Ухвала

від 05.09.2019 по справі 704/611/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/821/71/19 Справа № 704/611/19 Головуючий по 1 інстанції: ОСОБА_1 Категорія: ст. 170 КПК УкраїниДоповідач в апеляційній інстанції: ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2019 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:

головуючогоОСОБА_2 ,суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,за участю: секретаря прокурора ОСОБА_5 ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси матеріали апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Тальнівського районного суду Черкаської області від 22 липня 2019 року про відмову в задоволенні клопотання прокурора Тальнівського відділу Звенигородської місцевої прокуратури ОСОБА_6 про накладення арешту на врожай в рамках кримінального провадження № 42019251140000039 від 24.05.2019 року,

в с т а н о в и л а:

СВ Тальнівського ВП Звенигородського ВП ГУНП України в Черкаській області проводиться досудове розслідування по кримінальному провадженню № 42019251140000039 від 24.05.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що в ході вивчення стану використання фізичними та юридичними особами земельних ділянок державної та комунальної форми власності, які розташовані на території Тальнівського району Черкаської області, установлені не поодинокі випадки використання невідомими на даний час особами земельних ділянок без правовстановлюючих документів всупереч установленому порядку, чим завдано державі значної шкоди.

24.05.2019 року відомості про дане кримінальне правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42019251140000039 з попередньою кваліфікацією за ч. 1ст. 197-1 КК України

19.07.2019 року прокурор Тальнівського відділу Звенигородської місцевої прокуратури ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді із клопотанням про накладення арешту на майно, а саме на урожай що знаходиться на земельній ділянці Державного земельного запасу площею 5 га., яка розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах Лісівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області з посівом сільськогосподарської культури ячменю.

Прокурор вказує, що зазначена земельна ділянка до 2012 року перебувала в користуванні селянського (фермерського) господарства «Елан», засновником якого є ОСОБА_7 на підставі договору оренди № 239 від 19.04.2011 року, укладеного з Тальнівської районною державною адміністрацією. Дія вказаного договору закінчилась 30.11.2012 року та далі договір не продовжувався.

Ухвалою слідчого судді Тальнівського районного суду Черкаської області від 22 липня 2019 року в задоволенні клопотання відмовлено.

Ухвала обґрунтована тим, що зважаючи, що органом досудового розслідування не доведено наявність підстав для накладення арешту на вищезазначене майно, оскільки повідомлення про підозру у вказаному провадженні будь - яким особам не вручено, цивільного позову на даний час не заявлено, не зрозуміло яким чином на земельну ділянку Державного запасу може бути визнано майном, яке може забезпечити відшкодування шкоди шляхом подання цивільного позову, навіть якщо земельна ділянка належить фізичній особі, в Україні набув чинності закон про продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення на рік - до 1 січня 2020 року, таким чином відчуження земель сільськогосподарського призначення заборонено, а тому відсутні підстави на накладення арешту на земельну ділянку, не визначено фактичного розміру шкоди, не надано жодного доказу на підтвердження того, що вказана земельна ділянка відносить до Державного земельного запасу, не доведено, що земельна ділянка відповідає критеріям ч. 2ст. 170 КПК України, окрім цього не доведено необхідності накладення арешту на цю земельну ділянку та не наведено ризиків, передбачених ч. 1ст. 170 КПК України, а тому слідчий суддя прийшов до висновку про відмову в задоволенні даного клопотання.

Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Тальнівського районного суду Черкаської області від 22.07.2019 року та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора про накладення арешту на врожай, що знаходиться на земельній ділянці Державного земельного запасу площею 5 га., яка розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах Лісівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області з посівом сільськогосподарської культури ячменю.

В апеляційній скарзі прокурор вказує, що прокурором у клопотанні про накладення арешт на врожай у повній мірі дотримано вимоги ст. 171 КПК України, однак, слідчим суддею не у повній мірі враховано положення ч. 2 ст. 170 КПК України, зокрема, що однією із підстав накладення арешту на земельну ділянку є відшкодування, завданої кримінальним правопорушенням шкоди (цивільний позов).

Прокурор вважає, що слідчий суддя в порушення вимог ст. ст. 170, 173, 370, 372, 412 КПК України своє рішення про відмову у задоволенні клопотання про накладення арешту на врожай вказаної земельної ділянки, належним чином не обґрунтував і не вмотивував.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який просив задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі, перевіривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали клопотання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.09.1997 року № 475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При застосуванні будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою, гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Згідно ст.131, ч. 1 ст.170 КПК Українизасобом забезпечення кримінального провадження є арешт майна, який полягає у тимчасовому позбавленні за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та /або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Відповідно до вимог цьогоКодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Звертаючись із клопотанням про накладення арешту на врожай, що знаходиться на земельній ділянці Державного земельного запасу площею 5 га., яка розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах Лісівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області з посівом сільськогосподарської культури ячменю, слідчий посилався на положення ч. 1 ст. 170 КПК України та просив накласти арешт на вказане майно (урожай), яке є доказом злочину у справі, з метою забезпечення цивільного позову.

Згідно п. 1, 4 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою збереження речових доказів, а також забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Відповідно до ч. 2ст. 173 КПК Українипри вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.1 ч. 2ст. 170 КПК України, 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п. 3, 4 ч. 2ст. 170 КПК України, 3-1) можливість спеціальної конфіскації (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2ст. 170 КПК України), 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2ст. 170 КПК України, 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно ч.3ст.132КПК Українизастосування заходівзабезпечення кримінальногопровадження недопускається,якщо слідчий,прокурор недоведе,що: 1)існує обґрунтованапідозра щодовчинення кримінальногоправопорушення такогоступеня тяжкості,що можебути підставоюдля застосуваннязаходів забезпеченнякримінального провадження; 2)потреби досудовогорозслідування виправдовуютьтакий ступіньвтручання управа ісвободи особи,про якийідеться вклопотанні слідчого,прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що прокурором та слідчим не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування клопотання про накладення арешту на урожай, що знаходиться на земельній ділянці Державного земельного запасу площею 5 га., яка розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах Лісівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області з посівом сільськогосподарської культури ячменю.

Так, при накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Слідчим суддею вірно встановлено, що слідчим та прокурором не надано доказів завдання державі збитків внаслідок неправомірного використання земельних ділянок та не визначено суму таких збитків, а також наявності цивільного позову. Крім того, матеріали справи не містять доказів самовільного використання вказаної земельної ділянки саме Селянським (фермерським) господарством «Елан».

Матеріали клопотання також не містять доказів визнання майна, на яке слідчий просить накласти арешт, речовим доказом. Слідчим суддею вірно визначено, що урожай ячменю, що знаходиться на земельній ділянці площею 5 га., яка розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах Лісівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, на який просить накласти арешт прокурор, не відповідає критеріям ст. 98 КПК України, тому не може вважатись речовим доказом.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновком слідчого судді про те, що у кримінальному провадженні не повідомлено про підозру жодній особі, а це, в свою чергу, підтверджує, що у цій справі орган досудового розслідування на даному етапі кримінального провадження не зібрав достатньої сукупності доказів, які б в тій чи іншій мірі доводили існування обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.197-1 КК України.

Санкція ч. 1 ст. 197-1 КК України не передбачає спеціальної конфіскації, тому відсутні підстави для накладення арешту на зазначене у клопотанні майно на підставі п.п. 2, 3 ч. 2 ст. 170 КПК України.

Враховуючи наведене, слідчим та прокурором не надано належних доказів, які б були підставою для накладення арешту на урожай ячменю, що знаходиться на земельній ділянці площею 5 га., яка розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах Лісівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України.

Частиною 1 ст. 173 КПК України визначено, що слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом 2 частини 1 статті 170 КПК України.

З огляду на викладене, порушень нормКПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді Тальнівського районного суду Черкаської області від 22 липня 2019 року про відмову в задоволенні клопотання прокурора Тальнівського відділу Звенигородської місцевої прокуратури ОСОБА_6 про накладення арешту на врожай в рамках кримінального провадження № 42019251140000039 від 24.05.2019 року, прийнята з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, є законною та обґрунтованою, і підстави для її скасування, як того просить прокурор, відсутні.

Керуючись ч. 2 ст. 376, ст.ст. 170, 173, 309, 404, 405, 407, 409, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Ухвалу слідчого судді Тальнівського районного суду Черкаської області від 22 липня 2019 року про відмову в задоволенні клопотання прокурора Тальнівського відділу Звенигородської місцевої прокуратури ОСОБА_6 про накладення арешту на врожай в рамках кримінального провадження № 42019251140000039 від 24.05.2019 року, залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 - без задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді