Рішення

від 05.09.2019 по справі 910/6517/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2019Справа № 910/6517/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Філон І.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Одеський м`ясокомбінат"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "АТРІКС А",

2) Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

треті особі, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОТОРГ ЛТД",

2) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна

про визнання недійсними договорів

Представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: Глущенко М.М.;

від відповідача-2: Русскіна О.В.;

від третьої особи-1: не з`явився;

від третьої особи-2: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Одеський м`ясокомбінат" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТРІКС А" (далі - відповідач 1) та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - відповідач 2) в якому просить суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав № 624/К від 12.06.2018, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "АТРІКС А" та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" з моменту його укладення;

- визнати недійсним договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 12.06.2018 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "АТРІКС А" та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. та зареєстрований в реєстрі за № 592.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що уклавши договір купівлі-продажу майнових прав за кредитним договором банк отримав фінансування у розмірі 1 401 414, 37 грн. , а ТОВ "АТРІКС А", в свою чергу, набуло право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги, у зв`язку з чим позивач вважає, що спірний договір купівлі-продажу майнових прав за своєю правовою природою є договором факторингу, проте Товариство з обмеженою відповідальністю "АТРІКС А" не відноситься до фінансових установ, які можуть надавати фінансові послуги, у зв`язку з чим спірні правочини суперечать приписам чинного законодавства в частині суб`єктного складу сторін договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2019 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Одеський м`ясокомбінат" - залишено без руху. Встановлено Приватному акціонерному товариству "Одеський м`ясокомбінат" строк протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, а саме надати суду оригінал квитанції № 1600-6407-7185-8630 від 20.05.2019 про сплату судового збору у розмірі 3842, 00 грн.

03.06.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від Приватного акціонерного товариства "Одеський м`ясокомбінат" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 25.06.2019.

18.06.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 зазначає, що сторони уклали оплатний договір відступлення прав вимоги (цесії) та нормами чинного законодавства не встановлено заборони щодо оплатності такого договору, при цьому спірний правочин не містить жодного посилання на факторинг.

24.06.2019 відповідач-1 через відділ автоматизованого документообігу суду подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що договори укладені за результатами електронних торгів є договорами відступлення права вимоги, а не договорами факторингу, оскільки обов`язковою умовою договору факторингу є оплата, яку має здійснити первісний кредитор новому кредитору за надання в його розпорядження коштів від відступлення права вимог. Крім того, відповідач-1 зазначає, що позивачем не наведено, яким чином оспорювані правочини порушують права та інтереси позивача.

У судовому засіданні 25.06.2019 оголошено перерву до 08.08.2019.

09.07.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової Ії Володимирівни надійшло клопотання, в якому третя особа-2 просить суд розгляд справи здійснювати за відсутності третьої особи-2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/6517/19 призначено на 05.09.2019.

У цьому судовому засіданні представники відповідача-1 та відповідача-2 заперечили проти задоволення позовних вимог.

Представники позивача та третьої особи-1 у судове засідання не з`явилися, причин неявки суду не повідомили, однак були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується розпискою про відкладення розгляду справи та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Третя особа-2 у судове засідання також не з`явилась, через відділ автоматизованого документообігу суду подала клопотання, в якому просить суд розгляд справи здійснювати без участі Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової Ії Володимирівни.

Приймаючи до уваги, що представники позивача та третіх осіб були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників позивача та третіх осіб не є перешкодою для прийняття рішення у цій справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у цій справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 05.09.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача-1 та відповідача-2, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

26.11.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк , який перейменовано на Акціонерне товариство УкрСиббанк (далі - банк) та Закритим акціонерним товариством "Одеський м`ясокомбінат", яке перейменоване на Приватне акціонерне товариство "Одеський м`ясокомбінат" (далі - позичальник) укладено кредитний договір № 11257851000, відповідно до якого банк зобов`язався надавати позичальнику, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії, що дорівнює 1 000 000, 00 грн. у порядку і на умовах, визначених цим договором.

В свою чергу, позичальник зобов`язався повернути основну суму кредиту та сплачувати плату за користування кредитом у вигляді процентів, комісій, а також сплатити штрафні санкції та здійснити інші грошові платежі згідно умов договору на рахунок № НОМЕР_1 і АКІБ УкрСиббанк .

В забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № 11257851000 від 26.11.2007, між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк , який перейменовано на Акціонерне товариство УкрСиббанк (далі - іпотекодержатель) та Закритим акціонерним товариством "Одеський м`ясокомбінат", яке перейменоване на Приватне акціонерне товариство "Одеський м`ясокомбінат" (далі - іпотекодавець) укладено договір іпотеки від 26.11.2007, посвідчений приватним нотаріусом Любашівського районного нотаріального округу Одеської області Бобошко Н.Є., зареєстрований в реєстрі за № 2724, відповідно до якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно: нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою Одеська обл., смт. Любашівка, вул. Заводська, 20 та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі рішення суду справа № 4/245-07-6280 та зареєстровано в реєстрі прав власності на об`єкти нерухомого майна за реєстраційним номером 19995156 та записано в реєстраційну книгу за № 20, номер запису 86-86, номер витягу 16796135 і немає жодних договірних змін строків позовної давності, щодо правочинів на підставі яких іпотекодавець набув право власності на предмет іпотеки.

Згідно п. 1.2. договору іпотеки, ринкова вартість предмету іпотеки, згідно звіту суб`єкта оціночної діяльності становить: 2 035 605, 00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 08.12.2011 між Публічним акціонерним товариством УкрСиббанк (далі - продавець) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - покупець) укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г., зареєстрований в реєстрі за №№ 2949, 2950, відповідно до якого ПАТ УкрСиббанк відступив, а ПАТ "Дельта Банк" набув права вимоги до боржників за кредитними договорами та договорами забезпечення, у тому числі за кредитним договором № 11257851000 від 26.11.2007 та договором іпотеки від 26.11.2007.

25.05.2018 відбувся електронний аукціон на електронному майданчику Товарна біржа "Київський інсайдерський фонд" з продажу активів Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", згідно Протоколу електронного аукціону № UA-ЕА-2018-04-27-000176-а переможцем стало Товариство з обмеженою відповідальністю "АТРІКС А" та набуло право вимоги за кредитним договором № 11257851000 від 26.11.2007 та договором іпотеки від 26.11.2007.

Тож, 12.06.2018 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТРІКС А" (далі - покупець) укладено договір № 624/К купівлі-продажу майнових прав, умовами якого передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець передає у власність покупця, а покупець приймає у власність майнові права, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому та які включають:

- право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів (далі - боржники), які виникли за укладеними договорами та/або на інших підставах наведених у додатку № 1 до цього договору (далі - права вимоги);

- право оскаржувати недійсність або припинення прав вимоги, а також припинення/ліквідацію будь-якого з боржників у судовому та позасудовому порядках;

- право звернення до державних органів, установ та організацій всіх форм власності в межах прав та повноважень власника прав вимоги та/або кредитора за правами вимоги, які передбачені законодавством та укладеними договорами, включаючи, але не обмежуючись боржників, органів нотаріату, правонаступників/спадкоємців боржників, тощо;

- право власності та права вимоги, а також інші права кредитора за правами вимоги, в тому числі ті, які виникнуть в майбутньому у разі скасування рішень про їх недійсність чи припинення або у разі скасування припинення/ліквідації боржника, на підставі цього договору;

- право набути у власність гроші та/або майно на підставах наведених у додатку № 1 до цього договору або отримати грошові кошти/відшкодування за наслідками недійсності/нікчемності укладених договорів, тощо;

- інші права, що пов`язані або випливають із прав вимоги.

Відповідно до п. 1.3. договору, майнові права вважаються переданими покупцю з моменту підписання цього договору.

Згідно п. 3.1. договору, сторони домовились, що за продаж майнових прав за цим договором покупець сплачує продавцю грошові кошти у розмірі 1 401 414, 37 грн. Ціна договору сплачується покупцем продавцю у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором на підставі протоколу, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став покупець.

Цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими особами сторін (п. 5.6. договору).

Відповідно до додатку № 1 до договору № 624/К купівлі-продажу майнових прав від 12.06.2018, відповідач-1 набув право вимоги до позивача за кредитним договором № 11257851000 від 26.11.2007 та договором іпотеки від 26.11.2007.

