Постанова

від 05.09.2019 по справі 911/1669/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 911/1669/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.,

за участю секретаря судового засідання: Мартинюк М. О.,

за участю представників сторін:

позивача - Складена Н. М., Гричанюк О. І., Павленко Д. М.,

відповідача - Озарків І. Д.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Озарків І. Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Тетіївської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2019 (суддя: Чорна Л. В., Іоннікова І. А., Разіна Т. І.) і рішення Господарського суду Київської області від 06.12.2018 (суддя: Чонгова С. І.) у справі

за позовом Тетіївської міської ради

до Підприємства споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Київської регіональної спілки споживчої кооперації,

про визнання припиненим права постійного користування земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Тетіївська міська рада звернулася до Господарського суду Київської області з позовом, в якому просила визнати припиненим право підприємства споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації постійного користування земельною ділянкою площею 1,767 га на вулиці Академіка Байраківського (колишня Будьонного), будинок 72 у місці Тетіїв Київської області (далі - спірна земельна ділянка), посвідчене Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ-КВ №001582 від 13.04.1999 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що нерухоме майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці, передано іншим особам, тому в силу положень статті 120, 141 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою відповідача припинилося.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 06.12.2018 відмовлено Тетіївській міській раді у задоволенні позову до Підприємства споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації про визнання припиненим права постійного користування земельною ділянкою.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2019 рішення Господарського суду Київської області від 06.12.2018 залишено без змін.

2.3. Судові рішення винесені з посиланням на статті 120, 152, 149 Земельного кодексу України, статтю 337 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду. Крім того, судами наголошено, що звертатися до суду із позовом щодо припинення права користування земельною ділянкою мають право особи у разі його порушення. Оскільки позивач не має на спірній земельній ділянці жодного майна, а майно на спірній земельній ділянці належить іншим особам, то позивач не довів порушення прав територіальної громади.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погодившись з рішенням Господарського суду Київської області від 06.12.2018 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2019, Тетіївська міська рада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 06.12.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2019, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги міської ради задовольнити.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на невірне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, статей 120, 141, 142 Земельного кодексу України, статті 337 Цивільного кодексу України. Тетіївська міська рада зазначає, що суди проігнорували правову позицію, викладену у справі № 6-2225цс16 Верховним Судом України. Вказує на те, що суди не надали жодної правової оцінки інформації відповідача, викладеної в листі № 30 від 26.06.2018 та заяві Київської регіональної спілки споживчої кооперації від 22.05.2008 № 01-188, рішенню Тетіївської міської ради № 457 від 22.05.2008, тимчасовому договору оренди землі від 28.05.2008, листу Київської регіональної спілки споживчої кооперації від 08.08.2008 № 01-275, розпорядженню Київської регіональної спілки споживчої кооперації № 192 від 21.08.2008. Наголошує на помилковості висновків судів щодо відсутності у позивача на спірній ділянці об'єктів нерухомості, оскільки реєстраційним посвідченням Тетіївського міжміського бюро технічної інвентаризації від 07.07.1995 підтверджується те, що міська рада є власником домоволодіння на вул. Будьонного, 72, м. Тетієві, яке складається з молочного та м'ясного павільйонів.

У доповненнях до касаційної скарги Тетіївська міська рада зазначає, що судами невірно застосовано статтю 149 Земельного кодексу України, оскільки вона не могла бути застосована до спірних правовідносин. Скаржник заперечує встановлені судами обставини права власності нерухомого майна за Київською регіональною спілкою споживчої кооперації на спірній земельній ділянці.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.02.1999 виконавчим комітетом Тетіївської міської ради прийнято рішення №15 "Про надання Тетіївськоїму міському ринку Київської облспоживспілки в постійне користування земельну ділянку на вул. Будьоного, 72 в м. Тетієві Київської області", відповідно до якого вирішено передати Тетіївськоїму міському ринку Київської облспоживспілки в постійне користування земельну ділянку площею 1,767 га в межах фактичного землекористування, а також затверджено матеріали інвентаризації зазначеної земельної ділянки.

На підставі зазначеного рішення 13.04.1999 Тетіївському ринку Київської облспоживспілки видано Державний акт ІІ-КВ №001582 на право постійного користування землею площею 1,767га, що розташована за адресою: Київська обл., м. Тетіїв, вул. Будьонного, 72, для обслуговування ринкової інфраструктури.

Державний акт на право користування землею зареєстровано в Книзі записів Державних актів на право користування землею за №27.

4.2. Також судами встановлено, що підприємство споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчих кооперацій є правонаступником Тетіївського міського ринку Київської облспоживспілки. Обставини правонаступництва підтверджуються постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 у справі №911/5314/14, статутом Підприємства споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації, затвердженого постановою правління Київської регіональної спілки споживчої кооперації від 27.09.2005 №59, свідоцтвом про державну реєстрацію, виданим Тетіївською районною адміністрацією 27.01.1998.

