Рішення

від 05.09.2019 по справі 908/1619/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/89/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2019 Справа № 908/1619/19

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Свіком", (69035, м. Запоріжжя, вул. Волгоградська, 27)

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14)

про стягнення 48372,27 грн.

Суддя Зінченко Н.Г. Секретарі судового засідання: Петриченко А.Є.

За участю представників сторін:

від позивача - Надворна О.С., адвокат, ордер ЗП №120043 від 07.08.2019;

від відповідача - Шульга Ю.О., довіреність № 33 від 01.01.2019;

01.07.2019 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. б/н від 27.06.2019 (вх. №1743/08-07/19 від 01.07.2019) Товариства з обмеженою відповідальністю "Свіком", м. Запоріжжя до Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", м. Запоріжжя про стягнення 48372,27 грн. заборгованості за видатковими накладними, у тому числі 42895,20 грн. основної заборгованості, 1230,45 грн. 3 % річних, та 4246,62 грн. інфляційних втрат.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2019 справу № 908/1619/19 за вище вказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 08.07.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1619/19 в порядку спрощеного позовного провадження, справі присвоєно номер провадження справи 4/89/19, ухвалено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 29.07.2019 судом ухвалено здійснювати розгляд справи № 908/1619/19 за правилами спрощеного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 07.08.2019.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 07.08.2019 судове засідання відкладено на 05.09.2019.

В судовому засіданні 05.09.2019 справу розглянуто, прийнято та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги, просив позов задовольнити. Позовні вимоги мотивовані наступним. Відповідно до видаткових накладних №СВ-0000693 та №СВ-0000694 від 31.01.2018 позивачем здійснено поставку товару відповідачу на суму 85 702, 50 грн. Однак, відповідач оплату за поставлений товар здійснив частково, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 42 895, 20 грн. Враховуючи значне прострочення відповідачем виконання грошових зобов`язань з оплати поставленого товару, позивачем заявлено також вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1230,45 грн. та втрат від інфляції в розмірі 4246,62 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на ст.ст. 525, 526, 625 ЦК України.

Відповідач проти заявлених вимог заперечив, свої заперечення виклав у відзиві на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 23.07.2019, у строк встановлений судом та доповненнях до відзиву. В судовому засідання 05.09.2019 представник відповідача факт поставки за спірними видатковими накладними не заперечив. В частині стягнення 3 % річних інфляційних втрат відповідач вимоги не визнав з тих підстав, що позивач здійснив нарахування останніх через 180 днів після підписання сторонами видаткових накладних, проте до спірних правовідносин, на думку відповідача слід застосовувати положення ч.2 ст.530 ЦК України. З огляду на викладене надав свій контррозрахунок. Також, відповідач просив розстрочити виконання рішення у справі №908/1619/19 строком на шість місяців з дня ухвалення рішення.

Дослідивши докази і заслухавши усні пояснення представників сторін , суд

УСТАНОВИВ

За видатковою накладною №СВ-0000693 від 31.01.2018 на суму 39994, 50 грн. та видатковою накладною №СВ-0000694 від 31.01.2018 на суму 45708, 00 грн. Товариством з обмеженою відповідальністю "Свіком" (далі - позивач у справі) поставлено Публічному акціонерному товариству "Запоріжжяобленерго" (далі - відповідач у справі) товар на загальну суму 85 702, 50 грн.

Вище перелічені видаткові накладні, за якими відповідачу поставлявся товар, узгоджені між позивачем і відповідачем, мають підписи уповноважених осіб сторін. Товар прийнятий відповідачем без жодних зауважень та претензій, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача на зазначених видаткових накладних скріплений печаткою товариства. (Належним чином посвідчені копії - залучені до матеріалів справи).

Як свідчать досліджені судом фактичні обставини справи та письмові докази у їх сукупності, оплата товару, отриманого від позивача, відповідачем була здійснена частково, у зв`язку із чим у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість за поставлений товар в сумі 42895,20 грн.

Невиконання відповідачем зобов`язань з оплати товару, зумовило звернення позивача до суду з вимогою про стягнення заборгованості в примусовому порядку.

Згідно ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України).

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарського договору. За частиною першою цієї статті господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до приписів ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України).

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору (ч.1 ст.641 Цивільного кодексу України).

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч.2 ст.642 Цивільного кодексу України).

В даному випадку сторонами в простій письмовій формі укладено договір поставки, оскільки продукція поставлена позивачем і прийнята відповідачем, що зафіксовано у змісті накладних №СВ-0000693 від 31.01.2018 та №СВ-0000694 від 31.01.2018.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.692 ЦК України на покупця покладено обов`язок оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Таким чином, відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов`язку, що не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується. (аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 05.12.2017 у справі № 909/314/17, від 14.03.2017 у справі № 904/6090/16).

При цьому, підписання покупцем видаткових накладних №СВ-0000693 від 31.01.2018 та №СВ-0000694 від 31.01.2018, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і, які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Враховуючи, що сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, з урахуванням ст.692 Цивільного кодексу України, відповідач як покупець був зобов`язаний оплатити вартість товару негайно після прийняття від позивача.

Вказана правова позиція закріплена і в постанові Верховного суду від 28.02.2018 у справі №910/9075/17 у якій зазначено: "Якщо в договорі або в законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару , якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.".

