Постанова

від 03.09.2019 по справі 440/4761/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2019 р.Справа № 440/4761/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. ,

за участю секретаря судового засідання Мороз М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава) від 13.02.2019 року (повний текст складено 18.02.19 року) та додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2019 року по справі № 440/4761/18

за позовом Головного управління ДФС у Полтавській області

до Підприємства "Миргородська міжрайонна оптово-торгівельна база Полтавської облспоживспілки"

третя особа Миргородська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Полтавській області

про накладення арешту на кошти, що знаходяться у банку,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Головне управління ДФС у Полтавській області, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив накласти арешт на кошти, що знаходяться у банку на розрахункових рахунках Підприємства у розмірі 90753,29 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем обов`язок зі сплати узгоджених сум грошового зобов`язання не виконується, у зв`язку з чим утворився податковий борг, та відсутністю у платника майна, за рахунок якого може бути звернуто стягнення на суму такого боргу.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.02.2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2019 року стягнуто з Головного управління ДФС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39461639; вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014) на користь Підприємства "Миргородська міжрайонна оптово-торгівельна база Полтавської облспоживспілки" (код ЄДРПОУ 01762966; вул. М. Раскової, 26, м. Миргород, Полтавська область, 37600) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3406,80 грн.

Позивач не погодився з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції та подав апеляційні скарги, в яких просить ці рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційних скарг, просив їх задовольнити, рішення суду першої інстанції та додаткове рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду, дослідивши доводи апеляційних скарг та відзив на них, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що підприємство відповідача у встановленому законом порядку зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 01762966 та перебуває на обліку у Миргородській ОДПІ як платник податків (а.с. 10-14).

За відповідачем обліковується податковий борг зі сплати земельного податку з юридичних осіб у розмірі 90753,29 грн. (а.с. 18-19), що виник за таких обставин.

Підприємству на підставі державного акта на право постійного користування землею ІІ-ПЛ НОМЕР_1 від 18.11.98 надано у постійне користування 4,755 га землі для обслуговування виробничої бази (а.с. 71-73).

Відповідачем 17.02.2017 р. подано до контролюючого органу податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2017 рік, у якій самостійно розраховано суму земельного податку за рік у розмірі 641413,46 грн. з щомісячною платою з січня по листопад 2017 року у розмірі 53451,12 грн., а у грудні 2017 року - 53451,14 грн. (а.с. 20-21).

Між тим, підприємство 11.03.2016 р. звернулось до Миргородського міського голови із заявою про зарахування до земель запасу земельної ділянки площею 7500 кв.м. за адресою: м. Миргород, вул. Раскової, АДРЕСА_1 у зв`язку з відчуженням частини комплексу будівель (а.с. 74).

Також, судом першої інстанції встановлено, що 24.05.2017 р. між Миргородською міською радою та Споживчим товариством "Полтайм" укладено договори оренди земельних ділянок №№ 11/405, 11/406, 11/407, за умовами яких орендар (СП "Полтайм") набув у користування земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2 :50:073:0065 площею 0,1172 га, 5310900000:50:073:0066 площею 0,1965 га, 5310900000:50:073 НОМЕР_3 0067 площею 0,1253 га по АДРЕСА_1 відповідно (а.с. 79-81). Право оренди земельної ділянки 24.05.2017 р. зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджено витягами з Державного реєстру від 29.05.2017 р. №№ 88231258, 88229641, 88233468 (а.с. 82-84).

Підприємством відповідача 20.05.2017 р. до Миргородської ОДПІ подано уточнюючу податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2017 рік, у якій самостійно нараховано до зменшення податкового зобов`язання за 2017 рік загалом у розмірі 39478,50 грн., з них за травень - листопад 2017 року - по 4934,81 грн. щомісячно, а у грудні 2017 року - 4934,83 грн. (а.с. 24-25).

Крім того, рішенням Миргородської міської ради Полтавської області від 22.11.2017 р. № 214 зараховано до земель запасу Миргородської міської ради земельну ділянку площею 4,0050 га за адресою: АДРЕСА_1 , надано в оренду Полтавській обласній спілці споживчих товариств земельну ділянку площею 3,6377 га, кадастровий номер 5310900000650:073:0069 та спільно Полтавській обласній спілці споживчих товариств і СП "Полтайм" земельну ділянку площею 0,4492 га, кадастровий номер 5310900000650:073:0068 (а.с. 88-89).

Між Миргородською міською радою та Полтавською обласною спілкою споживчих товариств 28.11.2017 р. укладено договір оренди земельної ділянки № 11/426, за умовами якого останній передано у користування земельну ділянку площею 3,6377 га, кадастровий номер 5310900000650:073:0069 (а.с. 90).

Того ж дня між Миргородською міською радою та Полтавською обласною спілкою споживчих товариств, СП "Полтайм" укладено договір оренди земельної ділянки № 11/427, за умовами якого підприємствам передано у користування земельну ділянку площею 0,4492 га, кадастровий номер 5310900000650:073:0068 (а.с. 91).

