Рішення

від 10.09.2019 по справі 640/10465/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 вересня 2019 року № 640/10465/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., за участі секретаря судового засідання Алчієвої І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Громадянина Туреччини ОСОБА_2

до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби

України у м. Києві та Київській області

про визнання протиправним та скасування рішення від 10.05.2019р.,

за участю представників сторін:

позивача: Гринюк О.М.

відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ :

Позивач - громадянин Туреччини ОСОБА_2 ( ОСОБА_2) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (далі - відповідач, ДМС України), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення від 10.05.2019р. в частині заборони в`їзду на територію України Громадянину Туреччини ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 строком на 3 роки.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.06.2019р. відкрито спрощене позовне провадження.

01.07.2019 р. представником позивача було подано апеляційну скаргу на вищезазначену ухвалу.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2019р. відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі № 640/10465/19 за апеляційною скаргою громадянина Туреччини ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 червня 2019 року.

14.08.2019р. матеріали справи № 640/10465/19 були повернуті до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.08.2019р. вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено справу до розгляду в судове засідання на 10.09.2019р. о 15:00.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що прийняте відповідачем рішення від 10.05.2019р. є протиправним, прийнятим всупереч нормам законодавства України та таким, що порушує права та інтереси позивача, оскільки відповідач у своєму Рішенні від 10.05.2019р. зобов`язаний був вказати одну з підстав для заборони в`їзду в Україну, визначених ст.13 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства № 3773-VI. Оскільки в зазначеному Рішенні відсутнє посилання на обставини та підстави з якими Відповідач пов`язує встановлення заборони в`їзду в Україну строком на 3 роки, то таке Рішення не відповідає вимогам Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства в частині заборони в`їзду Позивачу на територію України.

Також, як зазначає позивач, як видно зі змісту Рішення від 10.05.2019р. відповідачем порушені вимоги ст. 26 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства , а саме, не надано Позивачу примірник Рішення про примусове повернення до країни походження у порядку та терміни передбачені Законом та Інструкцією.

Крім того, відповідачем не враховано ту обставину, що позивач є засновником/учасником ТОВ КОМПАНІЯ БОСФОРУС ДНІПРО (ідентифікаційний код 40650524). Отже такими діями відповідач фактично позбавив права керувати Товариством, приймати рішення, що визначені Статутом Товариства стосовно здійснення господарської діяльності, призначати/звільняти посадових осіб виконавчого органу Товариства, звітувати перед податковим органом, що може призвести до фінансових санкцій та матеріальних збитків.

Відповідач у визначений судом строк відзив на позовну заяву не надав, заява про визнання позову також суду не надходила.

Згідно з частиною четвертою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Суд також зазначає, що ухвала від 29.08.2019р. про призначення справи до розгляду в судове засідання на 10.09.2019р. була надіслана на адресу відповідача 02.09.2019р. та отримана останнім 03.09.2019р., що підтверджується відстеженням поштових відправлень сайту Укрпошти ( http://ukrposhta.ua/vidslidkuvati-forma-poshuku ) за № 0315066946739.

У відповідності до частини 8 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, або за адресою, яка зазначена її представником, і це підтверджується підписом відповідної службової особи.

Як передбачено частиною 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідач про причини неявки в судове засідання суд не повідомляв, будь-яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи станом на момент розгляду справи до суду не надходило.

З огляду на вищевикладене та враховуючи скорочені строки розгляду даної категорії справ, передбачені ст. 288 КАС України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Заслухавши представника позивача, дослідивши обставини справи та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, громадянин Туреччини ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) у 2016 року прибув на територію України та отримав посвідку на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 від 21.11.2016p. ( термін дії з 21.11.2016 по 29.08.2017) та дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства від 29.08.2016р.

Згідно наявної в матеріалах справи інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач є засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ Компанія Босфорус Дніпро (код ЄДРПОУ 40650524).

10.05.2019р. уповноваженою посадовою особою Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області було складено Протокол про адміністративне правопорушення (серія ПР ЦМУ № 002888 стосовно Позивача. Протоколом встановлено, що ОСОБА_2 порушив встановлений порядок перебування іноземців в Україні, а саме - проживав без документів на право проживання в Україні (термін дії яких закінчився), за що передбачена відповідальність відповідно до ч.1 ст.203 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

На підставі Протоколу про адміністративне правопорушення ПР ЦМУ № 002888 від 10.05.2019 р. Першим заступником начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області винесено Постанову про накладення адміністративного стягнення серія ПН ЦМУ № 002888 від 10.05.2019p., якою накладено на Позивача адміністративне стягнення у вигляді штрафу в максимальному розмірі 5 100,00 грн. та повідомлено, що Позивач повинен покинути територію України у термін до 24.05.2019р.

