Постанова

від 03.09.2019 по справі 139/409/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 139/409/19

Провадження № 22-ц/801/1684/2019

Категорія: 18

Головуючий у суді 1-ї інстанції Коломійцева В. І.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2019 рокуСправа № 139/409/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді-доповідача Ковальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Шемети Т. М.,

за участі секретаря Кирилюк Л. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області про визнання договору укладеним,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником - адвокатом Спесивцевим Вадимом Валерійовичем, на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 04 червня 2019 року у смт. Муровані Курилівці суддею цього суду Коломійцевою В. І., зі складанням його повного тексту 06 червня 2019 року,

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області про визнання договору укладеним, мотивуючи його тим, що він є власником земельної ділянки площею 2,8952 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території цієї сільської ради. Внаслідок неузгоджених дій відповідача, з 2007 року на вказаній земельній ділянці почали проводити поховання односельчан, що позбавило позивача можливості вільно розпоряджатися та користуватися нею.

Разом з тим, позивачем у 2011 році було укладено договір оренди цієї земельної ділянки з Приватним підприємством Бонас , який згодом було розірвано за згодою сторін у зв`язку з фактичним розміщенням на ній кладовища, що позбавило орендодавця права на отримання орендної плати.

09 лютого 2017 року Морозівською сільською радою Мурованокуриловецького району Вінницької області у результаті звернення позивача прийнято рішення № 68 про обмін належної йому земельної ділянки на рівноцінну земельну ділянку площею 2,8952 га, кадастровий номер 0522884300:02:002:0015 .

24 грудня 2018 року позивач звернувся до відповідача з заявою з проханням укласти договір міни земельних ділянок, долучивши до неї проект відповідного договору. Однак, рішенням Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області від 15 лютого 2019 року відмовлено у погодженні договору міни та рекомендовано звернутися до суду щодо вирішення даного питання.

Пославшись на викладене ОСОБА_1 просив суд визнати укладеним між ним та відповідачем договір міни від 28 грудня 2018 року земельної ділянки площею 2,8952 га, кадастровий номер 0522884300:02:002:0015 та земельної ділянки площею 2,8758 га, кадастровий номер 0522884300:02:002:0015 , що розташовані на території Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області у відповідній редакції.

Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 04 червня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленими рішеннями, позивач, пославшись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю ЯА в„– 816272 від 19 жовтня 2005 року ОСОБА_1 на підставі розпорядження Мурованокуриловецької районної державної адміністрації від 14 липня 2005 року № 191 належить земельна ділянка площею 2,8952 га, кадастровий номер 0522884300:02:002:0015 , розташована на території Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 12).

Згідно з довідкою Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області № 320 від 25 травня 2017 року ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 2,8952 га, частина якої орієнтовною площею 1,5 га знаходиться під кладовищем на якому останні десять років проводяться захоронення. Під кладовище була виділена інша земельна ділянка, але помилково захоронення розпочалися і проводяться на даній землі (а. с. 13).

Рішенням 12 сесії 7 скликання Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області № 68 від 09 лютого 2017 року вирішено обміняти земельну ділянку площею 2,8758 га, кадастровий номер 0522884300:02:001:0291 , яка розташована за адресою: Вінницька область, Мурованокуриловецький район, Морозівська сільська рада, на рівноцінну земельну ділянку площею 2,8952 га, кадастровий номер 0522884300:02:002:0015 , яка розташована за адресою: Вінницька область, Мурованокуриловецький район, с. Морозівка, у зв`язку з тим, що на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1 , розташоване діюче кладовище (помилково) (а. с. 34).

24 грудня 2018 року на виконання рішення Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області № 68 від 09 лютого 2017 року ОСОБА_1 направив на адресу сільської ради проект договору міни земельними ділянками (а. с. 35-36).

27 грудня 2018 року Морозівська сільська рада Мурованокуриловецького району Вінницької області надіслала ОСОБА_1 лист про те, що земельна ділянка площею 2,8758 га, кадастровий номер 0522884300:02:001:0291 , є комунальною власністю, а тому сільський голова або уповноважений представник сільської ради не можуть без згоди представників громади укладати договори міни або відчуження землі комунальної власності. Наданий 24 грудня 2018 року проект договору міни земельними ділянками буде винесено на розгляд чергової сесії сільської ради. Водночас, зазначено, що п. 12 проекту наданого договору міни викладено у наступній формі Витрати, що пов`язані з оформленням договору покладаються на сторони у рівних частинах . Рішенням суду від 12 грудня 2017 року відмовлено в позові зобов`язати сільську раду оформити обмін земельними ділянками за рахунок бюджетних коштів (а. с. 37).

Рішенням 27 сесії 7 скликання Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області № 131 від 15 лютого 2019 року договір міни земельними ділянками не погоджено, рекомендовано ОСОБА_1 звернутися до суду щодо вирішення даного питання (а. с. 40).

У ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема, поняття договору і свободи договору, та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ст. ст. 715, 716 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни. До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. ч. 1-2 ст. 640 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до ст. 642 ЦК України, якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

З урахуванням наведених норм права та встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки визнати укладеним можна лише договір щодо якого сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних його умов або фактично його виконують, у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв`язку з тим, що рішення сільської ради № 68 від 09 лютого 2017 року, яким відповідач підтвердив можливість укладення договору міни, а не надав згоду на його укладення у тому варіанті, який був запропонований позивачем, не є доказом досягнення згоди між сторонами з усіх істотних умов цього договору. Крім того, рішенням сільської ради № 31 від 15 лютого 2019 року, яке позивачем у встановленому законом порядку не оскаржувалось, відмовлено у погодженні запропонованого проекту договору міни, отже підстави для визнання договору укладеним, визначенні положеннями ст. ст. 638, 640 ЦК України, відсутні.

Водночас апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки призведе до порушення принципу свободи договору, закріпленого у ст. ст. 6, 627 ЦК України, з огляду на таке.

Так, відповідно до положень ст. ст. 15-16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За правилом ч. 1 ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державній та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Якщо ж законом або договором не передбачено ефективного способу захисту, який би ефективно захищав права, свободи чи інтереси позивача, суд може захистити їх у спосіб, що не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ЦПК України).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що порушення права позивача на користування та розпорядження належною йому земельною ділянкою відбулося внаслідок того, що на ній без узгодження з власником почали проводити поховання людей.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що чинним законодавством не передбачено обов`язку органу місцевого самоврядування укладати з позивачем договір міни земельних ділянок на запропонованих ним умовах, отже обраний ним спосіб захисту порушених прав не відповідає вимогам закону та суперечить положенням ст. 152 ЗК України, ст. ст. 6, 627 ЦК України.

На підставі викладеного вище, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог та незаконність відмови у позові, оскільки суд першої інстанції розглянув дану справу дотримавшись завдань та основних засад цивільного судочинства, зокрема щодо забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами з урахуванням особливостей предмета спору.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не містять посилань на такі порушення, що призвели до неправильного вирішення страви, тому, з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування рішення.

Всі інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншої оцінки доказів, ніж зроблена судом першої інстанції, однак висновків суду не спростовують, а тому відхиляються.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а вказане рішення - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Спесивцевим Вадимом Валерійовичем, залишити без задоволення, а рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 04 червня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді : Т. Б. Сало

Т. М. Шемета