Рішення

від 03.09.2019 по справі 320/2443/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2019 року м. Київ № 320/2443/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н. Д., розглянувши позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

до суду звернулось Баришівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області з позовом до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, в якому просить суд, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог вх. № 14166/19 від 31.05.2019, скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 27.03.2019 ВП № 57984053.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29.12.2018 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Чміль А.В. відкрито виконавче провадження № 57984053, про примусове виконання виконавчого листа № 810/2092/18, виданого Київським окружним адміністративним судом 09.10.2018 щодо зобов`язання Баришівського ОУ ПФУ Київської області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах. 08.04.2019 позивачем була отримана постанова відповідача від 27.03.2019 про стягнення виконавчого збору в розмірі 16692,00 грн. у межах зазначеного виконавчого провадження.

Позивач вважає такі дії державного виконавця протиправними, оскільки неодноразово письмово інформував останнього про те, що рішення суду виконане фактично ще до відкриття виконавчого провадження, а отже підстав для його примусового виконання не вбачається, тому постанову про сплату виконавчого збору вважає протиправною та просить суд її скасувати.

Ухвалою суду від 04.06.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом сторін та проведенням судового засідання і запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву та попереджено, що згідно з частиною четвертою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Крім того, відповідача зобов`язано надати суду належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження № 57984053.

У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не надав.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на те, що відповідачем у встановлений судом строк не надано суду відзив на позов та не повідомлено суд про причини за яких такий відзив не поданий, суд кваліфікує неподання відповідачем відзиву на позов, як визнання позову у повному обсязі як то передбачено положеннями статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

За клопотанням позивача від 10.06.2019, розгляд справи призначеної в судовому засіданні на 12 червня 2019 року, відкладено на 30 липня 2019 року, про що постановлено ухвалу від 12.06.2019.

30 липня 2019 року на адресу суду від позивача надійшло письмове клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

За частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України слідує, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Суд констатує, що відповідач по справі своїми процесуальним правами не скористався, відзиву на позов не подав, клопотань щодо відкладення розгляду справи чи з інших процесуальних підстав до суду не звертався, про відкриття провадження у справі та про заплановані судові засідання належним чином повідомлений, що підтверджено доказами, які містяться в матеріалах справи. З огляду на зазначене суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження.

29 серпня 2019 року від позивача по справі надійшло письмове клопотання про заміну первісного позивача його правонаступником, оскільки як юридична особа Баришівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області припинене з 06.08.2019. Вирішуючи вказане клопотання, суд виходить з такого.

Стаття 52 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Процесуальним правонаступництвом є заміна у справі сторони чи третьої особи у разі переходу повноважень (для суб`єкта владних повноважень) прав і обов`язків від однієї особи до іншої (правонаступника) у відносинах, щодо яких виник спір.

Однією із підстав процесуального правонаступництва є припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення (стаття 108 Цивільного кодексу України).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України" від 22.08.2018 № 628 Баришівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області.

Вказані обставини підтверджуються відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. Так, згідно відомостей ЄДРПОУ Баришівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області, код 40383617, припинено 06.08.2019 як юридична особа, про що внесено відповідний запис № 13271120002001082. Правонаступником за даними реєстру є Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, код 22933548, місцезнаходження: 04071, м. Київ, Подільський район, вул. Ярославська, буд. 40.

Враховуючи, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області як правонаступником Баришівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області самостійно ініційовано заміну первісного позивача правонаступником, у зв`язку з його припиненням як юридичної особи, клопотання позивача підлягає задоволенню, а позивач по справі - Баришівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області підлягає заміні на його правонаступника, а саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області.

Дослідивши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Відповідно до ухваленого судового рішення Київським окружним адміністративним судом 4 червня 2018 року по справі № 810/2092/18, яке набрало законної сили 05.07.2018, зобов`язано Баришівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Згідно наданого розрахунку позивач здійснив призначення пенсії ОСОБА_1 на пільгових умовах відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 04.07.2018.

Як вбачається із бази "Діловодство спеціалізованого суду" 09.11.2018 Київським окружним адміністративним судом у справі № 810/2092/18, був виготовлений виконавчий лист щодо примусового виконання цього рішення.

На підставі виконавчого листа по справі № 810/2092/18, державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Чміль А.В. 29.12.2018, відкрито виконавче провадження ВП № 57984053.

Відповідно до тверджень позивача, що не було спростовано відповідачем, зазначена постанова отримана боржником 16.01.2019 за вх. № 56/4.

В цей же день, листом від 16.01.2019 № 225/09 позивач поінформував відповідача, що згідно протоколу призначення пенсії від 20.09.2018 ОСОБА_1 призначена пенсію та виплачується на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» . Належність інформування відповідача підтвердив копією квитанції відділення зв`язку від 17.01.2019 № 0750100299924 про надсилання рекомендованого листа з додатками. За даними реєстру поштових відправлень підприємства зв`язку, 21.01.2019 лист було отримано відповідачем.

