Ухвала

від 16.09.2019 по справі 5021/1615/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

16.09.2019 Справа № 5021/1615/12

Господарський суд Сумської області у складі колегії суддів: головуючий суддя Заєць С.В., суддя Резніченко О.Ю., суддя Яковенко В.В., розглянувши матеріали справи № 5021/1615/12

за позовом: Державного агентства резерву України, м. Київ

до відповідача: Державного підприємства «Охтирський комбінат

хлібопродуктів» , м. Охтирка, Сумська область

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державного підприємства «Златодар» , м. Золотоноша,

Черкаська область

про повернення матеріальних цінностей та стягнення 11 000 743 грн. 95 коп.

За участю представників сторін:

від позивача - не прибув,

від відповідача - Семенченко П.О.

від 3-ї особи - не прибув,

від ДВС - Міснік В.М.

При секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М.

УСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Сумської області від 12.03.2014 у справі №5021/1615/12 позов було задоволено, а саме: 1. зобов`язано Державне підприємство «Охтирський комбінат хлібопродуктів» (42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Червоноармійська, 11, код 00956031) повернути до державного резерву відсутні матеріальні цінності, а саме: пшеницю 2 кл. - 82,436 т, пшеницю 3 кл. - 4 035,141 т, пшеницю 4 кл. - 787,452 т, пшеницю 5 кл. - 114,722 т, жито групи А - 1 110,768 т, жито групи Б - 0,380 т; 2. стягнуто з Державного підприємства «Охтирський комбінат хлібопродуктів» (42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Червоноармійська, 11, код 00956031) до Державного бюджету України (рахунок № 31117106700011, одержувач: УДК у Шевченківському районі м. Києва, код ЄДРПОУ 26077968, банк одержувача: ГУ ДКУ у м. Києві, МФО 820019, КЕКД 21081100) 8 706 068 грн. 53 коп. штрафу, 2 294 675 грн. 42 коп. пені; 3. стягнуто з Державного підприємства «Охтирський комбінат хлібопродуктів» (42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Червоноармійська, 11, код 00956031) в дохід державного бюджету (отримувач УДКС у м. Суми (м. Суми), 22030001, код отримувача 37970593, рахунок отримувача 31218206783002, банк отримувача ГУ ДКСУ в Сумській області, код банку отримувача 837013) 64 380 грн. 00 коп. судового збору.

18.06.2019 до господарського суду Сумської області Державним підприємством "Охтирський комбінат хлібопродуктів" подано Скаргу на постанову Державної виконавчої служби, в якій просить скасувати постанову від 04.02.2015 ВП № 46219760 про стягнення з боржника виконавчого збору. Разом зі скаргою скаржник подав клопотання № 537 від 13.06.2019 про поновлення строку для подання скарги на постанову Державної виконавчої служби.

Ухвалою суду від 09.09.2019 клопотання Державного підприємства «Охтирський комбінат хлібопродуктів» Державного резерву України про поновлення строку для подання скарги на постанову Державної виконавчої служби від 13.06.2019 № 537 - задоволено. Поновлено строк для подання скарги Державному підприємству «Охтирський комбінат хлібопродуктів» Державного резерву України на постанову Державної виконавчої служби № 538 від 13.06.2019. Прийнято скаргу до розгляду та призначено її розгляд на 16.09.2019, 14:10.

13.09.2019 від ДВС надійшов відзив на скаргу, в якому зазначається, що Департамент ДВС МЮУ заперечує в повному обсязі проти задоволення скарги та просить закрити провадження у справі в зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

В судовому засіданні представник ДВС підтримала свою позицію, викладену у відзиві на позовну заяву та просили закрити провадження у справі в зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні обґрунтованих заперечень проти відзиву ВДВС суду не надав.

Суд, розглянувши матеріали справи приходить до наступних висновків:

Відповідно до статті 339 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права

Частиною першою статті 340 ГПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Згідно статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України Про виконавче провадження № 1404-VIII (далі-Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.

Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені й Законом № 1404-VIII, згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який і видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Водночас частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З урахуванням вищенаведеного можна зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Аналогічний висновок вже висловлювався Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 6 червня 2018 року в рамках справи № 921/16/14-г/15, справи № 127/9870/16- ц, від 30 січня 2019 року справа № 161/8267/17, від 03 квітня 2019 року справа № 370/1288/15 та інших.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття якість закону означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення від 24 квітня 2008 року у справі C.G. та інші проти Болгарії , заява № 1365/07; пункт 170 рішення від 09 січня 2013 року у справі Олександр Волков проти України , заява № 21722/11).

Як неодноразово зазначав ЄСПЛ, формулювання законів не завжди чіткі, тому їх > тлумачення та застосування залежить від практики. Роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31, 32 рішення від 11 листопада 1996 року справі Кантоні проти Франції , заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України , заява № 20372/11).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів у тлумаченні, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба у з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (пункт 65 рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України , заява № 20372/11; пункт 93 рішення від 21 жовтня 2013 року у справі Дель Ріо Прада проти Іспанії , заява № 42750/09).

У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі Ашингдейн проти Великої Британії).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі Белле проти Франції ).

Доступ до правосуддя включає в себе розгляд справи судом, встановленим законом .

Поняття суд, встановлений законом передбачає, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного, тобто це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Відповідно до ст. 231 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Усі процесуальні кодекси містять вимогу про закриття провадження у справі у разі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного (або адміністративного чи господарського) судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України, пункт 1 частини першої статті 238 КАС України, пункт 1 частини першої 231 ГПК України).

За змістом пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України і пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

На підставі вищевикладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 231, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити провадження у справі № 5021/1615/12 на підставі п. 1 ч.1 ст. 231 ГПК України, у зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Ухвала складена - 16.09.2019.

Головуючий суддя С.В. Заєць

Суддя О.Ю. Резніченко

Суддя В.В. Яковенко