Рішення

від 20.08.2019 по справі 910/5046/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.08.2019Справа № 910/5046/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехцентр сервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корсар-А"

про стягнення грошових коштів

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кошляк М.І.

Представники учасників справи:

від позивача Сидоренко В.А. (адвокат);

від відповідача не з`явились.

Вільний слухач ОСОБА_1

В судовому засіданні 20.08.2019 року, відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представника позивача, що повне рішення буде складено 03.09.2019 року.

СУТЬ СПОРУ:

18 квітня 2019 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехцентр сервіс" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 15.04.2019 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корсар-А" (відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки № 020/18 від 03.09.2018 року в сумі 273 691,95 грн., з них: основного боргу - 199 531,50 грн. (сто дев`яносто дев`ять тисяч п`ятсот тридцять одна гривня 50 копійок), пені - 58 562,91 грн. (п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот шістдесят дві гривні 91 копійка), інфляційного збільшення - 10 717,30 грн. (десять тисяч сімсот сімнадцять гривень 30 копійок) та 3% річних - 4880,24 грн. (чотири тисячі вісімсот вісімдесят гривень 24 копійки).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором поставки № 020/18 від 03.09.2018 року, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2019 року у справі № 910/5046/19 позовну заяву б/н від 15.04.2019 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехцентр сервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корсар-А" про стягнення грошових коштів залишено без руху, надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Агротехцентр сервіс" строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) днів з дня вручення даної ухвали.

Так, поштове відправлення з ухвалою суду у даній справі було направлене Товариству з обмеженою відповідальністю "Агротехцентр сервіс" за юридичною адресою: 01011, м. Київ, вул. Городецького, 11-Б, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження товариства у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У відповідності до відомостей з офіційного веб-сайту Державного підприємства "Укрпошта" за поштовим ідентифікатором № 0103049734208 вбачається, що поштове відправлення з ухвалою суду від 23.04.2019 року у справі № 910/5046/19 не вручено з підстав "інші причини".

Крім того, поштове відправлення (ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.04.2019 року у справі № 910/5046/19) також було направлене представнику позивача ТОВ "Агротехцентр сервіс" - адвокату Сидоренку Вадиму Анатолійовичу за адресою: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 131-Б, оф. 38, яка вказана в позовній заяві. Вказане поштове відправлення було отримано 26.04.2019 року, що підтверджується відомостями з офіційного веб-сайту Державного підприємства "Укрпошта" за поштовим ідентифікатором № 0103049734216.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Тобто, строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви до 02.05.2019 року (включно).

02 травня 2019 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехцентр сервіс" надійшла заява б/н від 29.04.2019 року "Про усунення недоліків позовної заяви" (вказана заява направлена засобами поштового зв`язку 30.04.2019 року, що підтверджується відбитком календарного штемпеля на відповідному конверті, тобто подана до суду у встановлений строк).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/5046/19 здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.06.2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2019 року підготовче засідання відкладено на 09.07.2019 року.

09.07.2019 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить визнати підстави пропуску строку подання відзиву поважними та поновити відповідачу процесуальні строки, поданий відзив врахувати при вирішенні справи.

Вказаний відзив на позовну заяву судом не приймається до уваги з огляду на наступне.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2019 року встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103049735824 ухвалу Господарського суду міста від 06.05.2019 року у справі № 910/5046/19 вручено уповноваженому представнику відповідача - 08.05.2019 року.

Відтак, відзив на позовну заяву мав бути поданий відповідачем у строк до 23.05.2019 року (включно).

Відповідно до ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Розглянувши доводи відповідача щодо поновлення строку на подачу відзиву на позовну заяву, враховуючи положення ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про поновлення процесуальних строків на подання відзиву є необгрунтованим та не доведеним, таким чином, поважні причини пропуску відповідачем строку для подання відзиву на позовну заяву відсутні, а відтак клопотання про поновлення таких строків не підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, відзив на позовну заяву поданий до суду з порушення строку встановленого в ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

В підготовчому засіданні 09.07.2019 року судом оголошувалася перерва.

Згідно ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Так, суд відмічає, що в підготовчому засіданні 09.07.2019 року судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів.

01.07.2019 року та 31.07.2019 року через відділ діловодства суду від позивача надійшли заяви б/н від 29.06.2019 року "Про збільшення розміру позовних вимог (в частині пені, суми інфляційного збільшення та 3% річних)" та б/н від 25.07.2019 року "Про збільшення розміру позовних вимог (в частині пені та 3% річних)", відповідно до яких позивач просить стягнути з відповідача на його користь грошові кошти: пені - 78 690,99 грн. (сімдесят вісім тисяч шістсот дев`яносто гривень 99 копійок), 3% річних - 6602,23 грн. (шість тисяч шістсот дві гривні 23 копійки) та інфляційного збільшення - 14 123,30 грн. (чотирнадцять тисяч сто двадцять три гривні 30 копійок).

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Вказані заяви, приймаючи до уваги дотримання позивачем вимог ст.ст. 46, 182 Господарського процесуального кодексу України, в підготовчому засіданні 06.08.2019 року прийняті судом до розгляду.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 06.08.2019 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/5046/19 до судового розгляду по суті на 20.08.2019 року.

В судовому засіданні 20.08.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 20.08.2019 року не з`явився. При цьому, 20.08.2019 року через відділ діловодства суду представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю представника відповідача бути присутнім в судовому засіданні 20.08.2019 року, оскільки представник відповідача - адвокат Тоцька А.О. є представником у справі № 907/515/19, яка розглядається Західним апеляційним господарським судом.

Відхиляючи наведене клопотання, суд виходив з наступного.

Відповідно до положень частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд зазначає, що у відповідних випадках неможливості явки в судове засідання представника учасника справи (з причин, пов`язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні тощо) такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно ст.ст. 56, 60, 61 Господарського процесуального кодексу України з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов`язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст.ст.74-78 ГПК України).

Отже, відповідач не позбавлений можливості залучити іншого представника у судове засідання 20.08.2019 року, а доказів неможливості розгляду спору без участі представника відповідача матеріали справи не містять.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.07.2018 року у справі № 927/1091/17.

При цьому, суд зауважує, що клопотання підписане представником відповідача - адвокатом Тоцькою А.О. власноручно та подане до суду 20.00.2019 року, тобто остання фактично могла взяти участь у даному судовому засіданні. В той же час, доказів на підтвердження відрядження представника до Західного апеляційного господарського суду до вказаного клопотання не додано.

Крім того, судом також врахований висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 року у справі № 915/593/17, згідно з яким, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши всі представлені докази, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.09.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротехцентр сервіс" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Корсар-А" (надалі - відповідач, покупець) укладено договір поставки № 020/18 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити поросят віком 29-77 днів (товар).

Відповідно до п. 2.1. договору, оплата за товар проводиться покупцем на підставі рахунків постачальника у наступному порядку:

- 70% вартості партії товару, що підлягає відвантаженню, покупець перераховує передплатою на поточний рахунок постачальника не пізніше ніж за 1 день до дати відвантаження;

- 30% вартості партії товару перераховується не пізніше ніж 3 дні від дати відвантаження.

В п. 2.2. договору визначено, що отримання товару підтверджується накладною (або іншим документом, що підтверджує факт отримання товару від постачальника), підписаною сторонами (їх представниками).

Партією товару є товар, який поставлений згідно однієї накладної (п. 2.3. договору).

Згідно з п. 3.2. договору, одночасно з відвантаженням товару постачальник надає покупцю, зокрема, рахунок та видаткову накладну.

На виконання умов договору поставки № 020/18 від 03.09.2018 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 3 033 036,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 9 від 19.09.2018 року на суму 1 063 504,50 грн., № 10 від 05.10.2018 року на суму 777 841,50 грн., № 12 від 21.10.2018 року на суму 1 191 690,00 грн. (копії містяться в матеріалах справи). Вказані видаткові накладні підписані сторонами без заперечень.

За приписами ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійною підставою для виникнення обов`язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/767/2013 від 29.04.2013 року).

Оскільки спірні видаткові накладні мають найменування юридичних осіб, перелік товару, його вартість, посилання на договір та інші реквізити, вони відповідають вимогам закону та є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем в Єдиному державному реєстрі податкових накладних зареєстровано податкові накладні № 130 від 18.09.2018 року, № 134 від 19.09.2018 року, № 46 від 04.10.2018 року, № 56 від 05.10.2018 року, № 175 від 21.10.2018 року для відображення у податковому обліку господарських операцій за вказаними податковими накладними, що підтверджується квитанціями № 1.

Згідно зі статтею 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді або в електронній формі. Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 8 наказу Міністерства фінансів України від 22.09.2014 року № 957, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2014 за №1235/26012 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної", податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу отримувача (покупця) цих товарів/послуг. У разі відмови постачальника (продавця) товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних отримувач (покупець) таких товарів/послуг має право в порядку, передбаченому пунктом 201.10 статті 201 розділу V Податкового кодексу України, додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника (продавця).

Виходячи з того, що підставою для відображення у бухгалтерському обліку підприємства є сам факт вчинення господарської операції, згідно відповідного первинного документу, враховуючи наявність підтвердження постачання товару шляхом його відображення у податковому обліку підприємств, суд вважає підтвердженим факт отримання відповідачем товару від позивача згідно видаткових накладних № 9 від 19.09.2018 року, № 10 від 05.10.2018 року та № 12 від 21.10.2018 року.

Позивач вказує, що відповідач за поставлений товар розрахувався лише частково на суму 2 833 504,50 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 210 від 18.09.2018року на суму 700 000,00 грн., № 212 від 21.09.2018 року на суму 263 504,50 грн., № 214 від 03.10.2018 року на суму 100 000,00 грн., № 235 від 04.10.2018 року на суму 600 000,00 грн., № 53 від 25.10.2018 року на суму 130 000,00 грн., № 54 від 25.10.2018 року на суму 130 000,00 грн., № 55 від 26.10.2018 року на суму 110 000,00 грн., № 273 від 13.11.2018 року на суму 350 000,00 грн., № 274 від 16.11.2018 року на суму 350 000,00 грн., № 318 від 19.12.2018 року на суму 50 000,00 грн., № 15 від 25.01.2019 року на суму 50 000,00 грн., а відтак, за розрахунком позивача, відповідач має заборгованість за договором в розмірі 199 531,50 грн.

Судом встановлено, що внаслідок неоплати відповідачем поставленого товару позивач звернувся до відповідача з претензією № 23/03/2019-1 від 23.03.2019 року про сплату заборгованості за поставлений товар в сумі 199 531,50 грн. Втім, відповідач залишив вказану претензію без відповіді та задоволення.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача санкції за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товару.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Суд зауважує, що умовами договору сторони визначили, що одночасно з відвантаженням товару постачальник надає покупцю, зокрема, рахунок.

Тоді як, доказів направлення (виставлення/передачі) відповідачу рахунку (- ів) на оплату поставленого товару матеріали справи не містять.

Водночас, з платіжних доручень, якими відповідач здійснював часткові оплати за договором вбачається, що оплата за товар здійснювалася згідно договору, а також рахунків № 9 від 17.09.2018 року та № 12 від 12.10.2018 року.

З викладеного слідує, що відповідач отримував на рахунки на оплату товару.

При цьому, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно зі статтею 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

За приписами частини 1 статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, пред`явлення позивачем рахунку не є подією, з якою пов`язано початок перебігу строку виникнення зобов`язання, оскільки подія є об`єктивним явищем, що не залежить від волі учасників правовідносин, тоді як пред`явлення рахунку є саме дією, яка є вираженням суб`єктивної волі учасників правовідносин.

Крім того, рахунок є документом, який містить платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти та ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України; а отже, враховуючи, що банківські реквізити Товариства з обмеженою відповідальністю Автотехцентр сервіс вказані у договорі та видаткових накладних, наявність або відсутність рахунків не звільняє відповідача від обов`язку сплатити за поставлений йому товар.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі № 910/13527/17.

Крім того, суд зазначає, що право позивача на отримання грошових коштів за поставлений товар, прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, підлягає реалізації і захисту, оскільки укладений між сторонами договір є дійсним і обов`язковим для виконання сторонами, а отже, в силу приписів статей 204, 629 Цивільного кодексу України, породжує для його сторін відповідні права та обов`язки.

При цьому за змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями і оскільки між сторонами виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина 1статті 1 ЦК України), що регулюються актами цивільного законодавства України.

Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 199 531,50 грн. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та не були спростовані відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідач контррозрахунку заявленої до стягнення суми основного боргу до суду не надав та не надіслав.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку суми заявленої до стягнення та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки № 020/18 від 03.09.2018 року в розмірі 199 531,50 грн.

Позивач також просить стягнути з відповідача на його користь пеню - 78 690,99 грн., 3% річних - 6602,23 грн. та інфляційного збільшення - 14 123,30 грн. за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товару.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, в п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені .

В п. 5.2. договору визначено, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальникові неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно несплаченої суми за кожен день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення платежу.

Відповідно до роз`яснень, наданих господарським судам у п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції .

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені окремо по кожній видатковій накладній, з урахуванням днів часткової оплати заборгованості (18.09.2018 року, 21.09.2018 року, 03.10.2018 року, 04.10.2018 року, 25.10.2018 року, 25.10.2018 року, 26.10.2018 року, 13.11.2018 року, 16.11.2018 року, 19.12.2018 року, 25.01.2019 року) та враховуючи приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (нарахування пені за шість місяців), суд встановив, що загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 58 241,62 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 20 449,37 грн. позивачу належить відмовити.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведена норма встановлює право кредитора вимагати сплати суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних протягом усього періоду прострочення до моменту повного виконання боржником своїх грошових зобов`язань перед кредитором.

При цьому, передбачена законом відповідальність за неналежне виконання покупцем грошового зобов`язання з оплати поставленого йому товару підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць , поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 року у справі № 924/312/18 та від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18.

Позивачем при розрахунку інфляційного збільшення не враховано вищевикладеного, у зв`язку з чим суд здійснив власний розрахунок інфляційного збільшення.

Здійснивши розрахунок інфляційного збільшення окремо по кожній видатковій накладній, з урахуванням днів часткової оплати заборгованості (18.09.2018 року, 21.09.2018 року, 03.10.2018 року, 04.10.2018 року, 25.10.2018 року, 25.10.2018 року, 26.10.2018 року, 13.11.2018 року, 16.11.2018 року, 19.12.2018 року, 25.01.2019 року), суд встановив, що загальна сума інфляційного збільшення, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 5227,32 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційного збільшення в сумі 8895,98 грн. позивачу належить відмовити.

Також, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних окремо по кожній видатковій накладній, а також з урахуванням днів часткової оплати заборгованості, суд встановив, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача становить 6313,96 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 288,27 грн. позивачу належить відмовити.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 269 314,40 грн. з них: : основного боргу - 199 531,50 грн., пені - 58 241,62 грн., інфляційного збільшення - 5227,32 грн. та 3% річних - 6313,96 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 4039,72 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

13.08.2019 року через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання б/н від 07.08.2019 року, в якому позивач просить включити до судових витрат позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 720,00 грн. та при ухвалені рішення покласти вказані витрати на відповідача.

Положеннями ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву .

Судом встановлено, що при подані доказів на підтвердження понесених судових витрат представником позивача дотримані вимоги ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

В ч.ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Матеріалами справи підтверджується, що 22.03.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротехцентр сервіс" (замовник) та Адвокатським обєднанням Євстігнєєв, Сидоренко і партнери (об`єднання) укладено договір про надання правової допомоги № 38-С, відповідно до п. 2.1. якого, об`єднання зобов`язується надавати правову допомогу замовнику на підставах, в порядку і в обсязі, визначеному у договорі за погодженням сторін.

Відповідно до п. 5.2. договору визначено, що вартість правової допомоги за договором визначається згідно додатків до договору або додаткових угод до договору, що є невідємною частиною договору.

В п. 5.3. договору встановлено, що грошова сума, вказана в п. 5.2. договору, перераховується замовником на рахунок об`єднання не пізніше 5 (п`яти) календарних днів з дня підписання акту прийому-передачі правової допомоги (послуг), якщо інше не визначено додатком до договору.

На підтвердження понесених позивачем витрат у даній справі надано акти приймання-передачі правової допомоги (послуг) № 1 від 13.05.2019 року, № 2 від 07.08.2019 року, звіти про витрачений час на надання правової допомоги із зазначенням переліку наданих послуг у даній справі, а також надано платіжні доручення № 1536 від 20.05.2019 року та № 1749 від 07.08.2019 року, загальна сума яких становить 16 720,00 грн. (копії містяться в матеріалах справи).

На підтвердження наявності у Сидоренка В.А. статусу адвоката надано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 000012 від 10.04.2017 року, витяг з Єдиного реєстру адвокатів України серії АА № 000175, а також до матеріалів справи надано ордер серії КВ № 773538 від 15.04.2019 року.

Враховуючи обставини даної справи, предмет та підстави позовних вимог, судом встановлено, що визначений позивачем розмір витрат на послуги адвоката відповідає критеріям розумності та співрозмірності, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 16 720,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Корсар-А" (ідентифікаційний код 41645981, адреса: 04053, м. Київ, вул. Вознесенський узвіз, 14, оф. 16/23) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехцентр сервіс" (ідентифікаційний код 36302893, адреса: 01011, м. Київ, вул. Городецького, 11-Б) грошові кошти: основного боргу - 199 531,50 грн. (сто дев`яносто дев`ять тисяч п`ятсот тридцять одна гривня 50 копійок), пені - 58 241,62 грн. (п`ятдесят вісім тисяч двісті сорок одна гривня 62 копійки), інфляційного збільшення - 5227,32 грн. (п`ять тисяч двісті двадцять сім гривень 32 копійки), 3% річних - 6313,96 грн. (шість тисяч триста тринадцять гривень 96 копійок), судовий збір - 4039,72 грн. (чотири тисячі тридцять дев`ять гривень 72 копійки) та витрати на професійну правничу допомогу - 16 720,00 грн. (шістнадцять тисяч сімсот двадцять гривень).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 03.09.2019р.

Суддя О.В. Котков