Однак, 18 лютого 2019 року до Баришівського ОУ ПФУ Київської області надійшла вимога державного виконавця Чміль А.В., у межах виконавчого провадження ВП № 57984053, якою вимагалось від позивача у триденний термін з моменту отримання виконати рішення суду фактично та у повному обсязі, про що надати письмове підтвердження відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Київській області.

19 лютого 2019 року листом № 1277/09 Баришівське ОУ ПФУ Київської області повторно надіслало відповідачу інформацію про те, що згідно протоколу призначення пенсії від 20.09.2018 ОСОБА_1 призначена пенсію та виплачується на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» .

Факт надсилання листа та підтвердження його одержання, забезпечено доказами, зокрема: копією квитанції відділення зв`язку від 19.02.2019 № 0750100329386 про надсилання рекомендованого листа; реєстром поштових відправлень підприємства зв`язку.

Водночас, 8 квітня 2019 року, за вхідним номером 487/4, позивачем була отримана постанова відповідача від 27.03.2019 про стягнення виконавчого збору в розмірі 16692,00 грн. у межах виконавчого провадження № 57984053. 27.03.2019 також винесено постанову відповідачем про закінчення виконавчого провадження.

Не погодившись з такими діями державного виконавця, вважаючи їх протиправними, а винесену оскаржувану постанову такою, що підлягає скасуванню, Баришівське ОУ ПФУ Київської області звернулося до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, суд виходить з такого.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини в сфері примусового виконання рішень судів та інших органів є Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Згідно із статтею 1 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII, примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках.

Частиною 1 статті 26 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 6 статті 26 Закону №1404-VІІІ за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів.

Згідно з частиною 3 статті 27 Закону №1404-VІІІ, за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи, а за частиною 4 цієї ж статті державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору.

Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, що слідує з частини 9 статті 27 Закону №1404-VІІІ.

Стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження.

Суд погоджується з тим, що стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження, а також те, що на момент відкриття виконавчого провадження виконавець не володіє будь-якою інформацією від боржника щодо виконання судового рішення, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом № 1404-VІІІ не передбачено.

Як встановлено судом про виконання у повному обсязі судового рішення по адміністративній справі № 810/2092/18 позивач поінформував відповідача після того, як отримав постанову від 29.12.2018 про відкриття виконавчого провадження № 57984053. В інших випадках закон не зобов`язує позивача інформувати будь-який орган, окрім суду, якщо такий встановив контроль виконання судового рішення про фактичне виконання рішення суду, яке набуло законної сили.

З матеріалів справи вбачається, що листами від 16.01.2019 № 225/09 та від 19 лютого 2019 року № 1277/09 позивач проінформував відповідача про те, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 4 червня 2018 року по справі № 810/2092/18, на підставі якого винесено державним виконавцем постанову про відкриття виконавчого провадження, виконано добровільно і у повному обсязі до відкриття виконавчого провадження.

Про повноту виконання рішення суду свідчить розрахунок позивача щодо призначення пенсії ОСОБА_1 на пільгових умовах відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 04.07.2018. Тобто, до винесення 29.12.2018 постанови при відкриття виконавчого провадження № 57984053.

Як слідує з положень частини 3 статті 40 Закону № 1404-VІІІ, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

З наведеного слідує, що постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору підлягає примусовому виконанню на загальних підставах за умови, якщо виконавчий збір не стягнуто, водночас за виключенням випадків, передбачених частиною дев`ятою статті 27 цього Закону, а саме, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Тобто, навіть відкрите виконавче провадження не надає права виконавцю стягувати виконавчий збір, якщо до відкриття такого провадження рішення, з підстав якого воно було відкрите, виконане боржником фактично та у повній мірі.

Матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем, що фактичне виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 4 червня 2018 року по справі № 810/2092/18 позивачем здійснено до видачі виконавчого листа по справі та відкриття виконавчого провадження.

Зважаючи на зміст спірних правовідносин, фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що у даному випадку спірні правовідносини мають бути вирішенні шляхом скасування протиправної постанови.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі № 802/2236/17-а.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Оскільки спір вирішено не на користь суб`єкта владних повноважень, який виступає позивачем у цій справі, в силу вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 90, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, інд. 04071, м. Київ, Подільський район, вул. Ярославська, буд. 40) до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (02002, Київська обл., м. Київ, вул. Є. Сверстюка, буд. 15, код ЄДРПОУ 34481907) про скасування рішення задовольнити.

Скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 27.03.2019 у виконавчому провадженні № 57984053 відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено та підписано 03.09.2019

Суддя Панченко Н.Д.