12.06.2018 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТРІКС А" (далі - покупець) укладено договір відступлення права вимоги за іпотечними договором, посвідченим приватним нотаріусом Любашівського районного нотаріального округу Одеської області Бобошко Н.Є., зареєстрований в реєстрі за № 2724 від 26.11.2017, відповідно до якого на умовах цього договору, договору № 624/К купівлі-продажу майнових прав від 12.06.2018 та на підставі Протоколу електронного аукціону № UA-ЕА-2018-04-27-000176-а від 25.05.2018 первісний іпотекодержатель передає (відступає) новому іпотекодержателю право вимоги за: Іпотечний договір № Б/Н від 26.11.2017 з усіма додатками та додатковими угодами, посвідченим приватним нотаріусом Любашівського районного нотаріального округу Одеської області Бобошко Н.Є., зареєстрований в реєстрі за № 2724 від 26.11.2017, що укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк та Закритим акціонерним товариством "Одеський м`ясокомбінат" в якості забезпечення виконання зобов`язань боржника ЗАТ "Одеський м`ясокомбінат" за кредитним договором № 11257851000 від 26.11.2007 право вимоги за яким перейшло до АТ "Дельта Банк" на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного між АКІБ УкрСиббанк та АТ "Дельта Банк", посвідченого 19.12.2011 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 2956.

Отже, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що договір купівлі-продажу майнових прав від 12.06.2018 та договір відступлення права вимоги за іпотечними договором від 12.06.2018 за своєю правовою природою є договорами факторингу, проте Товариство з обмеженою відповідальністю "АТРІКС А" не відноситься до фінансових установ, які можуть надавати фінансові послуги, у зв`язку з чим спірні правочини суперечать приписам чинного законодавства в частині суб`єктного складу сторін договору.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за змістом якого вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Як зазначено судом вище, 12.06.2018 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТРІКС А" укладено договір № 624/К купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого відповідач-1 набув право вимоги до позивача за кредитним договором № 11257851000 від 26.11.2007 та договором іпотеки від 26.11.2007.

Крім того, 12.06.2018 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТРІКС А" укладено договір відступлення права вимоги за іпотечними договором, посвідченим приватним нотаріусом Любашівського районного нотаріального округу Одеської області Бобошко Н.Є., зареєстрований в реєстрі за № 2724 від 26.11.2017

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 656 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (ч. 4 ст. 656 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Стаття 513 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Відповідно до статті 350 Господарського кодексу України банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України та національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Згідно зі статтею 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 352 від 06.02.2014 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Отже, аналіз статей 512, 1077 Цивільного кодексу України свідчить про те, що цивільне право розмежовує правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: договори з відступлення права вимоги (договори цесії) та договори факторингу.

Зазначені правочини не є аналогічними та різняться за певними критеріями: за предметом договорів, за формою вчинення договорів, за суб`єктним складом правочинів, за метою їх укладення.

Щодо розмежування за предметом договору слід зазначити, що під час цесії може бути відступлене право як грошової, такі не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Предметом договору факторингу згідно зі статтею 1078 Цивільного кодексу України може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги).

При розмежуванні зазначених договорів за формою їх вчинення слід враховувати, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг згідно з пунктом 3 частини 1 статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Відмінність зазначених договорів за суб`єктним складом полягає в тому, що відповідно до статей 2, 512 - 518 Цивільного кодексу України за договором відступлення права вимоги учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Аналіз частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України, частини 5 статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" свідчить про те, що суб`єктний склад договору факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частини 2 статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська (фінансова) установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частини 3 статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором.

Щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу за метою їх укладення слід враховувати, що згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

У розумінні пункту 11 частини 1 статті 4 цього Закону факторинг є фінансовою послугою.

Отже, метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина 3 статті 656 Цивільного кодексу України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16.

Врахувавши викладене, зокрема зазначену правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018, суд зазначає, що характерними ознаками договору факторингу є те, що:

- йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором);

- його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги);

- метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника;

- відступлення права вимоги за таким договором може відбуватися виключно за плату, а його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись: у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо;

- вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Правочин, який не відповідає зазначеним ознакам, не є договором факторингу, а є правочином з відступлення права вимоги (цесії).

Як вбачається з матеріалів справи, 25.05.2018 відбувся електронний аукціон на електронному майданчику Товарна біржа "Київський інсайдерський фонд" з продажу активів Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", згідно Протоколу електронного аукціону № UA-ЕА-2018-04-27-000176-а, переможцем стало Товариство з обмеженою відповідальністю "АТРІКС А" та набуло право вимоги за кредитним договором № 11257851000 від 26.11.2007 та договором іпотеки від 26.11.2007.

Частиною 6 ст. 51 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі. Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках).

Суд зазначає, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб рішенням виконавчої дирекції №4387 від 28 вересня 2017 року затвердив Регламент голландських аукціонів (Регламент роботи електронної торгової системи для проведення електронного аукціону, який складається з автоматичного покрокового зниження початкової (стартової) ціни лоту, етапів подання закритих цінових пропозицій та цінової пропозиції для продажу активів (майна) банків, що виводяться з ринку або ліквідуються), розміщений в мережі Інтернет на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за посиланням http://www.fg.gov.ua/news/22813-fond-harantuvannia-zatverdyv-rehlament-hollandskykh-auktsioniv.

Відповідно до визначення термінів наведених у Регламенті, учасник - фізична особа, що має повну дієздатність, або юридична особа (резидент або нерезидент) в особі уповноваженого представника, яка виявила намір прийняти участь в електронному аукціоні, відповідає вимогам, встановленим законодавством, сплатила гарантійний внесок, пройшла процедуру реєстрації для участі в електронному аукціоні, отримала відповідне підтвердження про реєстрацію та індивідуальний код учасника відповідно до Регламенту ЕТС. Учасником електронного аукціону, предметом продажу на яких є права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, не може бути користувач, який є позичальником (боржником відносно банку) та/або поручителем (майновим поручителем) за такими кредитними договорами та/або договорами забезпечення.

Тобто, Закон України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , як і Регламент ЕТС не містить обмежень, щодо особи, яка виявила намір прийняти участь в електронному аукціоні, окрім того, що така особа не може бути користувачем, який є позичальником (боржником відносно банку) та/або поручителем (майновим поручителем) за такими кредитними договорами та/або договорами забезпечення.

Суд зазначає, що спірний договір № 624/К купівлі-продажу майнових прав від 12.06.2019 був укладений за результатами електронних торгів.

Зокрема, з Протоколу електронного аукціону № UA-ЕА-2018-04-27-000176-а вбачається, що вказаний аукціон відбувався за механізмом автоматичного зниження початкової (стартової) ціни лоту, де початковою (стартовою) ціною лоту було визначено 1601821,12 грн без ПДВ, а мінімальною ціною лоту визначено 322 164,22 грн. без ПДВ, у зв`язку з чим ціна продажу відбулася за сумою 1 401 414, 37 грн без ПДВ, що і становить ціну оспорюваного договору.

За таких обставин суд дійшов висновку, що спірний договір не є договором факторингу, оскільки продаж права вимоги за цією угодою відбувся за ціною, визначеною за результатами аукціону.

Отже спірна угода не є договором факторингу, оскільки не містить ознак договору факторингу чи договору фінансових послуг, не передбачає отримання прибутку, а передбачає купівлю-продаж прав вимоги та є за своєю правовою природою договором відступлення права вимоги, укладення якого регулюється статтями 512-519 Цивільного кодексу України, та суб`єктний склад на укладення яких не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, а отже, наявність у відповідача-1 як нового кредитора ліцензії, необхідної для здійснення фінансових послуг факторингу, не вимагається.

Таким чином, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договорів недійсними не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав № 624/К від 12.06.2018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "АТРІКС А" та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" з моменту його укладення, як і не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 12.06.2018 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "АТРІКС А" та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 592, як похідної вимоги від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав № 624/К від 12.06.2018 у задоволенні якої судом відмовлено, оскільки договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 12.06.2018 року був укладений на виконання умов договору купівлі-продажу майнових прав № 624/К від 12.06.2018 відповідно до приписів ст. 24 Закону України Про іпотеку .

Разом з цим, згідно з частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною першою статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Однак, суд зазначає, що позивачем (який не є стороною оскаржуваних правочинів) не доведено того, що в результаті укладення договору купівлі-продажу майнових прав № 624/К від 12.06.2018 та договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 12.06.2018 обсяг майнових зобов`язань позивача (як позичальника та іпотекодався) змінився, отже позивачем не доведеного того, що його права або охоронювані законом інтереси були порушені укладеними між відповідачами договорами.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Одеський м`ясокомбінат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТРІКС А", та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання недійсними договорів задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 12.09.2019

Суддя С. О. Щербаков