Постанова

від 17.03.2021 по справі 442/4760/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа 442/4760/17

провадження № 61-18505св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової В. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Стебницька міська рада Львівської області, Виконавчий комітет Стебницької міської ради Львівської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року, прийняту у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Стебницької міської ради Львівської області (далі - Стебницька міська рада), Виконавчого комітету Стебницької міської ради Львівської області (далі - Виконком Стебницької міської ради), ОСОБА_2 про визнання недійсними рішень, державного акта про право приватної власності на землю.

Позовну заяву мотивувала тим, що вона є власником будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , законно володіє земельною ділянкою, на якій розташований цей будинок, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державним актом на земельну ділянку.

У липні 2013 року її сусідка - ОСОБА_3 загородила частину проїзду на АДРЕСА_2 , збудувавши бетонний паркан, яким огородила свій будинок, прибудинкову територію та ще деяку частину незабудованої землі в цьому районі, що стало підставою для її звернення до суду у 2016 році.

До участі у справі на правах третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, залучена судом інша сусідка - ОСОБА_2 . Її залучення пояснювалося тим, що вона також приватизувала частину цієї дороги.

Як доказ цього, ОСОБА_2 надала копію державного акта на право власності на землю на ім`я ОСОБА_4 та деякі інші документи, з яких встановлено, що рішенням Виконкому Стебницької міської ради від 09 липня 1998 року № 213 надано в постійне користування

і передано в приватну власність із земель постійного користування

ОСОБА_5 земельну ділянку площею 1611 кв. м, яка розташована на

АДРЕСА_3 , для ведення особистого підсобного господарства. Рішенням Виконкому Стебницької міської ради від 21 січня 1999 року № 17 затверджено уточнені дані щодо площі земельної ділянки

в розмірі 1704 кв. м. На підставі цих рішень 02 лютого 1999 року ОСОБА_4 отримав державний акт на право приватної власності на землю.

У вересні 2008 року ОСОБА_4 помер, ОСОБА_6 успадкувала після смерті ОСОБА_5 будинок, розташований на

АДРЕСА_3 , однак право власності на земельну ділянку, на якій цей будинок розташований, не оформляла, від спадку не відмовлялась, продовжує користуватися земельною ділянкою, однак забороняє позивачу та іншим сусідам користуватись земельною ділянкою в частині, яка розташована на АДРЕСА_2 .

Позивач вважала, що ОСОБА_4 набув право власності на землю з порушеннями законодавства, відповідачка ОСОБА_2 є спадкоємцем померлого ОСОБА_7 , а тому звертається до суд за захистом порушених прав та інтересів.

ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсним підпункт 1.4 пункту 1 та підпункт 2.11 пункту 2 рішення Виконкому Стебницької міської ради від 09 липня 1998 року № 213;

- визнати недійсним підпункт 1.1 пункту 1 рішення Виконкому Стебницької міської ради від 21 січня 1999 року № 17;

- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серія IV-ЛВ № 015453, виданий 02 лютого 1999 року ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 04 вересня 2018 року, ухваленим у складі судді Нагірної О. Б.,

з урахуванням ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 грудня 2018 року про виправлення описки, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Виконкому Стебницької міської ради від 21 січня 1999 року № 17 затверджено уточнені площі земельних ділянок, на підставі якого видано державний акт на право приватної власності на землю, яка розташована на АДРЕСА_3 , ОСОБА_4 . Кадастровим бюро при Дрогобицькому міському управлінні земельних ресурсів складено технічний звіт, акт обстеження і погодження меж земельних ділянок, які передаються у власність, план обміру земельної ділянки, акт перевірки і прийомки виконаних проектно - пошукових робіт з підготовки державного акта на право приватної власності на землю та акт державної землевпорядної експертизи Дрогобицького міського управління земельних ресурсів. Зазначені документи виконані з додержанням вимог нормативно-правових актів, на підставі чинного на той час законодавства, не містять недоліків та незаконних розпоряджень, водночас містять усі необхідні погодження, у тому числі і з сусідами (користувачами суміжних земельних ділянок), які своїми підписами підтвердили відсутність будь-яких заперечень та претензій з приводу встановлених меж спірної тепер земельної ділянки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 29 серпня 2018 року скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним підпункт 1.4 пункту 1 та підпункт 2.11 пункту 2 рішення Виконкому Стебницької міської ради від 09 липня 1998 року № 213 Про впорядкування земельних ділянок при домоволодіннях та передачу їх

у приватну власність громадянам у частині надання в постійне користування ОСОБА_4 неперспективної земельної ділянки

площею 411 кв. м, розташованої на АДРЕСА_3 ,

і встановлення норми площі земельної ділянки 1 611 кв. м; передачі

ОСОБА_4 у приватну власність із земель постійного користування з наступною видачою державного акта про право приватної власності на землю і право постійного користування землею земельної ділянки площею 1 611 кв. м, розташованої на АДРЕСА_3 , для ведення особистого підсобного господарства.

Визнано незаконним підпункт 1.1 пункту 1 рішення Виконкому Стебницької міської ради від 21 січня 1999 року № 17 Про затвердження уточнених площ земельних ділянок на видачу державних актів на право приватної власності на землю громадянам , яким вирішено видати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 1 704 кв. м, розташовану на АДРЕСА_3 , ОСОБА_4 .

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серія IV-ЛВ № 015453, виданий 02 лютого 1999 року ОСОБА_4 , зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 897.

Стягнуто в рівних частинах зі Стебницької міської ради, Виконкому Стебницької міської ради та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 -

по 640 грн з кожного сплаченого судового збору за звернення із позовом та по 960 грн з кожного сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції встановив, що на час прийняття Виконкомом Стебницької міської ради оскаржуваних рішень від 09 липня 1998 року та від 21 січня 1999 року про передачу в приватну власність ОСОБА_5 земельної ділянки, Виконком Стебницької міської ради не мав таких повноважень, отже вийшов за межі владних повноважень, оскільки на момент прийняття рішень передача земельних ділянок у власність громадянам провадилась виключно місцевими радами народних депутатів відповідно до їх компетенції.

Крім того, суд апеляційної інстанції з наданих письмових доказів встановив, що відповідно до викопіювання з генерального плану м. Стебник та проекту забудови житлового кварталу на АДРЕСА_4 , затвердженого рішенням Стебницьої міської ради від 28 березня 1997 року № 10, передбачено проїзд на вулицю Дрогобицьку у м. Стебнику, а рішенням Стебницької міської ради від 28 січня 2000 року № 3 затверджено новий генеральний план міста Стебника, згідно із яким передбачено проїзд біля домоволодінь АДРЕСА_5 і АДРЕСА_3 . Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що рішення, якими ОСОБА_4 передано у приватну власність частину земельної ділянки, що згідно із генеральним планом м. Стебник, проектом забудови житлового кварталу на

АДРЕСА_4 , є землею загального користування - АДРЕСА_2 - що порушує права позивача користуватися такою вулицею.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 10 вересня

2019 року, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 серпня 2018 року - залишити в силі.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

22 жовтня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі судді

Журавель В. І. відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року, постановленою у складі судді Червинської М. Є., Папазісіс Л. М. відмовлено у задоволенні заяви про відвід судді-доповідача Журавель В. І. за необґрунтованістю.

У жовтні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_8 , справу передано колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гульку Б. І., Луспенику Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що предметом спору є земельна ділянка, яку заявник вважає землею загального користування - дорогою.

Вказує, що рішенням Дрогобицького районного суду Львівської області

у справі № 442/7831/15-ц, яке залишено без змін після перегляду у судах апеляційної та касаційної інстанції, між тими ж сторонами, з яким

ОСОБА_1 зверталася до іншої сусідки - ОСОБА_3 , встановлено, що спірна земельна ділянка не є землею загального користування. Тому, посилаючись на вимоги частини четвертої статті 82 ЦПК України, стверджує про преюдиційність вказаного судового рішення у цій справі.

Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції послався на докази, які не можна вважати належними, та на докази, яких взагалі матеріали справи не містять, зокрема, викопіювання з генерального плану міста. Стверджує, що у період з 1995 року по 2000 року такий план був відсутній, матеріали справи містять чорнову роботу інститут Містпроект від 1996 року. Геодезична зйомка земельних ділянок, відведених для індивідуального будівництва, та на які послався суд апеляційної інстанції, є кресленням невідомого походження, яке містить власноручні написи позивача.

