Рішення

від 03.09.2019 по справі 910/8616/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.09.2019Справа № 910/8616/19

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

(01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-а; ідентифікаційний код: 03327664)

до Житлово-будівельного кооперативу "Київ-8"

(04108, м. Київ, просп. Правди, буд. 37-А; ідентифікаційний код: 22865137)

про стягнення 65 181,09 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Житлово-будівельного кооперативу "Київ-8" (далі - відповідач) про стягнення 65 181,09 грн, з яких 42 869,11 грн сума основного боргу, 3 967,22 грн інфляційних втрат, 1 093,89 грн 3 % річних, 12 963,96 грн пені та 4 286,91 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором № 15914/4-07 на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі від 07.07.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

У встановлений судом строк (надіслано до суду засобами поштового зв`язку 26.07.2019) до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує частково, вказує на те, що сума заборгованості за договором за період з 01.05.2018 по 31.03.2019 відсутня, щодо стягнення з нього 3 967,22 грн інфляційних втрат та 1 093,89 грн 3 % річних не заперечує, щодо стягнення 12 963,96 грн пені відповідач просить суд зменшити розмір неустойки до 500,00 грн, щодо стягнення 4 286,91 грн штрафу відповідач зазначив про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень п. 4.5 Договору № 15914/4-07 на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі від 07.07.2016, відтак просить суд у цій частині вимог позивача відмовити.

07.08.2019 (надіслано до суду засобами поштового зв`язку 05.08.2019 (у встановлений судом строк)) до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, за змістом якої позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, та вказує на те, що оплати, які надійшли від відповідача після подачі позовної заяви до суду позивачем зараховано відповідно до призначення таких платежів, що не стосується спірного періоду (з 01.05.2018 по 31.03.2019), при цьому, позивач вказує на те, що відповідач не звертався до нього щодо узгодження чи зарахування таких коштів в погашення боргу за вказаний період. Щодо нарахування та стягнення з відповідача штрафних санкцій позивач зазначив про те, що відповідач в порушення умов договору, у визначені ним строки, оплату за отримані послуги не вніс, відтак є таким, що прострочив виконання зобов`язання, що має наслідком сплату передбаченої договором неустойки, у зв`язку з чим просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

07.08.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 клопотання Житлово-будівельного кооперативу "Київ-8" про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін залишено без розгляду.

У встановлений судом строк (надіслано до суду засобами поштового зв`язку 20.08.2019) до суду від відповідача надійшло заперечення щодо відповіді на відзив, відповідно до якого відповідач заперечує проти доводів позивача, викладених відповіді на відзив та вказує на те, що за умовами укладеного між сторонами договору в разі утворення боргу за надані позивачем послуги, оплати, проведені абонентом, зараховуються в рахунок погашення боргу незалежно від призначення такого платежу. Відповідач повторно наголошує на відсутності заборгованості за договором за період з 01.05.2018 по 31.03.2019, відсутності підстав для застосування п. 4.6 Договору № 15914/4-07 на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі від 07.07.2016 щодо стягнення з відповідача 4 286,91 грн штрафу та наявності правових підстав для зменшення розміру пені до 500,00 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

07.07.2016 між позивачем (постачальник) та відповідачем (абонент) було укладено Договір № 15914/4-07 на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого позивач зобов`язувався надавати відповідачу послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації м. Києва за адресами об`єктів водоспоживання, зазначеними у дислокації об`єктів водоспоживання та водовідведення (яка є невід`ємною частиною цього договору) та на підставі пред`явлених абонентом умов (дозволу) на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва (далі - Умови), а абонент зобов`язувався здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього Договору та дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 (в подальшому - Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 за № 37, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 26.04.2002 за № 403/6691 (в подальшому - Правила приймання), Правилами приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва, затверджених розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради від 12.10.2011 за № 1879, зареєстрованими у Головному управлінні юстиції у м. Києві 17.10.2011 за № 44/903 (в подальшому - Місцеві правила приймання), а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

Згідно з п. 2.1.1 Договору облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показами засобу обліку, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об`єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показів всіх засобів обліку, зареєстрованих за абонентом.

