Постанова

від 12.09.2019 по справі 826/17813/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/17813/18 Суддя (судді) першої інстанції: Аверкова В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Парінова А.Б,

Беспалова О.О.,

за участю

секретаря судового засідання Кузьміної Ю.О.,

представника позивача Чорної Н.О.,

представника відповідача Пінчука Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Крестон Джі Сі Джі Едвайзорі" на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 травня 2019 року (прийняте в порядку письмового провадження, суддя Аверкова В.В.) у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Крестон Джі Сі Джі Едвайзорі" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Крестон Джі Сі Джі Едвайзорі" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати наказ від 06 червня 2018 року №9509 та податкові повідомлення-рішення від 17 липня 2018 року №00008501402, №00008511402 та №00008491402.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2019 року задоволено заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Крестон Джі Сі Джі Едвайзорі" та адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Крестон Джі Сі Джі Едвайзорі" в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 липня 2018 року №00008491402 залишено без розгляду.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 травня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Крестон Джі Сі Джі Едвайзорі" подало апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 травня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та задовольнити позовні вимоги в цій частині.

В апеляційній скарзі позивач вказує, що податковий кредит за результатами здійснення господарських операцій з TOB ІВАМАР ТРЕЙД був сформований позивачем на підставі належних документів, оформлених згідно з вимогами чинного законодавства.

Крім того, апелянт вказує, що у вироку Шевченківського районного суду м. Києва по справі № 761/11940/17 від 31.05.2018 ТОВ КРЕСТОН ДЖІ СІ ДЖІ ЕДВАЙЗОРІ відсутній серед переліку підприємств, установ і організацій, яким штучно формувався податковий кредит та які завищували витрати вищевказаними особами.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції абсолютно не враховано в оскаржуваному рішенні, що представником позивача було долучено до матеріалів справи судові рішення по справі №752/18027/18, що підтверджують реальність господарських взаємовідносин.

Також, позивач в апеляційній скарзі вказує, що при вирішенні даного спору щодо реальності господарських операцій між ТОВ Крестон Джі Сі Джі Едвайзорі та ТОВ Івамар Трейд і їх товарності, суду першої інстанції треба було врахувати специфічність товару (консалтингові послуги), згідно яких відбувались господарські взаємовідносини, тобто їх матеріальна форма виражена у формуванні відповідних письмових звітів, а тому в даному випадку не може бути доказів, що підтверджували би рух товарів, наявність значних майнових ресурсів у контрагента для надання відповідних послуг/виконання робіт та ін.

Апелянт просить врахувати, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та суттєво перевищено строки розгляду даної справи, що призвело до порушення прав скаржника на справедливий, публічний розгляд його позовної заяви.

27.08.2019 до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Головне управління ДФС у м. Києві просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

У відзиві відповідач вказує, що наявний в матеріалах справи наказ ГУ ДФС у м. Києві від 06.06.2018 № 9509 відповідає вимогам ПК України.

Також, відповідач просить суд звернути увагу, що у договорі від 16.08.2017 № 16/08-1 вказано розрахунковий рахунок виконавця ТОВ ІВАМАР ТРЕЙД відкритий в ПАТ Ідея Банк (МФО 336310) № 26000019914277 дата відкриття якого - 14.09.2017, що пізніше за дату укладання договору, і за таких обставин, виявлені розбіжності між датою підписання договору, від 16.08.2017 № 16/08-1 та датою відкриття розрахункового рахунку № НОМЕР_1 ТОВ ІВАМАР ТРЕЙД у ПАТ Ідея Банк , свідчить що первинна документація оформлена виключно для здійснення вигляду господарської операції (між позивачем і ТОВ ІВАМАР ТРЕЙД ) та очевидно є підробленою.

