Рішення

від 10.09.2019 по справі 920/589/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.09.2019 Справа № 920/589/19

м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А., при секретарі судового засідання Олтушевській І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/589/19,

за позовом: Сумської міської ради (м-н Незалежності, буд. 2, м. Суми, 40030, код 23823253)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Суми-Продресурс-2009 (вул. Заводська, буд. 1, м. Суми, 40010, код 36437535)

про стягнення 115 366 грн. 88 коп.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Сивенко В.М., згідно ордеру від 24.07.2019 серія СМ № 38;

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 09.07.2019 провадження у справі №920/589/19 відкрито в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 05.08.2019.

Згідно з ухвалою господарського суду Сумської області від 05.08.2019 розгляд справи №920/589/19 по суті відкладено на 04.09.2019.

В судовому засіданні 04.09.2019 розгляд справи №920/589/19 відкладено на 10.09.2019.

СУТЬ СПОРУ: позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 115 366 грн. 88 коп. за безпідставне використання земельної ділянки без оформлення договору оренди в період з 27.01.2016 по 31.12.2017, а також судові витрати по справі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідач в письмовому відзиві від 01.08.2019 проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що після придбання ТОВ Суми-Продресурс-2009 нежитлового приміщення у ТОВ ЛЕК - право оренди земельної ділянки за договором на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) № 220 від 16.06.1998 р. припинилося для ТОВ ЛЕК та перейшло до ТОВ Суми-Продресурс- 2009 , в наслідок чого останнє стало Орендарем Земельної ділянки за договором на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) № 220 від 16.06.1998 р.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, оцінивши та дослідивши докази по справі, суд встановив:

Відповідно до договору купівлі - продажу №397 від 31.03.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю ЛЕК і Товариством з обмеженою відповідальністю Суми-Продресурс-2009 , відповідач придбав нежитлове приміщення (колишнє Робітниче селище, б. 24), загальною площею 837,0 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. 1-а Заводська, б. 7, яке являє собою: склад шлакобетон (К-1) площею 440 кв.м., склад метал (Е-1) площею 324 кв.м., контора дерево обл..цегл. (Л) площею 73,0, навіс (тимчасовий) (Р).

Зазначене нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці площею 0,2838 га комунальної форми власності, кадастровий номер: 5910136600:06:001:0077.

Рішенням Сумської міської ради від 27.01.2016 №265-МР вказану земельну ділянку надано в оренду відповідачу строком на 5 років під розміщеними складськими приміщеннями та встановлено орендну плату в розмірі 3,0% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що з 27.01.2016 до теперішнього часу відповідач користується земельною ділянкою без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212 - 1214 ЦК України повинен відшкодувати Сумській міській раді всі доходи, які остання могла б одержати від цього майна. Так, за період з 27.01.2016 по 31.12.2017 місцевий бюджет недоотримав 115 366,88 грн., що зафіксовано у Акті комісії про визначення збитків, заподіяних ТОВ Суми-Продресурс-2009 територіальній громаді м. Суми в наслідок використання земельної ділянки по АДРЕСА_1 . АДРЕСА_2 7 з порушенням законодавства , затвердженого рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 18.04.2018 №198.

Відповідно до ст.13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст.792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України ).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72 , 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України ).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності .

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України .

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України . Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України ). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт е частини першої статті 141 цього Кодексу ).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 Земельного кодексу України ).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України ).

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна право оренди земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними. Аналогічна правова позиція міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року справа №629/4628/16-ц; від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1009/15; від 07.12.2016 у справі №922/1009/15; від 11.02.2019 року у справі №922/391/18; від 14.01.2019 у справі №912/1188/17.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі №922/207/15).

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача з приводу того, що після придбання ТОВ Суми-Продресурс-2009 нежитлового приміщення у ТОВ ЛЕК - право оренди земельної ділянки за договором на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) № 220 від 16.06.1998 р. припинилося для ТОВ ЛЕК та перейшло до ТОВ Суми-Продресурс- 2009 , в наслідок чого останнє стало Орендарем Земельної ділянки за договором на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) № 220 від 16.06.1998 р. (з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.08.2018 в справі № 920/675/17), виходячи з наступних встановлених судом обставин.

Так, зі змісту п. 3. Договору купівлі-продажу №397 від 31.03.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю ЛЕК і Товариством з обмеженою відповідальністю Суми-Продресурс-2009 вбачається, що нежитлове приміщення, що відчужується, розташоване на земельній ділянці площею 0,2838 га, кадастровий номер 5910136600:06:001:0077. Згідно з Довідкою Управління Держземагентства у Сумському районі Сумської області від 26.03.2015 за №664/01-23, станом на 01.01.2013 року право власності та право користування на земельну ділянку, на якій розташоване нежитлове приміщення, за продавцем (ТОВ ЛЕК ) не зареєстроване. Відповідно до Витягу за результатами пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів до Державного реєстру речових правна нерухоме майно за №91748553 від 31.03.2015, виданого приватним нотаріусом Кишенюк Л.П., в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в період з 01.01.2013 року по 31.03.2015 року право власності та право користування на земельну ділянку, на якій розташоване нежитлове приміщення, не зареєстроване.

Таким чином, відповідачем не подано доказів оформлення у встановленому законодавством порядку права користування земельною ділянкою попереднім власником нежитлового приміщення (колишнє Робітниче селище, б. 24) - ТОВ "ЛЕК", тому необгрунтованим є його твердження про правонаступництво ТОВ Суми-Продресурс- 2009 у праві оренди земельної ділянки за договором на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) № 220 від 16.06.1998, на відміну від обставин справи № 920/675/17, на правовий висновок Верховного Суду в якій посилається відповідач (постанова ВС від 29.08.2018).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з ТОВ Суми-Продресурс-2009 на користь позивача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

В той же час, 04.09.2019 від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності до вимог Сумської міської ради про стягнення з ТОВ Суми-Продресурс-2009 коштів у розмірі 22302 грн. 55 коп. як безпідставно збереженої орендної плати за період з 27.01.2016 по 14.06.2016.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Зі змісту п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів вбачається, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

В обґрунтування поданої заяви відповідач посилається на те, що позивач дізнався про порушення своїх прав саме в день прийняття рішення №265-МР про передачу в оренду спірної земельної ділянки відповідачу, а отже строк позовної давності почав свій перебіг з 27.01.2016.

В той же час, з відбитку штампу господарського суду Сумської області на позовній заяві вбачається, що Сумська міська рада звернулась з даним позовом до суду 14.06.2019.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо позовних вимог в частині з відповідача безпідставно збережених коштів - орендної плати за період з 27.01.2016 по 14.06.2016 на суму 22 302 грн. 55 коп., а отже стягненню з відповідача на користь позивача підлягають грошові кошти в розмірі 93 064 грн. 33 коп.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно Закону України Про судовий збір та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрат по сплаті судового збору в сумі 1921 грн. 00 коп. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Суми-Продресурс-2009 (вул. Заводська, буд. 1, м. Суми, 40010, код 36437535) на користь Сумської міської ради (м-н Незалежності, буд. 2, м. Суми, 40030, код 23823253) 93 064 грн. 33 коп. за безпідставне використання земельної ділянки без оформлення договору оренди та 1 921 грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. В частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Суми-Продресурс-2009 на користь Сумської міської ради 22 302 грн. 55 коп. відмовити у зв`язку зі спливом строків позовної давності.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Повний текст рішення підписаний 16.09.2019

Суддя Ю.А. Джепа