Зняття показів засобу (-ів) обліку здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником, є підставою для виставлення платіжних документів на оплату наданих послуг (2.1.2 Договору).

Пунктом 2.1.4 Договору встановлено, що кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показами засобів обліку стічних вод або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показами засобів обліку води та/або іншими способами визначення об`ємів стоків у відповідності до Правил користування.

Відповідно до п. 2.1.6 Договору облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов`язковому звірянню у постачальника. Абонент щоквартально, не пізніше 10-го числа наступного за звітним кварталом місяця або в інші строки, за письмовою вимогою постачальника, направляє до останнього письмовий звіт по обсягам наданих послуг (за встановленою постачальником формою) та проводить з останнім звіряння обсягів наданих послуг у відповідному обліковому періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за надані послуги. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до постачальника із необхідними для цього обліковими та бухгалтерськими документами. Звіряння вважається проведеним з моменту отримання постачальником підписаного повноважними особами Акту звіряння розрахунків. В разі невиконання абонентом цього пункту договору, облікові дані постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведених абонентом розрахунків вважаються безумовно погодженими абонентом.

Згідно з п. 2.2.1 Договору постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента платіжні документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за надані послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації м. Києва відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами.

Відповідно до п. 2.2.2 Договору оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у п`ятиденний строк з дня направлення постачальником платіжного документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу, оплата за надані послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

Пунктом 2.2.3 Договору передбачено, що у разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документа, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної наданих йому послуг.

Згідно з п. 2.2.4 Договору у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов`язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.

Цей договір укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить про це іншу сторону (пункт 7.1 Договору).

Як вказує позивач та вбачається з наявних у матеріалах справи актів про зняття показань з приладу обліку та розшифровок рахунків абонента, ним на виконання умов договору надано відповідачу послуги з постачання питної води та приймання стічних вод через приєднанні мережі за кодом 7-19 за період з 01.05.2018 по 31.03.2019 на суму 176 945,30 грн та за кодом 7-50019 за період з 01.05.2018 по 31.03.2019 на суму 6 995,10 грн.

За твердженнями позивача, надані ним послуги прийняті відповідачем у відповідності до положень пунктів 2.1.6, 2.2.4 Договору без жодних зауважень (незгоди) щодо їх кількості та вартості.

У матеріалах справи також міститься довідка АТ Банк Кредит Дніпро вих. № 5513-1455 від 17.05.2019, до якої додано реєстр дебетових повідомлень, що надсилались на адресу ЖБК Київ-8 за період з 01.05.2018 по 31.03.2019.

Натомість, відповідач своїх зобов`язань за Договором належним чином не виконав, вартість наданих позивачем послуг за кодом 7-19 оплатив частково на суму 141 071,29 грн, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість на суму 35 874,01 грн, а послуги за кодом 7-50019 на суму 6 995,10 грн взагалі не оплатив, загальна сума заборгованості за послуги становить 42 869,11 грн, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом та просить суд стягнути з відповідача на свою користь 42 869,11 грн суми основного боргу, 3 967,22 грн інфляційних втрат, 1 093,89 грн 3 % річних, 12 963,96 грн пені та 4 286,91 грн штрафу.

Протягом перебування справи у провадженні суду, відповідачем разом з відзивом надано первинні платіжні документи про сплату заборгованості за Договором № 15914/4-07 на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі від 07.07.2016 на загальну суму 60 557,92 грн, у зв`язку з чим відповідач просить суд відмовити позивачеві у частині його вимог про стягнення суми заборгованості за надані позивачем послуги, проти стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, відповідач не заперечує, у частині стягнення з нього пені, відповідач просить суд зменшити розмір неустойки до 500,00 грн, щодо стягнення штрафу відповідач зазначив про відсутність правових підстав для його сплати, оскільки відповідач ніколи не надавав позивачу відмови сплачувати виставлені ним банківські вимоги та рахунки.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений мім сторонами договір, з огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні норм ст. 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

В силу положень ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" встановлено, що централізоване питне водопостачання - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води. Централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об`єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов`язаних єдиним технологічним процесом.

