Рішення

від 03.09.2019 по справі 910/7553/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2019Справа № 910/7553/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Видавництво Книги - ХХІ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Буква Логістік

про стягнення 48382,80 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Видавництво Книги - ХХІ звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Буква Логістік про стягнення 48382,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язання з оплати вартості поставленого товару на підставі договору поставки №103 від 01.02.2016, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 48382,80 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2019 суд ухвалив: позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Видавництво Книги - ХХІ залишити без руху; встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду відомостей щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до позовної заяви; встановити позивачу строк для усунення недоліків - протягом семи днів з дня вручення даної ухвали.

27.05.2019 до відділу діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на наведене, оскільки у справі №910/7553/19 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, враховуючи, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

02.08.2019 до відділу діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач зазначає, що за умовами договору покупець не здійснює оплату товару, який ще не був реалізований.

15.08.2019 до відділу діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач підтримує позовні вимоги.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві та відповіді на відзив та відповідачем у відзиві на позов, суд

ВСТАНОВИВ:

01.02.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Видавництво Книги - ХХІ (позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Буква Логістік (відповідач, покупець) укладено договір поставки №103 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов`язується систематично поставляти і передавати покупцю для подальшої реалізації книги, листівки, диски формату CD, MP3, DVD та іншу супутню продукцію у відповідності з поданими покупцем замовленнями, а покупець зобов`язується приймати і оплачувати товар у порядку і на умовах, передбачених Договором.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної, яка засвідчує момент передачі товару.

Згідно з п. 2.4. Договору фактом поставки є підписання уповноваженим представником покупця видаткової накладної на відповідну партію товару. Датою поставки є дата, що вказана на видатковій накладній.

Пунктом 4.2. Договору в редакції протоколу розбіжностей передбачено, що покупець здійснює оплату товару постачальнику протягом 30 календарних днів від дати складання звіту реалізації, якщо загальна вартість проданих протягом звітного періоду товарів, зазначена у звіті, перевищує 500,00 грн., включаючи ПДВ. Оплата здійснюється перерахуванням коштів на банківський рахунок постачальника, зазначений у цьому договорі. Покупець складає звіт реалізації товару за звітний календарний місяць та направляє його постачальнику у спосіб, вказаний в п. 9.3. цього договору не пізніше кожного 5-го числа наступного календарного місяця, що слідує за звітним календарним місяцем. У випадку несвоєчасного надання постачальником всіх передбачених даним договором та чинним законодавством України документів на товар, що постачається, термін розрахунків продовжується на відповідну кількість днів затримки.

Згідно з п. 5.6. Договору якщо певні види товару внаслідок відсутності попиту (або незначного попиту) не будуть реалізовані покупцем споживачам протягом 120 календарних днів від дати поставки цих товарів постачальником, покупець, якщо іншого не буде погоджено сторонами відповідно до умов цього договору, має право повернути ці одиниці товару постачальнику, а постачальник зобов`язаний прийняти повернутий товар.

Дослідивши зміст укладеного Договору, суд дійшов висновку, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що позивач, на виконання умов Договору здійснив ряд поставок товару відповідачу на загальну суму 51094,20 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № РН-0000212 від 30.03.2018 на суму 415,40 грн.; №РН-0000231 від 04.04.2018 на суму 324,95 грн.; № РН-0000086 від 13.02.2018 на суму 1333,30 грн.; № РН-0000075від 06.02.2018 на суму 2726,90 грн.; № РН-0000209 від 30.03.2018 на суму 1333,30 грн.; № РН-0000210 від 30.03.2018 на суму 3544,30 грн.; № РН-0000211 від 30.03.2018 на суму 2495,75 грн.; № РН-0000213 від 30.03.2018 на суму 3216,00 грн.; № РН-0000214 від 30.03.2018 на суму 4676,60 грн.; № РН-0000215 від 30.03.2018 на суму 4422,00 грн.; № РН-0000216 від 30.03.2018 на суму 3038,45 грн.; № РН-0000219 від 02.04.2018 на суму 2958,05 грн.; № РН-0000220 від 02.04.2018 на суму 4375,10 грн.; № РН-0000221 від 02.04.2018 на суму 3373,45 грн.; № РН-0000222 від 02.04.2018 на суму 2388,55 грн.; № РН-0000223 від 02.04.2018 на суму 2847,50 грн.; № РН-0000224 від 02.04.2018 на суму 2921,20 грн.; № РН-0000225 від 02.04.2018 на суму 2144,00 грн.; № РН-0000226 від 02.04.2018 на суму 2559,40 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги невиконанням відповідачем зобов`язання з оплати вартості поставленого товару на підставі договору поставки №103 від 01.02.2016, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 48382,80 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, позивач, на виконання умов Договору здійснив ряд поставок товару відповідачу на загальну суму 51094,20 грн.

Як встановлено судом, пунктом 1.2. Договору передбачено, що право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної, яка засвідчує момент передачі товару.

Згідно з п. 2.4. Договору фактом поставки є підписання уповноваженим представником покупця видаткової накладної на відповідну партію товару. Датою поставки є дата, що вказана на видатковій накладній.

В той же час, за змістом ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.2. Договору в редакції протоколу розбіжностей передбачено, що покупець здійснює оплату товару постачальнику протягом 30 календарних днів від дати складання звіту реалізації, якщо загальна вартість проданих протягом звітного періоду товарів, зазначена у звіті, перевищує 500,00 грн., включаючи ПДВ. Оплата здійснюється перерахуванням коштів на банківський рахунок постачальника, зазначений у цьому договорі. Покупець складає звіт реалізації товару за звітний календарний місяць та направляє його постачальнику у спосіб, вказаний в п. 9.3. цього договору не пізніше кожного 5-го числа наступного календарного місяця, що слідує за звітним календарним місяцем. У випадку несвоєчасного надання постачальником всіх передбачених даним договором та чинним законодавством України документів на товар, що постачається, термін розрахунків продовжується на відповідну кількість днів затримки.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що за умовами Договору покупець не здійснює оплату постачальнику за товар, який не є реалізований покупцем, тобто саме звіт про реалізацію є підставою для визначення моменту продажу товару.

Як встановлено судом, згідно з п. 5.6. Договору якщо певні види товару внаслідок відсутності попиту (або незначного попиту) не будуть реалізовані покупцем споживачам протягом 120 календарних днів від дати поставки цих товарів постачальником, покупець, якщо іншого не буде погоджено сторонами відповідно до умов цього договору, має право повернути ці одиниці товару постачальнику, а постачальник зобов`язаний прийняти повернутий товар.

Разом з тим, будь-яких звернень щодо повернення товару за Договором, в тому числі, протягом 120 днів з дати поставки, матеріали справи не містять, як і доказів повернення такого нереалізованого товару.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що невчинення дій по поверненню товару постачальнику за Договором у встановлений таким договором строк тягне за собою обов`язок покупця оплатити товар.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність обов`язку відповідача щодо сплати заборгованості у розмірі 48382,80 грн. підтверджується матеріалами справи та не була спростована відповідачем, зокрема, останнім не надано суду доказів сплати грошових коштів у вказаному розмірі, у зв`язку з чим позов в підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача з огляду на задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Буква Логістік (04074, м. Київ, вул. Лугова, 9; ідентифікаційний код: 39742669) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Видавництво Книги - ХХІ (59000, Чернівецька обл., Сторожинецький район, м. Сторожинець, вул. Кобилянської, 7; ідентифікаційний код: 32908174) основний борг у розмірі 48382 (сорок вісім тисяч триста вісімдесят дві) грн. 80 коп. та судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одну) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.В. Картавцева