Крім того, відповідач зазначає, що всі первинні документи (дублікат договору, додаткові угоди, дублікати актів надання послуг, податкові накладні) підписані зі сторони ТОВ Івамар Трейд директором ОСОБА_1 , якого вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 31.05.2018 у справі № 761/11940/18, (провадження №1-кп/761/1453/2018), визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

10.09.2019 до суду апеляційної інстанції від позивача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, думку представника позивача та думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, враховуючи доводи, викладені позивачем у відповіді на відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 11 червня 2018 року відповідачем направлено на адресу позивача запит №15146/10/26-15-14-02-02 про надання інформації (пояснення та їх документальне підтвердження) з приводу господарських операцій між позивачем та ТОВ Івамар Трейд з переліком витребовуваних документів (т.3, а.с.32-34).

У відповідь на запит позивачем надіслано відповідачу лист від 02 травня 2018 року №02/05, яким відповідача повідомлено, що позивач не має достатніх правових підстав для надання пояснень та їх документального підтвердження в рамках запиту (т.1, а.с.46-47).

Відповідно до пп.78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України у зв`язку з ненаданням документального підтвердження господарських операцій на письмовий запит ГУ ДФС у м. Києві від 11 квітня 2018 року №15146/10/26-15-14-02-02 винесено наказ №9509 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача, який отримано представником позивача 07 червня 2018 року (т.3, а.с.35).

07 червня 2018 року відповідачем виписано направлення на проведення перевірки №919/26-15-14-02-02, відомості про пред`явлення якого містяться в матеріалах справи (т.3, а.с.36).

У період з 07 червня 2018 року по 13 червня 2018 року посадовою особою відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Івамар Трейд за вересень 2017 року, результати якої оформлені актом перевірки від 20 червня 2018 року №409/26-15-14-02-02/32037073.

В ході проведення перевірки позивачу вручено запит про надання документів від 07 червня 2018 року №1 (т.3, а.с.37), на який надано відповідь від 08 червня 2018 року №08/06-2 стосовно відсутності підстав для надання витребуваних документів (т.3, а.с.40), у зв`язку з викладеним відповідачем складено акт від 12 червня 2018 року №883/26-15-14-02-02 про ненадання документів, з тексту якого вбачається, що позивачем надано до перевірки дублікати первинних документів замість оригіналів, посилаючись на їх втрату 29 грудня 2017 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п.44.1, 44.6 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, п.5, 6, 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстроване у Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 120000 грн., у тому числі за 2017 рік в сумі 120000 грн.;

- п.44.1 ст.44, п.185.1, 188.1 ст.188, п.198.1, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 133334 грн., у тому числі за вересень 2017 року в сумі 133334 грн.;

- п.44.1, 44.3, 44.6 ст.44 Податкового кодексу України, в результаті незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків і зборів.

За результатами проведеної перевірки відповідачем 17 липня 2018 року винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- №00008501402, яким позивачу за порушення п. п.44.1 ст.44, п.185.1, 188.1 ст.188, п.198.1, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 200 001 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням - 133 334 грн. та за штрафними санкціями - 66 667 грн.;

- №00008511402, яким до позивача за порушення п.44.1, 44.3, 44.6 ст.44 Податкового кодексу України застосовано штрафні санкції у розмірі 510 грн.;

- №00008491402, яким позивачу за порушення п.44.1, 44.6 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, п.5, 6, 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстроване у Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 150 000 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями - 120 000 грн. та за штрафними санкціями - 30 000 грн.

Рішенням ДФС України від 24 вересня 2018 року №30998/6/99-99-11-01-01-25 за результатами розгляду скарги позивача на податкові повідомлення-рішення від 17 липня 2018 року №00008501402, №00008511402 та №00008491402 скасовано податкове повідомлення-рішення від 17 липня 2018 року №00008491402, залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 17 липня 2018 року №00008501402, №00008511402.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення та наказ на проведення перевірки протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Контролюючі органи у силу приписів пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України встановлено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Вичерпний перелік обставин, за наявності яких у контролюючого органу виникає право на здійснення документальної позапланової перевірки, закріплено у статті 78 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пп.78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Відповідно до п.78.4 ст.78 Податкового кодексу України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Отже, документальна позапланова виїзна перевірка платника податків ініціюється виключно у випадку наявності принаймні однієї з підстав, визначених у статті 78 Податкового кодексу України, та проводиться за умови вручення платникові податків до початку перевірки копії наказу про проведення перевірки.

