державного акту на право власності на землю,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Друга Кіровоградська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, скасування реєстрації Державного акту на право власності на землю.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що після смерті бабусі ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилась спадщина. Спадковим майном є земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 4,70 га, розташована на території Підлісненської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області, яку покійна заповіла позивачу, склавши заповіт - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Для оформлення спадщини позивач звернулась до Другої міської нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

Державний нотаріус запросив відповідні довідки з місця проживання спадкодавця і встановив , що разом з померлою на момент смерті проживала мати позивача - ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 прийняла спадщину, а мати, яка з травня 2006 року, перебувала в Республіці Італія та з`явилася за місцем проживання у 2010 році, за рекомендацією нотаріуса подала заяву про прийняття спадщини, як спадкоємець, який у відповідності до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

За дорученням, від імені матері, ОСОБА_2 оформила в нотаріуса спадщину на обов`язкову частку у спадщині на ім`я матері.

ОСОБА_2 зазначила, що через правову неосвіченість і покладаючись на пояснення нотаріуса Другої держаної нотаріальної контори не розуміла, що мати не має права на спадкування за законом, оскільки спадкодавець розпорядилась своїм майном шляхом складання заповіту на ім`я позивача, розраховуючи, що після оформлення документів вона буде власником земельної ділянки. Проти даного розпорядження не заперечувала і мати позивача, тому всі необхідні дії по оформленню вчиняла позивач, думаючи, що оформлення на ім`я матері частини земельної ділянки є формальністю, яка не буде перешкоджати їй користуватися і розпоряджатися спадковим майном.

Перевіривши оформлення документів і намагаючись користуватися земельною ділянкою, ОСОБА_2 зіткнулась із неможливістю розпорядження усім спадковим майном, оскільки термін дії довіреності, наданою матір`ю, вичерпався.

ОСОБА_2 зазначила , що при видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус зобов`язаний був встановити наявність підстав для закликання до спадкоємства за заповітом або за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва. На підтвердження цих обставин спадкоємцями повинні бути подані нотаріусу відповідні документи, натомість нотаріус фактично поставив позивача перед фактом, що її мати вже прийняла спадщину лише за фактом спільної реєстрації із спадкодавцем.

Якщо фізична особа склала заповіт, таким чином розпорядившись своєю власністю на випадок смерті, і не скасувала його, то у разі її смерті спадкування здійснюється за заповітом, який є останньою волею спадкодавця. Спадкування за заповітом поставлене, серед видів спадкування, на перше місце відповідно до домінанти пріоритетності волі особи.

ОСОБА_2 вважає, що при оформлені спадщини було порушено її право, а тому вимушена звернутись до суду за захистом свого порушеного права.

Після уточнення позовних вимог, ОСОБА_2 просила суд визнати Свідоцтво про право на спадщину за законом за реєстром 1-434, видане Другою державною нотаріальною конторою м. Кіровограда 04 травня 2011 року ОСОБА_1 недійсним, визнати недійсним Державний акт виданий 06.11.2012 року Олександрівською районною державною адміністрацією на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3520585000:02:000:2073 виданий на ім`я ОСОБА_1

Заочним рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 20.04.2016 року позов задоволено.

Ухвалою Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 07.05.2019 року заяву представника ОСОБА_4 , яка представляє інтереси ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 20.04.2016 року, залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв`язку з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зазначено, що відповідач жодного разу не отримувала судові повідомлення про розгляд справи, чим була позбавлена можливості надати до суду свої заперечення, та докази на спростування доводів позовної зави. Зазначено, що відповідач є єдиним спадкоємцем по закону, після смерті матері, та має право на отримання всього спадкового майна, однак приймаючи до уваги , що спадкодавець зробила заповіт на онуку, то відповідно вона має право на обов`язкову частку у спадщині в розумі статті 1241 ЦК України, яка має становити -1/2ч. від спадкового майна.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 25.06.2019 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 01.08.2019 року справу призначено до розгляду.

До суду надано відзив на апеляційну скаргу від представника позивача адвоката Ю. А .Тимошенко, в якому заперечується проти задоволення апеляційної скарги та зазначається, що докази на підтвердження того, що відповідач має право на обов`язкову частку у спадщині у розмірі Ѕ частини, не надано, оскільки відповідач є працездатною, так як на день відкриття спадщини знаходилася на заробітках за межами України.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно статті 367 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що зі спадкової справи № 638/2007, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 вбачається , що остання померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ,що підтверджується свідоцтвом про смерть від 14 травня 2007 року, серія НОМЕР_3 . Померла мала у приватній власності земельну ділянку, згідно державного акта серії КР в„– 082333 , № 642 площею 4,70 га, розташовану на території Підлісненської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області (а.с. 74).

ОСОБА_2 звернулась до Другої міської нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини та видачу свідоцтва (а.с. 73, 102).

Згідно заповіту від 26.09.2006 року, зареєстрованому Другою Кіровоградською державною міською нотаріальною конторою в реєстрі за № 4-1709, ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_2 земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 4,70 га, розташовану на території Підлісненської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області (а.с. 111).

Спадкоємцем на обов`язкову частку у спадщині є ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 09 липня 1998 року серія НОМЕР_5 (повторне) (а.с. 82).

Згідно акта про одруження № 77 від 26 серпня 1067 року та витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян ОСОБА_7 змінила прізвище на ОСОБА_8 (а.с. 87-89), а потім згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб - ОСОБА_9 змінила прізвище на ОСОБА_1 (а.с. 92-93)

Довіреністю від 27 липня 2010 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси в органах державної влади, нотаріальних органах, в установах та підприємствах (а.с. 108).

Суд першої інстанції встановив , що ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Кіровоград, проживала в АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть (а.с. 70-80).

З довіреностей ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , виданих 27 березня 2006 року та 27 липня 2010 року, по паспорту НОМЕР_6 , виданого 30.10.1996 року Кіровським РВ УМВС України в Кіровоградській області, ідентифікаційний № НОМЕР_7 , встановлено, що остання проживала в АДРЕСА_1 (а.с. 10-11).

Суд першої інстанції встановив , що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04 травня 2011 року, зареєстрованого у Спадковому реєстрі за № 42648840, номер в реєстрі нотаріальних дій 1-436, ОСОБА_2 отримала у власність 1/2 частину земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 4,70 га, розташованої на території Підлісненської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області (а.с.126, 128).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 04 травня 2011 року, зареєстрованого у Спадковому реєстрі за № 42648840, номер в реєстрі нотаріальних дій 1-434, ОСОБА_1 отримала у власність 1/2 частину земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 4,70 га, розташованої на території Підлісненської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області (а.с.125, 127).

Суд першої інстанції зазначив, що померла спадкодавець мала у власності земельну ділянку, яку заповіла позивачу, яка є спадкоємцем по заповіту. В матеріалах спадкової справи відсутні будь які дані про постійне проживання спадкодавця спільно з спадкодавцем.

Суд першої інстанції зазначив, що державний нотаріус Другої Кіровоградської державної міської нотаріальної контори оформляючи свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_2 та свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_1 на 1/2 частину земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 4,70 га, розташованої на території Підлісненської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області - кожній, порушив вимогу ч. 1 ст. 1241 ЦК України, згідно якої малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом. Згідно цієї вимоги спадкоємець на обов`язкову частку у спадщині за законом, у цій справі, може успадкувати тільки 1/4 частку спадкової земельної ділянки.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не мала права на спадкування 1/2 частки земельної ділянки, а тому її вимоги законні і підлягають задоволенню.

Проте погодитись з висновками суду першої інстанції неможливо.

З урахуванням вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним нормам процесуального права.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Справа розглядалась судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд справи, що підтверджується матеріалами справи.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (серії НОМЕР_3 від 14 травня 2007 року).

ОСОБА_3 мала у приватній власності земельну ділянку, розташовану на території Підлісненської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області згідно державного акта № 642 виданого 15.04.2008 р. на підставі розпорядження голови Олександрівської районної державної адміністрації від 7.04.2005 року № 126-р площею 4,70 га.

Заповітом від 26.09.2006 року, зареєстрованому Другою Кіровоградською державною міською нотаріальною конторою в реєстрі за №4-1709, ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_2 зазначену земельну ділянку.

ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 , і є донькою померлої ОСОБА_3 , що підтверджено свідоцтвом про народження НОМЕР_5 від 09 липня 1998 року (повторне) .

Згідно акта про одруження № 77 від 26 серпня 1067 року та повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб ОСОБА_7 змінила прізвище на ОСОБА_8 (а.с. 87-89), а потім згідно повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб ОСОБА_9 змінила прізвище на ОСОБА_1 (а.с. 92-93).

Відповідно до глави 86 ЦК України , ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги мала право на спадкування за законом після смерті матері.

Приймаючи до уваги , що спадкодавець зробила заповіт на онуку , то відповідно, як особа пенсійного віку ОСОБА_1 мала право на обов`язкову частку у спадщині відповідно до статті 1241 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що довіреністю від 27 липня 2010 року ОСОБА_1 уповноважила свою доньку - ОСОБА_2 представляти її інтереси в органах державної влади, нотаріальних органах, в установах та підприємствах.

20.06.2007 року ОСОБА_2 звернулась до Другої Кіровоградської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

В заяві зазначено, що крім ОСОБА_2 є ще спадкоємець передбачений статтею 1241 ЦК України - дочка померлої, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 .

Інших спадкоємців, передбачених ст..ст. 1261,1241 ЦК України, в тому числі малолітніх, неповнолітніх, недієздатних осіб, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена - немає.

05.11.2011р ОСОБА_12 звернулась до Другої Кіровоградської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про спадщину.

В заяві ОСОБА_2 вказала , що спадщину прийняла шляхом подачі до нотаріальної контори у встановлений законом термін заяви про прийняття спадщини.

ОСОБА_1 спадщину прийняла шляхом постійного проживання разом зі спадкоємцем на час відкриття спадщини. Просила видати свідоцтво на ім`я ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом у порядку визначеному статтею 1241 ЦК України на обов`язкову частку у спадщині на 1/2 частину земельної ділянки, а також просила видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину земельної ділянки.

Зазначила, що у разі відсутності заповіту, право на спадкування за законом одержала б дочка спадкодавця - ОСОБА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Кіровоград, проживала за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 була зареєстрована і проживала за адресою АДРЕСА_1 .

Зазначені обставини не заперечувала і позивач по справі , звертаючись до державного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва.

З позовної заяви вбачається, що з 2005 року, ОСОБА_1 була власником будинку в АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_11 , подарувала зазначений будинок своїй донці - ОСОБА_1 .

З довіреностей виданих ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , 27 березня 2006 року та 27 липня 2010 року, по паспорту НОМЕР_6 , виданого 30.10.1996 року Кіровським РВ УМВС України в Кіровоградській області, ідентифікаційний № НОМЕР_7 , вбачається, що ОСОБА_1 на час видачі довіреностей, проживала за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 10-11).

Встановлені обставини свідчать, що ОСОБА_1 на день смерті спадкодавця була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 і зазначений будинок був її постійним місцем проживання.

Докази які б спростували встановлені обставини в матеріалах справи відсутні.

Доводи позивача, що відповідач мала постійну реєстрацію за адресою АДРЕСА_1 ., однак там не проживала , оскільки працювала за кордоном є необґрунтованими оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що у ОСОБА_1 було інше постійне місце проживання ніж те, яке є місцем реєстрації відповідача - АДРЕСА_1 .

Доводи позивача, що ОСОБА_1 працювала за кордом також не знайшли свого підтвердження , так як не підтвердженні належними та допустимими доказами.

З матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04 травня 2011 року, зареєстрованого у Спадковому реєстрі за № 42648840, номер в реєстрі нотаріальних дій 1-436, ОСОБА_13 отримала у власність 1/2 частину земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 4,70 га, розташованої на території Підлісненської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області (а.с.126, 128).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 04 травня 2011 року, зареєстрованого у Спадковому реєстрі за № 42648840, номер в реєстрі нотаріальних дій 1-434, ОСОБА_1 отримала у власність 1/2 частину земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 4,70 га, розташованої на території Підлісненської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області (а.с.125, 127).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Частиною першою статті 1267 ЦК України передбачено, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Закон закріплює право фізичної особи призначити спадкоємців шляхом складання заповіту і розподілити спадкове майно, майнові права та обов`язки на свій розсуд.

Разом з тим, у статті 1241 Цивільного кодексу України визначено право певних осіб на отримання частки спадкового майна, незалежно від змісту заповіту. Закон гарантує визначену частку спадщини, яка називається обов`язковою часткою.

Таким чином, свобода спадкового розпорядження обмежується правом осіб, які закликаються до спадкування незалежно від волі спадкодавця в силу прямої вказівки закону.

Перелік таких осіб, визначений вищевказаною статтею Цивільного кодексу України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. До цього переліку входять лише особи, які належать до першої черги спадкоємців за законом і є малолітніми, неповнолітніми, повнолітніми непрацездатними дітьми спадкодавця (в тому числі усиновленими), непрацездатною вдовою (вдівцем), непрацездатними батьками (усиновителями) та дітьми, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені після відкриття спадщини.

Малолітніми е особи, що не досягли чотирнадцяти років, неповнолітніми є особи, що не досягли вісімнадцяти років. Непрацездатними вважаються жінки, які досягли 55 років та чоловіки - 60 років; інваліди І, ІІ, ІІІ груп, незалежно від того, чи призначена їм пенсія.

Встановлено, що спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 є її онука ОСОБА_2 .

З матеріалів справи вбачається, що право на обов`язкову частку у спадщині, має ОСОБА_1 , як особа яка досягла пенсійного віку за віком.

Обов`язкова частка у спадщині визначається в розмірі половини від тієї частки, яка належала б кожному зі спадкоємців, що мають право на неї, при спадкуванні за законом, незалежно від змісту заповіту.

Для визначення розміру обов`язкової частки у спадщині важливим є визначення кола осіб, які б могли спадкувати за законом у разі відсутності заповіту, та визначення складу майна, з якого складається спадщина.

З матеріалів справи вбачається, що єдиним живим спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 була відповідач по справі - ОСОБА_1 .

Спадкоємці інших черг, а також онуки і правнуки спадкодавця, батьки яких померли до відкриття спадщини, не мають права на обов`язкову частку при спадкуванні за заповітом. Позбавлення права на обов`язкову частку в спадщині закон не передбачає.

Спадкоємець може відмовитись від отримання свідоцтва про право на спадщину на обов`язкову частку, подавши до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву.

Якщо спадкоємець, який має право на обов`язкову частку у спадщині, не прийме спадкове майно у встановлений законом строк чи відмовиться від спадщини, майно успадковується спадкоємцями за заповітом.

Обов`язкова частка - це мінімум того, що може дістати малолітній, неповнолітній чи непрацездатний спадкоємець першої черги (за винятком зменшення її за рішенням суду).

Суд першої інстанції зазначив , що відповідачка не мала права на спадкування Ѕ частки землі , а тільки має право на ј частину при цьому не мотивуючи свої висновки.

Приймаючи до уваги встановлені обставини суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 має право на успадкування Ѕ частини спірної земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 4,70 га, розташована на території Підлісненської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області за заповітом , а ОСОБА_1 має право на Ѕ частину земельної ділянки, яка є обов`язковою часткою у спадковому майні виходячи із приписів 1241 ЦК України.

В частині доводів позивача, що державний акт на землю виданий після смерті спадкодавця не є підставою для скасування свідоцтва про право на спадщину.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 мала у приватній власності земельну ділянку, розташовану на території Підлісненської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області згідно державного акта № 642 виданого 15.04.2008 р. на підставі розпорядження голови Олександрівської районної державної адміністрації від 7.04.2005 року № 126-р площею 4,70 га .

Встановлені обставини свідчать, що за життя ОСОБА_3 не встигла отримати державний акт на землю з невідомих обставин і зазначений державний акт виданий після смерті ОСОБА_3 спадкоємцями.

Право на отримання державного акту визначено розпорядження голови Олександрівської районної державної адміністрації від 7.04.2005 року № 126-р.

Час отримання державного акту в даному випадку не має правового значення.

Крім того , державний акт на землю № НОМЕР_1 виданий 15.04.2008 р. на підставі розпорядження голови Олександрівської районної державної адміністрації від 7.04.2005 року № 126-р площею 4,70 га . не визнаний недійсним та не скасований відповідно до діючого законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що при видачі свідоцтва про право на спадщину позивачу належним чином не було роз`яснено державним нотаріусом, діюче законодавство в частині отримання спадщини за заповітом та в частині права на обов`язкову частку у спадщині.

Також вбачається, що позивач особисто діяла в інтересах відповідача, при видачі свідоцтва про право на спадщину, відповідно до нотаріально посвідченої довіреності.

Приймаючи до уваги встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального законодавства, не встановив дійсні обставини по справі, не перевірив доводи сторін по справі на підтвердження та заперечення проти позову і дійшов помилкового висновку, задовольнивши позов.

Оскільки суд першої інстанції при розгляді справи допустив порушення норм матеріального і процесуального права, відповідно частини 1 статті 376 ЦПК України зазначені обставини є підставами для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення , яким в задоволенні позову необхідно відмовити.

В частині застосування строків позовної давності, на які наголошував відповідач по справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави для застосування строків позовної давності при встановлених обставинах справи , оскільки у задоволені позову судом апеляційної інстанції відмовлено по сутті.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Романюк Ольги Валентинівни, яка представляє інтереси ОСОБА_1 - задовольнити.

Заочне рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 20.04.2016 року - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Друга Кіровоградська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, скасування реєстрації Державного акту на право власності на землю - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1461,60 грн.

Текст постанови складено 02.09.2019 року.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених ст..389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: