Постанова

від 10.09.2019 по справі 314/5901/18 (2-а/314/12/2019)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

10 вересня 2019 року м. Дніпросправа № 314/5901/18 провадження №2-а/314/12/2019

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області

на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 липня 2019 року (суддя - Кофанов А.В.) у справі №314/5901/18 (провадження №2-а/314/12/2019) за позовом ОСОБА_1 до державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель Держгеокадастру у Запорізькій області Гаспаряна Самвела Львовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просив скасувати постанову №760/0/92-18-ДК/0126/10/08/01-18 від 27 листопада 2018 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст..53 -1 КУпАП.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на відсутність у його діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст..53-1 КУпАП, а саме самовільного зайняття земельної ділянки, оскільки земельну ділянку передано в користування на підставі рішення органу місцевого самоврядування та укладеного договору оренди земельної ділянки.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 липня 2019 року позов задоволено. Вирішуючи спірні відносини між сторонами, суд першої інстанції встановив, що земельну ділянку передано позивачу в користування на підставі рішення органу місцевого користування; позивач користується земельною ділянкою на підставі укладеного договору оренди. З цих підстав суд вказав на те, що за встановлених обставин не можливо стверджувати про самовільне зайняття позивачем земельної ділянки, що створювало б склад правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст..53-1 КУпАП.

Не погодившись з рішенням суду, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована незгодою з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності. В обґрунтування своєї позиції скаржник посилається на те, що на час проведення перевірки у позивача не існувало правових підстав для користування земельною ділянкою, оскільки

строк дії, на який передавалася у користування земельна ділянка, сплинув. З цього приводу скаржник також вказує на те, що з моменту передачі земельної ділянки у користування минуло понад 14 років і за цей час змінився орган, який уповноважений розпоряджатися спірною земельною ділянкою і таким органом є Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, а не орган місцевого самоврядування, яким земельна ділянка передавалася у користування.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін з огляду на не відповідність складеного відповідачем протоколу про адміністративне правопорушення вимогам КУпАП та з огляду на відсутність правових підстав для проведення перевірки.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що 16 листопада державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель Держгеокадастру у Запорізькій області Гаспаряном С.Л. проведена перевірка дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельна ділянка, результати якої оформлено актом №760/0/92-18-ДК/0126/10/08/01/-18.

В акті перевірки зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2321582700:03:004:0065, площею 16,га використовується гр.. ОСОБА_1 , але згідно інформації Держгеокадастру земельна ділянка у власність чи користування не надавалася.

На підставі проведеної перевірки 21 листопада 2018 року державним інспектором складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за самовільне зайняття земельної ділянки, за результатами розгляду якого відносного гр.. ОСОБА_1 винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за ст..53-1 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 170,0грн.

Правомірність та обґрунтованість вказаної постанови є предметом спору, який передано на вирішення суду.

За наслідками перегляду справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст..53-1 КУпАП самовільне зайняття земельної ділянки - тягне за собою накладення штрафу на громадян від десяти до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно із ст..1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороню земель самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Отже, з урахуванням визначеного поняття самовільне зайняття земельної ділянки , склад правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст..53-1 КУпАП, створюють зокрема дії, які полягають у фактичному використанні земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду).

У спірному випадку судом встановлено, що земельна ділянка передана позивачу в користування на підставі рішення Люцернянської сільської ради Вільнянського району Запорізької області №9 від 05.08.2004р. При цьому, згідно вказаного рішення земельна ділянка передана позивачу терміном на один рік (до збирання врожаю).

Тобто вказаним рішенням органу місцевого самоврядування встановленого строк надання позивачу у користування земельної ділянки.

Отже використання позивачем земельної ділянки у 2018 році правильно кваліфіковано органом державного контролю як самовільне зайняття земельної ділянки, оскільки такі дії позивачем вчинені за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування (оренду).

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що позивач здійснює користування земельною ділянкою на підставі укладеного договору оренди земельної ділянки від 12 вересня 2007 року, умови якого передбачають можливість поновлення його дії після закінчення строку, на який договір укладено.

Такі висновки суду першої інстанції є помилковими, оскільки вказаний договір не має будь-якого відношення до користування позивачем спірною земельною ділянкою, так як його укладено на підставі рішення органу місцевого самоврядування від 16 серпня 2007р. №9, в той час як земельна ділянка передавалася у тимчасове користування на підставі рішення органу місцевого самоврядування від 05 серпня 2004 року №9. Крім цього, вказаний договір стосується передачі у користування земельної ділянки з метою несільськогосподарського використання - для господарської діяльності (складу), в той час, як спірна земельна ділянка є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та передавала позивачу у тимчасове користування з метою збирання врожаю.

Тобто зазначені висновки суду першої інстанції не можуть бути підставою для задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує на не відповідність складеного відповідачем протоколу про адміністративне правопорушення вимогам КУпАП та на відсутність правових підстав для проведення перевірки. Але вказані обставини не були визначені позивачем як підстави заявленого позову. У свою чергу частиною 5 статті 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції не може розглядати підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Отже зазначені позивачем у відзиві обставини не мають правового значення для вирішення цього спору.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо неправомірності оскаржуваної постанови, у зв`язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області - задовольнити.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 липня 2019 року у справі №314/5901/18 (провадження №2-а/314/12/2019) - скасувати та прийняти нову постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ч.3 ст.272 Кодексу адміністративного судочинства України касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 10.09.2019р.

Головуючий - суддя Я.В. Семененко

суддя Н.А. Бишевська

суддя І.Ю. Добродняк