Постанова

від 03.09.2019 по справі 200/861/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2019 року справа №200/861/19-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Гаврищук Т.Г.

суддів: Блохін А.А.

Сіваченко І.В.

при секретарі судового засідання Кобець О.А.,

за участю сторін по справі:

позивач: Азаров О.А. (за ордером)

відповідач: Груєнко С.Л. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного (суддя - Чекменьов Г.А.) від 16 травня 2019 року (повний текст рішення складено 22 травня 2019 року) у справі №200/861/19-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТК ДОНСПЕЦСЕРВІС до Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення №0000621410 від 17.10.2018 року, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання скасування податкового повідомлення-рішення №0000621410 від 17.10.2018 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000621410 від 17.10.2018 року.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Відповідач зазначив, що ним правомірно було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, оскільки при здійсненні перевірки було встановлено порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 200.1статті 200 Податкового кодексу України. Відповідач вважає, що під час проведення перевірки позивачем не було надано відповідних первинних бухгалтерських документів на підтвердження здійснення господарських операцій з контрагентом - постачальником ТОВ МЕГАТРЕЙДИНГ .

Позивач проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з метою перевірки достовірності формування та віднесення суми податку на додану вартість до податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом - постачальником ТОВ МЕГАТРЕЙДИНГ (ЄДРПОУ 41492095) за травень 2018 року, за результатами якої складено акт від 02.10.2018 року №1120/05-99-14-10/39118792 та прийнято податкове повідомлення-рішення форми Р № 0000621410 від 17 жовтня 2018 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 259 194 грн. та застосована штрафна санкція 64 798,50 грн.(а.с.82).

Підставою для прийняття спірного рішення послужив висновок податкового органу про порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 200.1статті 200 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) за правочинами, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість до сплати на загальну суму 259194 грн., у тому числі: за травень 2018 року - 259194 грн.

Висновок податкового органу обґрунтований тим, що господарські операції з контрагентом - постачальником ТОВ МЕГАТРЕЙДИНГ не мали реального характеру, а фактично було здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій і складено первинні документи всупереч норм ч. 1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та пп.2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.

За результатами аналізу архіву електронної звітності (єдиний реєстр податкових накладних), встановлено, що ТМЦ, реалізовані ТОВ МЕГАТРЕЙДИНГ у травні 2018 року за договором купівлі-продажу від 11.05.2018 року №11/05/18-1 на адресу позивача, були придбані у ТОВ САБСТЕНД (ЄДРПОУ 41658702), відповідно до зареєстрованих податкових накладних в ЄРПН від 17.05.2018 року №254; від 23.05.2018 року №255; від 29.05.2018 року №256; від 31.05.2018 року №257.

Відсутність факту реального одержання (купівлі) ТОВ САБСТЕНД відповідної кількості ідентифікованого товару від інших суб`єктів господарювання або внаслідок власного задекларованого виробництва у періоді з 01.05.2018 року по 31.05.2018 року, засвідчує недійсність (неможливість) формування ним відповідного активу та доказує фіктивність введення в обіг ідентифікованого товару та нереальність здійснення ТОВ САБСТЕНД первинного постачання (продажу) першому в ланцюгу ТОВ МЕГАТРЕЙДИНГ .

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Відповідно до п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкого кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно зрозділом V цього Кодексу.

За приписами п.п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною ( п.198.2 ст.198 цього Кодексу).

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198ПК).

За приписами п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Згідно частини 1 статті 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Як встановлено судом, одним із видів діяльності позивача є ремонт та технічне обслуговування транспортних засобів. Свою діяльність позивач здійснює на підставі сертифікатів відповідності (а.с.25-31).

Протягом періоду, що перевірявся, між позивачем та ТОВ МЕГАТРЕЙДИНГ було укладено договір купівлі-продажу запчастин та вузлів до залізничного рухомого складу № 11/05/18-1 від 11 травня 2018 року (а.с.88).

На підтвердження виконання наведеного договору позивачем було надано відповідні податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, а також інші документи ,які знайшли своє відображення у акті перевірки.

Оплата придбаного товару підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Транспортування придбаних товарно-матеріальних цінностей позивач здійснював орендованим транспортом та на підставі договорів на перевезення, зокрема, відповідно до договору № 08/05/14 від 08.05.2014 року (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 31.12.2014 року) (а.с.117-123).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що наданими позивачем первинними документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджується факт того, що спірні правочини набули реального настання тих правових наслідків, на настання яких були спрямовані.

Стосовно недоліків у первинних документах колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Посилання відповідача на те, що товарно-транспортні документи складені з порушенням вимог законодавства, оскільки в них неповно/неправильно заповнені всі реквізити, є неприйнятними, оскільки між позивачем та його контрагентами укладено не договори перевезення, а договори поставки, і саме щодо господарських операцій по вказаним договорам відповідачем зроблені висновки в акті перевірки. Товарно-транспортна накладна, подорожній лист, тобто документи, що передбачені Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363,призначені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, і в операціях з поставки товару не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, витрати на які позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року в справі №816/166/15-а, від 11.09.2018р. в справі №816/909/17, від 05.02.2019р. в справі №813/123/16.

Судом встановлено, що на час проведення перевірки позивача та на час винесення оскарженого податкового повідомлення рішення вироків щодо контрагентів позивача судами винесено не було.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення чинного законодавства.

Колегія суддів вважає, що нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження фіктивності спірних господарських операцій.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновки про нереальність здійснення господарських операцій зроблені на підставі аналізу баз даних АІС Податковий блок та податкової інформації щодо контрагентів позивача є неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах податкового органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відносяться. А тому нарахування податків не може ґрунтуватися тільки на даних, які містяться в інформаційних базах контролюючого органу, без врахування даних первинних документів.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про недоведеність відповідачем порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 200.1статті 200 Податкового кодексу України, а тому правомірно скасовано спірне податкове повідомлення-рішення.

Частиною 2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного платника податків, у випадку за неправомірні дії іншого платника податків підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в п. 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Європейський суд з прав людини визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що наданими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджується реальність здійснення позивачем спірних господарських операцій. Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження свого твердження щодо фіктивності спірних господарських операцій, а тому доводи апеляційної скарги колегією суддів не прийнято до уваги.

Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного від 16 травня 2019 року у справі №200/861/19-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного від 16 травня 2019 року у справі №200/861/19-а - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частина постанови прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 03 вересня 2019 року.

Постанова у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 03 вересня 2019 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 03 вересня 2019 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Т.Г. Гаврищук

Судді: А.А. Блохін

І.В. Сіваченко