Крім того, позивач не довела, яким чином порушено її права оскаржуваними рішеннями, якщо встановлено, що право власності на будинок вона отримала у 2007 році, а на земельну ділянку - у 2015 році, а оскаржувані нею рішення прийняті задовго до цього.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Стебницької міської ради від 28 квітня 1995 року № 3 затверджено програму приватизації землі у м. Стебнику, а також дозволено виконкому передачу земельних ділянок у приватну власність громадянам проводити в кількості до 10 га для обслуговування житлового будинку та для ведення особистого підсобного господарства відповідно із підтверджуючими документами на землекористування у загальній кількості як правило 25 га.

Рішенням Стебницької міської ради від 29 березня 1997 року № 5 рішення Стебницької міської ради від 28 квітня 1995 року № 3 скасовано як таке, що суперечить чинному законодавству, вирішено передачу земельних ділянок

у приватну власність проводити відповідно із чинним законодавством.

Встановлено, що рішенням Виконкому Стебницької селищної ради

від 13 вересня 1973 року № 157 ОСОБА_4 відведено земельну ділянку під будівництво одноповерхового житлового будинку та допоміжних будівель

у АДРЕСА_3 у розмірі 1 200 кв. м.

Згідно з пунктом 1.6 рішення Виконкому Стебницької міської ради

від 12 березня 1998 року № 97 ОСОБА_4 надано у тимчасове користування неперспективну земельну ділянку площею 411 кв. м, розташовану на

АДРЕСА_3 , терміном на один рік.

Рішенням Виконкому Стебницької міської ради від 09 липня 1998 року

№ 213 ОСОБА_4 надано у постійне користування неперспективну земельну ділянку площею 411 кв. м, розташовану на АДРЕСА_3 , встановлено норму площі земельної ділянки 1 611 кв. м; передано

ОСОБА_4 у приватну власність із земель постійного користування з наступною видачею державного акта про право приватної власності на землю і право постійного користування землею земельну ділянку площею 1 611 кв. м, розташовану на АДРЕСА_3 для ведення особистого підсобного господарства.

Рішенням Виконкому Стебницької міської ради від 21 січня 1999 року № 17 затверджено уточнені (при проведенні робіт по виготовленню державних актів на право приватної власності на землю) площі земельних ділянок, вирішено видати ОСОБА_4 державний акт на право приватної власності на землю площею 1 704 кв.м, розташовану на АДРЕСА_3 .

На підставі вказаних вище рішень ОСОБА_4 видано державний акт на право приватної власності на землю площею 0,1704 га, для ведення особистого підсобного господарства, серія IV-ЛВ № 015453.

Встановлено, що мешканці м. Стебника (мікрорайону Колпець) у період розробки, погодження та затвердження проекту забудови житлового кварталу на АДРЕСА_4 (1997 рік), на який на доказ вказує позивач, неодноразово звертались до керівництва Стебницької та Дрогобицької міських рад, що підтверджується заявою від 14 листопада 1997 року.

З відповіді, наданої 15 грудня 1997 року ОСОБА_4 , начальник міського управління земельних ресурсів м. Дрогобича Львівської області повідомив, що згідно з проектом кварталу індивідуальної забудови на АДРЕСА_4 прорізки згаданої дороги проектом не передбачено,

у вказаному місці дорога прокладатися не буде.

При підготовці та видачі ОСОБА_4 державного акта на право приватної власності на землю площею 0,1704 га, для ведення особистого підсобного господарства, серія IV-ЛВ № 015453, Земельно-кадастровим бюро при Дрогобицькому міському управлінні земельних ресурсів складено технічний звіт, акт обстеження і погодження меж земельних ділянок, які передаються у власність, план обміру земельної ділянки, акт перевірки і прийомки виконаних проектно-пошукових робіт по підготовці державного акта на право приватної власності на землю та акт державної землевпорядної експертизи Дрогобицького міського управління земельних ресурсів.

Відповідно до викопіювання з генерального плану м. Стебника та проекту забудови житлового кварталу на АДРЕСА_4 , затвердженого рішенням сесії Стебницьої міської ради депутатів

від 28 березня 1997 року № 10, передбачено проїзд на

АДРЕСА_2 .

Рішенням Стебницької міської ради від 28 січня 2000 року № 3 затверджено новий генеральний план м. Стебника, згідно із яким передбачено проїзд біля домоволодінь АДРЕСА_5 і АДРЕСА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_3 , право власності на який отримала

у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 березня

2009 року.

Відомості про оформлення права власності на земельну ділянку за вказаною адресою за ОСОБА_2 відсутні.

Встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .

Згідно із актом обстеження дороги загального користування на

АДРЕСА_2 від 20 червня 2017 року, складеного постійною комісією з питань розгляду та вирішення земельних спорів, за результатами обстеження встановлено, що ОСОБА_2 , яка проживає на АДРЕСА_3 , та ОСОБА_3 , яка проживає на

АДРЕСА_5 , приватизували та перегородили проїзд загального користування, внаслідок чого порушено генеральний план міста.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі -

в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Правовідносини, що виникли між сторонами, урегульовані нормами Земельного кодексу України 1990 року (далі - ЗК України 1990 року).

Згідно зі статтею 3 ЗК України 1990 року (тут і надалі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Розпоряджаються землею ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі

у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Відповідно до частини четвертої статті 4 ЗК України 1990 року не можуть передаватись у колективну та приватну власність: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади;

Згідно зі статтею 6 ЗК України 1990 року передача земельних ділянок

у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно. Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян, зокрема, для ведення особистого підсобного господарства та садівництва.

Відповідно до статті 17 ЗК України 1990 року передача земельних ділянок

у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки.

Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки, зокрема, для: ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно зі статтею 56 цього Кодексу; будівництва та обслуговування жилого будинку

і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного

і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу.

Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств

і кооперативів тощо).

Згідно зі статтею 19 ЗК України 1990 року сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння

і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі

і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста.

Відповідно до частини першої статті 22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Згідно з частинами першою та п`ятою статті 63 ЗК України 1990 року землі міста перебувають у віданні міської Ради народних депутатів. Використання земель міста здійснюється відповідно до проектів планіровки та забудови міста і планів земельно-господарського устрою.

Статтею 152 ЗК України передбачені способи захисту прав на земельні ділянки, зокрема за змістом частин другої та третьої цієї статті визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою,

і відшкодування завданих збитків.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що рішенням Виконкому Стебницької міської ради

від 21 січня 1999 року № 17 затверджено уточнені площі земельних ділянок, на підставі якого видано державний акт на право приватної власності на землю, яка розташована на АДРЕСА_3 ,

ОСОБА_4 . Кадастровим бюро при Дрогобицькому міському управлінні земельних ресурсів складено технічний звіт, акт обстеження і погодження меж земельних ділянок, які передаються у власність, план обміру земельної ділянки, акт перевірки і прийомки виконаних проектно-пошукових робіт з підготовки державного акта на право приватної власності на землю та акт державної землевпорядної експертизи Дрогобицького міського управління земельних ресурсів. Зазначені документи виконані з додержанням вимог нормативно-правових актів, на підставі чинного на той час законодавства, не містять недоліків та незаконних розпоряджень, водночас містять усі необхідні погодження, у тому числі і з сусідами (користувачами суміжних земельних ділянок), які своїми підписами підтвердили відсутність будь-яких заперечень та претензій з приводу встановлених меж спірної тепер земельної ділянки.

ОСОБА_1 набула право власності на будинок, розташований на

АДРЕСА_1 , у 2007 році, тобто вже після прийняття рішень, і доводів про порушення саме її прав на момент прийняття Виконкомом Стебницької міської ради Дрогобицького району Львівської області рішень від 09 липня 1998 року № 213 та від 21 січня 1999 року, позов не містить.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що при прийнятті рішень від 09 липня 1998 року

№ 213 та від 21 січня 1999 року Виконком Стебницької міської ради Дрогобицького району Львівської області діяв у межах і в порядку, встановленому статтями 17, 19 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

У порушення вимог статті 12, 81 ЦПК України доказів того, що на момент прийняття оскаржуваних рішень Виконком Стебницької міської ради порушив права ОСОБА_1 , суду надано не було.

Суд апеляційної інстанцій, скасовуючи законне рішення суду першої інстанції, не звернув уваги на те, що судом з`ясовано фактичні обставини справи, надано оцінку зібраним доказам, правильно заставано норми матеріального права та ухвалено рішення у відповідності до вимог

статті 263 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

У справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно.

За таких обставин касаційну скаргу слід задовольнити, постанову Львівського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року скасувати, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 вересня

2018 року залишити в силі.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Документально підтверджені судові витрати у розмірі 3 840 грн за подання касаційної скарги підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року скасувати, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 04 вересня 2018 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3 840 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець