Постанова

від 27.08.2019 по справі 911/1222/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2019 р. Справа№ 911/1222/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Жук Г.А.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання Бовсуновська Ю.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали справи за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства Дніпрянка

на рішення Господарського суду Київської області

від 28.03.2019 (повний текст рішення складено 09.04.2019)

у справі №911/1222/18 (суддя Чонгова С.І.)

за позовом Комунального підприємства Керуюча компанія з

обслуговування житлового фонду Дніпровського

району м. Києва

до Приватного акціонерного товариства Дніпрянка

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство Київенерго

про стягнення 91 821,61 грн.

В С Т А Н О В И В

Комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва (далі - КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва , позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства Дніпрянка (далі - ПрАТ Дніпрянка , відповідач) про стягнення 91 821,61гр. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати за отримані послуги з теплопостачання за період січень-березень 2018, відтак просило стягнути з відповідача на свою користь 91 821,61 грн. заборгованості, 10 042,45 грн. сума пені за період з 01.04.2018 по 12.07.2018 та 13.07.2018 по 26.07.2018, 1 570,14 грн. інфляційних втрат за період з березня по червень 2018 та 882,99 грн. 3%річних за період з 01.04.2018 по 26.07.2018 (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог в частині штрафних та фінансових санкцій, яка прийнята судом до розгляду).

Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому стверджував, що не передавав право управління, в т.ч. право господарського відання, своїм нерухомим майном Дніпровській районній в м. Києві державній адміністрації та/ або позивачу, тому вважає безпідставним посилання на розпорядження №61 Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації. Крім цього, відповідач не надавав доручення або згоди на укладення від його імені договору про надання послуг опалення, а з тексту Акту №6-091036 обстеження нерухомого майна-нежитлових приміщень не вбачається, що дане обстеження здійснено в присутності працівника відповідача або уповноваженого представника відповідача. При цьому, вказував, що твердження позивача, що відповідач зобов`язаний оплатити отримані ним житлово-комунальні послуги, не підтверджується жодними документами, в яких відображалось би в якому об`ємі отримані такі послуги та чи дійсно були отримані, відсутній розрахунок таких послуг.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.07.2018 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство Київенерго (далі - ПАТ Київенерго , третя особа).

У наданих суду першої інстанції поясненнях третя особа зазначала про відсутність договірних відносин з постачання теплової енергії з відповідачем та наявність таких договірних відносин з постачання теплової енергії з позивачем.

За змістом наданого відповідачем суду першої інстанції відзиву на позовну заяву з урахуванням збільшення позовних вимог (в частині заявлення вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат ), останній зазначав про неможливість покладення на нього такої відповідальності, яка нерозривно пов`язано з обов`язком оплати суми зобов`язання (боргу), а саме, сума пені, інфляційних витрат, 3% річних до сплати залежить від дати виникнення обов`язку щодо сплати суми за самі послуги, проте зобов`язань зі сплати суми боргу у нього не має.

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.03.2019 у справі №911/1222/18 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства Дніпрянка на користь Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва 91 821,61грн відшкодування за отриману теплоенергію, а також 1 762,00 грн. витрат, понесених на оплату позову судовим збором. В частині стягнення 10 042,45 грн. пені, 1570,14 грн. інфляційних втрат та 882,99 грн. 3% річних відмовлено.

Не погоджуючись із згаданим рішення, ПрАТ Дніпрянка оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду таким обставинам справи. За твердженнями апелянта, уклавши з третьою особою Договір № 621354, позивач зазначив більшу площу нежитлових приміщень, ніж йому було передано на праві господарського відання, хоча не надав жодних документів, відповідно до яких у нього виникало б право ним розпоряджатися та укладати договори (бути посередником при здійсненні розрахунків) щодо надання комунальних послуг, як і не надав ніяких технічних обґрунтувань та документів щодо наявності у нього на балансі системи теплового господарства та його схеми, не надав підтвердження належного технічного стану всіх дільниць цієї системи. При цьому, апелянт стверджував, що в складених на виконання Договору документах (нарахування за теплоспоєживання) площа взагалі не співпадає із зазначеною в умовах Договору та із площею приміщень, переданих позивачу на праві господарського відання. Тому апелянт вважав, що позивач здійснює довільні, нічим необґрунтовані (не підтверджені) розрахунки споживання опалення для відповідача. Крім цього, апелянт стверджував, що не передавав право управління, в т.ч. право господарського відання, своїм нерухомим майном Дніпровській районній в м. Києві державній адміністрації та/ або позивачу, а також не надавав доручення або згоди на укладення від його імені договору про надання послуг опалення. Відповідно наполягав на відсутності підстав вважати, що позивач надав послуги та має право на відшкодування коштів з опалення нежитлових приміщень, які належать на праві власності відповідачу. На переконання апелянта, оскільки позивач не є балансоутримувачем та управителем нерухомого майна, яке належить відповідачу, відповідно у нього відсутнє право укладати відповідні договори щодо такого майна тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в кому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Зокрема, зазначив, що приладів опалення у приватному приміщенні відповідача не має і ніколи не було, доказів відмови від надання послуги у вигляді теплопостачання у апелянта не має, копій будь-яких звернень з приводу небажання або відсутності отримання послуги з теплопостачання не надав. За твердженнями позивача, хоч відповідач й не укладав договори на отримання послуг теплопостачання ані з позивачем, ані з третьою особою, однак не довів, що такою послугою не користувався або відмовився від її отримання тощо.

