Постанова

від 29.08.2019 по справі 914/2331/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2019 року

м. Київ

Справа № 914/2331/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицької Н. О. - головуючого, Могила С. К., Случа О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - Панкевич Т. І. ,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Рудник Ю. М. ,

прокурора - Гусарової А. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу підприємства об`єднання громадян "Мисливсько-рибальське господарство "Старичі"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.05.2019 у справі

за позовом Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району

до Підприємства об`єднання громадян "Мисливсько-рибальське господарство "Старичі",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерства оборони України,

за участю Військової прокуратури Львівського гарнізону Західного регіону України,

про визнання недійсним договору від 19.02.2016 № 4 та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою загальною площею 36 520,2 га.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 03.11.2017 Яворівська квартирно-експлуатаційна частина району (далі - Яворівська КЕЧ району) звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Підприємства об`єднання громадян "Мисливсько-рибальське господарство "Старичі" (далі - МРГ "Старичі") про визнання недійсним договору від 19.02.2016 № 4 "Про співпрацю та організацію взаємовідносин" (далі - договір від 19.02.2016 № 4), укладеного з МРГ "Старичі" для врегулювання взаємовідносин між позивачем як користувачем земельної ділянки та відповідачем як користувачем мисливських угідь; зобов`язання МРГ "Старичі" усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою (площею 36 520,2 га), у межах, визначених у додатках до рішення Львівської обласної ради від 15.09.2015 № 1439.

Короткий зміст судових рішень у справі

2. Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.11.2018 у справі № 914/2331/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.

3. Рішення обґрунтовано тим, що за договором від 19.02.2016 № 4 Яворівська КЕЧ району не здійснювала надання земельної ділянки чи мисливських угідь, а лише погодила порядок користування МРГ "Старичі" мисливськими угіддями, які надали на підставі рішення Львівської обласної ради від 15.09.2015 № 1439. Доказів відсутності у Яворівської КЕЧ району на час укладення спірного договору, права постійного користування земельною ділянкою (у межах якої (частково) Львівською обласною радою визначено межі мисливських угідь) не надано. При цьому факт наявності у Яворівської КЕЧ району права постійного користування земельною ділянкою (загальною площею 39 163,82 га) встановлено під час розгляду справи № 910/18835/17.

4. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.05.2019 у справі № 914/2331/17 скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 07.11.2018 у зазначеній справі у частині відмови у визнанні недійсним договору від 19.02.2016 № 4. У цій частині прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним договір від 19.02.2016 № 4. У решті рішення залишено без змін.

5. Постанову аргументовано тим, що Яворівська КЕЧ району здійснює оперативне управління земельною ділянкою, а первинним, фактичним користувачем зазначеної ділянки є Міністерство оборони України. Водночас земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно у цілях, визначених у статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", яка не передбачає такої діяльності на землях оборони як мисливсько-рибальське господарство, тому договір від 19.02.2016 № 4 "Про співпрацю та організацію взаємовідносин" не відповідає нормам законодавства та є недійсним.

6. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.05.2019 у справі № 914/2331/17, МРГ "Старичі" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати і залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 07.11.2018 у справі № 914/2331/17.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. Підставами для скасування постанови скаржник вважає порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема положень статей 21, 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання".

8. Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", адже користувачем спірної земельної ділянки є Яворівська КЕЧ району, яка і мала право погоджувати надання мисливських угідь у користування МРГ "Старичі".

9. Предметом спору є недійсність договору від 19.02.2016 № 4, але суд вийшов за межі позовних вимог і здійснив оцінку правомірності надання МРГ "Старичі" у користування мисливських угідь, хоча це було предметом розгляду у справі № 910/18835/17. Крім того, у спірному договорі йдеться лише про погодження порядку користування мисливськими угіддями, а не про надання МРГ "Старичі" земельних ділянок чи мисливських угідь. Водночас суд касаційної інстанції у справі № 910/18835/17 установив відсутність необхідності погодження Міністерством оборони України надання у користування МРГ "Старичі" мисливських угідь.

10. Також заявник зазначає, що укладення договору від 19.02.2016 № 4 не порушує права державної власності на землі оборони, які з укладенням договору не змінили власника та користувача.