Згідно зі ст. 19 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" послуги з централізованого питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання з урахуванням вимог Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" на підставі договору з об`єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об`єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та/або централізованого водовідведення на підставі укладених ними договорів. Договір про надання послуг з питного водопостачання та/або водовідведення укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання та/або водовідведення або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Статтею 22 вказаного Закону передбачено, що споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 року затверджені Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (Правила користування за Договором), які відповідно до п. 1.1 визначають порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України та є обов`язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об`єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.

Пунктом 1.4 Правил користування встановлено, що приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 №37, зареєстрованих у Мін`юсті 26.04.2002 за № 403/6691, а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Правил користування договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги". Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

За змістом пунктів 3.1, 3.7 Правил користування розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 3.13 Правил користування суб`єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Суд, на підставі наявних у матеріалах справи первинних документів, а саме актів про зняття показань з приладу обліку та розшифровок рахунків абонента, встановив факт надання позивачем послуг та їх прийняття відповідачем за кодом 7-19 за період з 01.05.2018 по 31.03.2019 на суму 176 945,30 грн, з яких, як вказує позивач, було оплачено 141 071,29 грн, та за кодом 7-50019 за період з 01.05.2018 по 31.03.2019 на суму 6 995,10 грн, які неоплачені відповідачем (станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом).

Ці обставини відповідачем у своїх заявах по суті справи не заперечуються.

Поряд з цим, як вбачається з доданих відповідачем до відзиву на позовну заяву документів, ним, після звернення позивача до суду та відкриття провадження у цій справі, було здійснено оплати вартості наданих позивачем послуг за Договором на загальну суму 60 557,92 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 129 від 15.07.2019 на суму 7 800,00 грн, № 134 від 17.07.2019 на суму 6 300,00 грн, № 135 від 18.07.2019 на суму 21 500,00 грн, № 139 від 19.07.2019 на суму 3 900,00 грн, № 140 від 22.07.2019 на суму 2 314,80 грн, № 142 від 23.07.2019 на суму 10 000,00 грн, № 143 від 26.07.2019 на суму 8 743,12 грн, у зв`язку з чим відповідач просить суд відмовити в задоволенні вимог позивача щодо стягнення з нього суми основного боргу за Договором в розмірі 42 869,11 грн.

Суд встановив, що у всіх вказаних вище платіжних дорученнях у реквізиті Призначення платежу вказано: Постачання води згідно договору № 15914/4-07 від 07.07.2016 р. .

Згідно з п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 за № 377/8976 (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Позивач, заперечуючи проти доводів відповідача щодо відсутності заборгованості за Договором з оплати наданих ним послуг, вказує на те, що сплачені відповідачем кошти зараховано відповідно до призначення таких платежів, що не стосується спірного періоду (з 01.05.2018 по 31.03.2019).

Проте, суд не може погодитись з такими доводами позивача (щодо зарахування сплачених відповідачем коштів не в рахунок оплати боргу за Договором за період з 01.05.2018 по 31.03.2019), виходячи з такого.

Як зазначає позивач у своїх заявах по суті справи, що не заперечується відповідачем, заборгованість з оплати вартості наданих позивачем послуг у відповідача виникла в період з 01.05.2018 по 31.03.2019.

З наявної у матеріалах справи належним чином засвідченої копії зведеного акту звірки взаєморозрахунків за спожиті енергоносії (водопостачання/відведення) між ПрАТ АК Київводоканал та споживачем ЖБК Київ-8 за період з травня 2019 по червень 2019 від 16.07.2019 вбачається, що борг станом на 01.05.2019 становить 60 557,92 грн.

Суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства України акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Суд зазначає, що наданий відповідачем акт звірки взаєморозрахунків від 16.07.2019 підписаний обома сторонами та скріплений їхніми печатками та сума боргу відповідача у розмірі 42 869,11 грн (за спірний період), що не перевищує суми боргу станом на 01.05.2019, підтверджується наданими самим позивачем первинними документами.

Як про те було зазначено вище, у п. 2.2.2 Договору сторони дійшли згоди, що в разі утворення боргу, оплата за надані послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

При цьому, судом враховано, що зі змісту вказаного пункту Договору не вбачається обов`язок постачальника зараховувати сплачені абонентом грошові кошти в хронологічному порядку виникнення такого боргу.

У даному випадку суд виходить з положень ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України, відповідно до якої підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а також положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України щодо свободи договору.

Водночас, позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів у розумінні статей 76 - 79 ГПК України, на підтвердження існування у відповідача боргу, зокрема, на суму 42 869,11 грн, в тому числі й за інший період надання ним послуг відповідачу, що також не спростовується і наданою позивачем довідкою № 8092/8/8/02-19 від 01.08.2019, за підписом директора та головного бухгалтера про те, що станом на 01.08.2019 заборгованість відповідача за позовний період у справі № 910/8616/19 становить 42 869,11 грн.

З огляду на викладене, виходячи з того, що оплати вартості наданих позивачем послуг відповідно до призначення платежів були здійснені відповідачем за Договором № 15914/4-07 на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі від 07.07.2016, за відсутності у матеріалах справи доказів зворотного, у суду відсутні підстави вважати, що такі оплати були проведені відповідачем та зараховані позивачем в рахунок оплати боргу за інший період, аніж той, який є предметом судового розгляду.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як було вказано вище, заявлена позивачем сума основного боргу в розмірі 42 869,11 грн була сплачена відповідачем після звернення позивача до суду та відкриття провадження у цій справі.

З огляду на те, що між сторонами існує спір щодо стягнення названих коштів, оскільки позивач вважає, що сплачені відповідачем грошові кошти за Договором у розмірі 42 869,11 грн не стосуються позовного періоду, натомість відповідач вказує на те, що в силу положень п. 2.2.2 Договору позивач мав зарахувати спірні кошти в рахунок оплати суми боргу, у суду відсутні підстави для закриття провадження у справі у частині вимог позивача про стягнення з відповідача 42 869,11 грн в порядку п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Поряд з цим, оскільки суд встановив, що заявлена позивачем сума заборгованості за Договором сплачена відповідачем, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 42 869,11 грн суми основного боргу.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 967,22 грн інфляційних втрат, 1 093,89 грн 3 % річних, 12 963,96 грн пені та 4 286,91 грн штрафу.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці нарахування здійснюються незалежно від вини боржника.

У своїх заявах по суті справи відповідач вказує на те, що не має заперечень проти стягнення з нього 3 967,22 грн інфляційних втрат та 1 093,89 грн 3 % річних.

В свою чергу, перевіривши доданий до позовної заяви розрахунок позивача щодо нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, суд встановив, що розраховані позивачем суми не перевищують розрахованих судом сум таких нарахувань за заявлений позивачем період, у зв`язку з чим, виходячи з заявлених вимог, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 3 967,22 грн інфляційних втрат та 1 093,89 грн 3 % річних.

Щодо стягнення з відповідача 12 963,96 грн пені та 4 286,91 грн штрафу, суд відзначає наступне.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями, згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У п. 4.2. Договору передбачено, що у разі порушення строків виконання зобов`язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Судом перевірено наявний у матеріалах справи розрахунок пені та встановлено, що він відповідає наведеним вище положенням законодавства України та умовам Договору.

У поданих до суду відзиві на позовну заяву та запереченнях щодо відповіді на відзив відповідач просить суд зменшити розмір неустойки до 500,00 грн, посилаючись на те, що сума заборгованості повністю сплачена відповідачем, відтак розмір заявленої до стягнення з відповідача пені на 100 % перевищує розмір заборгованості, значна частина мешканців будинку є соціально незахищеними верствами населення, від сплати комунальних послуг якими залежить фінансовий стан відповідача, негативне фінансове становище, а також на те, що сплата пені призведе до виникнення та/або збільшення заборгованості за надані послуги, що може призвести до обмеження або припинення надання таких послуг відповідачу, ненадання позивачем доказів наявного чи можливого погіршення його фінансового стану від несплати відповідачем пені.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з положеннями ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

Зі змісту наведених вище норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

Поряд з цим, відповідачем жодним чином не обґрунтовано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та не підтверджено належними доказами.

