Постанова

від 04.09.2019 по справі 920/437/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2019 р. Справа№ 920/437/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Ткаченка Б.О.

Коротун О.М.

секретар судового засідання: Вайнер Є.І.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 04.09.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Сумської області від 20.06.2019 (дата підписання повного тексту рішення - 01.07.2019)

у справі № 920/437/19 (суддя - Котельницька В.Л.)

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Теплогарант"

про стягнення 2 118 096,97 грн. заборгованості за договором № 5223/1617-БО-29 купівлі-продажу природного газу від 27.10.2016, -

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Комунального підприємства "Теплогарант" (далі - відповідач) про стягнення боргу в сумі 2 118 096,97 грн., з яких: 1 053 230,52 грн. пені, 217 036,31 грн. 3 % річних та 847 830,15 грн. інфляційний втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №5223/1617-БО-29 постачання природного газу від 27.10.2016 щодо здійснення розрахунку за поставлений природний газ у строк, визначений договором.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Сумської області від 20.06.2019 у справі № 920/437/19 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства "Теплогарант" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню в сумі 105 323,05 грн., 3 % річних у сумі 217 036,31 грн., інфляційні втрати в сумі 847 830,15 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 31771,45 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що, оскільки відповідач свої зобов`язання за договором №5223/1617-БО-29 від 27.10.2016 виконав неналежним чином, поставлений газ оплатив з порушенням строку, тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Місцевий суд, з посиланням на статтю 233 Господарського кодексу України та частину 3 статті 551 Цивільного кодексу України, враховуючи інтереси обох сторін, співрозмірність неустойки та ступеню виконання зобов`язання відповідачем, співвідношення розміру пені і понесених позивачем збитків у зв`язку з порушенням відповідачем свого зобов`язання, збитковість фінансового стану відповідача, а також те, що заборгованість за спожитий природний газ відповідачем сплачена в повному обсязі, суд визнав за можливе зменшити розмір пені на 90 відсотків.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Сумської області від 20.06.2019 у справі 920/437/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки у сумі 947 907, 47 грн. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення неустойки у сумі 947 907,47 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що, на думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 549-552, 599, 625 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в частині відмовлених позовних вимог.

Апелянт зазначає, що суд неправомірно самостійно визначив розмір пені, оскільки сторони у договорі встановили вид забезпечення виконання зобов`язання неустойкою та заздалегідь визначили розмір пені за неналежне виконання зобов`язання. Укладаючи договір на поставку природного газу, відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо погодився на умови поставки, в тому числі і щодо нарахування пені.

Скаржник стверджує, що суд першої інстанції не оцінив причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення та чи є даний випадок винятковим.

Апелянт наголошує, що несвоєчасність оплати контрагента прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач у своєму відзиві, наданому до суду 22.08.2019, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін. Крім того, відповідач звертає увагу, що на момент звернення позивача до суду ступінь виконання зобов`язання відповідача становить 100 % та вказує, що порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Також відповідач зазначає, що суб`єктивна вина КП "Теплогарант" стосовно утворення боргу перед позивачем відсутня, оскільки на рахунок КП "Теплогарант" зі спеціальним режимом використання надходило від споживачів недостатньо коштів для здійснення розрахунків з постачальниками енергоносіїв, у зв`язку з неспроможністю споживачів, які фінансуються з державного та місцевого бюджетів своєчасно розраховуватись за послуги з теплопостачання, які надавав відповідач.

Крім того, відповідач наголошує, що підприємство здійснювало всі заходи спрямовані на усунення порушень договірних зобов`язань, оскільки оплачувало послуги за постачання природного газу самостійно власними коштами.

КП "Теплогарант" вказує, що у період дії договору 2016-2017 підприємство перебувало у тяжкому фінансовому стані та звертає увагу, що чистий фінансовий результат підприємства за 2017 склав 14 358 млн. грн. збитку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2019 справу № 920/437/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Ткаченко Б.О., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Сумської області від 20.06.2019 у справі № 920/437/19, розгляд справи призначено на 04.09.2019.

Позиції учасників справи

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 04.09.2019 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки у сумі 947 907, 47 грн. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення неустойки у сумі 947 907,47 грн.

Представник відповідача та директор Комунального підприємства "Теплогарант" у судовому засіданні апеляційної інстанції 04.09.2019 заперечували проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просили її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

27.10.2016 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Комунальним підприємством "Теплогарант" (споживач) укладено договір № 5223/1617-БО-29 постачання природного газу (далі - договір), за змістом пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Згідно з пунктом 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами, організаціями.

Як передбачено пунктом 2.1 договору постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2016 по 31 березня 2017 природний газ обсягом до 2 692 тис. куб. м., у тому числі за місяцями.

Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу (пункт 3.4 договору).

Пунктом 6.1 договору визначено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до пункту 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

У пункті 12.1 договору сторони погодили, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Звертаючись з позовними вимогами до суду позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №5223/1617-БО-29 постачання природного газу від 27.10.2016 щодо здійснення розрахунку за поставлений природний газ у строк, визначений договором та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 1 053 230,52 грн., 3 % річних у сумі 217 036,31 грн. та інфляційні втрати в сумі 847 830,15 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов`язань.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Так, договір, укладений між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Комунальним підприємством "Теплогарант", за своєю правовою природою відноситься до договорів купівлі-продажу.

Приписами статті 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору, позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 18 606 998,58 грн. Наведені обставини підтверджуються наступними актами приймання-передачі: від 31.10.2016 на суму 1 015 391,47 грн.; від 30.11.2016 на суму 3 140 321,34 грн.; від 31.12.2016 на суму 5 718 190,59 грн.; від 31.01.2017 на суму 2 707 524,12 грн.; від 28.02.2017 на суму 3 718 022,77 грн.; від 31.03.2017 на суму 1 832 262,31 грн.; від 30.04.2017 на суму 475 285,98 грн.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як уже зазначалось, згідно з пунктом 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, у відповідача на час звернення з даним позовом до суду відсутня заборгованість за поставлений природний газ. Проте, оплата здійснювалась відповідачем з порушенням строків, визначених умовами договору.

За правопорушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (частина 1 статті 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Приписами статей 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 8.2 договору встановлено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Суд першої інстанції встановив, що розрахунок пені позивачем здійснено у відповідності до умов договору та вимог статті 232 Господарського кодексу України, з наступного дня, від дня простроченого основного зобов`язання, з урахуванням положень Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90 % суд першої інстанції зазначив наступне.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Проаналізувавши зазначені норми, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

При вирішенні питання про зменшення неустойки (штрафу), суд повинен встановити співрозмірність неустойки невиконаному зобов`язанню відповідачем та врахувати інтереси обох сторін.

Відповідно до пункту 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 року, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Також, слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

В пункті 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об`єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Поняття значно та надмірно, при застосуванні частини 3 статті Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд при цьому повинен врахувати, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 Цивільного кодексу України) та засадах господарського судочинства, визначених статтею 2 Господарського процесуального кодексу України.

Правова позиція Верховного Суду "Щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій" (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Так, мотивуючи клопотання про зменшення пені на 90 % відповідач вказав, що стягнення фінансових санкцій, призведе до затримки відповідачем у виплаті заробітної плати працівникам, виникнення заборгованості у сплаті податків до бюджету, затримки розрахунків з контрагентами. Відповідач наголосив, що винятковими обставинами є виконання відповідачем зобов`язання, відсутність об`єктивної вини відповідача та наявна неспроможність споживачів, які фінансуються з державного та місцевого бюджетів своєчасно розрахуватись за послуги з теплопостачання, які надавав відповідач. Також, відповідач звернув увагу, що у період дії договору 2016-2017 перебував у тяжкому фінансовому стані, що підтверджується балансом (Звіт про фінансовий результат, Форма № 1) за 2017, з квитанцією про реєстрацію документа у Державній податковій службі України та Звітом про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід. Форма № 2) за 2017, з квитанцією про реєстрацію документа у Державній податковій службі України, з яких вбачається, що чистий фінансовий результат підприємства за 2017 склав 14358 млн. грн. збитку.

Крім того, відповідач зазначив, що на сьогоднішній день перебуває у скрутному фінансовому стані, що підтверджується балансом (Звіт про фінансовий результат, Форма № 1) за 1 квартал 2019, з квитанцією про реєстрацію документа у Державній податковій службі України та Звітом про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід. Форма № 2) за 1 квартал 2019, з квитанцією про реєстрацію документа у Державній податковій службі України, з яких вбачається, що чистий фінансовий результат підприємства за 1 квартал 2019 року склав 2355 млн. грн. збитку.

Отже, з огляду на викладене вище, враховуючи, що відповідач є комунальним підприємством, яке створено для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами, складний фінансовий стан комунального підприємства, а також те, що заборгованість за договором № 5223/1617-БО-29 була повністю погашена до звернення позивача до суду з позовом у цій справі, а розмір нарахованої позивачем пені є досить великим, в той час як період прострочення є незначним, то колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно зменшив розмір пені на 90 відсотків.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 217036,31 грн. 3% річних та 847830,15 грн. інфляційних втрат.

Згідно частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши розрахунки 3% річних та збитків від зміни індексу інфляції, наведених позивачем та судом першої інстанції, колегія суддів погоджується, що стягнення 3% річних у сумі - 217036,31 грн. та індексу інфляції у сумі - 847830,15 грн. є арифметично правильними та нараховані відповідно до чинного законодавства, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

Так, в розумінні статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права. Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов`язується з конкретною вимогою про захист окремого порушено права. Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Позовна давність тривалістю в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

При цьому, згідно статті 259 Цивільного кодексу України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно пунктом 10.3 договору, строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Отже, враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Сумської області від 20.06.2019 у справі №920/437/19 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Сумської області від 20.06.2019 у справі № 920/437/19 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Сумської області від 20.06.2019 у справі №920/437/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 20.06.2019 у справі №920/437/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №920/437/19 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано 05.09.2019.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді Б.О. Ткаченко

О.М. Коротун