Згідно з постановою Київської обласної спілки споживчих товариства №7 від 19.06.2003 право корпоративного управління Васильківським, Ржищівським, Таращанським, Тетіївським, Переяслав-Хмельницьким ринками Київської облспоживспілки з правом володіння, користування і розпорядження було передано Київській регіональній спілці споживчої кооперації.

4.3. Рішенням Господарського суду Київської області від 29.10.2004 у справі №163/5-04 визнано право власності за Київською регіональною спілкою споживчої кооперації на об'єкти нерухомого майна єдиного цільового майнового комплексу Тетіївського ринку, розташованого за адресою: Київська обл., м. Тетіїв, вул. Будьонного, 72 (м'ясний павільйон м'ясо-молочна станція, контора ринку, молочний павільйон, туалет, кіоск металевий каси, м'ясний лар с. П'ятигори, магазин "Вікторія", заготпункт на базарі). Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №8192672 від 30.08.2005 за Київською регіональною спілкою споживчої кооперації оформлено право власності на комплекс за адресою Київська обл., м. Тетіїв, вул. Будьонного, 72.

4.4. Крім того, судами встановлено, що на земельній ділянці майнового комплексу Тетіївського ринку, розташоване нерухоме майно, яке на праві власності належить іншим особам.

4.5. Тетіївська міська рада зверталася до відповідача з вимогою про відмову від наданої земельної ділянки (лист від 19.06.2018 № 02-33/477). Однак, відповідач у відповідь на вказаний лист послався на відсутність у нього відповідної компетенції щодо вирішення вказаного питання (лист від 26.06.2018 № 30).

4.5. Спір у цій справі виник у зв'язку з тим, що Тетіївська міська рада вважає припиненим право постійного користування земельною ділянкою відповідача, оскільки нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці, відчужене на користь інших осіб.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Предметом спору є вимоги про визнання припиненим права постійного користування земельною ділянкою. Правовою підставою визначено факт набуття права власності на нерухоме майно іншими особами на цій земельній ділянці з посиланням на статтю 120 Земельного кодексу України та статтю 377 Цивільного кодексу України.

5.3. Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення даного спору, далі - ЗК України) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

За статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

5.4. Як встановлено судами, земельна ділянка була надана відповідачу на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а Державний акт на право постійного користування землею зареєстровано відповідно до вимог чинного на той час законодавства. Зокрема, 23.02.1999 виконавчим комітетом Тетіївської міської ради прийнято рішення №15 "Про надання Тетіївськоїму міському ринку Київської облспоживспілки в постійне користування земельну ділянку на вул. Будьоного, 72 в м. Тетієві Київської області", а 13.04.1999 Тетіївському ринку Київської облспоживспілки видано Державний акт ІІ-КВ №001582 на право постійного користування землею площею 1,767 га, що розташована за адресою: Київська обл., м. Тетіїв, вул. Будьонного, 72, для обслуговування ринкової інфраструктури.

5.5. Право постійного землекористування є безстроковим і на відміну від права оренди може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

5.6. Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено вичерпний перелік підстав припинення права користування землею, до яких належать: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки (частина 3 статті 142 Земельного кодексу України).

Статтею 143 Земельного кодексу України визначено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

5.7. Судами встановлено, що доказів добровільної відмови відповідача від права постійного користування земельної ділянки, позивачем не надано, як і не надано доказів на підтвердження інших підстав, визначених у статті 143 Земельного кодексу України, припинення права користування землею.

5.8. Отже, дії органів державної влади та місцевого самоврядування, які спрямовані на позбавлення суб'єкта права постійного користування земельною ділянкою без наявності підстав, визначених у статті 141, 143 Земельного кодексу України, є такими, що порушують право суб'єкта на користування земельною ділянкою.

За таких обставин, висновки судів про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про припинення у судовому порядку права постійного користування земельною ділянкою, посвідченого Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, є законними та обґрунтованими.

5.9. Доводи скаржника про те, що судами не враховано положення статей 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України, є безпідставними, оскільки зазначеними нормами передбачено перехід набуття права власності/ користування земельною ділянкою особами у разі набуття нерухомого майна. Натомість, судами встановлено, що відповідачем не здійснювалося відчуження об'єктів нерухомого майна, розташованих на спірній земельній ділянці. Крім того, майно на спірній ділянці належить іншим особам, які мають право, у разі порушення своїх прав, звертатися до суду за їх захистом.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судове рішення суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що постанову суду апеляційної інстанції і рішення суду першої інстанції у справі прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

6.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови та рішення, не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди першої та апеляційної інстанції, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування оскаржених у справі судових рішень інстанції немає.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Тетіївської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2019 і рішення Господарського суду Київської області від 06.12.2018 у справі № 911/1669/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

В. А. Зуєв