Рішення

від 03.09.2019 по справі 420/3907/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/3907/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Сидорівського С.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправними дії, визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якій позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 10.07.2019 р. (вх. № 24612/19), просить:

визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у ненаданні адміністративної послуги по заяві про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 , учасгику АТО від 22.04.2019 року відповідно до п. 5 статті 10 ЗУ Про адміністративні послуги ;

визнати відмову Головного управління Держгеокадастру в Одеській області викладену у листі від 27.05.2019 року № Д-5181/0-3194/0/37-19р. протиправною та скасувати її.

зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 , дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 1,5797 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (згідно графічного додатку).

Ухвалою від 05.07.2019 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

10.07.2019 року (вх. №24623/19) позивачем до канцелярії суду подано заяву про надання додаткових доказів.

15.08.2019 року (вх. № 29233/19) позивачем до канцелярії суду подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою від 27.08.2019 року Одеським окружним адміністративним судом у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

10.07.2019 року (вх. № 24612/19) позивачем до канцелярії суду подано заяву про збільшення позовних вимог.

26.07.2019 року (вх. № 27070/19) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

06.08.2019 року (вх. № 28081/19) позивачем до канцелярії суду подано заяву про розгляд справи за відсутністю позивача.

07.08.2019 року (вх. № 28198/19) представником відповідача до канцелярії суду подано відповідь на відзив.

14.08.2019 року (вх. № 29119/19) позивачем до канцелярії суду подано заяву про розгляд справи за відсутністю позивача.

28.08.2019 року (вх. № 30711/19) представником відповідача до канцелярії суду подано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 22.04.2019 року звернувся до відповідача із заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,5797 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Таїрівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області. Так, позивач наголошує на тому, що ним разом із заявою було надано усі необхідні документи, що підтверджують право на отримання у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, однак листом від 27.05.2019 року № Д-5181/0-3194/0/37-19р відповідачем відмолено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Крім того, позивач стверджує, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою (відповідно до Закону України "Про адміністративні послуги") є адміністративною послугою, яка вважається наданою з моменту отримання її суб`єктом звернення особисто або направлення поштою (рекомендованим листом з повідомленням про вручення). Разом з тим, протягом строку, встановленого Земельним кодексом України та ст.10 Закону України "Про адміністративні послуги", позивач особисто таку послугу не отримував та йому поштою рекомендованого листа відповідачем не направлялось, з огляду на що позивач вважає що йому адміністративну послугу надано не було.

Від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що на виконання доручень Уряду України, відповідачем здійснюються заходи щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, в тому числі і земельної ділянки, яку бажає отримати у власність позивач, а отже відмова у видачі дозволу на розробку проекту землеустрою є правомірною, а позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У судове засідання 28.08.2019 року сторони по справі не з`явились, сповіщались належним чином та завчасно про дату, час та місце судового засідання, від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, від відповідача до суду надійшла заява про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

22.04.2019 року позивач рекомендованим листом із повідомленням про вручення направив до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області клопотання, в якому просив надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 1,5797 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Таїрівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (а.с. 23-25).

Разом із заявою позивачем було подано: копію паспорта громадянина України та копію ідентифікаційного коду; копію довідки про безпосередню участь в АТО; копію посвідчення учасника АТО; згоду на збір та обробку персональних даних; графічний додаток з зазначенням бажаного місця розташування; інформацію з ДЗК (а.с. 24).

Зазначена заява була отримано відповідачем 02.05.2019 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення наявного в матеріалах справи (а.с. 26).

Однак листом від 27.05.2019 року № Д-5181/0-3194/0/37-19р. Головне управління Держгеокадастру в Одеській області відмовило позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою та зазначило, що на виконання доручень Уряду України, відповідачем здійснюються заходи щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, в тому числі і земельної ділянки, яку бажає отримати у власність позивач (а.с. 85).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (ст. 13 Конституції України).

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Частиною 4 ст. 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно частини 3 статті 78 ЗК України визначено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно з ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частинами 2, 3 статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Пунктом б ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно п. б ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара

Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Так, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому чинним законодавством не передбачено права суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17.

Судом встановлено, що у клопотанні позивача від 22.04.2019 року було зазначено цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, тобто вимоги ч. 6 ст. 118 ЗК України щодо таких клопотань позивачем дотримано. Викопіювання з схеми розташування бажаної земельної ділянки містить посилання на адресу цієї земельної ділянки, на зазначеній схемі виділено її місце розташування.

З огляду на зазначене, позивач при зверненні до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства подав всі необхідні документи, передбачені нормами ЗК України.

