Постанова

від 18.11.2019 по справі 910/7976/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2019 р. Справа№ 910/7976/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пантелієнка В.О.

суддів: Верховця А.А.

Доманської М.Л.

за участю секретаря Корінної А.О.

та представників:

від ОСОБА_1 - Панченко Н.О. - ордер КВ№419145 від 31.10.2019р.,

від ТОВ "Будівельно-проектна фірма Україна"- Діденко Н.О. - ордер КВ№392368 від 14.01.2019р.,

ліквідатор ТОВ "УкрБудКонтракт" - Щербань О.М. - посвідчення №70 від 13.02.2013р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Будівельно-проектна фірма Україна"

на ухвалу господарського суду м.Києва від 04.09.2019р.

(повний текст складено 04.09.2019р.)

у справі №910/7976/17 (головуючий суддя Чеберяк П.П.)

за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрБудКонтракт" арбітражного керуючого Щербаня О.М.

до відповідача ТОВ "Будівельно-проектна фірма Україна"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне підприємство "Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров`я України", ОСОБА_1

про визнання договору недійсним

в межах справи №910/13006/14

за заявою Товариство з обмеженою відповідальністю "ІСК Трансекспо"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрБудКонтракт"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду м.Києва від 04.09.2019р. по справі №910/7976/17 у позов задоволено; визнано недійсним договір про відступлення права вимоги №16/05 від 16.05.2014р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "УкрБудКонтракт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна"; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрБудКонтракт" витрати зі сплати судового збору в розмірі 1600 грн.; зобов`язано видати наказ.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду, ТОВ "Будівельно-проектна фірма Україна" подало апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду м.Києва від 04.09.2019р., в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове рішення, яким у позовних вимогах ТОВ "УкрБудКонтракт" відмовити в повному обсязі.

В поясненнях б/н від 04.11.2019р. на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити ТОВ "Будівельно-проектна фірма Україна" у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу господарського суду м.Києва від 04.09.2019р. в межах справи №910/13006/14 залишити без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2019р. було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Будівельно-проектна фірма Україна" на ухвалу господарського суду м.Києва від 04.09.2019р. у справі №910/7976/17 та призначено її до розгляду на 04.11.2019р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2019р. у судовому засіданні по справі №910/7976/17 було оголошено перерву до 18.11.2019р. згідно ст.216 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення ліквідатора Щербаня О.М., представників ОСОБА_1 , ТОВ "Будівельно-проектна фірма Україна", дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.6 ст.12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної ухвали, далі - Закон про банкрутство).

21.10.2019р. введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства.

В провадженні господарського суду м. Києва перебуває справа №910/13006/14 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСК Трансекспо" про банкрутство ТОВ "УкрБудКонтракт" на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою місцевого суду від 23.09.2015р.

З матеріалів справи вбачається, що у травні 2017 року ТОВ "УкрБудКонтракт" (далі - позивач) звернулося до суду першої інстанції з позовом до ТОВ "Будівельно-проектна фірма Україна" (далі - відповідач) про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № 16/05 від 16.05.2014р., укладеного між позивачем (Первісний кредитор) і відповідачем (Новий кредитор), згідно умов якого Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги, що належить Первісному кредиторові, і стає кредитором за Договором на виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції і розширення Національного інституту раку № ДП/12-13 від 31.07.2012р., який було укладено між Первісним кредитором (Генпідрядник) та Державним підприємством "Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров`я України" (Замовник).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що майнові права щодо отримання грошових коштів за Основним Договором № ДП/12-13 від 31.07.2012р. від ДП "Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров`я України", які були відступлені за спірним Договором відступлення № 16/05 від 16.05.2014р., були передані позивачем в заставу за Договором застави майнових прав № 20/11-5 від 10.08.2012р., як забезпечення за Договором кредитної лінії № 20/11 від 27.09.2011р., укладеним між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Артем-Банк". Права вимоги за Договором кредитної лінії № 20/11 від 27.09.2011р. та Договором застави майнових прав № 20/11-5 в подальшому були набуті ОСОБА_1 на підставі Договору факторингу.