Щодо правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного наказу від 06 червня 2018 року №9509, колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 16.1.5 п.16.1 ст.16 ПК України встановлено обов`язок платника податків подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов`язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов`язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання.

Право контролюючого органу отримувати безоплатно від платників податків у порядку, визначеному законодавством, довідки, копії документів, засвідчені підписом платника або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов`язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів встановлене пп.20.1.2 п.20.1 ст.20 ПК України.

Відповідно до п.73.3 ст.73 ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити: 1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; 2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати; 3) печатку контролюючого органу.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

2) для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу витягнутої руки під час здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу та/або для визначення рівня звичайних цін у випадках, визначених цим Кодексом;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків: податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування; акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Платники податків та інші суб`єкти інформаційних відносин зобов`язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом).

У разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п`ятим цього пункту, платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень свідчить про те, що контролюючий орган з підстав та у порядку, визначеними у податковому законодавстві, наділений правом надсилати платникам податків письмові запити про надання інформації (пояснень) та документальних підтверджень, а платник податків, отримавши такий запит, зобов`язаний надати запитувану податковим органом інформацію та документи у визначений законом строк у випадку, якщо отриманий запит відповідає законодавчо встановленим вимогам щодо форми та змісту такого.

Підставою ж для прийняття оскаржуваного наказу, стало ненадання позивачем пояснень та їх документальних підтверджень на запит контролюючого органу .

Згідно матеріалів справи, запит, направлений відповідачем на адресу позивача містив вказівку на фактичну і правову підстави направлення запиту пп.78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, а також обставини, визначені п1, 3 абз.3 п.73.3 ст73 Податкового кодексу України, а саме: відповідачем виявлено факти, що свідчать про недостовірність визначення позивачем податкового кредиту у сумі 133 333 грн. по взаємовідносинам з ТОВ Івамар Трейд , що містяться у податковій декларації за вересень 2017 року, про що вказують результати аналізу показників, що містяться у податкових деклараціях з ПДВ, поданих платником податку за відповідний період та податкової інформації, отриманої та опрацьованої відповідно до ст. ст. 72, 73, 74 ПК України. Запит містив опис інформації, що запитується, та орієнтовний перелік документів, що її підтверджують.

Таким чином, на позивача покладався обов`язок щодо надання інформації, зазначеної в запиті податкового органу, та які позивачем не було подано, що підтверджується листом від 02 травня 2018 року №02/05, яким відповідача повідомлено, що позивач не має достатніх правових підстав для надання пояснень та їх документального підтвердження в рамках запиту.

У той же час, як було зазначено вище, перелік обставин, за наявності яких контролюючий орган може призначити документальну позапланову перевірку, передбачено п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України.

Зокрема, за змістом вказаної статті документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження па обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня наступного за днем отримання запиту.

Таким чином, однією з підстав для проведення документальної позапланової перевірки, згідно із п.78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, є ненадання платником податків обґрунтованого пояснення та відповідних документів на обов`язковий запит контролюючого органу.

Тобто, даною нормою чітко встановлено, що виявлені факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими поясненнями та документальними підтвердженнями.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 800/3151/16, від 02 жовтня 2018 року у справі № 820/4703/17.

Згідно з п.81.2 ст.81 ПК України у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.

Таким чином, наведені обставини мали бути підставою для недопуску працівників відповідача до перевірки, чим позивач не скористався , оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази складання відповідного акту про відмову платника податків у допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, який би засвідчував факт такої відмови.

У той же час, згідно матеріалів справи, копію наказу від 06 червня 2018 року №9509 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки вручено представнику позивача 07 червня 2018 року.

Таким чином, у розумінні п.78.4 ст.78 ПК України, відповідачу було надано право на проведення документальної позапланової перевірки позивача.

У той же час, на виконання оскаржуваного наказу, відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при час здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ Івамар Трейд , за результатами якої складено акт перевірки та прийнято спірні податкові повідомлення-рішення.

