Постанова

від 21.07.2021 по справі 139/409/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 липня 2021 року

м. Київ

справа № 139/409/19

провадження № 61-17833св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Морозівська сільська рада Мурованокуриловецького району Вінницької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 04 червня 2019 року у складі судді Коломійцевої В. І. та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Сала Т. Б., Шемети Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області про визнання договору укладеним.

Позовну заяву мотивовано тим, що він є власником земельної ділянки, площею 2,8952 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Внаслідок неузгоджених дій Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області з 2007 року на його земельній ділянці почали проводити поховання односельчан, що позбавило його можливості вільно розпоряджатися та користуватися нею.

Рішенням Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області від 09 лютого 2017 року № 68 надано дозвіл на обмін виділеної ОСОБА_1 земельної ділянки (паю), площею 2,8952 га, яка використовується під кладовище, на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 2,8758 га, що знаходиться у комунальній власності сільської ради.

24 грудня 2018 року він звернувся до Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області із заявою про укладення договору міни земельних ділянок, долучивши до неї проект відповідного договору. Однак рішенням Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області від 15 лютого 2019 року йому відмовлено у погодженні договору міни та рекомендовано звернутися до суду для вирішення цього питання.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати укладеним між ним та Морозівською сільською радою Мурованокуриловецького району Вінницької області договір міни від 28 грудня 2018 року земельної ділянки, площею 2,8952 га, кадастровий номер 0522884300:02:002:0015, та земельної ділянки, площею 2,8758 га, кадастровий номер 0522884300:02:001:0291, що розташовані на території Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області у відповідній редакції.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 04 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 03 вересня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суди виходили з того, що рішенням Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області від 15 лютого 2019 року № 31 позивачу відмовлено у погодженні запропонованого проекту договору міни, і це рішення позивачем у встановленому законом порядку не оскаржувалося. Визнати укладеним можливо лише такий договір, сторони якого в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов або який вони фактично виконують. У цій справі підстави визнання договору укладеним, визначені положеннями статей 638, 640 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відсутні.

Крім того, обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не є ефективним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 04 червня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 вересня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованих висновків щодо обрання позивачем неналежного способу захисту та не врахували те, що рішення Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області від 09 лютого 2017 року № 68 фактично свідчить про укладання договору міни земельних ділянок.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області не надходив.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 04 червня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 вересня 2019 року і витребувано із Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області цивільну справу № 139/409/19.

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи

Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії ЯА № 816272 від 19 жовтня 2005 року ОСОБА_1 на підставі розпорядження Мурованокуриловецької районної державної адміністрації Вінницької області від 14 липня 2005 року № 191 належить земельна ділянка, площею 2,8952 га, кадастровий номер 0522884300:02:002:0015, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Згідно з довідкою Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області від 25 травня 2017 року № 320 ОСОБА_1 належить земельна ділянка, площею 2,8952 га, частина якої орієнтовною площею 1,5 га знаходиться під кладовищем, на якому останні десять років проводяться захоронення. Під кладовище було виділено іншу земельну ділянку, але помилково захоронення розпочалися і проводяться на зазначеній земельній ділянці.

Рішенням Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області від 09 лютого 2017 року № 68 вирішено обміняти земельну ділянку, площею 2,8758 га, кадастровий номер 0522884300:02:001:0291, розташовану на території Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, на рівноцінну земельну ділянку, площею 2,8952 га, кадастровий номер 0522884300:02:002:0015, розташовану на території Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, у зв`язку з тим, що на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1 розміщено діюче кладовище.

24 грудня 2018 року на виконання рішення Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області від 09 лютого 2017 року № 68 ОСОБА_1 звернувся до Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області із заявою про укладення договору міни земельних ділянок, надавши проект договору.

27 грудня 2018 року Морозівська сільська рада Мурованокуриловецького району Вінницької області повідомила ОСОБА_1 , що земельна ділянка, площею 2,8758 га, кадастровий номер 0522884300:02:001:0291, є комунальною власністю, тому сільський голова або уповноважений представник сільської ради не можуть без згоди представників громади укладати договори міни або відчуження землі комунальної власності. Наданий 24 грудня 2018 року проект договору міни земельними ділянками буде винесено на розгляд чергової сесії сільської ради. Водночас зазначено, що пункт 12 проекту наданого договору міни викладено у такій редакції: Витрати, що пов`язані з оформленням договору, покладаються на сторони у рівних частинах .

Рішенням Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області від 15 лютого 2019 року № 131 договір міни земельними ділянками не погоджено, рекомендовано ОСОБА_1 звернутися до суду щодо вирішення цього питання.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертою та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не повною мірою відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

ОСОБА_1 вважає, що договір міни земельної ділянки з Морозівською сільською радою Мурованокуриловецького району Вінницької області не був укладений, оскільки відповідач не підписав проект договору, а суди не встановили, чи були погоджені між сторонами істотні умови договору.

Згідно з частиною першою статті 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом (частина четверта статті 715 ЦК України).

Відповідно до статті 716 ЦК України до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 ЦК України).

Частиною другою статті 642 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

З огляду на зазначені норми права не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами, якщо дії свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та не спростовано матеріалами справи і відповідачем те, що рішенням Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області від 09 лютого 2017 року № 68 вирішено обміняти земельну ділянку, площею 2,8758 га, кадастровий номер 0522884300:02:001:0291, розташовану на території Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, на рівноцінну земельну ділянку, площею 2,8952 га, кадастровий номер 0522884300:02:002:0015, розташовану на території Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, у зв`язку з тим, що на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1 розміщено діюче кладовище.

24 грудня 2018 року на виконання рішення Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області від 09 лютого 2017 року № 68 ОСОБА_1 звернувся до Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області із заявою про укладення договору міни земельних ділянок, надавши проект договору.

Також в судовому засіданні суду першої інстанції представник відповідача не заперечувала проти визнання договору укладеним, однак зазначала, що у Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області відсутні кошти для нотаріального посвідчення договору міни земельної ділянки.

У пунктах 8, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі судам роз`яснено, що ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК України, і обов`язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини. Разом з тим рішення не повинно містити зайвої деталізації, яка не має правового значення в даній справі, а також незрозумілих словосполучень, занадто довгих речень, через які викладення фактичних обставин важко сприймається.

У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції не перевірив обґрунтованості доводів усіх учасників справи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції, зокрема, що представник відповідача визнала у судовому засіданні суду першої інстанції позов; залишалося лише невирішеним питання щодо оплати за оформлення договору міни; не навів мотивів вирішення кожного аргумента, викладеного учасником справи в апеляційній скарзі, чим допустив порушення пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини та частиною четвертоюстатті 10 ЦПК України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та судова практика Європейського суду з прав людини застосовуються українськими судами як джерело права.

Втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування, є предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, East/ West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах Рисовський проти України (рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), Кривенький проти України (рішення ЄСПЛ від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що у справі, що переглядається, судом апеляційної інстанції не перевірено відповідність поведінки відповідача, його дій та рішень положенням Першого протоколу до Конвенції, а також принципу належного адміністрування не були предметом дослідження у цій справі.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки апеляційним судом порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для справи, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час перегляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, усунути вказані недоліки на стадії касаційного перегляду неможливо, тому у суду касаційної інстанції відсутні підстави для ухвалення нового рішення або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції належить урахувати викладене у цій постанові, надати належну оцінку доводам і запереченням сторін та поданим ними доказам, встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 03 вересня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк