Рішення

від 09.09.2019 по справі 910/6787/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

м. Київ

09.09.2019Справа № 910/6787/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу № 910/6787/19

за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ УКРТРАНСБРІКЕТ (04053, м.Київ, Шевченківський район, ВУЛИЦЯ ОБСЕРВАТОРНА, будинок 7, ідентифікаційний 36935542)

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ТРАНСНАФТОГРУП (01030, м.Київ, Шевченківський район, ВУЛИЦЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, будинок 50 Б, офіс 20, ідентифікаційний код 40381494)

про стягнення 28 660,81 грн.,

без виклику учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

27.05.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю УКРТРАНСБРІКЕТ (далі - Товариство) до товариства з обмеженою відповідальністю ТРАНСНАФТОГРУП (далі - ТОВ ТРАНСНАФТОПРОДУКТ ) про стягнення заборгованості за договором поставки від 04.07.2018 №04/07-2018, а саме: 26 628,08 грн.; 2 489,72 грн. втрат від інфляції та 709,11 грн. 3% річних, а всього 28 660,81 грн.

Товариство обґрунтовує позовні вимоги таким:

- 04.07.2018 Товариством і ТОВ ТРАНСНАФТОПРОДУКТ (Постачальник) було укладено договір поставки № 04/07-2018, відповідно до якого Постачальник взяв на себе зобов`язання поставити Товариству бітум дорожній, марки 70/100, загальною кількістю 2 232 000 тон загальною вартістю 353 771,92 гривні, а Товариство взяло на себе зобов`язання оплатити поставлений товар;

- 06.07.2018 Товариство здійснило оплату за поставлений товар в розмірі 384 400,00 грн., здійснивши переплату на загальну суму 26 628,08 грн.;

- Товариство звернулось до ТОВ ТРАНСНАФТОПРОДУКТ із листом від 19.07.2018 № 19/07/18-1 про повернення надлишково перерахованих коштів, який був залишено останнім без відповіді та реагування;

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2019 позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

14.06.2019 до суду надійшли документи від Товариства на виконання вимог ухвали суду від 23.05.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2019 судом постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; крім того, судом відмовлено у задоволенні клопотань Товариства про залучення до участі у справі третьої особи і витребування доказів.

Позивач вимогу про зобов`язання надати суду оригінали всіх документів, доданих до позовної заяви, що стосуються предмету спору, не виконав.

Відповідач після отримання 03.07.2019 ухвали суду від 25.06.2019 своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, надавши оцінку всім аргументам, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування заявленого позову позивач стверджує, що 04.07.2018 між Товариством та ТОВ ТРАНСНАФТОПРОДУКТ було укладено договір поставки № №04/07-2018 (далі - договір).

При цьому позивач зазначає про взяті на себе ТОВ ТРАНСНАФТОПРОДУКТ зобов`язання поставити Товариству бітум дорожній, марки 70/100, загальною кількістю 2 232 000 тон загальною вартістю 353 771,92 гривні, а Товариство взяло на себе зобов`язання оплатити поставлений товар.

Позивач зазначає, що 06.07.2018 Товариство здійснило оплату за поставлений товар в розмірі 384 400,00 грн.

Позивач зазначає, що 19.07.2018 Товариство отримало електронне повідомлення від ТОВ ТРАНСНАФТОПРОДУКТ про переплату у розмірі 26 628,08 грн.

Товариство звернулось до ТОВ ТРАНСНАФТОПРОДУКТ із листом від 19.07.2018 № 19/07/18-1 про повернення надлишково перерахованих коштів, який був залишено останнім без відповіді та реагування.

Враховуючи викладене, Товариство просить суд стягнути 26 628,08 грн. переплати та фінансові санкції, 709,11 грн трьох відсотків річних і 2 489,72 грн інфляційного збільшення боргу.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд виходить із такого.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті Цивільного кодексу ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно частини 1 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами. (частина 1 статті 208 Цивільного кодексу України).

З огляду на те, що саме договір є підставою виникнення взаємних прав та обов`язків, приймаючи до уваги, що саме порушенням умов такого договору позивач обґрунтовує правомірність заявлених вимог, суд зобов`язував позивача надати документи для огляду.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №910/5226/17 належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Позивач як оригіналу, так і його копії договору № 04/07-2018 від 04.07.2018 не надав, так само не було надано оригіналів первинних документів, в тому числі платіжного доручення і рахунку-фактури, які в свою чергу містять різні дані.