Рішенням господарського суду Київської області від 21.08.2017р. у справі № 910/7976/17 в задоволенні позову було відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2018р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково, рішення господарського суду м. Києва від 21.08.2017р. у справі № 910/7976/17 було скасовано, а матеріали справи № 910/7976/17 передано до місцевого суду для розгляду по суті в межах справи № 910/13006/14 про банкрутство ТОВ "УкрБудКонтракт".

Ухвалою господарського суду м. Києва від 08.06.2018р. справу № 910/7976/17 за позовом ліквідатора ТОВ "УкрБудКонтракт" арбітражного керуючого Щербаня О.М. до ТОВ "Будівельно-проектна фірма Україна", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ДП "Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров`я України" та ОСОБА_1 про визнання договору недійсним було прийнято до розгляду в межах справи № 910/13006/14 про банкрутство ТОВ "УкрБудКонтракт" та призначено підготовче засідання на 23.07.2018р.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону про банкрутство суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. Наведена норма кореспондується з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.

Судом першої інстанції було встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 16.05.2014р. між ТОВ "УкрБудКонтракт" (позивач) і ТОВ "Будівельно-проектна фірма Україна" (відповідач) було укладено Договір про відступлення права вимоги № 16/05. За умовами даного договору позивач, як первісний кредитор зобов`язався відступити відповідачу, як новому кредитору право вимоги, що належить первісному кредиторові на підставі Договору на виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції і розширення Національного інституту раку по вул. Ломоносова, 33/43 у Голосіївському районі м. Києва № ДП/12-13 від 31.07.2012р., укладеному між первісним кредитором та ДП "Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров`я України" (боржник).

Згідно з п. 1.2 Договору відступлення новий кредитор за договором одержує право (замість первісного кредитора) вимагати та отримати від боржника (ДП "Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров`я України") заборгованість у розмірі 8 631 866,51 грн.

Відповідно до п. 1.3 Договору відступлення сторонами передбачено, що у зв`язку із відступленням первісним кредитором на користь нового кредитора права вимоги до боржника щодо отримання заборгованості відповідно до п. 1.2 Договору, новий боржник відмовляється від свого права вимоги до первісного боржника щодо отримання заборгованості за виконані відповідно до Договору субпідряду № ОП/1-1209-27/1 від 27.09.2012 на виконання робіт з реконструкції клініки № 1 Національного інституту раку по вул. Ломоносова, 33/43 у Голосіївському районі м. Києва, у розмірі 8 631 866,51 грн.

Всупереч вимогам ст. 517 Цивільного кодексу України, між сторонами Договору відступлення не було укладено акт приймання-передачі права вимоги, тому дійсним наміром сторін при укладенні Договору відступлення було здійснення заміни боржника в зобов`язанні за Договором субпідряду № ОП/1-1209-27/1 від 27.09.2012р.: замінивши ТОВ "УкрБудКонтракт" (боржник в зобов`язанні) на нового боржника - Державне підприємство "Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров`я України", шляхом переведення боргу останнього перед ТОВ "Укрбудконтракт" за Основним договором - Договором на виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції і розширення Національного інституту раку по вул. Ломоносова 33/43 № ДП/12-13 від 31.07.2012р.

Предметом спірного Договору відступлення є право вимоги позивачем заборгованості від ДП "Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров`я України" за Договором на виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції і розширення Національного інституту раку по вул. Ломоносова, 33/43 у Голосіївському районі м. Києва № ДП/12-13 від 31.07.2012р.