Право оренди земельної ділянки кадастровий номер 5310900000650:073:0069 28.11.2017 р. зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджено витягом з Державного реєстру від 30.11.2017 р. № 105662637 (а.с. 92).

Підприємством відповідача 11.12.2017 р. до Миргородської ОДПІ подано уточнюючу податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2017 рік, у якій самостійно нараховано до зменшення податкового зобов`язання за 2017 рік загалом у розмірі 97032,62 грн., з них за листопад 2017 року - 48516,31 грн. та за грудень 2017 року - 48516,31 грн. (а.с. 24-25).

Головним управлінням ДФС у Полтавській області 18.12.2017 р. проведено камеральну перевірку своєчасності сплати податкового зобов`язання Підприємством, за результатами якої складено акт № 7914/16-31-12-14-30/01762966 (а.с. 26-27), у якому вказано на несвоєчасну сплату відповідачем податкових зобов`язань із земельного податку за серпень - вересень 2017 року та штрафних санкцій за несвоєчасну сплату земельного податку за вересень - грудень 2016 року, січень - березень 2017 року.

На підставі вказаного акта перевірки контролюючим органом 31.01.2018 р. сформовані податкові повідомлення-рішення: № 0045821214 про нарахування Підприємству штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 12720,89 грн. (а.с. 28-29) та № 0045831214 про нарахування Підприємству штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 10121,49 грн. (а.с. 30-31).

Податкові повідомлення-рішення одержані підприємством 07.02.2018 р., що підтверджено копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 3760006260948 (а.с. 34) та не спростовано відповідачем. Доказів оскарження згаданих рішень у визначеному законом порядку суду не надано.

У зв`язку з цим, 21.09.2017 р. Головним управлінням ДФС у Полтавській області сформовано, а 27.09.2017 р. надіслано відповідачу податкову вимогу № 10127-17/1620 про сплату узгодженої суми грошового зобов`язання у розмірі 66908,44 грн. (а.с. 35). Однак, поштове відправлення повернулось до контролюючого органу з відміткою про причини невручення "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 35 - зворот).

Податковим керуючим 03.12.2018 р. складено акт опису майна у податкову заставу, у якому зафіксовано відсутність у підприємства майна, що може бути описано у податкову заставу (а.с. 40).

Посилаючись на несплату відповідачем податкового зобов`язання у строки, визначені Податковим кодексом України, та відсутність у Підприємства майна, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов до висновку, що самої лише фіксації контролюючим органом факту відсутності у платника податків майна, за рахунок якого можна погасити податковий борг, недостатньо для ухвалення судом рішення про накладення арешту на кошти платника податків у банківських установах. Натомість, погашення податкового боргу Підприємства має відбуватись у порядку, визначеному статтею 95 Податкового кодексу України шляхом пред`явлення позову про стягнення коштів з рахунків платника податків у банках.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 94.4 ст. 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України) арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Положеннями пп. 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 ПК передбачено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Таким чином, положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту на кошти, що знаходяться в банківських установах платника податків.

Не зважаючи на те, що кошти є також складовою майна платника податків, що складає загальний об`єкт, в той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій пов`язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). В зв`язку з чим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах.

Згідно з ч. 4 ст. 5 КАС України, суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 ПК контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

З огляду на правовий зміст та аналіз наведених норм матеріального права у їх взаємному зв`язку, колегія суддів приходить до висновку, що законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду з законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але ж і за наявністю підстав (умов), за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог.

В межах спірних правовідносин такими правовими підставами (умовами) є саме, наявність податкового боргу, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

На підтвердження відсутності майна відповідача, контролюючим органом надано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта. Згідно отриманих відомостей за відповідачем відсутнє майно, що може бути описано в податкову заставу.

Відповідно до ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (ч. 1 ст. 179 Цивільного кодексу України). Речі у свою чергу поділяються на рухомі та нерухомі (стаття 181 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 94.1 ст. 94 ПК України адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

Так, згідно п. 94.2 ст. 94 ПК України арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов`язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).

Аналогічні норми містить Порядок застосування адміністративного арешту майна платника податків, затверджений наказом Міністерства фінансів України 14.07.2017 р. № 632 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.08.2017 р. за № 948/30816, відповідно до пункту 1 розділу ІІІ якого арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з вищевказаних обставин.

Отже, адміністративний арешт застосовується лише за наявності однієї із наведених обставин.

В межах спірних правовідносин позивачем не доведено відсутність іншого майна у відповідача, відмінного від земельних ділянок, нерухомого майна та транспортних засобів (різного роду устаткування, обладнання тощо), а тому наведені вище докази не можуть слугувати безумовним підтвердженням відсутності у відповідача майна, що може бути джерелом погашення податкового боргу. Зокрема, матеріали справи не містять відомостей, наприклад, щодо виходу позивача на адресу місцезнаходження відповідача і опису наявного там майна.

Позивачем вищенаведені обставини для застосування адміністративного арешту не доведені. Наявність у відповідача податкового боргу не є безумовною підставою для застосування адміністративного арешту коштів на рахунку. Адміністративний арешт не є виключним та єдиним способом погашення податкового боргу. Винятковість адміністративного арешту законодавець чітко пов`язує із обставинами, визначеними в п. 94.2 ст. 94 ПК України.

Суд звертає увагу, що реалізація права контролюючого органу звернутися до суду з позовом про накладення арешту на кошти платника податків, у разі відсутності майна, можлива лише за умови дотримання підстав, встановлених п. 94.2 ст. 94 ПК України.

Такий правовий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 30.01.2018 р. у справі № 2а/0570/3824/11 (К/9901/465/18).

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування адміністративного арешту коштів на рахунках підприємства відповідача.

Слід також зазначити, що підстави для застосування адміністративного арешту, визначені п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України, не є загальними як для арешту майна, так і для арешту коштів платника податків.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 31.07.2018 р. у справі № 2а/0470/13212/12.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Головне управління ДФС у Полтавській області у грудні 2018 року звернулось до суду з позовом до Підприємства "Миргородська міжрайонна оптово-торгівельна база Полтавської облспоживспілки", третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Миргородська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Полтавській області про стягнення коштів з рахунків платника податків за податковим боргом загалом у розмірі 90753,29 грн., посилаючись на несплату відповідачем узгодженої суми грошового зобов`язання у строки, визначені Податковим кодексом України. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.01.2019 р. відкрито провадження у справі № 440/4755/18.

Порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється статтями 95 - 99 ПК України. Зазначені норми визначають перелік заходів, що можуть вживатися податковим органом до платника податків з метою погашення податкового боргу.

Так, згідно з п. 95.1 ст. 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

За змістом п. 95.3 ст. 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Враховуючи те, що погашення податкового боргу підприємства позивача вже відбувається у порядку, визначеному ст. 95 ПК України шляхом пред`явлення позову про стягнення коштів з рахунків платника податків у банках (справа № 440/4755/18) та спірні правовідносини на момент розгляду справи № 440/4761/18 не вирішені, що також свідчить про відсутність підстав для накладення арешту на кошти, що знаходяться у банку на розрахункових рахунках Підприємства у розмірі 90753,29 грн.

Враховуючи те, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.02.2019 року прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.

Що стосується додаткового рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2019 року по справі № 440/4761/18, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

За приписами п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Положеннями ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно з п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону № 5076 до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

При цьому, за визначенням п. 6 ст. 1 Закону № 5076 інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ст. 1 Закону № 5076).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідачем до матеріалів справи надані копії: договору про надання адвокатських послуг від 14.01.2019 р. № 145 (а.с. 105-107), свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 109), платіжних доручень від 14.01.2019 р. № 265, від 04.02.2019 р. № 271, від 13.02.2019 р. № 277 (а.с. 134-136), акта від 31.01.2019 р. прийому-передачі послуг за договором про надання адвокатських послуг від 14.01.2019 р. № 145 (а.с. 137), акта від 13.02.2019 р. прийому-передачі послуг за договором про надання адвокатських послуг від 14.01.2019 р. № 145 (а.с. 138), фіскальний чек пошти та список згрупованих відправлень за 31.01.2019 р. (а.с. 139-140), ордер (а.с. 108), а також детальний опис наданих послуг та здійснених витрат (а.с. 133).

З наданих документів вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу у цій справі включають: написання відзиву вартістю 2160,00 грн, поштових витрат за надсилання відзиву позивачу та третій особі у розмірі 46,80 грн, участь адвоката у судовому засіданні - 1200,00 грн, разом - 3406,80 грн.

Що стосується посилання апелянта на те, що в договорі про надання правничої допомоги та додатку № 1 до цього договору не вказано номер справи, в межах якої були понесені витрати, колегія суддів зазначає, що договором від 14.01.2019 р. № 145 визначені лише права та взаємні зобов`язання сторін договору, а додатку вказується орієнтована вартість послуг, які будуть надаватися в межах предмету цього договору. В той же час, в актах прийому-передачі послуг за договором від 14.01.2019 р. № 145 чітко визначено найменування наданої послуги та в межах якої справи така послуга надавалася та вказано вартість наданої послуги, а тому надані відповідачем документи в повній мірі підтверджують факт понесення ним витрат в межах справи № 440/4761/18, які колегія суддів вважає обґрунтованими, документально підтвердженими та співмірними зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання цих робіт та обсягом наданих адвокатом послуг.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що витрати на професійну правничу допомогу, надану протягом розгляду справи у суді в розмірі 3406,80 грн. підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2019 року по справі № 440/4761/18 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів не виявила підстав для його скасування.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.02.2019 року та на додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2019 року по справі № 440/4761/18 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.02.2019 року та додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2019 року по справі № 440/4761/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді (підпис) (підпис) А.М. Григоров З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 09.09.2019 року