11. Помилковими є посилання апеляційного господарського суду на постанову Верховного Суду від 06.09.2018 у справі № 906/723/17, оскільки у ній інший предмет спору, а саме визнання недійсним договору про умови ведення господарства. Такий предмет спору був у справі № 910/18835/17, а не у справі № 914/2331/17. Також апеляційний господарський суд безпідставно послався на правові висновки Верховного Суду у справі № 906/723/17.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

12. У відзивах Міністерства оборони України та Військової прокуратури Львівського гарнізону Західного регіону України на касаційну скаргу зазначено, що постанова апеляційного господарського суду від 20.05.2019 у справі № 914/2331/17 є законною, суд правильно встановив, що Яворівська КЕЧ району здійснює оперативне управління земельною ділянкою, а її первинним користувачем є Міністерство оборони України. Крім того, мисливські угіддя не можуть існувати окремо від земельної ділянки. Оскільки спірна земельна ділянка належить до земель оборони, її використання має бути погоджено із Міністерством оборони України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13. Як установили суди попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, 15.09.2015 Львівська обласна рада прийняла рішення № 1439 "Про надання в користування мисливських угідь у Львівській області МРГ "Старичі", згідно з яким надано у користування МРГ "Старичі" мисливські угіддя загальною площею 36 520,2 га терміном на 15 років у визначених межах згідно з додатком до цього рішення; доручено Львівському обласному управлінню лісового та мисливського господарства у місячний термін укласти договір про умови ведення мисливського господарства з користувачем мисливських угідь відповідно до пункту 1 цього рішення.

14. 29.09.2015 між Львівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та МРГ "Старичі" укладено договір № 78 про умови ведення мисливського господарства.

15. Зазначене рішення Львівської обласної ради було предметом розгляду у господарській справі № 910/18835/17, за результатами суди дійшли висновку про відсутність підстав для визнання цього рішення незаконним.

16. Оскільки МРГ "Старичі" на підставі рішення Львівської обласної ради від 15.09.2015 № 1439 отримало у користування мисливські угіддя загальною площею 36 520,2 га, частина яких, а саме 36 125,3489 га розташована на території функціонування Міжнародного центру миротворчості та безпеки (львівського навчального центру), територія якого та, відповідно, територія частини мисливських угідь, наданих МРГ "Старичі" у користування, визначається межами землекористування Яворівської КЕЧ району відповідно до державного акта серії Б в„– 040634 , з метою, як зазначено у договорі, забезпечення реалізації прав МРГ "Старичі" як користувача мисливських угідь, з дотриманням при цьому прав та інтересів землекористувача, між Яворівською КЕЧ району та МРГ "Старичі" 19.02.2016 укладено договір № 4.

17. Умовами договору передбачено, що МРГ "Старичі" як користувач мисливських угідь має право та зобов`язано здійснювати свою діяльність щодо користування мисливськими угіддями на території землекористування Яворівської КЕЧ району відповідно до вимог чинного законодавства, у тому числі використовувати мисливські угіддя відповідно до умов їх надання у користування та за призначенням, переліченим у пункті 2.1 договору від 19.02.2016 № 4.

18. Яворівська КЕЧ району, за якою на праві користування закріплена земельна ділянка, у межах якої розташовані мисливські угіддя, надані у користування МРГ "Старичі", сприяє цьому підприємству у користуванні ним мисливськими угіддями (пункт 2.2 від 19.02.2016 № 4.

19. Договір діє упродовж часу користування МРГ "Старичі" мисливськими угіддями на території землекористування Яворівської КЕЧ району (пункт 3.1 договору від 19.02.2016 № 4.

20. 17.10.2016 між сторонами укладено додаткову угоду до договору від 19.02.2016 № 4, якою, зокрема, погоджено умови щодо плати відповідачем за користування мисливськими угіддями.

21. Факт наявності у Яворівської КЕЧ району права постійного користування земельною ділянкою (загальною площею 39 163,82 га) у Яворівському районі (Львівська область), на якій розташовано Яворівський військовий полігон, підтверджено державним актом серії Б в„– 040634 на право користування землею, виданим, у 1980 році виконавчим комітетом Яворівської районної ради народних депутатів (на підставі рішення від 24.01.1980 № 20) Янівській квартирно-експлуатаційній частині району (далі - Янівська КЕЧ району), після розформування якої (у 1998 році) наявні фонди та землю передано Яворівській КЕЧ району.

