Постанова

від 04.09.2019 по справі 909/268/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2019 р. Справа №909/268/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Желіка М.Б.

суддів Матущак О.І.

Орищин Г.В.

секретар судового засідання Гунька О.П.

розглянувши апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради №663/11.1-03/14в від 15.07.2019 (вх. ЗАГС №01-05/2699/19 від 17.07.2019)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.06.2019 (суддя Малєєва О.В., повний текст рішення складено та підписано 02.07.2019)

у справі № 909/268/19

за позовом: Приватного підприємства "Тенко"

до відповідача: Івано-Франківської міської ради

про визнання нечинним та скасування підпункту 59.3 пункту 59 рішення Івано-Франківської міської ради від 21.06.2018 "Про розгляд клопотань фізичних і юридичних осіб із земельних питань" та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі в редакції позивача

за участю представників:

від позивача: Легін В.Б. - представник

від відповідача: Буджак В.М. - представник

Учасникам процесу роз`яснено їх права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

ВСТАНОВИВ

На розгляді Західного апеляційного господарського суду перебуває апеляційна скарга Івано-Франківської міської ради №663/11.1-03/14в від 15.07.2019 (вх. ЗАГС №01-05/2699/19 від 17.07.2019) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.06.2019.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2019 справу № 909/268/19 передано до розгляду колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Желік М.Б., судді - Дубник О.П., Матущак О.І.

Ухвалою суду від 19.07.2019 відкрито апеляційне провадження, справу призначено до розгляду на 04.09.2019.

У зв`язку з відпусткою судді Дубник О.П., відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2019 до складу колегії введено суддю Орищин Г.В.

В судовому засіданні 04.09.2019 сторони надали суду пояснення щодо апеляційної скарги та обставин справи, просили їх врахувати при винесенні постанови.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід залишити без змін, з огляду на наступне.

ПП Тенко звернулось з позовом до Івано-Франківської міської ради про визнання нечинним та скасування підпункту 59.3 пункту 59 рішення Івано-Франківської міської ради від 21.06.2018 "Про розгляд клопотань фізичних і юридичних осіб із земельних питань" та про визнання укладеною між Івано-Франківською міською радою, як орендодавцем, і Приватним підприємством Тенко , як орендарем, додаткової угоди до договору оренди землі від 27.10.2008, зареєстрованого за № 040829400160, в редакції позивача.

Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що строк дії укладеного між сторонами договору оренди землі від 27.10.2008, який востаннє продовжувався на три роки, закінчився 21.01.2017, проте, орендар продовжував користуватись земельною ділянкою, належно виконував свої обов`язки за договором, а орендодавець протягом місяця після закінчення строку дії договору не направляв лист-повідомлення про заперечення у його поновленні. За таких обставин позивач вважає, що відповідно до ч. 6 ст. 33 ЗУ Про оренду землі договір був пролонгований на той самий строк і на тих самих умовах. На звернення позивача про підписання додаткової угоди відповідач прийняв оскаржуване рішення, яким відмовив ПП Тенко у поновленні вказаного договору.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 25.06.2019 у справі № 909/268/19 задоволено позов Приватного підприємства "Тенко" до Івано-Франківської міської ради про визнання нечинним та скасування підпункту 59.3 пункту 59 рішення Івано-Франківської міської ради від 21.06.2018 "Про розгляд клопотань фізичних і юридичних осіб із земельних питань" та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі в редакції позивача.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Івано-Франківської області у даній справі скаржник звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду, скасувати дане рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Тенко" відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що договір оренди земельної ділянки від 27.10.2008, укладений між Івано-Франківською міською радою та ПП Тенко , та продовжуваний додатковими угодами від 06.09.2013 та від 08.07.2016 припинив свою дію 21.01.2017.

Земельна ділянка, яка передавалась в оренду для будівництва багатоквартирного житлового будинку, на даний час є вільною від забудови.

Апелянт зазначає, що 14.03.2017 позивач звертався з заявою про поновлення договору на один рік, за наслідками розгляду якої Івано-Франківська міська рада прийняла рішення від 24.05.2017 №135-12 (пп. 63.13 п. 63) про відмову у поновлені договору. Оскільки зміна істотних умов договору може мати місце тільки за рішенням Івано-Франківської міської ради, стверджує, що договір не було поновлено.

Надалі Івано-Франківська міська рада при прийнятті рішень від 15.12.2017 №410-17, від 02.05.2018 №135-19, від 21.06.2018 №171-20 враховувала пп. 63.13 п. 63 рішення від 24.05.2017р. №135-12. Тобто підставою прийняття оскаржуваного рішення стало те, що на момент його прийняття було чинним згадане рішення від 24.05.2017 №135-12.