Однак, позивачу листом від 27.05.2019 року № Д-5181/0-3194/0/37-19р було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки на виконання доручень Уряду України, відповідачем здійснюються заходи щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області.

Разом з тим суд зазначає, що вищезазначеної підстави для відмови не передбачені частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, а отже така відмова є протиправною та такою, що не відповідає нормам чинного законодавства. З огляду на зазначене позовна вимога про визнання відмови Головного управління Держгеокадастру в Одеській області викладену у листі від 27.05.2019 року № Д-5181/0-3194/0/37-19р. протиправною та скасувати її, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 , дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 1,5797 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (згідно графічного додатку), суд зазначає наступне.

Так, зі змісту Рекомендації R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.

Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Таким чином суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду скарги, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень.

Суд зазначає, що правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333).

Пунктом 8 цього Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року №600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі наданні відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в цьому повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 815/905/17.

Суд зазначає, що в межах даного адміністративного спору позивач звернувся до відповідача не із зверненнями, а із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.

При цьому відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову в цьому саме у формі наказу свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги необхідність ефективного захисту прав та інтересів позивача, однак враховуючи, що передбаченого законодавством рішення за результатами клопотання позивача прийнято не було, суд вважає необхідним захистити права позивача шляхом зобов`язання головного управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.04.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з урахуванням висновків суду та прийняти за результатами її розгляду розпорядчий індивідуальний правовий акт у формі наказу.

При цьому суд зазначає, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнано протиправною відмову, яка викладена у листі від 27.05.2019 року № Д-5181/0-3194/0/37-19р., оскільки відмова з аналогічних підстав, що перевірялися у межах розгляду даної судової справи, буде вважатися неналежним виконанням судового рішення із негативними наслідками, передбаченими чинним законодавством.

Разом з тим зазначені вище обставини щодо неприйняття відповідного рішення станом на час розгляду позовних вимог в адміністративній справі № 420/3907/19 свідчать про відсутність підстав у суду за результатами розгляду цієї справи зобов`язувати відповідача прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою, у зв`язку чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Також суд погоджується з доводами позивача про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою (відповідно до Закону України "Про адміністративні послуги") є адміністративною послугою.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про адміністративні послуги" адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб`єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов`язків такої особи відповідно до закону; суб`єкт звернення - фізична особа, юридична особа, яка звертається за отриманням адміністративних послуг.

Отже, заява про надання дозволу на розробку проекту землеустрою - це заява на отримання адміністративної послуги.

Згідно ч. 1 та ч. 5 Закону України "Про адміністративні послуги" граничний строк надання адміністративної послуги визначається законом.

Адміністративна послуга вважається наданою з моменту отримання її суб`єктом звернення особисто або направлення поштою (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) листа з повідомленням про можливість отримання такої послуги на адресу суб`єкта звернення. У випадках, передбачених законодавством, відповідний документ може бути надісланий поштою (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) або за допомогою засобів телекомунікаційного зв`язку. При цьому строк доставки поштової кореспонденції не зараховується до строку надання адміністративної послуги.

Як було встановлено судом, відповідь на заяву позивача від 22.04.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою було надано відповідачем у місячний строк, визначений статтею 118 Земельного кодексу України, а саме 27.05.2019 року.

Разом з тим, відповідач, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у спосіб, встановлений судом, тобто без прийняття акту індивідуальної дії за заявою ОСОБА_1 , діяв не на підставі чинного законодавства України та без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, з огляду на що суд погоджується з доводами позивача про те, що адміністративна послуга останньому надана не була.

Крім того, суд при прийнятті рішення враховує, що відповідь, надану позивачу, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області було направлено на адресу позивача простою кореспонденцією, а не рекомендованим листом з повідомленням про вручення, як то передбачено законом "Про адміністративні послуги".

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у ненаданні адміністративної послуги по заяві про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 , учасгику АТО від 22.04.2019 року відповідно до п. 5 статті 10 ЗУ Про адміністративні послуги є також обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку субєкта владних повноважень.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною другою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Згідно з ч. 5 ст. 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Між тим, такі судові витрати не понесені, тому не стягуються на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 39765871) про визнання протиправними дії, визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру в Одеській області викладену у листі від 27.05.2019 року № Д-5181/0-3194/0/37-19.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у ненаданні адміністративної послуги по заяві про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 , учаснику АТО від 22.04.2019 року відповідно до п. 5 ст. 10 Закону України Про адміністративні послуги .

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.04.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з урахуванням висновків суду.

В задоволені іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення складено та підписано 03.09.2019р.

Суддя О.М. Тарасишина

.