Позиція Верховного Суду

22. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

23. Предметом позову у цій справі є визнання недійсним договору від 19.02.2016 № 4 "Про співпрацю та організацію взаємовідносин" щодо користування мисливськими угіддями, до якого додаткової угодою від 17.10.2016 внесені зміни та доповнення.

24. Відповідно до статті 79 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у редакції, чинній на дату укладення спірного договору, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

25. Згідно з частиною 1 статті 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

26. Відповідно до частини 1 статті 92 цього кодексу право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

27. За змістом статті 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

28. Суттю землекористування є використання землевласником або землекористувачем певних властивостей саме земельної ділянки.

29. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" у редакції, чинній станом на день прийняття спірного рішення, мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства;

мисливство - вид спеціального використання тваринного світу шляхом добування мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь;

мисливське господарство як галузь - сфера суспільного виробництва, основними завданнями якого є охорона, регулювання чисельності диких тварин, використання та відтворення мисливських тварин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, розвиток мисливського собаківництва;

полювання - дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах;

користувачі мисливських угідь - спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та організації, в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь.

30. Таким чином, суттю мисливського господарства, мисливства та полювання є охорона, регулювання чисельності диких тварин, використання та відтворення мисливських тварин, здійснення добування мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь, що не є використанням саме властивостей землі.

31. Визначення мисливських угідь як певної ділянки суші та водного простору (а не земельної ділянки) має на меті виключно чітке окреслення меж, кордонів певної території, на якій перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства (аналогічну позицію викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/23965/16).

32. Водночас згідно з частинами 1, 5, 6 статті 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Для потреб мисливського господарства користувачі мисливських угідь мають право у встановленому порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок, будувати на мисливських угіддях необхідні будівлі та біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок. Відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами.

33. Отже мисливське господарство здійснюється із фактичним використанням властивосте землі, що потребує укладення договору для врегулювання відносин між користувачем (власником) земельної ділянки та користувачем мисливських угідь. Такий договір має враховувати цільове призначення земельної ділянки.

34. Із встановлених попередніми судами обставин вбачається, що метою укладення договору від 19.02.2016 № 4 "Про співпрацю та організацію взаємовідносин" є узгодження можливості здійснення МРГ "Старичі" мисливського господарства на земельних ділянках, що належать до земель оборони, шляхом, зокрема зведення за власних рахунок необхідних тимчасових будівель та споруд, у тому числі - біотехнічних (годівниці, підкормові майданчики, кормосховища, солонці для організації мінерального живлення тварин, наглядово-стрілецькі вишки, вольєри, мисливські будиночки, альтанки, містки, мангали, штучні водопої, плаваючі плотики, аншлаги, вказівники тощо); вирощування кормових культур в рамках комплексу біотехнічних та інших заходів, спрямованих на охорону та відтворення мисливських тварин, збереження та поліпшення середовища їх перебування; створення захисних насаджень; проведення штучного обводнення (пункту 2.1 договору від 19.02.2016 № 4).

35. За змістом статті 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

36. Відповідно до частини 5 статті 20 цього Кодексу земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

37. Правовий режим земель оборони, згідно зі статтею 2 цього Закону, передбачає, що військові частини зобов`язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності.

38. Можливість використання земель оборони в господарських цілях визначено статтею 4 Законом України "Про використання земель оборони" відповідно до якої військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

39. У пункті 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", зокрема роз`яснено, що за змістом статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" та статті 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони з 01.01.2013 можуть перебувати лише в державній власності. Відповідно до законів України "Про оборону України" та "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном. З огляду на це залучення Міністерства оборони України до участі у розгляді справ, предметом спору в яких виступають землі оборони, є обов`язковим. Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Порядок використання земель оборони в господарських цілях визначено статтею 4 Закону України "Про використання земель оборони". У разі відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, в порядку, визначеному статті 20 ЗК України, така ділянка не може використовуватися у господарських цілях, в тому числі для житлової забудови, у зв`язку з чим укладені договори, об`єктами яких є землі оборони, підлягають визнанню недійсними.

40. Частиною 1 статті 215 Цивільного кодекс України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

41. Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

42. Попри те, що згідно зі спірним договором не передається у користування земельна ділянка, однак здійснення мисливського господарства нерозривно пов`язано із користуванням нею та має узгоджуватись з обмеженнями, встановленими для відповідного типу земельних ділянок. Оскільки у законодавстві визначено виключні випадки можливості використання земель оборони у господарських цілях, здійснення мисливського господарства не може порушувати такі обмеження та призводити до ведення на земельних ділянках діяльності, яка не відповідає їх цільовому призначенню.

43. Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що мета та умови договору від 19.02.2016 № 4 фактично не відповідають вимогам законодавства щодо можливості використання земель оборони у господарських цілях, тому договір є недійсним.

44. Твердження скаржника про помилковість посилання суду апеляційної інстанції на позицію Верховного Суду викладену у постанові від 06.09.2018 у справі № 906/723/17 не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції та не свідчать про наявність підстав для скасування постанови Західного апеляційного господарського суду від 20.05.2019 у справі № 914/2331/17.

45. Доводи заявника що суд апеляційної інстанції здійснив оцінку правомірності надання МРГ "Старичі" у користування мисливських угідь, хоча це було предметом розгляду у справі № 910/18835/17, є помилковими. Так, здійснюючи розгляд справи № 914/2331/17, необхідно з`ясувати можливість узгодження умов договору щодо прав та обов`язків МРГ "Старичі" стосовно здійснення господарської діяльності на землях оборони та відповідно правомірність такого договору. Без оцінки спірних відносин у сукупності із встановленням можливості користування МРГ "Старичі" такими земельними ділянками здійснити розгляд цієї справи у повному обсязі неможливо.

46. Крім того, суди встановили, що 24.01.1980 виконавчим комітет Яворівської міської ради Львівської області прийняв рішення № 20 "Про видачу Державного акта на право користування землею Янівській квартирно-експлуатаційній частині району", за змістом якого землі загальною площею 39 163,82 га, у межах згідно з планом землекористування, державним актом на право користування землею від 24.01.1980 серії Б в„– 040634 передано у безстрокове і безоплатне користування за Янівською КЕЧ району.

47. Після розформування Янівської КЕЧ району (відповідно до Директиви від 05.03.1998 Д115/1/911), оперативне управління ділянкою здійснює Яворівська КЕЧ району, згідно з територіальною відповідністю, з урахуванням змісту частини 2 статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України", Закону України "Про використання земель оборони", вона набула статусу земель оборони, перебуває у державній власності, є територією з особливим режимом функціонування та належить Яворівській КЕЧ району на праві оперативного управління.

48. 17.10.2016 між сторонами укладено додаткову угоду до договору від 19.02.2016 № 4, в якій, зокрема, погоджено умови щодо плати за користування мисливськими угіддями. Таким чином, у договорі від 19.02.2016 № 4 фактично передбачено отримання Яворівською КЕЧ району плати за користування МРГ "Старичі" мисливськими угіддями на території земель оборони.

49. За змістом статті 24 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" користування мисливськими угіддями є платним. Розмір та порядок внесення плати за користування мисливськими угіддями визначаються у договорі між користувачем мисливських угідь та власником або постійним користувачем земельних ділянок, на яких знаходяться ці угіддя.

50. Водночас відповідно до частини 1 статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

51. Системний аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що право оперативного управління є похідним, вторинним правом. Воно обмежено цілями діяльності суб`єкта цього права, завданнями власника, цільовим призначенням майна, що належить йому на праві оперативного управління, повноваженнями щодо розпорядження зазначеним майном.

52. Суб`єкти, за якими майно закріплено на цьому правовому титулі, можуть здійснювати лише некомерційну господарську діяльність в організаційних формах, які визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених чинним законодавством.

53. Отже, немає підстав стверджувати, що Яворівська КЕЧ району наділена повноваженням щодо укладення договору від 19.02.2016 № 4 зі змінами у частині встановлення плати за користування мисливськими угіддями.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

54. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

55. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 цього Кодексу суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

56. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

57. Зважаючи на межі перегляду справи у касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, не отримали підтвердження, не спростовують висновків суду, тому підстав для скасування постанови Західного апеляційного господарського суду від 20.05.2019 у справі № 914/2331/17 немає.

58. Ураховуючи викладене та беручи до уваги наведені положення законодавства, оскаржену у справі постанову слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Розподіл судових витрат

59. Оскільки підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Підприємства об`єднання громадян "Мисливсько-рибальське господарство "Старичі" залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.05.2019 у справі № 914/2331/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