Ухвала

від 04.09.2019 по справі 910/7976/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

04.09.2019Справа № 910/7976/17

За позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрБудКонтракт" арбітражного керуючого Щербаня О.М.

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

Державне підприємство "Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров`я України"

ОСОБА_4

про визнання договору недійсним

В межах справи № 910/13006/14

За заявою Товариство з обмеженою відповідальністю "ІСК Трансекспо"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрБудКонтракт" (код ЄДРПОУ 30859744)

про банкрутство

Суддя Чеберяк П.П.

Представники сторін:

від позивача не з`явилися

від відповідача Діденко Н.О. - представник

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4 ОСОБА_3 - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/13006/14 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСК Трансекспо" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрБудКонтракт" на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою Господарського суду м. Києва від 23.09.2015.

У травні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "УкрБудКонтракт" (далі - позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" (далі - відповідач) про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № 16/05 від 16.05.2014, укладеного між позивачем (Первісний кредитор) і відповідачем (Новий кредитор), згідно умов якого Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги, що належить Первісному кредиторові, і стає кредитором за Договором на виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції і розширення Національного інституту раку № ДП/12-13 від 31.07.2012, який укладено між Первісним кредитором (Генпідрядник) та Державним підприємством "Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров`я України" (Замовник).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що майнові права щодо отримання грошових коштів за Основним Договором № ДП/12-13 від 31.07.2012 від ДП "Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров`я України", які були відступлені за спірним Договором відступлення № 16/05 від 16.05.2014, були передані позивачем в заставу за Договором застави майнових прав № 20/11-5 від 10.08.2012, як забезпечення за Договором кредитної лінії № 20/11 від 27.09.2011, укладеним між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Артем-Банк". Права вимоги за Договором кредитної лінії № 20/11 від 27.09.2011 та Договором застави майнових прав № 20/11-5 в подальшому були набуті ОСОБА_4 на підставі Договору факторингу.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.08.2017 у справі № 910/7976/17 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2018 апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Господарського суду м. Києва від 21.08.2017 у справі № 910/7976/17 скасовано, матеріали справи № 910/7976/17 передано до Господарського суду м. Києва для розгляду по суті в межах справи № 910/13006/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрБудКонтракт".

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.06.2018 справу № 910/7976/17 за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрБудКонтракт" арбітражного керуючого Щербаня О.М. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне підприємство "Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров`я України" та ОСОБА_4 про визнання договору недійсним прийнято до розгляду в межах справи № 910/13006/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрБудКонтракт" та призначено підготовче засідання на 23.07.2018.

Судове засідання 23.07.2018 не відбулось у зв`язку з направленням матеріалів справи до Верховного Суду.

Матеріали справи № 910/7976/17 за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрБудКонтракт" арбітражного керуючого Щербаня О.М. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне підприємство "Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров`я України" та ОСОБА_4 про визнання договору недійсним повернулись до Господарського суду м. Києва.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.04.2019 підготовче засідання призначено на 20.05.2019.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.05.2019 задоволено клопотання відповідача та відкладено розгляд справи на 12.06.2019.

05.06.2019 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив відповідача на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.06.2019 відкладено розгляд справи на 22.07.2019.

19.07.2019 до Господарського суду м. Києва надійшла відповідь позивача на відзив.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.07.2019 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про колегіальний розгляд справи.

Крім того, ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.07.2019 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 19.08.2019.

У судовому засіданні 19.08.2019 оголошено перерву до 04.09.2019.

У судовому засіданні 04.09.2019 представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4 підтримав позов та просив задовольнити його в повному обсязі.

Представник позивача у судове засідання не з`явився.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Наведена норма кореспондується з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України згідно якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Розглянувши позовну заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрБудКонтракт" арбітражного керуючого Щербаня О.М. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне підприємство "Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров`я України", ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено наступне.

16.05.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю УкрБудКонтракт (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельно-проектна фірма Україна (відповідач) був укладений Договір про відступлення права вимоги № 16/05. За умовами даного договору позивач, як первісний кредитор зобов`язався відступити відповідачу, як новому кредитору право вимоги, що належить первісному кредиторові на підставі Договору на виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції і розширення Національного інституту раку по вул. Ломоносова, 33/43 у Голосіївському районі м. Києва № ДП/12-13 від 31.07.2012, укладеному між первісним кредитором та Державним підприємством Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров`я України (боржник).

Згідно з п. 1.2 Договору відступлення новий кредитор за договором одержує право (замість первісного кредитора) вимагати та отримати від боржника (ДП Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров`я України ) заборгованість у розмірі 8 631 866,51 грн.

