Постанова

від 03.09.2019 по справі 132/1948/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 132/1948/18

Провадження № 22-ц/801/1577/2019

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Аліменко Ю. О.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2019 рокуСправа № 132/1948/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді-доповідача Ковальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Шемети Т. М.,

за участі секретаря Кирилюк Л. М.

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа-Н про розірвання договору оренди землі,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа-Н на заочне рішення Калинівського районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 15 серпня 2018 року у м. Калинівка суддею цього суду Аліменко Ю. О., дата складання його повного тексту не відома,

В С Т А Н О В И В:

В червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа-Н (далі - ТОВ Альфа-Н ) про розірвання договору оренди землі, мотивуючи його тим, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю йому належить земельна ділянка площею 3,0237 га, розташована на території Лемешівської сільської ради Калинівського району Вінницької області. 22 вересня 2017 року в судовому засіданні Вінницького окружного адміністративного суду позивач дізнався, що між ним та відповідачем укладено договір оренди його земельної ділянки б/н від 24 лютого 2016 року. З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно № 123967179 від 15 травня 2018 року позивач дізнався, що право оренди його земельної ділянки зареєстровано за ТОВ Альфа-Н строком на 7 років зі встановленням орендної плати в розмірі 6800,00 грн, на підставі рішення державного реєстратора реєстраційної служби Барського районного управління юстиції від 13 березня 2016 року, індексний номер 28704995. Проте, після підписання спірного договору оренди землі в трьох примірниках, відповідач не надав позивачу його екземпляр вказаного договору.

Крім того, в порушення вимог ст. 13 Закону України Про оренду землі та умов договору б/н від 24 лютого 2016 року відповідач орендну плату за користування земельною ділянкою у 2016, 2017 році не сплачував.

Пославшись на викладене та на те, що вказана земельна ділянка не використовується за цільовим призначенням, що призводить до зниження якісних показників ґрунту, ОСОБА_1 просив суд розірвати договір оренди земельної ділянки площею 3,0237 га, кадастровий номер 0521684000:06:002:0355 , б/н від 24 лютого 2016 року.

Заочним рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 15 серпня 2018 року позовні вимоги задоволено, вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погодившись із ухваленими рішеннями, відповідач, пославшись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, рішення суду цим вимогам не відповідає, тому апеляційний суд з огляду на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши його законність і обґрунтованість не тільки у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше на встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частиною 2 ст. 792 ЦК України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

За приписами статей 13, 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (ч. ч. 1, 2 ст. 15 Закону України Про оренду землі ).

За правилами ч. 1 ст. 32 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією із сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням наведених норм, cуд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача або істотні умови договору і залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю НБ № 667099 від 07 липня 2006 року ОСОБА_1 на підставі розпорядження Калинівської районної державної адміністрації від 28 грудня 2005 року № 531 належить земельна ділянка площею 3,0237 га, кадастровий номер 0521684000:06:002:0355 , розташована на території Лемешівської сільської ради Калинівського району Вінницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 6).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 123967179 від 15 травня 2018 року право оренди земельної ділянки площею 3,0237 га, кадастровий номер 0521684000:06:002:0355 , розташованої на території Лемешівської сільської ради Калинівського району Вінницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва належить Товариству з обмеженою відповідальністю Альфа-Н на підставі договору оренди б/н від 24 лютого 2016 року, укладеного строком на 7 років зі сплатою орендної плати в розмірі 6800,00 грн, про що прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 березня 2016 року, індексний № 28704995 (а. с. 7-17).

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 липня 2019 року витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа-Н , ОСОБА_1 та реєстраційної служби Барського районного управління юстиції Вінницької області договір № б/н від 24 лютого 2016 року.

23 липня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Альфа-Н направило засобами поштового зв`язку на адресу апеляційного суду доповнення до апеляційної скарги та докази на підтвердження доводів апеляційної скарги та доповнень до неї, зокрема, і копію спірного договору оренди земельної ділянки (а. с. 101-132).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 364 ЦПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи, в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.

Згідно з ч. 4 ст. 287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Із матеріалів справи видно, що ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 12 червня 2019 року заяву ТОВ Альфа-Н про перегляд заочного рішення цього ж суду від 15 серпня 2018 року залишено без задоволення. Вказану ухвалу апелянтом отримано 24 червня 2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що оскільки апелянт подав доповнення до апеляційної скарги в межах строку на апеляційне оскарження такі доповнення приймаються апеляційним судом.

Водночас, апеляційний суд звертає увагу, що надана скаржником копія договору оренди землі належним чином не засвідчена та з неї неможливо встановити істотні умови договору та між ким він укладений у зв`язку з неякісним зображенням, а тому вона апеляційним судом до уваги не приймається (а. с. 111-112). Крім того, апеляційний суд не бере до уваги інші документи, що надані скаржником на підтвердження неможливості використання земельної ділянки з 2016 року, оскільки копії цих документів також не завірені належним чином.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач систематично не сплачував орендну плату, що є істотним порушенням умов договору оренди землі, що відповідно до вимог ст. 15 Закону України Про оренду землі , ст. 651 ЦК України є підставою для його розірвання.

Із такими висновками суду не можна погодитись, оскільки суд дійшов їх із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права з огляду на таке.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України).

Згідно з ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 264 ЦПК України).

Відповідно до п. 4, 5, 6 ч. 4 ст. 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються: чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Однак на порушення вказаних норм процесуального права, суд першої інстанції не вирішив чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, зокрема, порушення відповідачем істотних умов договору щодо сплати орендної плати відповідно до визначених договором оренди б/н від 24 лютого 2016 року умов, та, як наслідок, не вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а саме положення ст. 32 Закону України Про оренду землі , ст. 651 ЦК України, дійшовши передчасного висновку про розірвання спірного договору.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що суд першої інстанції не вчинив дій, спрямованих на сприяння учасникам судового процесу у реалізації процесуальних прав, не з`ясував причин неподання доказів, формально провів розгляд справи, не встановивши обставин, від яких залежить правильне вирішення спору.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач не довів своїх вимог та не надав доказів на підтвердження своїх доводів, зокрема факту порушення відповідачем прав позивача, а саме відсутності виплати орендної плати за 2016 та 2017 рік і невикористання земельної ділянки за цільовим призначенням, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що рішення в законній силі залишатись не може та відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до положень ст. 141, п.п. в п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, вважає за необхідне судовий збір, сплачений позивачем за подачу позовної заяви залишити за ним.

Згідно з квитанцією № 0.0.1410017049.1 від 16 липня 2019 року ТОВ Альфа-Н було сплачено судовий збір у розмірі 1057,20 грн., тому з позивача на користь ТОВ Альфа-Н необхідно стягнути цю суму судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа-Н задовольнити, заочне рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 15 серпня 2018 року скасувати, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа-Н про розірвання договору оренди землі відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа-Н (ЄДРПОУ - 39698196) 1057 грн 20 коп. судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді : Т. Б. Сало

Т. М. Шемета