Колегія суддів при цьому зазначає, що платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки, зокрема виїзної, щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відтак, з огляду на наведене, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Таким чином, позивач, допустивши посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, тим самим втратив своє право на оскарження наказу про проведення виїзної перевірки, скасування якого за вказаних обставин не може призвести до відновлення порушених прав позивача, оскільки права останнього порушують лише наслідки проведення такої перевірки, у вигляді прийнятих на підставі акту перевірки відповідних податкових повідомлень-рішень.

Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі №826/1205/16 та від 13 березня 2018 року у справі №804/1113/16.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав визнання протиправним та скасування наказу від №9509 від 06 червня 2018 року.

Щодо правомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 17 липня 2018 року №00008511402, яким до позивача за порушення п.44.1, 44.3, 44.6 ст.44 Податкового кодексу України застосовано штрафні санкції у розмірі 510 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.44.1, 44.3, 44.4, 44.5, 44.6 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Якщо документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, пов`язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених пунктом 44.3 цієї статті.

У разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації. Платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу. У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Так, з Акта від 12 червня 2018 року №883/26-15-14-02-02 вбачається, що позивач втратив первинні документи на підтвердження господарських операцій з ТОВ Івамар Трейд 29 грудня 2017 року.

Проте, позивачем ні під час проведення перевірки, ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надано жодних доказів на підтвердження втрати документів та відповідного звернення у встановлені Податковим кодексом України строки до контролюючого органу за місцем обліку з відповідним письмовим повідомленням.

Відповідно до п.121.1 ст.121 Податкового кодексу України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Оскільки позивачем до перевірки не надано оригінали документів та порушено порядок зберігання первинних документів, а також встановлений положенням ст.44 Податкового кодексу України обов`язок повідомити контролюючий орган про втрату первинних документів, колегія суддів вважає, що відповідачем правомірно застосовано штрафні санкції у розмірі 510 грн., а тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 липня 2018 року №00008511402 задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 липня 2018 року №00008501402, яким позивачу за порушення п. п.44.1 ст.44, п.185.1, 188.1 ст.188, п.198.1, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 200 001 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням - 133 334 грн. та за штрафними санкціями - 66 667 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Так, вказані в Акті перевірки порушення мотивовані неправомірним зменшенням суми грошового зобов`язання за платежем Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 133 334 грн. по відносинам з контрагентом позивача ТОВ Івамар Трейд .

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ Івамар Трейд (виконавець) укладено договір №16/08-1 від 16 серпня 2017 року, за умовами якого протягом строку дії цього договору виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги з пошуку та збору інформації, а замовник зобов`язується оплатити послуги виконавця та відшкодувати виконавцю витрати, пов`язані з наданням послуг. Інформація відповідно до умов цього договору може включати в себе зокрема: детальний опис товару/обладнання, сфера застосування, принцип дії, матеріал виготовлення, технічні характеристики, креслення, каталоги; інформація щодо основних ціноутворюючих факторів товару/обладнання; інформація від заводів-виробників, дилерських компаній, дані про продажі та пропозиції, розміщені на сайтах оголошень щодо подібних об`єктів. Перелік та кількість об`єктів, щодо яких буде здійснюватись пошук та збір інформації, узгоджуються сторонами в окремих додатках до договору. Щодо об`єктів, щодо яких здійснювався пошук, сторонами укладалися додаткові угоди (т.1, а.с.118-144).

На підтвердження надання ТОВ Івамар Трейд послуг позивачем долучено до матеріалів справи акти приймання-передачі наданих послуг з пошуку та збору інформації (т.1, а.с.139-144 а).

Крім того, позивачем до перевірки надано для перегляду звіти до зазначених актів приймання-передачі послуг для ідентифікації обсягів виконаних робіт (надання інформації) ТОВ Івамар Трейд у кількості 7 штук (т.4, а.с.2-119), в яких наведено будівельні матеріали, комплектуючі та будівельні машини, їх ціни та технічні характеристики.

ТОВ Івамар Трейд виписало на адресу позивача податкові накладні (т.1, а.с.111-117).

Розрахунки між позивачем та ТОВ Івамар Трейд здійснювалися у безготівковій формі, на підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи виписку по рахунку 631 з контрагентом ТОВ Івамар Трейд , копії платіжних доручень, акт звіряння по взаєморозрахункам (т.1, ас.105-110).

На підтвердження реалізації позивачем об`єктів пошуку в матеріалах справи містяться копії договорів, контрактів з контрагентами, розрахунки вартості послуг, рахунки-фактури, специфікації, платіжні доручення, акт приймання-передачі послуг, технічні паспорти на обладнання, інвойси, упаковочні листи (т.1, а.с.153-253, т.2, а.с.1-249).

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - Положення №88), де первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до п.2 ст.3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення №88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентами на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування витрат та податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, підприємство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі №813/6835/14.

Вказані в акті перевірки порушення мотивовані неправомірним заниженням податку на додану вартість у періоді, що перевірявся по відносинам з контрагентом позивача ТОВ Івамар Трейд .

Наявні в матеріалах справи первинні документи, подані позивачем у якості доказів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ Івамар Трейд підписані керівником ТОВ Івамар Трейд ОСОБА_1 . З матеріалів справи вбачається, що господарські відносини між позивачем та ТОВ Івамар Трейд виникли у вересні 2017 року.

При цьому, згідно поданих відповідачем пояснень від 22 грудня 2017 року ОСОБА_1 , останній за грошову винагороду підписав необхідні документи, змісту яких він не розуміє, жодного відношення до реєстрації та здійснення фінансово-господарської діяльності не має.

Крім того, в Єдиному державному реєстрі судових рішень наявний вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 31.05.2018 у справі № 761/11940/18, (провадження №1-кп/761/1453/2018), згідно якого ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України та призначити йому узгоджене сторонами покарання у виді штрафу в розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 8 500 /вісім тисяч п`ятсот/ гривень.

Даним вироком встановлено, що відповідно до обвинувального акта ОСОБА_1 на початку червня 2017 року, перебуваючи у м. Києві поблизу станції метро Лук`янівська познайомився з невстановленою слідством особою, який запропонував йому зареєструвати на своє ім`я підприємство, на що він погодився. Не маючи наміру здійснювати господарську діяльність підприємства, зазначену у статутних документах ТОВ Івамар Трейд , а також не маючи засобів для ведення господарської діяльності, усвідомлюючи протиправний характер запропонованих йому дій як майбутнього керівника та власника вказаного підприємства, усвідомлюючи, що вказане підприємство придбавається ним для здійснення незаконної діяльності невстановленими досудовим розслідуванням особами, ОСОБА_1 погодився на таку пропозицію та надав відомості невстановленій досудовим розслідуванням особі для створення документів для перереєстрації підприємства на своє ім`я, а саме копію паспорту НОМЕР_2 , виданого Корсунь-Шевченківським РВ УМВС у Черкаській області 20.05.2014 року та копію облікової картки платника податків № НОМЕР_3 …Усвідомлюючи, що діяльність ТОВ Івамар Трейд (код 41380072) будуть здійснювати інші особи, реалізуючи умисел на придбання суб`єкту підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, ОСОБА_1 засвідчив своїм підписом протокол № 1 від 06.06.2017 загальних зборів учасників ТОВ Івамар Трейд (код 41380072), статут ТОВ Івамар Трейд (код 41380072), а також довіреність на представництво інтересів товариства від 06.06.2017 року. В подальшому, отримавши від ОСОБА_1 підписані та завірені ним необхідні документи для діяльності ТОВ Івамар Трейд (код 41380072), невстановленими досудовим розслідуванням особами в органах державної реєстрації Маріупольської міської ради, за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, проспект Миру, 114, проведено реєстрацію юридичної особи ТОВ Івамар Трейд (код 41380072), де ОСОБА_1 виступив засновником та директором ТОВ Івамар Трейд (код 41380072), що в свою чергу, надало можливість невстановленим досудовим розслідуванням особам використовувати вищевказане підприємство для прикриття незаконної діяльності - надання податкової вигоди іншим суб`єктам господарської діяльності під виглядом здійснення реальних фінансово-господарських операцій з купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей. Так, з червня 2017 року невстановлені досудових розслідуванням особи використовували реквізити та банківський рахунок ТОВ Івамар Трейд (код 41380072) для відображення начебто наданих послуг підприємствам реального сектора економіки…що підтверджує факт використання ТОВ Івамар Трейд (код 41380072) для прикриття незаконної діяльності. Жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ Івамар Трейд (код 41380072) ОСОБА_1 не мав, підприємство зареєстрував на своє ім`я на прохання невстановленої досудовим розслідуванням особи без мети здійснення господарської діяльності. Реєстраційних документів ТОВ Івамар Трейд (код 41380072) ОСОБА_1 не складав, лише підписував та передавав невстановленим досудовим розслідуванням особам. Жодних документів податкової та бухгалтерської звітності ТОВ Івамар Трейд (код 41380072) не складав та не підписував, до органів Державної фіскальної служби податкову звітність не подавав та нікого на це не уповноважував, жодних службових осіб ТОВ Івамар Трейд (код 41380072) не призначав. Жодні дії з поточними рахунками ТОВ Івамар Трейд (код 41380072) в банківських установах ОСОБА_1 не вчиняв. Ключами до систем дистанційного обслуговування рахунків "Клієнт-банк", печаткою ТОВ Івамар Трейд (код 41380072) ОСОБА_1 ніколи не володів, їх місцезнаходження йому не відоме.

Згідно з ч.3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 205 КК України, фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб`єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства виключно з метою здійснення злочинної діяльності.

Вищезазначеним вироком, який набрав законної сили, встановлено об`єктивну сторону складу злочину посадової особи контрагента позивача, дії якого не були спрямовані на реальне настання наслідків, а лише на формування первинних документів за наслідками неіснуючих операцій. Господарські операції, за наслідками яких позивачем сформовано витрати та податковий кредит, відбулися на підставі первинних документів, виписаних у той самий період, в якому встановлено факти вчинення злочину та підписані (договір №16/08-1 від 16 серпня 2017 року, додаткові угоди до даного договору, акти приймання-передачі наданих послуг з пошуку та збору інформації, податкові накладні) зі сторони ТОВ ІВАМАР ТРЕЙД саме директором - ОСОБА_1 , тобто особою яка заперечує здійснення фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства та визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, та ч. 1 ст. 205 КК України, а отже такі документи не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважною особою, та як наслідок не можуть визнаються такими, що посвідчують факт придбання товарів.

Отже, є безпідставним формування даних податкового обліку на підставі таких не належно оформлених первинних документів.

У контексті вищезазначених обставин суд апеляційної інстанції виходить із того, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670, від 27.03.2018 у справі № 2а-1670/5096/12 (К/9901/12890/18), від 30.01.2018 у справі № 2а-0870/6083/11 (К/9901/541/18).

Разом з цим, та обставина, що контрагент позивача на момент здійснення спірних господарських операцій був зареєстрований як юридична особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, не дає підстав вважати, що він мав на меті настання реальних правових наслідків, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту, колегія суддів вважає безпідставним.

При цьому, судом апеляційної інстанції не приймаються доводи позивача, що вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 31 травня 2018 року набрав законної сили після проведення перевірки, а тому не може бути належним доказом у підтвердження нереальності правочину, оскільки спірне податкове повідомлення-рішення, прийняте за результатами перевірки 17 липня 2018 року, вже після набрання законної сили (03 липня 2018 року) вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 31 травня 2018 року.

Відтак, оскільки наявні в матеріалах справи документи щодо здійснення господарських операцій з ТОВ Івамар Трейд підписані ОСОБА_1, який заперечує свою участь у створенні та діяльності вказаного підприємства - контрагента позивача, суд вважає, що вказані документи не є належним чином оформленими та не містять ознак первинних документів у розумінні положень Податкового кодексу України, Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

З огляду на наведене, колегія суддів приходить висновку, що первинні документи ТОВ Івамар Трейд не можуть бути враховані як юридично значимі документи на підтвердження виконання спірних операцій та, відповідно, для цілей відображення спірних операцій в бухгалтерському та податкового обліку, а отже і для цілей формування спірних сум податкового кредиту.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

Так, заперечуючи проти позову, контролюючий орган звертає увагу суду на обставини, які ставлять під сумнів реальність господарських операцій позивача із ТОВ Івамар Трейд , посилаючись на обставини можливої підробки договору №16/08-1 від 16 серпня 2017 року.

Так, у реквізитах договору №16/08-1 від 16 серпня 2017 року значиться номер рахунку підприємства, відкритого в ПАТ Ідея Банк (МФО 336310) № НОМЕР_1 , який був відкритий згідно відомостей банківської установи лише 14.09.2017 (а.с.189, т.4), тобто в той час як договір було укладено 16.08.2017 (за місяць до відкриття вказаного рахунку).

Відкриття рахунків у банках здійснюється відповідно до п. 1.5 р. І Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах , зареєстрованою Постановою НБУ від 12.11.2013 № 492 (далі - Інструкція). Умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції.

Відповідно до п. 1.13 р. 1 Інструкції банк зобов`язаний у встановленому законодавством України порядку надіслати повідомлення до відповідного контролюючого органу про відкриття або закриття поточного/вкладного (депозитного) рахунку клієнта.

Банк має право проводити видаткові операції за рахунком клієнта, який відповідно до законодавства України зобов`язаний сплачувати податки і збори, провадить незалежну професійну діяльність, починаючи з дати отримання банком повідомлення контролюючого органу про взяття рахунку на облік у контролюючих органах або з дати, визначеної як дата взяття на облік у контролюючому органі за мовчазною згодою згідно з абз. 2 п. 69.3 ст. 69 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 69 Податкового кодексу України банки та інші фінансові установи відкривають поточні та інші рахунки платникам податків - юридичним особам (резидентам і нерезидентам) незалежно від організаційно - правової форми, відокремленим підрозділам та представництвам юридичних осіб, для яких законом установлені особливості їх державної реєстрації та які не включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, за наявності документів, виданих контролюючими органами, що підтверджують взяття їх на облік у таких органах, або виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (для осіб, взяття на облік яких у контролюючих органах здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ) чи інформації з цього реєстру, отриманої банком відповідно до закону, із зазначенням даних про взяття на облік в контролюючих органах як платника податків. Банки та інші фінансові установи зобов`язані надіслати повідомлення про відкриття або закриття рахунка платника податків - юридичної особи, у тому числі відкритого через його відокремлені підрозділи, чи самозайнятої фізичної особи до контролюючого органу, в якому обліковується платник податків, у день відкриття/закриття рахунка.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що банк надає інформацію клієнту про реквізити рахунку тільки після відкриття рахунку в автоматизованій банківській системі на підставі отриманих від клієнта документів для відкриття рахунку та проведення ідентифікації та верифікації клієнта.

Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку договору №16/08-1 від 16 серпня 2017 року як документу, у взаємозв`язку з іншими матеріалами справи зазначає, що наявні підстави вважати, що такий договір містить очевидні неточності в частині реквізитів договору щодо номер рахунку ТОВ Івамар Трейд , відкритого в ПАТ Ідея Банк , який був відкритий згідно відомостей банківської установи після того, як було укладено сам договір, що в свою чергу свідчить про його формальне оформлення.

Також, колегія суддів враховує, що згідно Акту перевірки, ТОВ Івамар Трейд в періоді взаємовідносин з ТОВ "Крестон Джі Сі Джі Едвайзорі" купувало товари широкого асортименту: сік, молочні продукти, м`ясо, печиво, І десерти, цукерки, пиво, засоби для гігієни, приправи, стільниця, взуття, риба, сосиски, чай, вода, тощо. Згідно аналізу бази даних Єдиний реєстр податкових накладних , по ланцюгу постачання встановити фактичного виконавця послуг не виявляється можливим. Також, в ТОВ Івамар Трейд відсутні спеціалізовані робітники та матеріальні ресурси для надання послуг ТОВ "Крестон Джі Сі Джі Едвайзорі". Також, згідно аналізу бази даних Єдиний реєстр податкових накладних , в вересні 2017 року ТОВ Івамар трейд виписано податкові накладні на 192 суб`єктів господарської діяльності, відповідно до номенклатури наданих послуг: Електромонтажні роботи, транспортно-експедиційні послуги, інша допоміжна діяльність в сфері транспорту, послуги з навантажувально-розвантажувальних робіт, юридичні послуги за період вересень 2017, економічний аналіз діяльності підприємства, комплекс робіт з прибирання приміщень, комп`ютерне верстання макету, супровід розробленої документації, послуги крана та багато інших послуг, виконання яких 1 працівником (директором ТОВ Івамар Трейд ) не вбачаються за неможливе. Необоротні активи підприємства, у т.ч. основні засоби, відсутні. Звіти про трудові ресурсі на підприємстві не надані, що свідчить про відсутність реальних трудових резервів для здійснення статутних видів діяльності підприємства.