Відповідно до п. 1.3 Договору відступлення сторонами передбачено, що у зв`язку із відступленням первісним кредитором на користь нового кредитора права вимоги до боржника щодо отримання заборгованості відповідно до п. 1.2 Договору, новий боржник відмовляється від свого права вимоги до первісного боржника щодо отримання заборгованості за виконані відповідно до Договору субпідряду № ОП/1-1209-27/1 від 27.09.2012 на виконання робіт з реконструкції клініки № 1 Національного інституту раку по вул. Ломоносова, 33/43 у Голосіївському районі м. Києва, у розмірі 8 631 866,51 грн.

Позивач стверджує, що, по-перше, системний аналіз положень п.п. 1.2 та 1.3 Договору відступлення свідчить про те, що Договір відступлення № 16/05 від 16.05.2014, названий у заголовку як договір відступлення права вимоги (що передбачає заміну кредитора у зобов`язанні) за змістом правовідносин є договором про переведення боргу (заміну боржника у зобов`язанні). Фактично, Договір відступлення укладений про заміну сторони (боржника) в зобов`язанні за Договором субпідряду № ОП/1-1209-27/1 від 27.09.2012, укладеному між ТОВ Будівельно-проектна фірма Україна (субпідрядник, кредитор в зобов`язанні) та прикриває саме заміну боржника.

Всупереч ст. 517 Цивільного кодексу України між сторонами Договору відступлення не було укладено акт приймання-передачі права вимоги, тому дійсним наміром сторін при укладенні Договору відступлення було здійснення заміни боржника в зобов`язанні за Договором субпідряду № ОП/1-1209-27/1 від 27.09.2012: замінивши ТОВ УкрБудКонтракт (боржник в зобов`язанні) на нового боржника - Державне підприємство Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров`я України , шляхом переведення боргу останнього перед ТОВ Укрбудконтракт за Основним договором - Договором на виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції і розширення Національного інституту раку по вул. Ломоносова 33/43 № ДП/12-13 від 31.07.2012.

Предметом спірного Договору відступлення є право позивача вимоги заборгованості від ДП Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров`я України за Договором на виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції і розширення Національного інституту раку по вул. Ломоносова, 33/43 у Голосіївському районі м. Києва № ДП/12-13 від 31.07.2012.

За умовами Договору застави майнових прав № 20/11-5 від 10.08.2012, укладеного між Публічним акціонерним товариством Артем-банк та Товариством з обмеженою відповідальністю УкрБудКонтракт , в забезпечення виконання зобов`язань за Договором кредитної лінії № 20/11 від 27.09.2011 було передано право вимоги до контрагентів за укладеними договорами (контрактами) на певну дату, щодо отримання грошових коштів на суму 349 911 836,00 грн., а саме: отримання грошових коштів у сумі 349 911 836,00 грн. згідно Договору № ДП-12-13 на виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції і розширення Національного інституту раку по вул. Ломоносова 33/43 у Голосіївському районі м. Києва від 31.07.2012, з усіма змінами та доповненнями, укладеного заставодавцем з ДП Інженерно-технічний центр МОЗ України .

До Державного реєстру обтяжень рухомого майна на підставі Договору застави 30.08.2012 внесено запис про реєстрацію публічного обтяження майнових прав на отримання грошових коштів у сумі 349 911 836,00 грн. згідно договору № ДП/12-13 від 31.07.2012 відповідно до договору застави № 20/11-5 від 10.08.2012.

Пунктом 2.1.3 Договору застави № 20/11-5 від 10.08.2012 встановлено, що заставодавцю - Товариству з обмеженою відповідальністю Укрбудконтракт заборонено здійснювати уступку заставленого права вимоги без письмової згоди на це заставодержателя.

Таким чином, з наведеного вбачається, що відступлене за спірним Договором право позивача вимоги заборгованості від ДП Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров`я України за Договором на виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції і розширення Національного інституту раку по вул. Ломоносова, 33/43 у Голосіївському районі м. Києва № ДП/12-13 від 31.07.2012, на момент відступлення перебувало в заставі Публічного акціонерного товариства Артем-банк і згода останнього на таке відступлення не отримувалась та не надавалась, що в силу положень ст. 17 Закону України Про заставу не дозволяє заставодавцю відчужувати заставлене майно без згоди заставодержателя.

В подальшому, 23.09.2016 право вимоги Публічного акціонерного товариства Артем-Банк до Товариства з обмеженою відповідальністю УкрБудКонтракт , зокрема за Договором застави майнових прав № 20/11-5 від 10.08.2012, перейшло до ОСОБА_4 . У зв`язку з чим, кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю УкрБудКонтракт в зобов`язанні за Договором Кредитної лінії № 20/11 від 27.09.2011 став ОСОБА_4 , до якого перейшли права вимоги за договорами, укладеними в забезпечення виконання боржником взятих на себе зобов`язань за договором кредитної лінії, зокрема за Договором застави майнових прав № 20/11-5 від 10.08.2012, що встановлено в ухвалі Господарського суду м. Києва від 06.02.2017 у справі № 910/13006/14.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої ст. 178 Цивільного кодексу України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватись або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва або спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороні, або є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Отже, на підставі встановлених вище обставин та наведених норм, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що спірний договір про відступлення права вимоги № 16/05 від 16.05.2014 укладено з порушенням вимог ст. 178, ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки на момент укладення спірного договору, предмет договору - майнові права на отримання грошових коштів в сумі 349 911 836, 00 гривень згідно договору № ДП /12-13 від 31.07.2012 було обмежено в цивільному обороті відповідно до договору застави майнових прав № 20/11-5 від 10.08.2012 року, про що 30.08.2012 року внесений запис до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, реєстраційний номер 12930540.

