Постанова

від 11.09.2019 по справі 323/2814/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 11.09.2019 Справа № 323/2814/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №323/2814/18 Головуючий у 1 інстанції Гуцал О.П.

Провадження № 22-ц/807/2516/19 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2019 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.

Кухаря С.В.

за участю секретаря судового засідання Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 27 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Мала Токмачка про визнання недійсним договору оренди землі,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ Мала Токмачка про визнання недійсним договору оренди землі.

В позові зазначав, що в порядку спадкування за заповітом після смерті спадкодавця ОСОБА_2 він набув право власності на земельну ділянку площею 7,6461 га, кадастровий номер 2323982500:02:002:0054, місце розташування: Запорізька область, Оріхівський район, Малотокмачанська сільська рада, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Земельна ділянка знаходиться в користуванні у ТОВ Мала Токмачка .

За пропозицією ТОВ „Мала Токмачка" 16.08.2018 року позивач підписав додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 27.12.2004 р., за змістом якої він набув права та обов`язки за договором оренди від 27.12.2004 р., укладеним між ОСОБА_2 та ТОВ Мала Токмачка .

Наявні в позивача ксерокопії договору оренди земельної ділянки від 27.12.2004 р. та додаткової угоди від 18.01.2016 р. дають підстави вважати про підроблення договору оренди земельної ділянки від 27.12.2004 р. товариством Мала Токмачка .

Договір оренди земельної ділянки від 27.12.2004 р. суперечить вимогам ЦК України, так як має ознаки підроблення, оскільки в розділі 2 договору є запис про документ, якого на той час не існувало і який був виданий через півроку після укладення договору оренди - про довідку Оріхівського районного відділу земельних ресурсів № 458 від 20.07.2005 р. щодо грошової оцінки земельної ділянки. Вказане свідчить, що договір оренди земельної ділянки від 27.12.2004 р. чи то було складено після 20.07.2005р. заднім числом , чи то після складання його 27.12.2004 р. надалі, після 20.07.2005 р. було замінено перший аркуш договору, який не підписаний сторонами, на аркуш з іншим текстом.

Крім цього, договір оренди земельної ділянки від 27.12.2004 р. суперечить вимогам ЦК України щодо письмової форми договору, а саме підпис особи, яка укладала договір стоїть лише на останній сторінці договору, замість всіх сторінок договору, та наявний підпис на останній сторінці договору вчинений не ОСОБА_2 , а іншою особою.

На копії додаткової угоди від 18.01.2016 р. підпис орендодавця інший і не виключається його вчинення саме ОСОБА_2 Договір оренди земельної ділянки від 27.12.2004 р. не містить підпису Орендодавця ОСОБА_2 на першому аркуші договору, а на другому аркуші договору вкінці замість підпису Орендодавця ОСОБА_2 стоїть підпис іншої особи, який абсолютно не схожий на підпис ОСОБА_2 ОСОБА_2 як правило вчиняла підпис майже повним написанням свого прізвища.

З огляду на зазначене, просив суд визнати недійсними договір від 27.12.2004 р. оренди земельної ділянки площею 7,6461 га, кадастровий номер 2323982500:02:002:0054, місце розташування: Запорізька область, Оріхівський район, Малотокмачанська сільська рада, склад угідь-рілля, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрований 19.04.2005 р. в державному реєстрі земель за № 040527500063, сторонами в якому зазначені орендодавець ОСОБА_2 та ТОВ Мала Токмачка , а також додаткову угоду від 18.01.2016 р. до договору оренди земельної ділянки від 27.12.2004 р., сторонами в якій зазначені орендодавець ОСОБА_2 та ТОВ Мала Токмачка .

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 27 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не відповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 01.07.2019 року відкрито провадження по даній справі та ухвалою колегії суддів від 01.07.2019 року справу призначено до розгляду на 14:00 год. 11 вересня 2019 року.

Згідно ч.ч.2,4 ст.128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

02 вересня 2019 року на адресу апеляційного суду надійшла заява позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з тим, що його адвокат Железняк В.К. перебуває у відпустці за межами України до 20.09.2019 року. Він бажає особисто бути присутнім при розгляді його апеляційної скарги та потребує допомоги адвоката.

Розглянувши дану заяву апеляційний суд дійшов до висновку про її необґрунтованість та безпідставність, спрямовану на безпідставне затягування і перешкоджання розгляду справи, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 до клопотання про відкладення справи не надано жодного доказу, підтверджуючого факт того, що його адвокат знаходиться у відпустці (наказ про відпустку). Крім того, ОСОБА_1 не позбавлений права на отримання правової допомоги іншого адвоката.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції і Кодексу.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду слідує, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

У справах "Рябих проти Росії" (заява № 52854/99, рішення від 24 липня 2003 року, пункт 52) та "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03 від 3 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини зазначив, що сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З цих підстав колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, повідомлених належним чином про дату, час і місце розгляду справи, неявка яких до суду визнана судом неповажною.

При цьому колегія суддів також виходить із того, що у своєму рішенні у справі "Калашников проти Росії" Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема складність справи, поведінка заявника та поведінки компетентних органів влади.