При цьому, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта про те, що судові рішення по справі №752/18027/18 підтверджують реальність господарських взаємовідносин позивача з контрагентом ТОВ Івамар Трейд , оскільки рішенням Приморського суду м. Маріуполя у цивільній справі № 752/18027/18 за позовом ОСОБА_3 до ТОВ Івамар Трейд , третя особа TOB "Крестон Джі Сі Джі Едвайзорі" про стягнення заборгованості за надані послуги за цивільно-правовим договором № 1 від 06.09.2017, що в свою чергу був начебто укладений на виконання договору № 16/08-1 від 16.08.2017, не підтверджується реальність фінансово-господарських операцій між ТОВ "Крестон Джі Сі Джі Едвайзорі" та ТОВ Івамар Трейд .

Суд апеляційної інстанції зазначає, що презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.

У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (ч. 2 ст. 77 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого ч. 1 ст. 77 КАС України обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку .

При цьому, що платник податку повинен бути розумним та обачним при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства.

Сам факт наявності у позивача податкових чи-то видаткових накладних, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

Таким чином, оцінивши докази в їх сукупності, з урахуванням доводів наведених як підприємством так і контролюючим органом, колегія суддів приходить до висновку, що за конкретно встановлених обставин у справі на підставі оцінених доказів, враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, податковий орган довів факт необґрунтованості отриманої платником податку податкової вигоди, оскільки за спірними операціями оформлювалися лише окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентом обумовлених операцій, чим створювалась видимість реального здійснення господарських операцій та правомірність формування сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

За таких обставин, позовні вимоги щодо визнання податкового повідомлення-рішення від 17 липня 2018 року №00008501402 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та перевищення строків розгляду даної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

ЄСПЛ у рішенні від 22 лютого 2018 року у справі Гриценко та інші проти України констатував порушення Україною, пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв`язку з надмірною тривалістю цивільного провадження. У мотивувальній частині Рішення ЄСПЛ зазначив, що розумність тривалості судового розгляду повинна оцінюватися у світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявників (рішення у справі Фридлендер проти Франції (Frydlender v. France), заява № 30979/96). У справі Красношапка проти України (№ 23786/02 від 30 листопада 2006 року).

Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки, відповідно до ст. 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості.

Проте, можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується ст. 6 Конвенції.

Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники. КРЄС вважає за доречне згадати свій Висновок № 6 (2004), у якому підкреслюється, що якість правосуддя не можна ототожнювати з простою продуктивністю .

Важливо розуміти, що якісний підхід повинен також брати до уваги здатність судової системи відповідати вимогам, які до неї висуваються, з урахуванням загальних цілей системи, серед яких швидкість процесу є лише одним з елементів.

Отже, доводи апелянта про порушення строку розгляду справи судом першої інстанції не є такими, що можуть слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що для з`ясування всіх обставин справи, суд першої інстанції вчинялись відповідні процесуальні дії (ухвала про виклик у судове засідання для допиту в якості свідка, направлення запиту до іншого суду) що потребує певного часу, та вплинуло на строк розгляду справи.

Відтак, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, не знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, та не спростовують висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Крестон Джі Сі Джі Едвайзорі" залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 12 вересня 2019 року.

Головуючий суддя В.Ю. Ключкович

Судді А.Б. Парінов

О.О. Беспалов