Суд вважає безпідставними твердження відповідача про законодавчі обмеження щодо укладення договору застави № 20/11-5 від 10.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УкрБудКонтракт" та Публічним акціонерним товариством "Артем-Банк" зважаючи на наступне.

Договір застави майнових прав № 20/11-5 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "УкрБудКонтракт" та Публічним акціонерним товариством "Артем-Банк" 10.08.2012.

Відповідно, Закон України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна № 2864-ІІІ підлягає застосуванню в редакції від 12.06.2011. а Закон України Про заставу № 2654-ХІІ - в редакції від 08.04.2012 року.

Частиною 2 статті 4 Закону України Про заставу визначено, що предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено Заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.

Частиною 3 статті 4 цього Закону визначено, що не може бути заставою: 1) культурні цінності, що є об`єктами права державної чи комунальної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання; пам`ятки культурної спадщини, занесені до Переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації; 2) вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом; 3) об`єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації, а також окремо вказано, що предметом застави підприємств державної форми власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, та їх структурних підрозділів, що знаходяться в процесі корпоратизації, можуть бути їх товари в обороті або переробці.

Статтею 1 Закону України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна № 2864-ІІІ (в редакції від 12.06.2011) встановлено мораторій на-застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Проте, статтею 2 вказаного закону конкретизовано, що є таким майном у розумінні вказаного Закону, зокрема, під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва. що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств .

Відповідно до викладеного вище, заборона надавати у заставу (в подальшому відчужувати) стосувалась лише основних засобів підприємств державної форми власності та акцій (часток, паїв), тоді як права майнової вимоги за борговими зобов`язаннями не було обмежено в цивільному обороті та правомірно було передано в заставу за оспорюваним правочином.

Крім того, у відзиві відповідач стверджує про припинення дії застави за договором застави майнових прав № 20/11-5 від 10.08.2012, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "УкрБудКонтракт" та Публічним акціонерним товариством "Артем-Банк" 26.09.2014, обґрунтовуючи своє твердження нормою ч. 1 ст. 28 Закону України Про заставу .

Водночас, дане твердження суперечить змісту ст. 6 Цивільного кодексу України та умовам п. 4.2 Договору застави, яким сторони погодили, що право застави припиняється виконанням Заставодавцем забезпечених заставою зобов`язань за Кредитним договором, а також в інших випадках, передбачених Законом України Про заставу . У випадку продовження строків зобов`язань, що випливають з Договору Кредитної лінії та/або Договору банківської гарантії (шляхом укладення додаткових угод до нього), дія застави, передбаченої цим Договором, зберігається до повного виконання вказаних зобов`язань.

Чинність застави підтверджується відомостями Державного реєстру обтяжень рухомого майна, згідно яких предмети договорів застави № 20/11-5 від 10.08.2012 та № 20/11-6 від 02.11.2012 р. обмежені в цивільному обороті станом на 18.12.2018, про що в наявні актуальні записи 17220619 та 17220750. Строк публічного обтяження - до 18.12.2023.

Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено вимогу про застосування строків позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно вимог статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 Цивільного кодексу України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (стаття 236 Цивільного кодексу України).

Отже, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Верховний Суд України у постанові від 03.02.2016 у справі № 6-75цс15 зазначив, що Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Як вбачається з матеріалів справи факт укладення договору відступлення між позивачем та відповідачем, що мав місце 16.05.2014. Отже, початком перебігу строку позовної давності є 17.05.2014 - наступний день за днем події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною першою статті 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Відповідно, загальний строк позовної давності в три роки для звернення до суду про визнання недійсним правочину, укладеного 16.05.2014, перебіг якого розпочався з 17.05.2014 спливає 17.05.2017.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява про визнання недійсним договору відступлення права вимоги№ 16/05 від 16.06.2014 була направлена на адресу суду 16.06.2017 тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 129, 234 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд м. Києва,

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги № 16/05 від 16.05.2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю УкрБудКонтракт та Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельно-проектна фірма Україна .

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-проектна фірма Україна (08131, м. Київ, Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Волошкова, 42/2, оф.1; ідентифікаційний код 33776341) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю УкрБудКонтракт (01011, м. Київ, вул. Рибальська, 13; ідентифікаційний код 30859744) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

4. Видати наказ.

5. Копію ухвали направити сторонам, третім особам та кредиторам боржника.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя П.П. Чеберяк