Рішення

від 06.09.2019 по справі 460/1746/19

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

06 вересня 2019 року м. Рівне №460/1746/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Костопільської районної державної адміністрації про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Костопільської районної державної адміністрації (далі - відповідач) про визнання протиправною відмови відповідача, яка міститься у листі від 4 березня 2019 року № 811/01-31/19, та зобов`язання відповідача надати дозвіл позивачу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для індивідуального дачного будівництва, за межами населеного пункту Трубиці на території Підлужненської сільської ради Костопільського району Рівненської області, площею 0,10 га за рахунок земель лісогосподарського призначення, яка знаходиться під будинком, належним позивачу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.02.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для індивідуального дачного будівництва, за межами населеного пункту Трубиці на території Підлужненської сільської ради Костопільського району Рівненської області, площею 0,10 га за рахунок земель лісогосподарського призначення. Зазначає, що зазначена земельна ділянка знаходиться під будинком, який належить позивачу на праві приватної власності, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а тому у позивача наявний законний інтерес та право на отримання такої земельної ділянки у власність. Проте, листом від 04.03.2019 №811/01-31/19, відповідачем відмовлено у задоволенні заяви позивача із зазначенням, що вищевказана земельна ділянка на праві постійного користування надана Державному підприємству Костопільське лісове господарство , до припинення права постійного земельної ділянки лісогосподарського призначення. Вважає відмову відповідача немотивованою, такою, що суперечить ч.7 ст.118 Земельного кодексу України. Просив позов задовольнити повністю.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, у якому він заперечив проти заявлених позовних вимог. Зокрема, зазначив, що вищевказана земельна ділянка на праві постійного користування надана Державному підприємству Костопільське лісове господарство , а тому до припинення права постійного користування відповідач не є розпорядником земельної ділянки лісогосподарського призначення. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою суду від 30.07.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими доказами, судом встановлено наступне.

27.02.2019 ОСОБА_1 звернувся до Костопільської районної державної адміністрації з проханням надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для індивідуального дачного будівництва, за межами населеного пункту Трубиці на території Підлужненської сільської ради Костопільського району Рівненської області, площею 0,10 га за рахунок земель лісогосподарського призначення, яка знаходиться під будинком по АДРЕСА_2 , та належить позивачу на праві приватної власності (а.с.13, 16-25).

Листом від 04.03.2019 №811/01-31/19 позивачу відмовлено у наданні такого дозволу, оскільки вищевказана земельна ділянка на праві постійного користування надана Державному підприємству Костопільське лісове господарство , а тому до припинення права постійного користування відповідач не є розпорядником земельної ділянки лісогосподарського призначення. Крім того, Костопільська районна державна адміністрація зазначила, що для вирішення питання про надання про надання дозволу на землеустрою щодо відведення у власність для індивідуального дачного будівництва вищевказаної земельної ділянки ОСОБА_1 потрібно звернутися до Рівненської обласної державної адміністрації (а.с.15).

Так, 03.05.2019 ОСОБА_1 звернувся до Рівненської обласної державної адміністрації з проханням надати дозвіл на виготовлення вищевказаного проекту землеустрою. Проте, листом від 15.05.2019 №4097/0/01-31 позивачу також відмовлено у наданні такого дозволу. Додатково повідомлено, що статтею 35 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельної ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд, тощо (а.с.27).

Вважаючи відмову відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі - Земельного кодексу України), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Приписами статті 80 Земельного кодексу України визначено, що суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з частинами 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 3 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (ч.1 ст.120 Земельного кодексу України).

При цьому, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч.2 ст.120 Земельного кодексу України).

Відповідно до абз. 3 ч. 6 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).

Статтею 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара (п. ґ ч. 1).

Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв`язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим) (ч.3).

Положеннями частини 6 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені зазначеною статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Відповідно до ч. 1ст. 1 Закону України Про місцеві державні адміністрації від 09.04.1999 № 586-XIV (далі - Закон № 586-XIV), виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Частиною 2 статті 1, пунктом 1 частини 1 статті 2, пунктом 2 частини 1 статті 21 Закону № 586-XIV встановлено, що місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня. До повноважень місцевих державних адміністрацій в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля відносяться, зокрема, розпорядження землями державної власності відповідно до закону.

Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону (п. а ).

Таким чином, враховуючи викладені вище норми законодавства, до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання та відведення земельних ділянок у власність або у користування за межами населених пунктів для індивідуального дачного будівництва.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с.20-25), на бажаній позивачем частині земельної ділянки (0,10га) розташований садибний (індивідуальний) житловий будинок, який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 та якому присвоєно адресу: АДРЕСА_2 .

Зазначена частина земельної ділянки перебуває у складі земельної ділянки державної власності з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 1138,3316 га, яка розміщена за межами населеного пункту села Трубиці на території Підлужненської сільської ради Костопільського району Рівненської області та перебуває у постійному користуванні Державного підприємства Костопільське лісове господарство для лісогосподарського призначення на підставі державного акта від 09.03.2011 серії ЯЯ № НОМЕР_2 .

Статтею 55 Земельного кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (ч.1).

Статтею 377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відтак, в силу вимог чинного законодавства, з моменту набуття права власності на садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_2 , до ОСОБА_1 перейшло і право користування на земельну ділянку, на якій розташований такий будинок, а тому посилання відповідача на те, що до припинення права користування бажаною земельною ділянкою, яке надане Державному підприємству Костопільське лісове господарство , відповідач не є розпорядником такої земельної ділянки, є необґрунтованим та безпідставним. Адже частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України чітко визначено, що підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, які у даному відсутні.

Крім того, зі змісту нотаріально посвідченої заяви (а.с.26) вбачається, що Державне підприємство Костопільське лісове господарство надає свою згоду на вилучення з користування вищевказаної частини земельної ділянки, яка знаходиться на території Базальтівського лісництва в кварталі 21- виділ 16.

Жодних інших обґрунтувань відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність відповідачем не наведено ні у листі від 04.03.2019 № 811/01-31/19, ні у відзиві на позовну заяву.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається, зокрема, як у ст.120 Земельного кодексу України так і у ст.377 Цивільного кодексу України, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Отже, відповідно до зазначених правових норм, власники домоволодіння мають право на приватизацію земельної ділянки, в тому числі шляхом безоплатної передачі їм такої із земель державної або комунальної власності, де розташована вказана споруда.

Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.02.2019 у справі № 706/563/15-а (№11-1218апп18), які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.

За змістом статті 56 Земельного кодексу України, землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (ч.1). Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств (ч.2).

Статтею 57 Лісового кодексу України визначено, що зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на отримання бажаної земельної ділянки у власність, а у відповідача - повноважень щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки у приватну власність позивача.

Водночас, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17 та від 24.04.2018 у справі № 814/1961/17.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Так, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність, на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд приходить до висновку про її протиправність.

Оскільки в ході судового розгляду встановлено відсутність підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність, визначених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, то зобов`язання відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення жаданої позивачем земельної ділянки у приватну власність є належним способом відновлення порушеного права ОСОБА_1 .

При цьому, таке рішення суду не призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідача, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими (абсолютними) та закінчуються з прийняттям таким органом виконавчої влади певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.03.2019 у справі № 817/498/17 (№К/9901/44445/18), які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Водночас ч.2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України (№29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу належного урядування .

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах Beyeler v. Italy №33202/96, Oneryildiz v. Turkey №48939/99, Moskal v. Poland №10373/05) (п.70).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що відповідач не довів правомірності своєї відмови, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а відтак, позов слід задовольнити повністю.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, суд стягує на користь позивача понесені ним судові витрати, які підлягають відшкодуванню, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З врахуванням наведеної норми, сплачений позивачем судовий збір у сумі 768,40грн згідно квитанції № 39688252 від 14.03.2019, оригінал якої знаходиться у матеріалах справи, підлягає відшкодуванню останньому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Костопільської районної державної адміністрації про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Костопільської районної державної адміністрації, викладену у листі від 4 березня 2019 року № 811/01-31/19, щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва, за межами населеного пункту Трубиці на території Підлужненської сільської ради Костопільського району Рівненської області, площею 0,10 га за рахунок земель лісогосподарського призначення, яка знаходиться під будинком, належним позивачу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Костопільську районну державну адміністрацію надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва, за межами населеного пункту Трубиці на території Підлужненської сільської ради Костопільського району Рівненської області, площею 0,10 га за рахунок земель лісогосподарського призначення, яка знаходиться під будинком, належним позивачу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути на користь позивача - ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Костопільської районної державної адміністрації судовий збір у розмірі 768,40грн (сімсот шістдесят вісім гривень, 40коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 );

2) відповідач - Костопільська районна державна адміністрація (35000, Рівненська обл., Костопільський р-н, м. Костопіль, вул. Незалежності, 7; код ЄДРПОУ 04057698).

Суддя Комшелюк Т.О.