При цьому, факт того, що договір між сторонами є укладеним позивач підтверджує електронним листуванням та скріншотами з екрану власної електронної пошти з зображенням надісланих файлів. Оригіналів документів, на які посилається позивач та додатків, які є в матеріалах справи, Товариством для огляду суду не надано.

Враховуючи вищенаведені доводи, суд вважає за необхідне зазначити, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд зазначає, що офіційна електронна адреса - це адреса електронної пошти юридичної особи та фізичної особи-підприємця, що використовується для офіційного листування в електронному вигляді та є незмінною до внесення запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, припинення підприємницької діяльності фізичної особи.

Цивільним Кодексом України (частина 1 статті 207) передбачена можливість укладання правочину в електронній формі, зокрема правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Так, частина 3 статті 207 ЦК України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 1 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг адресат - фізична або юридична особа, якій адресується електронний документ; дані - інформація, яка подана у формі, придатній для її оброблення електронними засобами; посередник - фізична або юридична особа, яка в установленому законодавством порядку здійснює приймання, передавання (доставку), зберігання, перевірку цілісності електронних документів для задоволення власних потреб або надає відповідні послуги за дорученням інших суб`єктів електронного документообігу; обов`язковий реквізит електронного документа - обов`язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили; автор електронного документа - фізична або юридична особа, яка створила електронний документ; суб`єкти електронного документообігу - автор, підписувач, адресат та посередник, які набувають передбачених законом або договором прав і обов`язків у процесі електронного документообігу.

Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа (стаття 5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг ).

Згідно з приписами статті 6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням електронних цифрових підписів, регулюються законом. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Статтею 1 Закону України "Про електронний цифровий підпис" передбачено, що електронний підпис - дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов`язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних; електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

З врахуванням вищевикладеного суд зауважує, що електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки, повинен мати електронний цифровий підпис та бути відправленим з офіційної електронної адреси сторони уповноваженою на те особою.

З приводу наведеного суд зазначає, що надані позивачем платіжного доручення та рахунку-фактури не можуть вважатися електронним документом, оскільки не містять будь-яких електронних даних, які слід було б вважати електронним цифровим підписом (з можливістю ідентифікувати підписантів договору) в розумінні вищенаведених приписів законодавства.

При цьому, доводи позивача стосовно того, що сторони дійшли спільної домовленості обмінюватися документами в електронному вигляді, жодним чином не звільняють сторін від обов`язку мати паперові оригіналу вищезазначеного договору та усіх додаткових документів до нього, підписаних та скріплених печатками обох сторін, зважаючи на приписи законодавства та безпосередньо умови даного договору.

Згідно з частинами 2, 4 статті 91 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Як було вищезазначено, матеріали справи не містять документів на суму 249 524,35 грн., яка була б підписана обома сторонами та скріплена їхніми печатками.

Посилання позивача на наявність копій роздруківки з повідомленням про переплату не приймаються судом в якості належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, оскільки вказані документи не є первинними документами в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , якими б підтверджувалася наявність або відсутність заборгованості відповідача за договором поставки № 10/09/18 від 10.09.2018.

З тих самих підстав суд не може прийняти в якості належного та допустимого (в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України) доказу наявності заборгованості відповідача перед позивачем заяву свідка копій платіжного доручення і рахунку-фактури, оскільки факт поставки та передачі товару у відповідності до умов договору, на який посилається позивач, підтверджується належним чином оформленою видатковою накладною, підписаною та скріпленою печаткою обох сторін, а не вищевказаними документами, які не були надані позивачем в оригіналі для огляду; крім того, всі документи, на які посилається позивач містять різні номери договорів.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведені норми чинного законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.12 року №6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

У відповідності до статті 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Враховуючи наведене, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не є достатньо обґрунтованими, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставин реального виникнення між сторонами господарських правовідносин шляхом укладення та прийняття до виконання договору поставки від 04.07.2018 № 04/07-2018. Так само, стороною не надано доказів, які свідчили б про порушення його законних прав та інтересів відповідачем у межах позадоговірних відносин, що унеможливлює стягнення з відповідача 26 628,08 грн. заборгованості, оскільки реальність існування такого боргу неможливо встановити на підставі наявних у справі матеріалів.

Вимоги про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат не підлягають задоволенню, оскільки є похідними по відношенню до вимоги про стягнення основного боргу.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ УКРТРАНСБРІКЕТ до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ТРАНСНАФТОГРУП про стягнення 28 660,81 грн відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09.09.2019 .

Суддя І.Д. Курдельчук