Відповідач оплату за отриманий товар не здійснив.

Позивачем, з метою врегулювання спору у досудовому порядку, 10.05.2019 на адресу відповідача направлено претензію -вимогу про сплату боргу за вих. б/н від 10.05.2019.

Вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, враховуючи, що видатковими накладними №СВ-0000693 від 31.01.2018 та №СВ-0000694 від 31.01.2018, строк оплати отриманого товару не передбачений, у відповідача виник обов`язок сплати отриманого товару в день його отримання, тобто в день підписання видаткових накладних - 31.01.2018.

За положеннями ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Доказів оплати отриманого товару відповідачем суду не надано.

Отже, за наведених обставин справи і правових норм позовні вимоги щодо стягнення суми 42895,20 грн. основного боргу є обґрунтованими.

Також, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення 1230,45 грн. 3 % річних, за період з 12.07.2018 по 26.06.2019, та 4246,62 грн. інфляційних втрат, за період з серпня 2018 по травень 2019.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено заявлений позивачем розмір інфляційних втрат та 3 % річних та встановлено, що розрахунок, в частині визначення періоду заборгованості, визначено не вірно, оскільки позивач здійснив нарахування інфляційних втрат та 3 % річних через 180 днів після підписання сторонами видаткових накладних, проте до спірних правовідносин, суд застосовувує положення ст.692 ЦК України, таким чином позивач повинен нараховувати інфляційних втрат та 3 % річних з 01.02.2018.

Однак, оскільки судом спір вирішується в межах заявлених позовних вимог, а позивачем здійснено розрахунок 3 % річних - з 12.07.2018 по 26.06.2019 та інфляційних втрат - з серпня 2018 по травень 2019, то судом позовні вимоги в цій частині задовольняються в межах заявленого позивачем періоду нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, а отже в сумах, заявлених позивачем.

Щодо клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Згідно з ч.ч. 4 та 5 ст. 331 ГПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4). Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5).

Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 "Конвенції про захист прав людини та основних свобод" відповідно до якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежить, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

В даному випадку, обґрунтовуючи заяву про надання розстрочки виконання судового наказу, боржник посилається на обставини, які вважає винятковими, оскільки вони перешкоджають своєчасно виконати судовий наказ через вкрай скрутне фінансове становище та неможливість виконання судового наказу без поетапного погашення заборгованості.

Заявник вказує на існування заборгованості станом на 31.03.2019 перед ДП "Енергоринок" у розмірі 456,7 млн. грн. Також, відповідач має кредиторську заборгованість за роботи, послуги, товаро - матеріальні цінності у розмірі 118, 7 млн. грн. Крім цього, станом на 01.04.2019 у відповідача наявна дебіторська заборгованість споживачів Запорізької області за спожиту електричну енергію у розмірі 1744,1 млн. грн., заборгованість ДПЗД "Укрінтеренерго" - 16 658 853,11 грн.

В свою чергу, товариство зі свого боку вживає всі можливі заходи по недопущенню неналежного виконання договірних обов`язків споживачів, оскільки здійснює всі можливі заходи спрямовані на погашення заборгованості, зокрема, направляє претензії, звертається до суду із позовними заявами про примусове стягнення заборгованості, здійснює обмеження або припинення електропостачання, бо повне відключення деяких споживачів може призвести до соціальної та технологічної катастрофи на території всій Запорізькій області.

Позивач заперечив проти клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення.

За змістом ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може надати відстрочення або розстрочити його виконання.

Підставою розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи дане питання, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов`язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

У преамбулі та статті 6 §1 Конвенція гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд". Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 р. у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду".

Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.

Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Іmmobiliare Saffi v. Italy), [GС], N 22774/93, п. 66. ЕСНR 1999-V).

В силу приписів ч. 3 ст. 4 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Отже, при вирішенні питання про надання відстрочки та розстрочки виконання рішення суду, необхідно виходити із дотримання балансу інтересів обох сторін, які приймають участь у справі.

У зв`язку з чим суд також враховує негативні наслідки і для позивача при затримці виконання рішення. Звертаючись з заявою про розстрочку виконання рішення на 6 місяців боржник не надав жодних гарантій, що протягом зазначеного часу рішення господарського суду буде ним виконуватись, ним не надано і доказів, які б підтверджували його дійсні наміри щодо вжиття заходів, спрямованих на фактичне виконання рішення. Отже, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що надання судом розстрочки буде виправданим та забезпечить реальну можливість виконання судового рішення у даній справі. Скрутний фінансовий стан боржника не звільняє його від належного виконання зобов`язань перед кредитором, а тому суд не вбачає підстав для задоволення заяви про розстрочку виконання судового рішення.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача, оскільки спір доведено до суду з його вини.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Свіком" до Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14, код ЄДРПОУ 00130926) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Свіком", (69035, м. Запоріжжя, вул. Волгоградська, 27, код ЄДРПОУ 37167117) 42 895 (сорок дві тисячі вісімсот дев`яносто п`ять) грн. 20 коп. основного боргу, 1230 (одну тисячу двісті тридцять) грн. 45 коп. 3 % річних, 4246 (чотири тисячі двісті сорок шість) грн. 62 коп. інфляційних втрат та 1921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України "10" вересня 2019 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.Г.Зінченко