За умовами Договору застави майнових прав № 20/11-5 від 10.08.2012р., укладеного між ПАТ "Артем-банк" та ТОВ "УкрБудКонтракт", в забезпечення виконання зобов`язань за Договором кредитної лінії № 20/11 від 27.09.2011р. було передано право вимоги до контрагентів за укладеними договорами (контрактами) на певну дату, щодо отримання грошових коштів на суму 349 911 836,00 грн., а саме: отримання грошових коштів у сумі 349 911 836,00 грн. згідно Договору № ДП-12-13 на виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції і розширення Національного інституту раку по вул. Ломоносова 33/43 у Голосіївському районі м. Києва від 31.07.2012р., з усіма змінами та доповненнями, укладеного заставодавцем з ДП "Інженерно-технічний центр МОЗ України".

До Державного реєстру обтяжень рухомого майна на підставі Договору застави 30.08.2012р. було внесено запис про реєстрацію публічного обтяження майнових прав на отримання грошових коштів у сумі 349 911 836,00 грн. згідно договору № ДП/12-13 від 31.07.2012р. відповідно до договору застави № 20/11-5 від 10.08.2012р.

Пунктом 2.1.3 Договору застави № 20/11-5 від 10.08.2012р. встановлено, що заставодавцю - ТОВ "УкрБудКонтракт" заборонено здійснювати уступку заставленого права вимоги без письмової згоди на це заставодержателя.

Місцевий суд правильно вказав, що відступлене за спірним Договором право позивача вимоги заборгованості від ДП "Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров`я України" за Договором на виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції і розширення Національного інституту раку по вул. Ломоносова, 33/43 у Голосіївському районі м. Києва № ДП/12-13 від 31.07.2012р., на момент відступлення перебувало в заставі Публічного акціонерного товариства "Артем-банк" і згода останнього на таке відступлення не отримувалась та не надавалась, що в силу положень ст. 17 Закону України "Про заставу" не дозволяло заставодавцю відчужувати заставлене майно без згоди заставодержателя.

В подальшому, 23.09.2016р. право вимоги ПАТ "Артем-Банк" до ТОВ "УкрБудКонтракт", зокрема за Договором застави майнових прав № 20/11-5 від 10.08.2012р., перейшло до ОСОБА_1 . У зв`язку з чим, кредитором ТОВ "УкрБудКонтракт" в зобов`язанні за Договором Кредитної лінії № 20/11 від 27.09.2011р. став ОСОБА_1 , до якого перейшли права вимоги за договорами, укладеними в забезпечення виконання боржником взятих на себе зобов`язань за договором кредитної лінії, зокрема за Договором застави майнових прав № 20/11-5 від 10.08.2012р., що було встановлено в ухвалі господарського суду м. Києва від 06.02.2017р. у справі № 910/13006/14.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої ст. 178 Цивільного кодексу України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватись або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва або спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороні, або є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Тому місцевий суд дійшов правильного висновку, що спірний договір про відступлення права вимоги № 16/05 від 16.05.2014р. було укладено з порушенням вимог ст. 178, ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки на момент укладення спірного договору, предмет договору - майнові права на отримання грошових коштів в сумі 349 911 836, 00 грн. згідно договору № ДП /12-13 від 31.07.2012р. було обмежено в цивільному обороті відповідно до договору застави майнових прав № 20/11-5 від 10.08.2012 року, про що 30.08.2012 року було внесено запис до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, реєстраційний номер 12930540.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач стверджував про законодавчі обмеження щодо укладення договору застави № 20/11-5 від 10.08.2018р. між ТОВ "УкрБудКонтракт" та ПАТ "Артем-Банк".

Місцевий суд обґрунтовано визнав їх безпідставними зважаючи на наступне.

Договір застави майнових прав № 20/11-5 укладений між ТОВ "УкрБудКонтракт" та ПАТ "Артем-Банк" 10.08.2012р.

Відповідно, Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" № 2864-ІІІ підлягає застосуванню в редакції від 12.06.2011р., а Закон України "Про заставу" № 2654-ХІІ - в редакції від 08.04.2012 року.

Частиною 2 статті 4 Закону України "Про заставу" визначено, що предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено Заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.

Частиною 3 статті 4 цього Закону України "Про заставу" визначено, що не може бути заставою: 1) культурні цінності, що є об`єктами права державної чи комунальної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання; пам`ятки культурної спадщини, занесені до Переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації; 2) вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом; 3) об`єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації, а також окремо вказано, що предметом застави підприємств державної форми власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, та їх структурних підрозділів, що знаходяться в процесі корпоратизації, можуть бути їх товари в обороті або переробці.

Статтею 1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" № 2864-ІІІ (в редакції від 12.06.2011) встановлено мораторій на-застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Проте, статтею 2 вказаного Закону конкретизовано, що є таким майном у розумінні названого Закону, зокрема, під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва. що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств".

Відповідно до викладеного вище, заборона надавати у заставу (в подальшому відчужувати) стосувалась лише основних засобів підприємств державної форми власності та акцій (часток, паїв), тоді як права майнової вимоги за борговими зобов`язаннями не було обмежено в цивільному обороті та правомірно було передано в заставу за оспорюваним правочином.

Крім того, з відзиву відповідача вбачається, що він стверджував про припинення дії застави за договором застави майнових прав № 20/11-5 від 10.08.2012р., укладеним між ТОВ "УкрБудКонтракт" та ПАТ "Артем-Банк" 26.09.2014р., обґрунтовуючи своє твердження нормою ч. 1 ст. 28 Закону України "Про заставу" .

Місцевим судом правильно вказано, що дане твердження суперечить змісту ст. 6 Цивільного кодексу України та умовам п. 4.2 Договору застави, яким сторони погодили, що право застави припиняється виконанням Заставодавцем забезпечених заставою зобов`язань за Кредитним договором, а також в інших випадках, передбачених Законом України "Про заставу". У випадку продовження строків зобов`язань, що випливають з Договору Кредитної лінії та/або Договору банківської гарантії (шляхом укладення додаткових угод до нього), дія застави, передбаченої цим Договором, зберігається до повного виконання вказаних зобов`язань.

Чинність застави підтверджується відомостями Державного реєстру обтяжень рухомого майна, згідно яких предмети договорів застави № 20/11-5 від 10.08.2012р. та № 20/11-6 від 02.11.2012р. обмежені в цивільному обороті станом на 18.12.2018р., про що наявні актуальні записи 17220619 та 17220750. Строк публічного обтяження - до 18.12.2023р.

Також, як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву відповідачем було заявлено вимогу про застосування строків позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно вимог статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 Цивільного кодексу України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (стаття 236 Цивільного кодексу України).

Отже, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Верховний Суд України у постанові від 03.02.2016р. у справі № 6-75цс15 зазначив, що Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Як вбачається з матеріалів справи, факт укладення договору відступлення між позивачем та відповідачем відбувся 16.05.2014р. Отже, початком перебігу строку позовної давності є 17.05.2014р. - наступний день за днем події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною першою статті 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Відповідно, загальний строк позовної давності в три роки для звернення до суду про визнання недійсним правочину, укладеного 16.05.2014р., перебіг якого розпочався з 17.05.2014р., сплив 17.05.2017р.

Як вбачається з матеріалів справи і правильно було встановлено місцевим судом, позовна заява про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 16/05 від 16.06.2014р. була направлена на адресу місцевого суду 16.06.2017р., тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Суд першої інстанції законно і обгрунтовано задовольнив позов ТОВ "УкрБудКонтракт" та визнав недійсним договір про відступлення права вимоги №16/05 від 16.05.2014р.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 255, 269, 270, 275, 276, 282, 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ТОВ "Будівельно-проектна фірма Україна" залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду м.Києва від 04.09.2019р. у справі №910/7976/17 - без змін.

Справу №910/7976/17 повернути до господарського суду м.Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складений та підписаний 20.11.2019р.

Головуючий суддя В.О. Пантелієнко

Судді А.А. Верховець

М.Л. Доманська