На думку скаржника проект додаткової угоди не відповідає вимогам чинного законодавства в частині визначення орендної плати. Відповідно до Положення про оренду земельних ділянок комунальної власності у м. Івано-Франківську, яке затверджене рішенням сесії Івано-Франківської міської ради №1446-45 від 19.06.2014, зі змінами від 30.08.2017, ставка річної орендної плати за землі житлової та громадської забудови на період будівництва іншої житлової та громадської забудови складає 6% від нормативно грошової оцінки цієї земельної ділянки.

З посиланням на Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо виконання дискреційних повноважень адміністративними органами від 11.03.1980 та позицію Верховного суду України, викладену в постанові Пленуму № 13 від 24.10.2008, вказує на неможливість для суду підміняти собою органи владних повноважень.

Колегія суддів звертає увагу, що доводи апеляційної скарги аналогічні доводам, викладеним у відзиві на позовну заяву та, всупереч вимогам п.5 ч. 1 ст. 258 ГПК України, не містить обґрунтування у чому саме полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо).

Обставини справи, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог та заперечень, було повно та всебічно з`ясовано судом першої інстанції.

Так, між Івано-Франківською міською радою, як орендодавцем, та ПП Тенко , як орендарем, укладено договір оренди землі від 27.10.2008, реєстраційний №040829400160. Предмет оренди - земельна ділянка загальною площею 0,0765 га в районі вул. Короля Данила - Пилипа Орлика - Бельведерська для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями господарського призначення, кадастровий номер 2610100000:04:002:0116. На земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна незавершене будівництво (п. 3 договору). Договір укладено терміном на два роки (п. 6 договору).

Згідно з довідкою ТОВ "Альянс-консалтинг ІФ", виданою ПП Тенко , відсоток готовності багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями господарського призначення, що знаходяться в районі вул. Короля Данила - Пилипа Орлика Бельведерська, становить 98 відсотків. Наведеним спростовується твердження, викладене в апеляційній скарзі, що земельна ділянка, яка є предметом договору оренди, є вільною від забудови. Також в судовому засіданні 04.09.2019 представник скаржника усно підтвердив, що на спірній земельній ділянці розміщено багатоквартирний житловий будинок.

Відповідно до додаткової угоди від 06.09.2013 договір було продовжено на три роки. Згідно з додатковою угодою від 08.07.2016 погоджено нормативну грошову оцінку земельної ділянки 408 086, 87 грн, розмір орендної плати 3% від нормативної грошової оцінки землі, що на дату підписання складало 12 243 грн.

Строк дії договору - до 21.01.2017, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблений запис №4341938 від 21.01.2014.

Після закінчення строку дії договору позивач продовжував користуватись земельною ділянкою, належно виконував свої обов`язки за договором. Орендодавець протягом місяця після закінчення строку дії договору, тобто до 21.02.2017, не направляв орендарю лист-повідомлення про заперечення у його поновленні.

ПП Тенко 10.03.2017 подало заяву про поновлення договору на один рік. За наслідками розгляду даної заяви Івано-Франківська міська рада прийняла рішення від 24.05.2017 №135-12 Про розгляд клопотань фізичних і юридичних із земельних питань (пп. 63.13 п. 63) про відмову у поновлені договору.

Надалі Івано-Франківська міська рада, враховуючи чинність рішення від 24.05.2017 №135-12 (пп. 63.13 п. 63), відмовляла у поновленні договору згідно з рішеннями від 15.12.2017 №410-17 (пп. 50.2 п. 50), від 02.05.2018 №135-19 (пп. 70.7 п. 70), від 21.06.2018 №171-20 (пп. 59.3 п. 59).

Листом від 03.01.2019 (вхідна реєстрація 18.01.2019) позивач звернувся до відповідача з заявою про підписання додаткової угоди, до якої долучив два примірники проекту додаткової угоди. Проект угоди передбачав пролонгацію договору на той самий строк (3 роки) на тих самих умовах.

ПП Тенко 21.05.2019 повторно подав заяву про поновлення договору на три роки. За наслідками розгляду даної заяви Івано-Франківська міська рада прийняла рішення від 21.06.2018 №171-20 Про розгляд клопотань фізичних і юридичних із земельних питань (пп. 59.3 п. 59) про відмову у поновлені договору. Підставою для відмови була чинність рішення від 24.05.2017 №135-12 ( пп. 63.13 п. 63).

Встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про те, що відбулась пролонгація договору на три роки на тих самих умовах відповідно до ч. 6 ст. 33 ЗУ "Про оренду землі".

Відповідно до ч. 6, 8, 11 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржена в суді.

Поновлення договору оренди землі на новий строк регламентовано ст. 33 Закону України "Про оренду землі". Частини 1 - 5 цієї норми регулюють випадки реалізації переважного права орендаря перед іншими особами, коли умови договору можуть бути змінені за згодою сторін. Частина 6 цієї норми поширюється на випадки, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі. За таких обставин договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором (пролонгація договору).

Пролонгація договору відбувається за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору).

Повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 ЗУ "Про оренду землі", не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі.

Колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд при постановленні рішення вірно врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17, щодо застосування ст.33 Закону України Про оренду землі та погоджується з висновками, що з огляду на пролонгацію договору оспорюване рішення відповідача прийняте з порушенням наведених вимог ст. 33 ЗУ Про оренду землі і відповідно до п. г) ч. 3 ст. 152 ЗК України підлягає визнанню недійсним.

Також посилання відповідача на відмову в поновленні договору з підстав чинності рішення Івано-Франківської міської ради від 24.05.2017 №135-12 (пп. 63.13 п. 63) є неправомірною, оскільки вказане рішення було прийняте після 21.02.2017, коли договір вже був пролонгований. Крім того, зазначене рішення стосувалось поновлення договору зі зміною істотної умови (строку), тобто з інших правових підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 188 ГК України, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. У спорі, що виник при зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, з посиланням на поданий позивачем проект договору (ч. 9 ст. 238 ГПК України).

В силу прямої вказівки закону про обов`язковість укладення додаткової угоди при пролонгації договору така угода повинна бути укладена.

Як підтверджується матеріалами справи, а саме договором оренди земельної ділянки від 27.10.2008 та додатковою угодою до нього від 08.07.2016 запропонований позивачем проект договору передбачає поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах і відповідає вимогам закону.

Щодо доводів скаржника про невідповідність умов додаткового договору Положенню про оренду земельних ділянок комунальної власності у м. Івано-Франківську в частині розміру орендної плати, колегія суддів погоджується з думкою позивача та висновками суду першої інстанції стосовно того, що в разі застосування ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" умови додаткової угоди повинні відповідати умовам договору, що продовжується, в тому числі і щодо розміру орендної плати, а відповідач не позбавлений права вимагати внесення змін в пролонгований договір.

Щодо зауважень скаржника про втручання в дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування, такі спростовуються наступним.

Як випливає зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, під дискреційним повноваженням слід розуміти таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи органу місцевого самоврядування при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, існує можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Колегія суддів звертає увагу, що суд є правозастосовуючим органом, тобто, не створюючи нових правових норм, не підміняючи собою органи виконавчої та законодавчої влади, на підставі закону у встановленому процесуальним законом порядку вирішує справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права прямо передбачений п. 10 ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 21 ЦК України, ч. 2 ст. 20, ч. 4 ст. 188 ГК України, п. г) ч. 3 ст. 152 ЗК України, ч. 11 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

При розгляді справ та застосуванні Конвенції і Протоколів до неї, в тому числі і щодо порушень частини 1 статті 1 Першого протоколу, Європейський суд наголошує, що „... в національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади в сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці повноваження необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання" - рішення у справі „Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 р.

Враховуючи фактичні обставини спору, а саме те, що земельна ділянка була надана органом місцевого самоврядування в оренду позивача для будівництва багатоквартирного будинку, і таке будівництво було здійснено, однак не завершене до закінчення строку дії договору оренди, колегія суддів бере до уваги, що позивач правомірно розраховував на продовження цього строку. Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 у справі Стретч проти Сполученого Королівства та від 29.11.1991 Пайн Велі Девелопментс ЛТД та інші проти Ірландії суд визнає наявність у позивача права власності на майно у вигляді правомірних очікувань і майнового права (права оренди), які є об`єктом правового захисту згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Оскаржуване рішення вказаним вимогам відповідає.

Враховуючи встановлені обставини справи, межі перегляду оскаржуваного рішення, доводи сторін, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають до задоволення, відтак оскаржуване рішення слід залишити без змін.

В порядку положень ст. 129 ГПК України сплачений скаржником за подання апеляційної скарги судовий збір слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст.86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні вимог апеляційної скарги Івано-Франківської міської ради №663/11.1-03/14в від 15.07.2019 (вх. ЗАГС №01-05/2699/19 від 17.07.2019) - відмовити.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.06.2019 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287,288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Матеріали справи №909/268/19 повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 09.09.2019

Головуючий суддя Желік М.Б.

суддя Матущак О.І.

суддя Орищин Г.В.