Крім того, 10.05.2019р. Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області було прийнято Рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Туреччини ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким вирішено (а.с. 42):

1) примусово повернути до країни походження громадянина Туреччини ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

2) заборонити в`їзд на територію України громадянину Туреччини ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 строком на 3 роки до 10.05.2022р.;

3) зобов`язати ОСОБА_2 покинути територію України у термін до 24.05.2019р.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.05.2019р. позивач сплатив суму штрафу, що підтверджується квитанцією № 39736955 від 11.05.2019р., а 22.05.2019р. позивач покинув територію України (копія авіаквитка та сторінки паспорта з відміткою аеропорту Бориспіль про виліт наявні в матеріалах справи - а.с. 38-39).

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача від 10.05.2019р. в частині заборони в`їзду на територію України строком на 3 роки, позивач і звернувся з даним позовом.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, визначає Закон України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства від 22.09.2011 р. № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI), який також встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

За приписами частини 12 статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які є засновниками та/або учасниками, та/або бенефіціарними власниками (контролерами) юридичної особи, зареєстрованої в Україні, та прибули в Україну з метою контролю за діяльністю таких юридичних осіб і отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період дії посвідки.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону № 3773-VІ строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, воно прийняте на підставі положень ст. 26 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства № 3773-VI.

Також вказане рішення вмотивоване тим, що 10.05.2019р. співробітниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області був виявлений громадянин Туреччини ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходиться на території України з порушенням Закон № 3773-VI. Іноземний громадянин прибув в Україну 22.10.2016 року рейсом з Стамбулу з метою створення власної компанії з іноземними інвестиціями для здійснення господарської діяльності в Україні. Кордон України перетнув через КПП Бориспіль . Іноземець на підставі дозволу на застосування праці для іноземних громадян 21.11.2016р. був документований посвідкою на тимчасове проживання НОМЕР_1 . Останній раз іноземець прибув в Україну 17.01.2017р. У зв`язку із скрутним матеріальним становищем, в іноземця не було фінансової можливості продовжити термін дії посвідки. Після закінчення терміну дії посвідки на тимчасове проживання ТР158197 іноземець не виїхав з України у зв`язку з відсутністю коштів на квитки до Туреччини. З питань визначення біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до компетентних органів не звертався. За порушення правил перебування іноземних громадян на території України громадянин Туреччини ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП (адміністративний протокол ЦМУ 002888 від 10.05.2019р.).

У зазначеному рішення вказано, що встановлені обставини, а саме: нелегальне становище, відсутність у громадянина Туреччини ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , підстав для подальшого перебування на території України свідчать про те, що ним порушені вимоги ст. 4, ст. 15, Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства

Згідно частин 1-2 статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Підстави для заборони щодо подальшого в`їзду в Україну чітко визначені в ч.1 ст. 13 Закону № 3773-VI, а саме, в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

- якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.

Вказаний перелік підстав для заборони в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Змістовний правовий аналіз вищезазначених норм Закону дає підстави для висновку, що уповноважені органи державної влади (міграційні органи, органи Служби безпеки України, органи охорони державного кордону), приймаючи рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни проходження, не зобов`язані одночасно приймати рішення й про заборону в`їзду цієї особи на територію України. Встановлена ч. 2 ст. 26 Закону № 3773 можливість прийняття рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну свідчить про наявність в органу Державної міграційної служби дискреційних повноважень, тобто суб`єкту владних повноважень надається свобода, оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів можливих рішень. Виходячи з конструкції правової норми, закріпленої в ч. 2 ст. 26 Закону № 3773, рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну є не обов`язковою, а являється факультативною санкцією, яка може застосовуватись під час прийняття рішення про примусове повернення в країну походження, за наявності передбачених Законом підстав.

При цьому, суд звертає увагу, що ст. 26 Закону № 3773 не визначено підстави для заборони в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, а лише передбачено можливість встановлення такої заборони строком на 3 роки у випадку прийняття рішення про примусове повернення.

При аналізі вищенаведених правових норм, суд приходить до висновку, що при прийнятті рішення про заборону в`їзду на територію України іноземця або особи без громадянства, щодо яких приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб`єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які, як вже зазначалось судом, визначені в ст. 13 Закону № 3773.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року по справі №802/294/17-а.

У свою чергу, Відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності визначених ст. 13 Закону №3773-VI підстав для заборони Позивачу в`їзду на територію Україну.

Як вбачається з рішення про примусове повернення в країну походження, ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності не притягувався, в розшуку не перебуває, а тому обставин, які б забороняли в`їзд в Україну, судом не виявлено.

Судом встановлено, що в оскаржуваному Рішенні Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 10.05.2019р. про примусове повернення до країни походження або третьої країни Громадянина Туреччини ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) відсутнє посилання на обставини та підстави, з якими Відповідач пов`язує встановлення заборони в`їзду позивачу в Україну строком на 3 роки.

Крім того, в своїй діяльності Відповідач, окрім Закону № 3773-VI керується також Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом МВС України, Адміністрацією Державної прикордонної служби України та СБУ за № 353/271/150 від 23.04.2012 р. (далі - Інструкція).

Згідно п.9 розділу 1 Інструкції, у кожному випадку затримання іноземця більше ніж на три години щодо його примусового повернення або з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення невідкладно інформується регіональний Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Відповідно до п.п. 1, 2, 4 розділу II Інструкції, рішення про примусове повернення до країни походження готується посадовою особою органу ДМС, за наявності підстав, зазначених у п.5 розділу 1 цієї Інструкції, у двох примірниках, оголошується та видається іноземцю, стосовно якого воно прийнято, протягом 72 годин з дати його ухвалення в присутності перекладача та/або законного представника під підпис.

Судом встановлено, що в порушення вищезазначених вимог Інструкції позивача не було забезпечено перекладачем, а в зв`язку з тим, що позивач не володіє українською мовою на достатньому рівні, він не міг розуміти, які документи підписує. Також, матеріали справи не містять докази того, що Відповідачем було оповіщено Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги та запропоновано Позивачу звернутись до адвоката чи до офіційного дипломатичного представника країни походження, чим порушені його права (право на перекладача, право на юридичну допомогу, право за представництво та захист консульської установи), що передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованою Україною 17.07.1997р.

За приписами частин 3-4 статті 26 Закону № 3773-VI один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів вручення позивачу копії рішення від 10.05.2019р. про примусове повернення до країни походження, що є порушенням ч.3 ст.26 Закону № 3773-VI та Інструкції.

Як зазначив представник позивача, копії рішення від 10.05.2019р. було отримано лише на адвокатський запит від 24/05-19 від 24.05.2019р.

Аналіз законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства дає підстави для висновку, що правовий статус іноземця передбачає обов`язок суб`єктів владних повноважень забезпечити йому реальну можливість реалізувати свої права, зокрема, право на перекладача та законного представника - фахівця у галузі права, оскільки від цього безпосередньо залежить наявність у нього чіткої практичної можливості оскаржити дії, які становлять втручання в його права.

Право іноземця на послуги перекладача регламентовано не тільки внутрішніми нормативно-правовими актами України, а й пунктом 1 статті 5 Декларації про права людини у відношенні осіб, що не є громадянами країни, в якій вони проживають, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 13 грудня 1985 року на виконання Міжнародних пактів про права людини, що ратифіковані Україною. Також, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях неодноразово наголошував на важливості забезпечення права особи на перекладача.

Отже відповідачем, при прийнятті оскаржуваного Рішення від 10.05.2019р. були порушені вимоги чинного законодавства, а саме ст.26 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства - не надано Позивачу примірник Рішення про примусове повернення до країни походження у порядку та терміни передбачені Законом № 3773-VI та Інструкцією.

Також в Рішенні не зазначено підстав у відповідності до ч. 1 ст.13 Закону № 3773-VI для прийняття саме рішення про заборону в`їзду на територію України строком на 3 роки, тобто відсутнє належне обґрунтування необхідності застосування щодо Позивача заборони подальшого в`їзду на територію України, а тому таке Рішення є протиправним, незаконним, безпідставним, необґрунтованим, таким, що грубо порушує права Позивача, а відтак підлягає скасуванню.

Згідно п.18 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 1 від 25.06.2009 р. Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в`їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". При цьому необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в`їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в`їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України . Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Крім того, відповідно до частини другої статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, дії яких порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Таке рішення може бути оскаржене разом або окремо від рішення про примусове повернення.

Отже в п. 18 Постанови № 1 від 25.06.2009 року Пленуму Вищого адміністративного суду України надано роз`яснення, що судам слід враховувати, що ч. 2 ст. 26 Закону № 3773-УІ необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд. Процедура в`їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України.

Водночас, у спірному рішенні відповідачем не вказано конкретної з перелічених у ст. 13 Закону № 3773-УІ підстав для заборони в`їзду позивачеві в Україну.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку, що відповідачем у спірних правовідносинах не доведено правомірності прийнятого рішення в частині заборони в`їзду на територію України громадянину Туреччини ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 строком на 3 роки, з огляду на що воно підлягає скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судові витрати у справі відсутні.

Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати неправомірним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 10.05.2019 року в частині заборони в`їзду на територію України громадянину Туреччини ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 3 роки.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.В. Патратій