Ухвала

від 12.08.2019 по справі 185/7229/19

ПАВЛОГРАДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

Справа № 185/7229/19

Провадження № 1-кс/185/2473/19

12 серпня 2019 року м. Павлоград

Слідчий суддя Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , з участю слідчого ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , розглянувши клопотання слідчого СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 , погоджене з прокурором Павлоградської місцевої прокуратури ОСОБА_4 про арешт майна, -

В С Т А Н О В И В :

Поданим на розгляд слідчому судді клопотанні, погодженим з прокурором, слідчий СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 порушує питання про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42019041880000080 від 21.06.2019, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України, а саме:

на майно, сільськогосподарську культуру соняшник, що проростає в межах земельної ділянки з кадастровим номером 1225982800:01:002:0676 площею 43 га.

02 серпня 2019 року сільськогосподарську культуру соняшник, що проростає на майно, сільськогосподарську культуру соняшник, що проростає в межах земельної ділянки з кадастровим номером 1225982800:01:002:0676 площею 43 га, визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні.

З метою збереження речових доказів та недопущення пошкодження, псування, відчуження виникла необхідність у накладенні арешту на врожай сільськогосподарських культур, що на ній зростає.

Слідчий суддя, вивчивши клопотання та матеріали, якими воно обґрунтовується, приходить до висновку, що дане клопотання не підлягає задоволенню з огляду на наступне:

Слідчим суддеювстановлено,що СВПавлоградського ГУНПв Дніпропетровськійобласті здійснюєтьсядосудове розслідуваннякримінального провадження№ 42019041880000080 відомості про яке внесено до ЄРДР 21.06.2019, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України.

Відповідно до частини першої статті 170 КПКарештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно з частиною другої статті 170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (частина 3 статті 170 КПК).

Так, за приписами статті 98 КПК речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до частини третьої статті 132 КПК не допускається застосування заходів забезпечення кримінального провадження, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Статтею 173 КПК визначено, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 173 КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховуватиправову підставу для арешту майна,можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу), розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження,наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини має існувати розумна пропорційність між заходами і метою, заради якої їх застосовано (рішення у справі «Літґоу та інші проти Сполученого Королівства»). Справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» (рішення у справі «Брумареску, Трегубенко проти України»). Судам належить з`ясувати, чи дотримано справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу і вимогами захисту основних прав громадян (рішення у справах «Спорронг і Льонрот проти Швеції», «Іатрідіс проти Греції»).

В своєму клопотанні прокурор ставить питання про накладення арешту на врожай сількогосподарської культури соняшник, що зростає на земельній ділянці з кадастровим номером 1222083000:01:001:0480. При цьому як на підставу накладення арешту прокурор посилається на необхідність збереження речових доказів.

Між тим, слідчий суддя звертає увагу, що слідчим та прокурором при розгляді клопотання зазначено, що власник чи володілець вилученого майна на даний час не встановлені, також слідчому судді не надано відомостей про власника земельної ділянки, за адресою розташування якої виявлено її самовільне зайняття або землекористувача.

Слідчий суддя критично ставиться і до твердження про той факт, що неможливо встановити власника або володільця майна посівів соняшника, оскільки положеннями ч.2 ст.93 КПК України визначено повноваження сторони обвинувачення на проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій для виконання завдань кримінального провадження, закріплених ст.2 КПК України.

Слідчий суддя вважає, що в даному випадку накладення арешту на сільськогосподарську культуру не відповідатиме завданням кримінального провадження, засадам розумності та співмірності обмеження права власності.

За таких обставин, у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 131-132, 170, 173, 369-372 КПК України, слідчий суддя

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні клопотання слідчого ОСОБА_3 погоджене зпрокурором Павлоградськоїмісцевої прокуратури ОСОБА_4 проарешт майна- відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.

Слідчий суддя ОСОБА_1