Постанова

від 10.09.2019 по справі 442/4760/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/4760/17 Головуючий у 1 інстанції: Нагірна О.Б.

Провадження № 22-ц/811/2076/18 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Жукровської Х.І.

з участю позивача ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 , представника відповідачки ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 серпня 2018 року в складі судді Нагірної О.Б. у справі за позовом ОСОБА_1 до Стебницької міської ради, виконавчого комітету Стебницької міської ради, ОСОБА_2 про визнання недійсними рішень виконавчого комітету Стебницької міської ради, визнання недійсним державного акту про право приватної власності на землю,-

встановила:

У липні 2017 року позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Стебницької міської ради, виконавчого комітету Стебницької міської ради, ОСОБА_2 про визнання недійсними рішень виконавчого комітету Стебницької міської ради, визнання недійсним державного акту про право приватної власності на землю.

Вимоги обґрунтовувала тим, що проживає по АДРЕСА_1 , є власником будинку за вказаною адресою, законно володіє земельною ділянкою, на якій розташований цей будинок, що підтверджується реєстрацією місця її проживання, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державним актом на земельну ділянку.

У липні 2013 року її сусідка ОСОБА_5 загородила частину проїзду по АДРЕСА_2 , збудувавши бетонний паркан, яким огородила свій будинок, прибудинкову територію та ще деяку частину незабудованої землі в даному районі. Відповідно через дорогу пройшли два ряди цього паркану на певній відстані один від одного. Це підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 09.09.2015 року, який складений комісією, утвореною розпорядженням міського голови № 6 від 10.02.2014 року, фотографіями даного місця.

Позивачка разом із сусідами писали різні звернення до державних органів та органів місцевого самоврядування, в результаті з`ясували, що ОСОБА_5 збудувала дану загорожу маючи право власності на земельну ділянку, яку вона цим парканом обгородила.

З цього приводу позивачка зверталася до суду з позовом, в процесі розгляду якого у 2016 році за клопотанням ОСОБА_5 до участі у справі на правах третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог була залучена судом інша сусідка ОСОБА_2 Її залучення пояснювалося тим, що вона також приватизувала частину цієї дороги. Як доказ цього, ОСОБА_2 надала копію державного акту на право власності на зе млю на ім`я ОСОБА_6 та деякі інші документи.

З цих документів з`ясувалося, що рішенням виконкому Стебницької міської ради від 09.07.1998 р. № 213 надано в постійне користування і передано в приватну власність із земель постійного користування ОСОБА_6 земельну ділянку площею 1611 кв.м. по АДРЕСА_3 для ведення особистого підсобного господарства. Рішенням виконкому Стебницької міської ради від 21.01.1999 р. № 17 за тверджено уточнені дані площі земельної ділянки в розмірі 1704 кв. м. На під став цих рішень ОСОБА_7 . 2 лютого 1999 року видано державний акт на право приватної власності на землю.

У ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, спадкоємцем є йо го донька, відповідачка у справі ОСОБА_2 , яка набула право власності на будинок, проте право власності на землю відповідачка не оформила, від її спадкування не відмовилась і продовжує землею користуватися в межах ви значених державним актом. ОСОБА_2 не загородила приватизова ну земельну ділянку, проте спираючись на отримане нею право власності, забороняє позивачці та сусідам користуватись земельною ділянкою в ча стині, яка розташована на АДРЕСА_2 .

Вважає, що ОСОБА_7 набув право власності на землю з грубими порушеннями законодавства, відповідачка ОСОБА_2 є спадкоємцем померлого ОСОБА_8 , а тому звертається до суд за захистом порушених прав та інтересів.

Просила визнати недійсним п.п. 1.4 п. 1 та п.п. 2.11 п. 2 рішення виконавчого комітету Стебницької міської ради № 213 від 09.07.1998 року, п.п. 1.1. п. 1 рішення виконавчого комітету Стебницької міської ради №17 від 21.01.1999 року, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серія IV - ЛВ № 015453, виданий 02 лютого 1999 року ОСОБА_7 .

Оскаржуваним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 серпня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Стебницької міської ради, виконавчого комітету Стебницької міської ради, ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Стебницької міської ради №213 від 09.07.1998року, рішення виконавчого комітету Стебницької міської ради №17 від 21.01.1999 року, визнання недійсним державного акту про право приватної власності на землю відмовлено.

Рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_1 , вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не дослідив те, чи частина проїзду по АДРЕСА_2 , яка на даний час входить у склад земельної ділянки відповідачки ОСОБА_2 , у 1998 році була землею загального користування, чи ця частина проїзду згідно чинного на даний час генерального плану міста є частиною земель загального користування міста Стебника.