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Справа розглянута апеляційним судом на підставі ч. 2 ст. 247 та ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що правові підстави для визнання недійсним договору оренди відсутні.

Колегія судді погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, між ТОВ Мала Токмачка та ОСОБА_2 27.12.2004 року укладений договір оренди земельної ділянки площею 7,6461 га, кадастровий номер 2323982500:02:002:0054, яка належала останній на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЗП в„– 030793, виданого 21.09.2004 року Оріхівською районною державною адміністрацією Запорізької області.

01 вересня 2009 року між ОСОБА_2 та ТОВ Мала Токмачка укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 27.12.2004 року, згідно до якої строк дії Договору оренди продовжено до 30.12.2019 року та збільшена орендна плата (угода зареєстрована в Оріхівському РВ Запорізької регіональної філії ДП Центр Державного земельного кадастру , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02.08.2010 року за №041027500353).

18 січня 2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ Мала Токмачка укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 27.12.2004 року, згідно до якої дію Договору оренди продовжено до 30.12.2030 року та збільшена орендна плата (угода зареєстрована в Оріхівському РВ Запорізької регіональної філії ДП Центр Державного земельного кадастру , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20.07.2016 року номер запису про інше речове право: 15589884); від 16.08.2018 року - змінено сторону Договору оренди: замість померлої ОСОБА_2 , вказано її спадкоємця - ОСОБА_1 (угода зареєстрована 20.07.2016 року, номер запису про інше речове право: 15589884).

Згідно до довідки про виплату орендної плати ОСОБА_2 за 2004-2017 роки, ОСОБА_2 у вказаний період отримувала орендну плату в грошовому виразі та в натуральному вигляді.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

16 серпня 2018 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 , на земельну ділянку площею 7,6461 га, кадастровий номер 2323982500:02:002:0054, яка належала останній на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЗП №030793, виданого 21.09.2004 року Оріхівською районною державною адміністрацією Запорізької області.

16 серпня 2018 року ОСОБА_1 та ТОВ Мала Токмачка уклали додаткову угоду до договору оренди землі від 27.12.2004 року, згідно до якого було замінено орендодавця із ОСОБА_2 на її спадкоємця ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку експерта № 4-2 від 19.02.2019 року, відповісти на запитання: Однією чи різними особами виконані підписи на двох документах: підпис Орендодавця на останній сторінці договору оренди земельної ділянки від 27.12.2004 року, сторонами в якому зазначені ОСОБА_2 і ТОВ Мала Токмачка , а також підпис заповідача в заповіті ОСОБА_2 , посвідченому секретарем виконавчого комітету Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району Запорізької області 27.11.2017 року за реєстровим № 46 та на запитання: Однією чи різними особами виконані підписи на двох документах: підпис Орендодавця на останній сторінці договору оренди земельної ділянки від 27.12.2004 року, сторонами в якому зазначені ОСОБА_2 і ТОВ Мала Токмачка , а також підпис заповідача в заповіті ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , посвідченому секретарем виконавчого комітету Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району Запорізької області 23.10.2009 року за реєстровим номером 67 , не виявилось можливим через незіставимість досліджуваних підписів.

ОСОБА_1 посилається на те, що вказаний договір є недійсним, оскільки ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки не підписувала.

Статтями 15,16 ЦК України визначено, що право на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Таким чином, при розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статей 16, 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

За приписами ст.. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст.204 ЦК України презумпція правомірності правочину полягає в тому, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Відповідно до ч.4 ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст.. 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що укладаючи 27.12.2004 року договір оренди землі, ТОВ Мала Токмачка та ОСОБА_4 погодили всі умови, необхідні для такого правочину, даний договір скріплений підписами сторін, у визначеному порядку пройшов державну реєстрацію. Висновком судової почеркознавчої експертизи від 19.02.2019 року № 4-2 не спростовано справжність підпису у договорі орендодавця ОСОБА_2 .

Крім того, встановлено, що позивач у серпні 2018 року звернувся до відповідача з приводу укладення додаткової угоди до договору оренди землі від 27.12.2004 року, згідно до якого було замінено орендодавця із ОСОБА_2 на її спадкоємця ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 , уклавши додаткову угоду до спірного договору оренди, визнав спірний договір оренди.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посилання в договорі оренди земельної ділянки на довідку про визначення грошової оцінки земельної ділянки, яка видана пізніше, не може бути єдиною підставою для визнання договору недійсним.

З огляду на те, що з моменту укладення ОСОБА_2 договору оренди землі, він жодною із сторін не оспорювався, питання неправомірності використання ТОВ Мала Токмачка орендованої земельної ділянки не порушувалося, а навпаки, укладенням додаткових угод до спірного договору оренди землі, справжність підпису ОСОБА_2 на яких позивачем не виключається, ОСОБА_2 підтверджувала за життя про добровільність укладення нею спірного договору, що свідчить про фактичне визнання і виконання обома сторонами умов вчиненого правочину, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 27 травня 2019 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 13 вересня 2019 року.

Головуючий

Судді: