Постанова

від 21.08.2019 по справі 0440/6889/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 серпня 2019 року м. Дніпросправа № 0440/6889/18

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),

суддів: Баранник Н.П., Дурасової Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Новошицької О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю " Науково-технічний центр "ВАРІАТОР" на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.01.2019 в адміністративній справі №0440/6889/18 , ухвалене суддею Вроною О.В., по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Науково-технічний центр "ВАРІАТОР"до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и В:

У вересні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Варіатор" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області , в якій просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.04.2018 року №0009591422 та №0009601422.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.01.2019 в задоволенні адміністративного позову відмовлено .

Рішення суду обгрунтовано тим, що позивачем не доведено обґрунтованість заявлених вимог, в той час як відповідачем належним чином підтверджено правомірність винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив прийняти нове рішення , яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі .

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем надані всі необхідні первинні документи, що підтверджують факт реальності здійснених господарських операцій з ТОВ "Інтерсенд ЮА" та ТОВ "Зілле Трейд". Станом на дату укладання і виконання договорів його контрагенти були зареєстровані у передбаченому законодавством порядку і були платниками ПДВ.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у зв`язку з ненаданням ТОВ "НТЦ "Варіатор" пояснень та їх документального підтвердження на запит ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 04.12.2017 року, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "НТЦ "Варіатор" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Інтерсенд ЮА" та ТОВ "Зілле Трейд" за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року.

За результатами перевірки складено акт від 03.04.2018 року №16250/04-36-14-22/38754652.

На підставі акту перевірки від 03.04.2018 року №16250/04-36-14-22/38754652 відповідачем сформовано та направлено позивачу податкові повідомлення-рішення від 24.04.2018 року:

- №0009591422, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем - податок на додану вартість у загальному розмірі 73686 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями у розмірі 49124 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 24562 грн.;

- №0009601422, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем - податок на прибуток за податковими зобов`язаннями у розмірі 134027 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення від 24.04.2018 року №0009591422 та №0009601422 були оскаржені до Державної фіскальної служби України в порядку адміністративного оскарження згідно п. 56.2 ст. 56 Податкового кодексу України.

23.07.2018 року ДФС України було прийнято рішення № 24294/6/9999119/02-25 про результати розгляду скарги, яким скаргу було залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення без змін.

Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу положень п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Згідно з ст. 1, ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

Колегія суддів звертає увагу на те, що у податкових спорах суди встановлюють чи підтверджують документи і розкривають, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового грошового зобов`язання на підставі таких операцій.

Як свідчить судова практика (зокрема, постанова Верховного Суду України від 27 червня 2017 року справі № 2а-6549/11/1470) про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

У постанові Верховного Суду України від 14 березня 2017 року у справі № 826/20366/13-а зазначено, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Відповідно до пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 72, ч. 2 ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Так, вивченням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що що всі первинні документи від імені ТОВ "Інтерсенд ЮА" підписані директором ОСОБА_1 .

В матеріалах справи міститься вирок Печерського районного суду м. Києва від 26.01.2016 року у справі №757/45459/15-к, яким визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205, ч.1 ст.358 КК України, ОСОБА_1 .

У вироку Печерського районного суду м. Києва від 26.01.2016 року у справі №757/45459/15-к зазначено наступне:

- у відповідності до обвинувального акту встановлено, що ОСОБА_1 , 30 жовтня 2014 року, перебуваючи у Печерському районі міста Києва в районі станції метро "Хрещатик" м. Києві, на прохання маловідомої особи на ім`я ОСОБА_2 за грошову винагороду у розмірі 300 гривень, погодився на створення товариства з обмеженою відповідальністю без мети ведення фінансово-господарської діяльності, і підписав протокол №1 загальних зборів учасників ТОВ "ІНТЕРСЕНД ЮА" (код ЄДРПОУ 39420744) від 30 вересня 2014 року щодо створення товариства, затвердження розміру статутного капіталу на загальну суму 462 000, 00 (чотириста шістдесят дві тисячі) гривень 00 копійок, 100 % якого належить ОСОБА_2, обрання директором товариства себе, з створення фіктивного суб`єкта підприємництва - ТОВ "ІНТЕРСЕНД ЮА" (код ЄДРПОУ 39420744);

- для досягнення своєї злочинної мети ОСОБА_1 , передав невстановленій слідством особі копію свого паспорту громадянина України та довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, необхідні для складання статутних та реєстраційних документів підприємства, при цьому достовірно знаючи, що фактично частку статутного фонду не вносив, до статутного фонду його не передавав та не від кого не приймав як засновник, і не збирався, як вказано в цих документах, займатись підприємницькою діяльністю, а також усвідомлюючи, що в подальшому, статутні документи ТОВ "ІНТЕРСЕНД ЮА" (код ЄДРПОУ 39420744), які надають право на перереєстрацію підприємства, проведення підприємницької діяльності та отримання від неї прибутку, будуть використані іншими особами шляхом подання у відповідні державні органи, підроблені документи;

- підроблення ОСОБА_1 офіційних документів ТОВ "ІНТЕРСЕНД ЮА" (код ЄДРПОУ 39420744), які посвідчувалися приватним нотаріусом, дало змогу невстановленій слідством особі здійснювати незаконну діяльність, користуватися печаткою підприємства, прикриваючись фактом державної реєстрації вказаного товариства;

- такі дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування правильно кваліфіковані ч. 1 ст. 205 КК України як фіктивне підприємництво, тобто придбання субєкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності та за ч.1 ст. 358 КК України як підроблення офіційного документа, який видається установою, яка має право видавати такі документи, з метою його подальшого використання.

досліджені судом первинні документи, які складені ТОВ "НТЦ "Варіатор" та ТОВ "Інтерсенд ЮА" є неправомірно складеними, носять формальний характер та не можуть підтверджувати факт здійснення господарських операцій між вказаними контрагентами, за змістом пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України вважатись документами для підтвердження даних податкового обліку і звітності.

Не надання первинних документів по взаємовідносинам з ТОВ "Зілле Трейд" свідчить про фактичну відсутність таких господарських операцій.

ТОВ "Інтерсенд ЮА" та ТОВ "Зілле Трейд" при укладанні з ТОВ "НТЦ "Варіатор" договорів на постачання товару не мали підтверджень ділової репутації, гарантій виконання зобов`язань, необхідних ресурсів та відповідного досвіду, та інших ознак комерційної привадбливості для обрання ТОВ "НТЦ "Варіатор" саме цих контрагентів, що свідчить про штучність характеру оформлених договорів, мета укладання яких - формування документообігу по нереальним господарським операціям.

Колегія суддів звертає увагу на те, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції умов надання та змісту послуг, що надаються тощо.

Таким чином, саме документи, які витребовувалися судом першої інстанції підлягали обов`язковому оформленню. При цьому, окремі з цих документів дійсно могли не складатися за відсутності для цього підстав, тому встановленим обставинам належить надавати оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а відтак підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю " Науково-технічний центр "ВАРІАТОР"- залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.01.2019 р. - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 21 серпня 2019 року та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного суду.

Головуючий - суддя Л.А. Божко

суддя Н.П. Баранник

суддя Ю. В. Дурасова