На час отримання у 1998 році земельної ділянки ОСОБА_9 в м. Стебнику був чинним генеральний план міста 1996 року. Окремі території міста згідно цього плану були ще не забудованими. Для забудови цих територій був розроблений проект забудови кварталу. Проте, поза межами проекту зберігав свою чинність генеральний план міста 1996 року. Наявність проїзду по АДРЕСА_4 . АДРЕСА_2 згідно генплану відображено на геодезичній карті.

Крім цього, суд не прийняв визнання позову відповідачем Стебницькою міською радою, при цьому не звернув увагу на порушення законодавства при передачі у приватну власність у 1998 році ОСОБА_9 частини вулиці Дрогобицької, відтак вирішуючи питання чи визнання позову міською радою не порушує чиї не будь права, суд повинен був проаналізувати, чи мав право ОСОБА_9 на отримання у приватну власність частини вулиці Дрогобицької.

Не врахував суд те, що виконавчий комітет Стебницької міської ради перевищив свої повноваження при прийнятті оскаржуваних рішень, оскільки виключно сесія ради мала право приймати подібні рішення, а також на наявність порушень норм ДБН 360-92 Містобудування.Планування і забудова міських і сільських поселень , про які йшлося у позовній заяві.

Також, поза увагою суду залишилося, що не було розроблено проекту землеустрою на земельну ділянку ОСОБА_9 , лише виготовлені технічні звіти без жодних аргументів.

Крім цього, не залучивши Головне управління Держгеокадастру у Львівській області у статусі органу державної влади, якому надано право захищати права, свободи та інтереси особи, суд позбавив позивача можливості висновками цього органу доводити обставини справи.

Просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 серпня 2018 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1 на підтримку доводів скарги, а також пояснення відповідачки ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 на заперечення таких, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках .

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий суд виходив з того, що рішенням виконавчого комітету Стебницької міської ради від 21.01.1999 року № 17 затверджено уточнені, при проведенні робіт по виготовленню державних актів на право приватної власності на землю, площі земельних ділянок та вирішено видати державні акти на право приватної власності на землю по АДРЕСА_3 ОСОБА_7 . На підставі такого рішення видано державний акт на право приватної власності на землю та земельно - кадастровим бюро при Дрогобицькому міському управлінні земельних ресурсів складено технічний звіт, акт обстеження і погодження меж земельних ділянок, які передаються у власність, план обміру земельної ділянки, акт перевірки і прийомки виконаних проектно - пошукових робіт по підготовці державного акту на право приватної власності на землю та акт державної землевпорядної експертизи Дрогобицького міського управління земельних ресурсів. Зазначені документи виконані з додержанням вимог нормативно-правових документів, на підставі вимог діючого на той час законодавства, в них відсутні недоліки та незаконні розпорядження, водночас містяться всі необхідні погодження, в тому числі і з сусідами (користувачами суміжних земельних ділянок), які своїми підписами підтвердили відсутність будь - яких заперечень та претензій з приводу встановлених меж спірної тепер земельної ділянки.

Розглядаючи даний спір та перевіряючи законність оскаржуваного рішення згідно вимог ЦПК України колегія суддів враховує таке.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Частиною 4 ст. 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону (ст. 41).

Згідно із ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Частиною 1 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 проживає у належному їй житловому будинку АДРЕСА_1 , що стверджується реєстрацією місця її проживання, а також є власником земельної ділянки на якій розташований такий будинок, площею 0,058 га. що стверджується витягами з Державного реєст ру речових прав на нерухоме майно та на земельну ділянку (а.с. 11-15).

Відповідач ОСОБА_2 є власником житлового будинку по АДРЕСА_3 (а.с. 30). Право власності на вказаний будинок визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 відповідно до рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27.03.2009 року.

Відомості про оформлення права власності на земельну ділянку за вказаною адресою за ОСОБА_2 відсутні.

Разом з тим, з матеріалів справи встановлено, що рішенням виконавчого комітету Стебницької селищної ради № 157 від 13.09.1973 року відведено ОСОБА_7 земельну ділянку під будівництво одноповерхового житлового будинку на допоміжних будівель в АДРЕСА_5 . (а.с. 56).

Крім цього, згідно із п. 1.6. рішення виконкому Стебницької міської ради від 12.03.1998 року № 97 ОСОБА_7 надано у тимчасове користування неперспективну земельну ділянку площею 411 кв.м. по АДРЕСА_3 терміном на 1 рік (а.с. 58).

З копії рішення виконавчого комітету Стебницької міської ради від 09.07.1998 року № 213 вбачається, що ОСОБА_7 надано в постійне користування неперспективну земельну ділянку площею 411 кв м по АДРЕСА_3 і встановлено норму площі земельної ділянки 1611 кв м.; передано ОСОБА_7 у приватну власність із земель постійного користування з наступною видачею Державного акту про право приватної власності на землю і право постійного користування землею земельну ділянку площею 1611 кв м по АДРЕСА_3 для ведення особистого підсобного господарства (а.с 17).

Рішенням виконавчого комітету Стебницької міської ради від 21.01.1999 року № 17 затверджено уточнені при проведенні робіт по виготовленню державних актів на право приватної власності на землю площі земельних ділянок та вирішено видати державний акт на право приватної власності на землю площею 1704 кв.м. по АДРЕСА_3 ОСОБА_7 (а.с 18).

На підставі такого рішення ОСОБА_7 видано державний акт на право приватної власності на землю площею 0,1704 га, для ведення особистого підсобного господарства серія IV-ЛВ № 015453 (а.с 19).

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , видано свідоцтво про смерть НОМЕР_1 від 09.09.2008 року (а.с. 27).

Відповідно до статті 3 ЗК України (в редакції від 18.12.1990 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин) власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Розпоряджаються землею ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 6 ЗК України (в редакції від 18.12.1990 року ) передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно. Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян, зокрема, для ведення особистого підсобного господарства та садівництва.

Статтею 17 ЗК України (в редакції від 18.12.1990 року) передбачено, що передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки.

Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки, зокрема, для: ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно з статтею 56 цього Кодексу; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу.

Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

Згідно із статтею 19 ЗК України (в редакції від 18.12.1990 року) сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста.

Відповідно до частини першої статті 22 ЗК України (в редакції від 18.12.1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

З матеріалів справи встановлено, що рішенням Стебницької міської ради № 3 від 28.04.1995 року затверджено програму приватизації землі у м. Стебнику, а також дозволено виконкому передачу земельних ділянок у приватну власність громадянам проводити в кількості до 10 а. для обслуговування житлового будинку та для ведення особистого підсобного господарства у відповідності із підтверджуючими документами на землекористування у загальній кількості як правило 25 а. (а.с. 9).

При цьому, рішенням Стебницької міської ради № 5 від 29.03.1997 року вищевказане рішення міської ради № 3 від 28.04.1995 року скасовано як таке, що суперечить чинному законодавству, вирішено передачу земельних ділянок у приватну власність проводити у відповідності із чинним законодавством (а.с. 31).

Таким чином, на час прийняття виконавчим комітетом Стебницької міської ради оскаржуваних рішень № 213 від 09.07.1998 року та №17 від 21.01.1999 року про передачу в приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 1611 кв.м. по АДРЕСА_3 , у виконавчого комітету ради не було повноважень на передачу у власність громадянам земельних ділянок, відтак виконавчий комітет вийшов за межі владних повноважень, оскільки на момент прийняття рішень передача земельних ділянок у власність громадянам провадилась виключно місцевими радами народних депутатів відповідно до їх компетенції.

В свою чергу, перевіряючи доводи апелянта про те, що частина проїзду по АДРЕСА_2 , яка на даний час входить у склад земельної ділянки відповідачки ОСОБА_2 , у 1998 році була землею загального користування, колегія суддів звертає увагу, що спір щодо наявності чи відсутності проїзду (дороги) через земельну ділянку, яка належала батькові відповідачки ОСОБА_7 , вирішувався ще до приватизації такої землі.

Мешканці м. АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_6 ) в період розробки, погодження та затвердження проекту забудови житлового кварталу по АДРЕСА_7 рік), на який в якості доказу покликається позивачка, неодноразово звертались до керівництва Стебницької та Дрогобицької міської ради, що підтверджується заявою від 14.11.1997 року (а.с. 165).

При цьому, у відповіді на ім`я ОСОБА_7 від 15.12.1997 року № 920 начальник міського управління земельних ресурсів м. Дрогобича повідомив, що згідно проекту кварталу індивідуальної забудови по АДРЕСА_7 прорізки згаданої дороги проектом не передбачено, у вказаному місці дорога прокладатися не буде (а.с. 170).

При підготовці та видачі ОСОБА_7 державного акту на право приватної власності на землю площею 0,1704 га, для ведення особистого підсобного господарства серія IV-ЛВ № 015453, Земельно-кадастровим бюро при Дрогобицькому міському управлінні земельних ресурсів складено технічний звіт, акт обстеження і погодження меж земельних ділянок, які передаються у власність, план обміру земельної ділянки, акт перевірки і прийомки виконаних проектно-пошукових робіт по підготовці державного акту на право приватної власності на землю та акт державної землевпорядної експертизи Дрогобицького міського управління земельних ресурсів (а.с. 22-26).

Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 4 Земельного Кодексу України (в ред. 1990 року), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, не можуть передаватися у колективну та приватну власність землі загального користування населених пунктів - майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, АДРЕСА_8 , кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів, а також землі, надані для розміщення будинків в органів державної влади та державної виконавчої влади.

Згідно із ст. 63 ЗК України (в ред. 1990 року) використання земель міста здійснюється відповідно до проектів планіровки та забудови міста і планів земельно-господарського устрою.

Крім цього, відповідно до ст. 16 ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності" планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів територій, їх оновлення та внесення змін до них.

Згідно із ч. 1 ст. 19 вказаного Закону детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 19 Закону детальний план території визначає порядок організації транспортного і пішохідного руху.

Відповідно до викопіювання з генерального плану м. Стебник та Проекту забудови житлового кварталу по АДРЕСА_7 , затвердженого рішенням сесії Стебницьої міської ради депутатів № 10 від 28.03.1997 року, передбачено проїзд на АДРЕСА_2 (а.с. 40-42).

Крім цього, рішенням Стебницької міської ради № 3 від 28.01.2000 року затверджено новий генеральний план міста Стебника, згідно із яким передбачено проїзд біля будинковолодінь АДРЕСА_9 і АДРЕСА_10 /1 АДРЕСА_11 .

Згідно із актом обстеження дороги загального користування на АДРЕСА_2 Стебник від 20.06.2017 року, складеного постійною комісією з питань розгляду та вирішення земельних спорів, за результатми обстеження встановлено, що ОСОБА_2 , яка проживає на АДРЕСА_3 та ОСОБА_5 , яка проживає на АДРЕСА_11 приватизували та перегородили проїзд загального користування, в результаті чого порушено генеральний план міста (а.с. 39).

Таким чином, надані колегії суддів докази дають підстави для висновку, що відповідно до рішення виконавчого комітету Стебницької міської ради № 213 від 09.07.1998 року, а також рішення виконавчого комітету Стебницької міської ради №17 від 21.01.1999 року ОСОБА_7 передано у приватну власність частину земельної ділянки, яка згідно із Генеральним планом АДРЕСА_12 забудови житлового АДРЕСА_7 , є землею загального користування - АДРЕСА_13 Дрогобицькою, в м. АДРЕСА_12 , чим порушено права позивачки користуватися такою вулицею.

Згідно із ч. 2 ст. 152 ЗК України (в ред. 2001 року) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю.

На підставі ч. 3 цієї статті одним зі способів захисту порушеного права громадян на землю є визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування.

В свою чергу, у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

З наведених підстав, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 серпня 2018 року необхідно скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, визнати незаконним п.п. 1.4 п. 1 та п.п. 2.11 п. 2 рішення виконавчого комітету Стебницької міської ради № 213 від 09.07.1998 року, п.п. 1.1. п. 1 рішення виконавчого комітету Стебницької міської ради №17 від 21.01.1999 року, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серія IV - ЛВ № 015453, виданий 02 лютого 1999 року на ім`я ОСОБА_7

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 серпня 2018 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати незаконним п.п. 1.4 п. 1 та п.п. 2.11 п. 2 рішення виконавчого комітету Стебницької міської ради № 213 від 09.07.1998 року Про впорядкування земельних ділянок при будинковолодіннях та передачу їх у приватну власність громадянам в частині надання в постійне користування ОСОБА_7 неперспективної земельної ділянки площею 411 кв.м. по АДРЕСА_3 і встановлення норми площі земельної ділянки 1611 кв.м.; передання ОСОБА_7 у приватну власність із земель постійного користування з наступною видачею Державного акту про право приватної власності на землю і право постійного користування землею земельної ділянки площею 1611 кв.м. по АДРЕСА_3 для ведення особистого підсобного господарства.

Визнати незаконним п.п. 1.1. п. 1 рішення виконавчого комітету Стебницької міської ради №17 від 21.01.1999 року Про затвердження уточнених площ земельних ділянок на видачу Державних актів на право приватної власності на землю громадянам , яким вирішено видати державний акт на право приватної власності на землю площею 1704 кв.м. по АДРЕСА_3 , ОСОБА_7 .

Визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серія IV - ЛВ № 015453, виданий 02 лютого 1999 року ОСОБА_7 , зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 897.

Стягнути в рівних частинах з Стебницької міської ради, виконавчого комітету Стебницької міської ради та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 по 640 (шістсот сорок) грн. з кожного сплаченого судового збору за звернення із позовом та по 960 (дев`ятсот шістдесят) грн. з кожного сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 12 вересня 2019 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк