Постанова

від 10.09.2019 по справі 524/4657/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/4657/19 Номер провадження 22-ц/814/2410/19Головуючий у 1-й інстанції Нестеренко С. Г. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2019 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Панченка О.О., Пікуль В.П., при секретарі судового засідання: Ряднині І.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 липня 2019 року (ухвалену суддею Нестеренко С.Г., відомості щодо виготовлення повного тексту ухвали відсутні) у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ПП Світ Косметолога про захист прав інтелектуальної власності,-

В С Т А Н О В И В :

У липні 2019 року ОСОБА_1 в порядку цивільного судочинства звернувся до суду з позовом до ПП Світ Косметолога про захист прав інтелектуальної власності.

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 липня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі за позовною заявою до ПП Світ Косметолога , оскільки позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Зобов`язано Управління Державної казначейської служби України у м. Кременчуці Полтавської області повернути: ОСОБА_1 у судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.), сплачений згідно квитанції №ПН25 від 27 червня 2019 року. Оригінал квитанції №ПН25 від 27 червня 2019 року повернуто та знаходиться у ОСОБА_1 .

З даною ухвалою суду не погодився ОСОБА_1 та подав на неї апеляційну скаргу, в якій прохає скасувати ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 липня 2019 року про відмову у відкритті провадження, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апелянт вважає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та такою, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема вказує, що судом першої інстанції при постановленні ухвали не враховано того факту, що володіння правом власності на знак для товарів і послуг реалізовано ОСОБА_1 як фізичною особою, а не як суб`єктом господарювання - фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 . Тому вважає, що подану ним позовну заяву не можна відносити до розгляду господарського суду, оскільки вона подана як фізичною особою, а не фізичною особою - підприємцем.

Судове засідання проводилося в порядку спрощеного позовного провадження за участі сторін та інших осіб по справі. На моменту розгляду справи сторони по справі в судове засідання не з`явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції, приходить до висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно п.п. 3.4. ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, а відповідач ПП Світ Косметології є юридичною особою, суддя вбачає, що між позивачем ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем, з однієї сторони, та відповідачем ПП Світ Косметології - юридичною особою, з іншої сторони, фактично виник спір, пов`язаний з господарськими відносинами між суб`єктами господарюванню, щодо використання у підприємницькій діяльності та з її метою відповідного знаку для товарів та послуг на підставі свідоцтва на знак для товарів та послуг.

З огляду на наведене, суд констатував, що зазначений спір є таким, що відноситься до справ господарської юрисдикції та який повинен вирішуватися шляхом подання відповідного позову у порядку господарського судочинства до відповідного господарського суду за місцем вчинення порушення, за даних обставин до Господарського суду Полтавської області.

Проте, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм чинного цивільно-процесуального законодавства, а тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

Стаття 55 Конституції України закріплює право кожної особи на судовий захист. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України , кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України , суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України , суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

З позовної заяви вбачається, що предметом даного цивільного позову є спір щодо правомірності використання в будь-якій господарській діяльності товарного знаку D-Las відповідно до свідоцтва України за № 257979 від 25 квітня 2019 року.

Відповідно до свідоцтва на знак для товарів і послуг №257979 від 25 квітня 2019 року, яке видано міністерством економічного розвитку і торгівлі України, згідно з Законом України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг , вбачається, що ОСОБА_1 , є власником знаку для товарів і послуг D-Las . У зв`язку з чим, він звернувся із позовною заявою про захист прав інтелектуальної власності за захистом порушених його особистих прав до Автозаводського районного суду м. Кременчука саме в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. ст. 5, 16 ЗУ Про охорону прав на знаки для товарів і послуг (далі закону) право власності на знак засвідчується свідоцтвом, а у свою чергу свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом.

Відповідно до свідоцтва на знак для товарів і послуг №257979 від 25 квітня 2019 року, яке додано до позовної заяви вбачається, що власником знака для товарів і послуг D-Las є саме фізична особа - ОСОБА_1 , зареєстрований АДРЕСА_1 .

Стаття 20 Закону передбачає, що будь-яке посягання на права власника свідоцтва передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням права власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Згідно ст. 21 Закону захист прав на знак здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв`язку з застосуванням цього закону. Суди відповідно до їх компетенції розв`язують зокрема спори про порушення прав власника свідоцтва.

Однак, судом першої інстанції при постановлені оскаржуваної ухвали не було враховано того факту, що володіння правом власності на знак для товарів і послуг реалізовано ОСОБА_1 як фізичною особою, а не як суб`єктом господарювання - фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 .

Тому, з огляду на викладене подану ОСОБА_1 позовну заяву не можна відносити до розгляду господарського суду, оскільки вона подана як фізичною особою, а не фізичною особою - підприємцем у зв`язку з здійсненням підприємницької діяльності.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Так, згідно ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;

3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;

8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;

9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;

12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;

13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;

14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;

15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання;

16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.

2. Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає справи щодо прав інтелектуальної власності, зокрема:

1) справи у спорах щодо прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку (знак для товарів і послуг), комерційне найменування та інших прав інтелектуальної власності, в тому числі щодо права попереднього користування;

2) справи у спорах щодо реєстрації, обліку прав інтелектуальної власності, визнання недійсними, продовження дії, дострокового припинення патентів, свідоцтв, інших актів, що посвідчують або на підставі яких виникають такі права, або які порушують такі права чи пов`язані з ними законні інтереси;

3) справи про визнання торговельної марки добре відомою;

4) справи у спорах щодо прав автора та суміжних прав, в тому числі спорах щодо колективного управління майновими правами автора та суміжними правами;

5) справи у спорах щодо укладання, зміни, розірвання і виконання договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, комерційної концесії;

6) справи у спорах, які виникають із відносин, пов`язаних із захистом від недобросовісної конкуренції, щодо: неправомірного використання позначень або товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу; збирання, розголошення та використання комерційної таємниці; оскарження рішень Антимонопольного комітету України із визначених цим пунктом питань.

Згідно з п.16 Перехідних положень ГПК України, до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Тому, враховуючи суб`єктивний склад учасників справи, пов`язаність позовних вимог між собою, як підставами, так і предметом позову, дана справа повинна бути розглянута за правилами та в порядку цивільного судочинства.

Стаття 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У справі Беллет проти ОСОБА_7 (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Як свідчить позиція ЄСПЛ у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Таким чином, суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі позбавив позивача права на справедливий та своєчасний розгляд справи за його позовною заявою та практично обмежив доступ до правосуддя, що є порушенням вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

За таких обставин, доводи апелянта є обґрунтованими. Допущення зазначених порушень процесуальних норм призвело до необґрунтованого припинення розгляду позову та створення перешкод для захисту порушених прав позивача у спосіб передбачений законом.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги , скасування ухвали Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 липня 2019 року та направлення справи до суду першої для продовження розгляду.

Керуючись ст. 374, ст. 379, ст. ст. 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити .

Ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 липня 2019 року - скасувати , матеріали справи повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови суду виготовлено 10 вересня 2019 року.

Головуючий:

---

Г.Л. Карпушин

Судді:

---

О.О. Панченко

---

В.П. Пікуль