Постанова

від 23.12.2019 по справі 920/589/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2019 р. Справа№ 920/589/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

Розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Суми-Продресурс-2009" на рішення Господарського суду Сумської області від 10.09.2019 у справі № 920/589/19 (суддя Джепа Ю.А., м. Суми, повний текст рішення складено 16.09.2019)

за позовом Сумської міської ради, м. Суми

до товариства з обмеженою відповідальністю "Суми-Продресурс-2009", м. Суми

про стягнення 115 366 грн 88 коп.

За результатами розгляду апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

14.06.2019 Сумська міська рада (надалі - позивач) звернулась до Господарського суду Сумської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Суми-Продресурс-2009" (надалі - відповідач/скаржник) про стягнення 115 366 грн 88 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 27.01.2016 відповідач користується земельною ділянкою без достатньої правової підстави, а відповідно до положень статей 1212 - 1214 ЦК України повинен відшкодувати Сумській міській раді всі доходи, які остання могла б одержати від цього майна.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 10.09.2019 у справі № 920/589/19 (суддя Джепа Ю.А., м. Суми, повний текст рішення складено 16.09.2019) позов задоволено частково; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Суми-Продресурс-2009" на користь Сумської міської ради 93 064 грн 33 коп. за безпідставне використання земельної ділянки без оформлення договору оренди та 1 921 грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору; в частині позовних вимог про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Суми-Продресурс-2009" на користь Сумської міської ради 22 302 грн 55 коп. відмовлено у зв`язку зі спливом строків позовної давності.

Судове рішення мотивоване тим, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна право оренди земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Разом з тим, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів - орендної плати за період з 27.01.2016 по 14.06.2016 на суму 22 302,55 грн, то стягненню з відповідача на користь позивача підлягають грошові кошти у розмірі 93 064,33 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Суми-Продресурс-2009" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Також, в апеляційній скарзі скаржник посилається, зокрема, на те, що висновок суду першої інстанції про відсутність між позивачем та відповідачем договірних правовідносин та наявність кондиційних відносин є помилковим.

У відповідності до ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 ст. 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову не менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Виходячи із зазначених правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2019 у справі № 920/589/19 відкрито апеляційне провадження у даній справі; розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Суми-Продресурс-2009" на рішення Господарського суду Сумської області від 10.09.2019 у справі № 920/589/19 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Сумська міська рада не скористалася своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надала суду письмового відзиву на апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Суми-Продресурс-2009", що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з договором купівлі - продажу № 397 від 31.03.2015, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЕК" і товариством з обмеженою відповідальністю "Суми-Продресурс-2009", відповідач придбав нежитлове приміщення (колишнє Робітниче селище, б. 24), загальною площею 837,0 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. 1-а Заводська, б. 7, яке являє собою: склад шлакобетон (К-1) площею 440 кв.м., склад метал (Е-1) площею 324 кв.м., контора дерево обл. цегл. (Л) площею 73,0, навіс (тимчасовий) (Р).

Вищевказане нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці площею 0,2838 га комунальної форми власності, кадастровий номер: 5910136600:06:001:0077.

Так, Рішенням Сумської міської ради від 27.01.2016 № 265-МР з додатком № 2 вказану земельну ділянку надано в оренду відповідачу строком на 5 років під розміщеними складськими приміщеннями та встановлено орендну плату в розмірі 3,0% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки (а.с 22-23.

Разом з тим, як зазначає позивач з 27.01.2016 до теперішнього часу відповідач користується земельною ділянкою без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212 - 1214 ЦК України повинен відшкодувати Сумській міській раді всі доходи, які остання могла б одержати від цього майна.

Так, за період з 27.01.2016 по 31.12.2017 місцевий бюджет недоотримав 115 366,88 грн., що зафіксовано у "Акті комісії про визначення збитків, заподіяних ТОВ "Суми-Продресурс-2009" територіальній громаді м. Суми в наслідок використання земельної ділянки по вул. 1-ша Заводська, 7 з порушенням законодавства", затвердженого рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 18.04.2018 № 198.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Приписами статті 792 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Положеннями статті 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Згідно з підпунктами 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

З вищевказаного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову у даній справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 цього Кодексу).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Таким чином, за змістом вищезазначених приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на положення ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Отже, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна право оренди земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц; від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1009/15; від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15; від 11.02.2019 у справі № 922/391/18; від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17.

Оскільки, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України.

Разом з тим, статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до приписів статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як вбачається зі змісту п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" вбачається, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки, позивач дізнався про порушення своїх прав саме в день прийняття рішення № 265-МР про передачу в оренду спірної земельної ділянки відповідачу, а отже строк позовної давності почав свій перебіг з 27.01.2016.

В той же час, 14.06.2019 Сумська міська рада звернулась до Господарського суду Сумської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Суми-Продресурс-2009".

Отже, суд першої інстанції, належним чином оцінивши всі доводи сторін у даній справі прийшов до вірного висновку про те, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо позовних вимог в частині з відповідача безпідставно збережених коштів - орендної плати за період з 27.01.2016 по 14.06.2016 на суму 22 302 грн. 55 коп., а тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягають грошові кошти в розмірі 93 064 грн 33 коп.

Статтями 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Щодо доводів наведених у апеляційній скарзі, то слід зазначити наступне.

Зі змісту п. 3. Договору купівлі-продажу № 397 від 31.03.2015, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЕК" і товариством з обмеженою відповідальністю "Суми-Продресурс-2009" вбачається, що нежитлове приміщення, що відчужується, розташоване на земельній ділянці площею 0,2838 га, кадастровий номер 5910136600:06:001:0077. Згідно з Довідкою Управління Держземагентства у Сумському районі Сумської області від 26.03.2015 за № 664/01-23, станом на 01.01.2013 року право власності та право користування на земельну ділянку, на якій розташоване нежитлове приміщення, за продавцем (ТОВ "ЛЕК") не зареєстроване. Відповідно до Витягу за результатами пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів до Державного реєстру речових правна нерухоме майно за №91748553 від 31.03.2015, виданого приватним нотаріусом Кишенюк Л.П., в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в період з 01.01.2013 року по 31.03.2015 року право власності та право користування на земельну ділянку, на якій розташоване нежитлове приміщення, не зареєстроване.

Таким чином, скаржником не подано доказів оформлення у встановленому законодавством порядку права користування земельною ділянкою попереднім власником нежитлового приміщення (колишнє Робітниче селище, б. 24) - ТОВ "ЛЕК", тому необгрунтованим є його твердження про правонаступництво ТОВ "Суми-Продресурс- 2009" у праві оренди земельної ділянки за договором на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) № 220 від 16.06.1998, на відміну від обставин справи № 920/675/17, на правовий висновок Верховного Суду у якій посилається скаржник (постанова Верховного суду від 29.08.2018).

Інші твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду Сумської області від 10.09.2019 у справі № 920/589/19 та у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Таким чином, апеляційні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Суми-Продресурс-2009" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України.

За встановлених обставин, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що Господарським судом Сумської області при ухваленні оскаржуваного рішення правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, повно з`ясовано та доведено обставини, що мають значення для справи, зроблені висновки відповідають дійсним обставинам справи.

Відповідно до приписів статті 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги, згідно із ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Суми-Продресурс-2009" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 10.09.2019 у справі № 920/589/19 залишити без змін.

3. Справу № 920/589/19 повернути до Господарського суду Сумської області.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко