Рішення

від 16.09.2019 по справі 910/9096/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.09.2019Справа № 910/9096/19 Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Спичака О.М .

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/9096/19

за позовом Акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Центр забезпечення виробництва

до Товариства з обмеженою відповідальністю Венчурс Груп

про стягнення 116 671,47 грн

Без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство Українська залізниця в особі філії Центр забезпечення виробництва звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Венчурс Груп про стягнення 116 761,47 грн. штрафних санкцій.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки щодо своєчасності оплати поставленого товару, у зв`язку з чим було нараховано штрафні санкції.

Ухвалою суду від 16.07.2019 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9096/19; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. При цьому, суд зобов`язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження надати суду.

06.08.2019 представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, у якому: заперечив проти розрахунку штрафу, вважаючи, що його нараховано на суму поставки, яка була здійснена 21.09.2018; заявив про зменшення пені; зазначив, що одночасне стягнення пені та штрафу суперечить ст. 61 Конституції України.

13.08.2019 представником відповідача було подано детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

27.08.2019 представником позивача було подано відповідь на відзив. та заперечення на поданий відповідачем детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.07.2018 між філією "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Венчурс Груп" (постачальник) було укладено договір поставки №ЦЗВ-07-04318-01, (надалі - договір), відповідно до умов якого, постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка та кількість якої вказується в специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі.

Відповідно до п. 1.2 договору, найменування продукції: частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (рейкові з`єднувачі).

Пунктом 4.1 договору погоджено, що ціна визначається даним договором і приймається сторонами: в національній валюті України - гривні, на умовах СРТ (перевезення оплачено до), пункт призначення - відділ матеріальних ресурсів м. Фастів філії "ЦЗВ" ПАТ "Укрзалізниця" (Київська обл., м. Фастів, вул. Шевченка, буд. 48). Постачання здійснюється за цінами, передбаченими у специфікації до даного договору. Ціна продукції, узгоджена у специфікації до даного договору, включає: вартість продукції, всі податки і збори, передбачені чинним законодавством, транспортні витрати постачальника згідно з п. 5.1 договору.

Загальна сума даного договору на момент його укладення складає 11 965 024,40 грн., крім того ПДВ - 2 393 004,88 грн., всього 14 358 029,28 грн. (п. 4.3. договору).

Відповідно до п. 5.1 договору, постачальник здійснює поставку продукції автомобільним або залізничним транспортом на умовах СРТ, пункт призначення - відділ матеріальних ресурсів філії "ЦЗВ" ПАТ "Укрзалізниця" (Київська обл., м. Фастів, вул. Шевченка, буд. 48 (відповідно до вимог Інкотермс 2010). Вантажовідправником продукції може бути третя особа, зазначена постачальником.

Датою поставки продукції, у відповідно до п. 5.3 договору, вважається дата приймання цієї продукції замовником у відділі матеріальних ресурсів філії "ЦЗВ" ПАТ "Укрзалізниця" (Київська обл., м. Фастів, вул. Шевченка, буд. 48), що підтверджується належно оформленою видатковою накладною, довіреністю або актом прийому-передачі.

Згідно із п. 7.1 договору поставки, приймання продукції замовником здійснюється на підставі підтвердження наступних рахунків: рахунку-фактури; видаткової накладної або акту прийому-передачі, підписаного представником постачальника, який замовник повинен підписати після прийняття продукції; податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства України; товарно-транспортної накладної або накладної (залізничної); документів, що підтверджують якість продукції; пакувальних аркушів. Відвантажувальні і платіжні документи повинні надаватись замовнику протягом 5 днів з моменту відвантаження продукції, але не пізніше другого числа місяця, наступного за місяцем, в якому проводилось відвантаження продукції. Постачальник відшкодовує замовнику всі збитки, понесені останнім у зв`язку з несвоєчасним представленням вищезазначених документів, або з приводу їх неправильного оформлення.

Термін дії договору встановлюється з моменту його підписання до 31.12.2018, а в разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідними повідомленням та рознарядкою, направленими на адресу постачальника, та в частині оплати - до повного виконання (п. 13.7 договору).

Обґрунтовуючи позов, позивач посилається на те, що відповідач неналежним чином виконав зобов`язання за договором в частині поставки продукції в обсязі та в строки встановлені договором, у зв`язку із чим, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 116 761,47 грн. штрафних санкцій, з яких 54 022,47 грн. - пені, 62739,00 грн. - штрафу.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

В пункті п. 5.2 договору сторони погодили, що поставка продукції проводиться партіями протягом терміну дії договору, тільки після письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до прийому продукції. Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується у рознарядці, несе замовник. Рознарядка надається постачальнику в оригіналі шляхом направлення засобами поштового зв`язку (Укрпошта) цінного листа з описом вкладення та/або направлення сканкопії рознарядки електронним листом із застосуванням електронної пошти (E-mail). Сторони погоджують, що рознарядка вважається отриманою постачальником з дня її відправлення замовником засобами поштового зв`язку (Укрпошта) та/або електронною поштою (E-mail). Кожна партія продукції постачається протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати письмової рознарядки замовника, якщо інше не вказано у рознарядці. Матеріальні витрати, що виникли при поверненні продукції, яка не була письмово заявлена, покладаються на постачальника, замовник не несе відповідальності за ненадання рознарядок (надання - не в повному обсязі), якщо це є наслідком зміни планів постачання та фінансування замовника. За необхідності рознарядка може бути відкоригована замовником, про що обов`язково повідомляється постачальнику.

Як вбачається зі матеріалів справи, 13.08.2018 позивач направив відповідачу письмову рознарядку №ЦЗВ-20/3011 від 10.08.2018, в якій позивач надав дозвіл на відвантаження продукції на суму 9 126 433,20 грн.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Оскільки, у відповідності до п. 5.2. договору, кожна партія продукції постачається протягом 30-ти календарних днів з дати письмової рознарядки позивача за №ЦЗВ-20/3011 від 10.08.2018, то відповідач повинен був поставити позивачу продукцію у строк до 10.09.2018 (включно), враховуючи, що останній день строку - 09.09.2018, припадає на вихідний день.

Пунктом п. 7.1 договору сторони погодили, що приймання продукції позивачем здійснюється на підставі підтвердження документів, зокрема, видаткової накладної.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

На виконання умов договору відповідач поставив позивачу продукцію на загальну суму 9 126 433,20 грн., а саме:

15.08.2018 на суму 3 764 340,00 грн. згідно видаткової накладної №111 від 15.08.2018;

30.08.2018 на суму 836 520,00 грн. згідно видаткової накладної №118 від 30.08.2018;

21.09.2018 на суму 3 689 053,20 грн. згідно видаткової накладної №135 від 21.09.2018;

21.09.2018 на суму 418 260,00 грн. згідно видаткової накладної №136 від 21.09.2018;

30.10.2018 на суму 167 304,00 грн. згідно видаткової накладної №148 від 30.10.2018.

З викладено вбачається, що відповідачем допущено прострочення поставки продукції за видатковими накладними №135 від 21.09.2018, №136 від 21.09.2018, №148 від 30.10.2018.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку, що факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання за договором поставки №ЦЗВ-07-04318-01 від 05.07.2018 щодо постачання продукції належним чином доведений та підтверджений матеріалами справи.

Приписами частини 1 статі 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

У відповідності до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 6 та ст. 627 ЦК України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

З огляду на вищенаведені положення законодавства, сторони, керуючись принципом свободи договору за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення не грошового зобов`язання - порушення строків постачання продукції.

Пунктом 10.1. договору сторони погодили, що за порушення термінів постачання постачальник оплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від суми непоставленої в строк продукції на умовах передбачених п. 5.2. даного договору, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 15% від суми непоставленої в строк продукції.

Перевіривши розрахунок пені позивача, за заявлений ним період, судом встановлено, що він є вірним, у зв`язку із чим позовні вимоги щодо стягнення 54 022,47 грн. пені є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Як підтверджено матеріалами справи, прострочення поставки продукції мало місце понад 15 днів.

Так, 26.09.2018 (16-й день прострочення, з якого можливе нарахування штрафу в порядку п. 10.1. договору) вартість непоставленого товару становила 418 260,00 грн.

У зв`язку із викладеним, у відповідача виник обов`язок сплатити позивачу штраф у розмірі 15% від вартості непоставленої продукції.

Розрахунок штрафу у сумі 62 739,00 грн. є арифметично вірним, а тому вимоги у цій частині також підлягають задоволенню.

При цьому заперечення відповідача щодо вказаного розрахунку є необґрунтованими, оскільки нарахування 15% штрафу здійснено не на вартість товару в сумі 418 260,00 грн. за видатковою накладною №136 від 21.09.2018, а на вартість непоставленого товару понад 15 днів, яка також становила 418 260,00 грн.

Також, відповідач вважає, що одночасне стягнення пені та штрафу є подвійною цивільно-правовою відповідальністю та суперечить ст. 61 Конституції України.

Разом з тим, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки пеня та штраф є формами неустойки, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у своїх постановах від 09.04.2012 у справі № 20/246-08 та від 27.04.2012 року у справі № 06/5026/1052/2011.

З урахуванням викладеного вище, заявлена позивачем до стягнення сума штрафних санкцій у розмірі 116 7611,47 грн. (54 022,47 грн. + 62 739,00 грн.) є обґрунтованою.

Одночасно, як зазначалось вище, у відзиві відповідач просив суд на підставі ст.233 Господарського кодексу України зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю Венчурс Груп .

Проте, за висновками суду, заява відповідача про зменшення пені є такою, що позбавлена належного доказового обґрунтування, а отже, задоволенню не підлягає. При цьому, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст.233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами ч.4 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Наразі, відповідачем фактично обґрунтовано свою правову позицію стосовно наявності підстав для зменшення неустойки незначним простроченням поставки продукції та відсутністю доказів понесення позивачем збитків у зв`язку із цим.

Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Суд зазначає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно з ст.3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання). Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018р. по справі №908/1453/14.

Проте, всупереч наведеного наявності виняткових обставин для зменшення розміру неустойки відповідачем не наведено.

Крім того, суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов`язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань визначено, що зобов`язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Отже, враховуючи правову позицію Верховного Суду, принципи добросовісності та справедливості, зважаючи на майнові інтереси обох контрагентів за договором поставки №ЦЗВ-07-04318-01 від 05.07.2018, суд не вбачає виключних та достатніх підстав для зменшення неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов`язань за договором поставки №ЦЗВ-07-04318-01 від 05.07.2018 щодо своєчасної постави продукції належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 116 761,47 грн. штрафних санкцій є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Венчурс Груп (03151, м. Київ, вулиця Ушинського, будинок 40; ідентифікаційний код 40793313) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 11/15; ідентифікаційний код 40081347) штрафні санкції у сумі 116 761,47 грн. та судові витрати у розмірі 1 921,00 грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяСпичак О.М.