Постанова

від 10.09.2019 по справі 440/325/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2019 р.Справа № 440/325/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бегунца А.О.,

Суддів: Мінаєвої О.М. , Макаренко Я.М. ,

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2019 року, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 14.06.19 року по справі № 440/325/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Полтавській області

про скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Полтавській області) про скасування вимоги Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу №Ф-4711-51/1514 від 23.11.2018 на суму 7371,54 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідно до рішення Полтавської обласної КДКА від 22.02.2012 №5 ОСОБА_1 має право на зайняття адвокатською діяльністю. З 10.01.2013 позивач перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Юридична група "ГАРАНТ". Позивач вважає, що вимога про сплату боргу №Ф-4711-51/1514 від 23.11.2018 є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки роботодавець повністю сплачує єдиний внесок за працевлаштованого адвоката.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04 червня 2019 року вказаний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 23 листопада 2018 року №Ф-4711-51/1514.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне дослідження судом першої інстанції матеріалів справи, невірне застосування норм матеріального права і здійснені порушення процесуальних вимог, просить оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У доводах апеляційної скарги скаржник зазначає, що ОСОБА_1 на підставі рішення Полтавської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 22 лютого 2012 року №5 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що йому видано відповідне свідоцтво №1173 від 22 лютого 2012 року, відтак є самозайнятою особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність та зобов`язана сплачувати єдиний внесок до моменту внесення в облікові відомості інформації щодо припинення її діяльності в якості самозайнятої особи.

Позивач надав заяву, в якій просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, розгляд справи здійснити без участі позивача.

Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином.

Згідно ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 на підставі рішення Полтавської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 22 лютого 2012 року №5 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що йому видано відповідне свідоцтво №1173 від 22 лютого 2012 року.

З 10 січня 2013 року позивач перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Юридична група "ГАРАНТ", що підтверджується трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 та наказом №3 від 10 січня 2013 року про призначення ОСОБА_1 на посаду адвоката ТОВ "Юридична група "ГАРАНТ" за сумісництвом, копії яких наявні в матеріалах справи.

23 листопада 2018 року ГУ ДФС у Полтавській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4711-51/1514, якою позивача зобов`язано сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску в розмірі 7371,54 грн.

Позивач не погодився з вимогою про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Полтавській області від 23.11.2018 № Ф-4711-51/1514, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження отримання ОСОБА_1 у спірному періоді винагороди за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами, а також доказів отримання доходу від незалежної професійної діяльності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно із п. 2 ч. 1 статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Аналізуючи вищенаведені норми, колегія суддів зазначає, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється ст. 178 ПК України, за умов, якщо така особа не є найманим працівником та не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Статтею 178 ПК України передбачено, що особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності. У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об`єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат. Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб. Іноземці та особи без громадянства, які стали на облік у контролюючих органах як самозайняті особи, є резидентами і у річній податковій декларації поряд з доходами від провадження незалежної професійної діяльності мають зазначати інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи. Під час виплати суб`єктами господарювання - податковими агентами, фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, доходів, безпосередньо пов`язаних з такою діяльністю, податок на доходи у джерела виплати не утримується в разі надання такою фізичною особою копії довідки про взяття її на податковий облік як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, відносини за яким встановлено трудовими відносинами, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до пунктів 14.1.195та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу. Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов`язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності. Форма такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді. Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в податковій декларації.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 2464-VI(далі - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI передбачено, що платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом. Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Взяття на облік осіб, зазначених: в абзацах другому, третьому, п`ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, на яких поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей; в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - здійснюється не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від них відповідної заяви; в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону - здійснюється на підставі подання копії свідоцтва про державну реєстрацію угоди про розподіл продукції не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від них відповідної заяви.

Згідно із п. 1 розділу ІІІ Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань , контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI визначено, що застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Абзацом 3 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Колегія суддів зазначає, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

З матеріалів справи слідує, що відповідно до відомостей інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 сума недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 7371,54 грн., яка визначена позивачу вимогою про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Полтавській області від 23.11.2018 № Ф-4711-51/1514, нарахована відповідачем за перший-третій квартали 2018 року станом на 31.10.2018 (а.с. 41).

З 10 січня 2013 року позивач перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Юридична група "ГАРАНТ", що підтверджується трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 та наказом №3 від 10 січня 2013 року про призначення ОСОБА_1 на посаду адвоката ТОВ "Юридична група "ГАРАНТ" за сумісництвом, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 23-24).

У довідці ТОВ "Юридична група "ГАРАНТ" від 25 січня 2019 року №025/19 (а.с. 69) зазначено, що згідно наявної бухгалтерської інформації за період з 01.01.2018 по 31.09.2018 була проведена сплата ЄСВ за ОСОБА_1 у сумі 6776 грн.

Факт нарахування та утримання єдиного внеску із заробітної плати ОСОБА_1 у січні-жовтні 2018 року підтверджується звітами про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, надбавки, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (Форма № Д4 (місячна)) ТОВ "Юридична група "ГАРАНТ" (ідентифікаційний код 38223101), у тому числі, Таблиць 6 Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам, копії яких наявні у матеріалах справи (а.с. 110-140).

Відповідач не надав суду доказів того, що ОСОБА_1 крім виконання своїх обов`язків як найманого працівника, займається адвокатською діяльністю, як самозайнята особа та отримує від такої діяльності дохід.

Посилання апелянта на право позивача займатися адвокатською діяльністю, як на підставу сплати єдиного внеску як самозайнятої особи, є необґрунтованими, оскільки право на зайняття діяльністю не означає займатися такою діяльністю.

Окрім того, відповідно до позиції Верховного Суду у постанові від 05.11.2018 року по справі № 820/1538/17 необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

За таких обставин, в розумінні Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець - ТОВ "Юридична група "ГАРАНТ" в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність.

Згідно із п.4.1.4 пп. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Оскільки Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності, а із системного аналізу його норм слідує, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні вказаного Закону позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

З огляду на викладене, колегія суддів зауважує, що винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію пропорційності , адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем, а тому відповідачем протиправно винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) від 23 листопада 2018 року №Ф-4711-51/1514.

Таким чином, оскільки позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, у позивача відсутній обов`язок по сплаті вказаного внеску як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, оскільки фактично позивач є найманим працівником, а не самозайнятою особою.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

В ході розгляду справи відповідачем не доведено правомірності свого рішення відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, оскільки спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) є правовим актом індивідуальної дії, та згідно п. 2 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, суд першої інстанції правомірно, згідно ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою ефективного захисту прав позивача, вийшов за межі позовних вимог про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), шляхом визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 23 листопада 2018 року №Ф-4711-51/1514.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2019 року по справі № 440/325/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)А.О. Бегунц Судді (підпис) (підпис) О.М. Мінаєва Я.М. Макаренко Повний текст постанови складено 16.09.2019 року