Суд не може визнати належним виконання відповідачем зобов`язання з оплати вартості наданих позивачем послуг після звернення останнього до суду з цим позовом та відкриття провадження у справі.

Посилання відповідача на те, що значна частина мешканців будинку є соціально незахищеними верствами населення, від сплати комунальних послуг якими залежить фінансовий стан відповідача, суд не може визнати винятковим випадком для зменшення розміру пені, оскільки у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження проведення мешканцями будинку розрахунків (в тому числі й несвоєчасних) за отримані ними комунальні послуги.

Суд також не може визнати достатніми для зменшення розміру пені посилання відповідача на негативне фінансове становище, а також на те, що сплата пені призведе до виникнення та/або збільшення заборгованості за надані послуги, що може призвести до обмеження або припинення надання таких послуг відповідачу, ненадання позивачем доказів наявного чи можливого погіршення його фінансового стану від несплати відповідачем пені, оскільки по-перше, в силу наведених вище норм законодавства України зобов`язання мають бути виконані належним чином, а відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання та при вирішенні питання щодо зменшення розміру пені мають бути враховані інтереси обох сторін, а по-друге, неустойка за своїм правовим змістом має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання.

Крім цього, суд наголошує, що зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом, яким може скористатися суд виключно у виняткових випадках.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача щодо зменшення розміру неустойки (пені) до 500,00 грн.

З урахуванням викладеного, за порушення строків розрахунків за Договором до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 12 963,96 грн пені.

Відповідно до п. 4.6 Договору за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 10 % від суми, яку відмовився оплатити. Сплата штрафу не звільняє абонента від обов`язку оплатити рахунок постачальника.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як було вказано вище, в п. 2.2.4 Договору сторони домовились, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов`язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.

Проте, суд при розгляді справи встановив, що відповідач не висловлював у будь-який спосіб, і матеріали справи не містять доказів зворотного, свою незгоду щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахункових документах, а матеріалами справи підтверджується як погодження відповідачем, у передбаченому Договором порядку, кількості та вартості отриманих від позивача послуг, так і оплата їх вартості, що свідчить про дійсний намір відповідача оплачувати надані позивачем послуги. При цьому, прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов`язання за Договором не може тлумачитись позивачем як безпідставна відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника.

З урахуванням викладеного, в силу пункту 2.2.4 Договору у суду відсутні підстави вважати дії відповідача безпідставною відмовою (незгодою) оплатити розрахункові документи, що, в свою чергу, виключає стягнення нарахованої позивачем суми штрафу з відповідача.

Таким чином, суд погоджується з доводами відповідача про відсутність правових підстав для застосування п. 4.6 Договору до спірних правовідносин, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 4 286,91 грн штрафу.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені, не спростовано, водночас позивачем не доведено суду наявності правових підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу та штрафу.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 3 967,22 грн інфляційних втрат, 1 093,89 грн 3 % річних та 12 963,96 грн пені.

Судовий збір у розмірі 531,23 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, а решта суми судового збору в розмірі 1 389,77 грн, у зв`язку з частковою відмовою у задоволенні позову, покладається на позивача.

Керуючись статтями 73 - 74, 76 - 79, 86, 129, 232, 233, 237 - 238, 240 - 241, 247 - 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Київ-8" (04108, м. Київ, просп. Правди, буд. 37-А; ідентифікаційний код: 22865137) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-а; ідентифікаційний код: 03327664) 3 967 (три тисячі дев`ятсот шістдесят сім) гривень 22 коп. інфляційних втрат, 1 093 (одну тисячу дев`яносто три) гривні 89 коп. 3 % річних, 12 963 (дванадцять тисяч дев`ятсот шістдесят три) гривні 96 коп. пені та 531 (п`ятсот тридцять одну) гривню 23 коп. судового збору.

3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4. Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 389,77 грн покласти на Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал".

5. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення, в порядку передбаченому ст. 257 та п. 17.5 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 03.09.2019.

Суддя Нечай О.В.