В судове засідання апеляційної інстанції 27.08.2019 з`явились представники позивача та відповідача, представник третьої особи не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом надіслання йому відповідної ухвали про відкладення розгляду справа, яка згідно повідомлення про вручення поштового відправлення отримана третьою особою 05.08.2019, відтак апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності цього представника за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача в даному судовому засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, отже оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції вимог процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, згідно рішення Київської міської ради ІІ сесії VII скликання №270/270 від 09.10.2014 Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством м.Києва вирішено створити Комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва та віднести його до сфери управління Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації. Комунальне підприємство Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва та Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва зобов`язано передати новоствореному Комунальному підприємству Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва житловий фонд, який був переданий до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації та знаходиться у них на балансі, а також інше нерухоме та рухоме майно, яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та перебуває на їх балансі станом на 01.08.2014. Рішення Київської міської ради набрало чинності з 01.01.2015.

Розпорядженням Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації №61 від 13.02.2015 Про організаційно-правові заходи, пов`язані з виконанням рішення Київради №270/270 від 09.10.2014 Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва з 16.02.2015 за КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва закріплено на праві господарського відання об`єкти житлового і нежитлового фонду територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, та елементи зовнішнього благоустрою згідно з додатками 1, 2, 3. Комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва зобов`язано забезпечити в установленому порядку належне утримання та експлуатаційне обслуговування житлового фонду та елементів зовнішнього благоустрою, зазначених у додатках 1-3 до цього розпорядження.

Відповідно до додатку 2 до розпорядження до переліку об`єктів нежитлового фонду територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації належать, зокрема, нежитлові приміщення загальною площею 1 043,24кв.м. за адресою вул. Малишка Андрія, 15/1.

06.11.2015 між ПАТ Київенерго (третя особа, енергопостачальна організація) та КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва (позивач, абонент) укладено Договір №621354 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого його предметом є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених Договором.

Положеннями п. 2.2.1 Договору сторони погодили, що постачальник зобов`язується постачати теплову енергію у гарячій воді на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно з додатком №1 до Договору.

За змістом п. 2.3.1 Договору сторони погодили, що абонент зобов`язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру у обсягах, які визначені у Додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Відповідно до п. 2 Додатку №4 до Договору абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна, згідно Закону України Про заставу , як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії.

Сторони визначили (п. 3 Додатку №4 до Договору), що у разі, якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку: - при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця; - у випадку, якщо фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, сальдо розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку.

Абонентам, що не мають приладів обліку кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел Енергопостачальної організації, та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання аабонента в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою абонентом тепловою енергією сплачується ним самостійно, не пізніше 15 числа місяця наступного за розрахунковим (п.4 Додатку №4 до Договору).

Додатком № 9 Довідка про теплові навантаження об`єктів теплопостачання КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва за адресою вул. Малишка, 15 /1 визначено теплові навантаження опалення у розмірі 0,206Гкал/год.

За приписами ст. 1 Закону України Про теплопостачання балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами.

Як встановлено матеріали справи, позивач є балансоутримувачем будинку за адресою вул. Малишка Андрія, 15/1 площею 1 043,24кв.м. разом з тепловими мережами, а відповідач є власником приміщення площею 408,20кв.м. магазину ТОВ Фора , який розташований у вказаному будинку за адресою вул. Малишка Андрія, 15/1 .

При цьому, зазначене приміщення, яке належить відповідачу на праві власності знаходиться в єдиній тепловій мережі будинку, балансоутримувачем якого є позивач. Однак, відповідачем (апелянтом) документально не підтверджено його відключення від єдиної тепломережі будинку або укладення ним окремого договору з постачальником теплової енергії, тобто не спростовано користування теплоенергією будинкових тепломереж.

14.11.2017 позивачем на адресу відповідача направлено Договір №169 про відшкодування вартості понесених витрат по сплаті за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення, який отримано відповідачем 21.11.2017, що підтверджується рекомендованим поштовим відправленням, копія якого наявна в матеріалах справи, однак підписаного зі свого боку екземпляру договору відповідач не повернув, жодних заперечень чи зауважень не направив.

Як вбачається з пояснень третьої особи, за адресою м. Київ, вул. Малишка, 15/ 1 ПАТ Київенерго (до припинення теплопостачальної діяльності 30.04.2018) мало договірні відносини з постачання теплової енергії з позивачем, та не мало індивідуальних договірних відносин з відповідачем. За твердженнями третьої особи, згідно п. 6.2 Договору про постачання теплової енергії, укладеного між третьою особою та позивачем, енергопостачальна організація не несе відповідальності за відносини абонента з третьою стороною. Постачання теплової енергії за Договором відбувалося до стіни будинку без використання внутрішньо будинкових мереж, відповідно відповідач отримував послуги з опалення на підставі договірних відносин з позивачем, стороною яких третя особа не є.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів на підставі ст. 16 ЦК України є відшкодування збитків.

Збитками є втрати, яких особа зазнала в зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ст. 22 ЦК України).

Під збитками в розумінні ч. 2 ст. 224 ГК України передбачаються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, що допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст. 225 ГК України).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства. В свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Як встановлено матеріалами справи, за січень 2018 згідно акту №11/2018-621354 від 31.01.2018 приймання-передавання товарної продукції ПАТ Київенерго за адресою м. Київ, вул. Малишка , 15 /1 передало теплової енергії по категорії інші споживачі на суму 110 573,46 грн. з урахуванням ПДВ; за лютий 2018 згідно акту №2/2018-621354 від 28.02.2018 приймання-передавання товарної продукції - 107 614,10 грн. з урахуванням ПДВ; за березень 2018 згідно акту №3/2018-621354 від 31.03.2018 приймання-передавання товарної продукції - 55 572,32 грн. з урахуванням ПДВ, які є обов`язковими до оплати.

Актом звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.03.2018, підписаним між позивачем та третьою особою, встановлено, що позивач не має заборгованості за споживання теплової енергії перед ПАТ Київенерго станом на 31.03.2018, а відповідно до листа №103/45-3484 від 21.05.2018 переплата позивача за Договором склала 10 483,91грн.

Відповідно до площі приміщення відповідача, позивачем з урахуванням поставленої теплової енергії нараховано відповідачу вартість спожитої теплової енергії та направлено рахунки-фактури та акти приймання-передачі наданих послуг, а саме за січень 2018 рахунок-фактури №1258 від 15.02.2018 на суму 37 064,23 грн. та акт №1258 приймання-передачі наданих послуг за Договором на суму 37 064,23 грн.; за лютий 2018 за рахунок-фактури №1221 від 15.03.2018 на суму 32 467,31грн та акт приймання-передачі наданих послуг за Договором на суму 32 467,31 грн.; за березень 2018 акт №3/2018-621354 приймання-передачі товарної продукції на суму 55 572, 32грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 225 ГК України при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Таким чином, оскільки належне відповідачу на праві власності приміщення знаходиться в єдиній тепловій мережі будинку, балансоутримувачем якого є позивач, який в повному обсязі розрахувався з теплопостачальною організацією за поставлену енергію за спірний період, а відповідач жодними належними та допустимими доказами не довів його відключення від єдиної тепломережі будинку або укладення ним окремого договору з постачальником теплової енергії, тобто не спростував користування теплоенергією будинкових тепломереж, відповідач зобов`язаний відшкодувати понесені позивачем витрати на оплату теплової енергії пропорційно до площі його приміщення. Відповідно доводи відповідача (апелянта) в цій частині, зокрема, щодо зазначення позивачем в укладеному з третьою особою Договорі більшої площі нежитлових приміщень, ніж йому було передано на праві господарського відання, та необґрунтованості розрахунків споживання опалення для відповідача, не заслуговують на увагу.

З огляду на наведене, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 91 821,61 грн. суми відшкодування за отриману теплоенергію за період січень-березень 2018, які доведено належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовано, відповідно є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім цього, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 10 042,45 грн. пені за період з 01.04.2018 по 12.07.2018 та 13.07.2018 по 26.07.2018, 882,99 грн. 3% річних за період з 01.04.2018 по 26.07.2018 та 1 570,14 грн. інфляційних втрат за період з березня по червень 2018 (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду).

Учасники господарських відносин в силу приписів ст. 216 ГК України несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (п. 1 ст. 218 ГК України).

Порушенням зобов`язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України ).

При цьому, в силу ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Однак, як встановлено матеріалами справи, сторонами у письмовій формі Договір щодо сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ не укладався, тобто правові наслідки за порушення зобов`язання не узгоджено, відповідно й відсутні підстави для нарахування пені за порушення зобов`язання, а тому вимоги позивача щодо стягнення пені в розмірі 10 042,45грн не підлягають задоволенню.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення у їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки позивачем не надано жодних доказів, з яких можливо було б встановити дату виникнення у відповідача обов`язку з відшкодування витрат зі сплати наданих послуг з постачання теплової енергії, вимоги про стягнення 1 570,14 грн. інфляційних втрат та 882,99 грн. 3% річних також не підлягають задоволенню.

Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду таким обставина не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Крім цього, враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Дніпрянка залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2019 у справі №911/1222/18 - без змін.

Матеріали справи № 911/1222/18 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 03.09.2019

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Г.А. Жук

А.О. Мальченко