Постанова

від 11.09.2019 по справі 520/11514/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2019 р.Справа № 520/11514/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. ,

за участю секретаря судового засідання Мороза М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР "АПЕЛЬСИН" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., м. Харків, повний текст складено 06.03.19 року по справі № 520/11514/18

за позовом Приватного підприємства "МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР "АПЕЛЬСИН"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР "АПЕЛЬСИН" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 17 серпня 2018 року №00009471410 про застосування до ПП "МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР "АПЕЛЬСИН" (ЄДРПОУ 23918864, адреса: 61058, м. Харків, вул. Данилевського, 6) штрафних санкцій в сумі 24300,00 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2019 р. у задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства "МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР "АПЕЛЬСИН" - відмовлено.

ПП "МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР "АПЕЛЬСИН", не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом всіх обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема: ч. 2 ст. 19, ст. 58 Конституції України, абз. 2 п.56.9 ст. 56, п. 81.1 ст. 81 Податкового Кодексу України, ст. 3, ч. 2 ст. 77, 211 КАС України. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги фактичну обставину справи про те, що наказ на проведення перевірки від 24.07.2018 №5281 був визнаний ДФС України неправомірним в силу положень абз. 2 п.56.9 ст. 56 Податкового Кодексу України. Таким чином, висновок суду про те, що внаслідок проведення перевірки за наказом, неправомірність якого визнана самим контролюючим органом, права позивача порушені не були, не відповідає обставинам справи. Окрім того, в наказі на проведення фактичної перевірки від 24.07.2018 №5281 підстави для проведення перевірки не зазначені. Цей наказ містить лише посилання на п.п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 Податкового Кодексу України. Відповідач при розгляді справи не довів законності підстав видачі наказу на проведення фактичної перевірки позивача від 24.07.2018 №5821 та факту відправлення позивачу вмотивованого рішення ДФС України за результатами розгляду скарги від 07.08.2018 щодо незаконності цього наказу. У зв`язку з вищевикладеним, будь - які наслідки такої перевірки є сумнівними, так як мають протиправне походження, тому податкове повідомлення - рішення від 17 серпня 2018 року №00009471410 також є протиправним та має бути скасовано. Висновок суду про правомірність донарахування фінансових санкції зроблено виключно на підставі цитування судом норм права без урахування зазначених позивачем обставин та не відповідає фактичним обставинам справи. Так, при перевірці касової книги (факт перевірки наявності якої випливає з п. 2.1.10 акту перевірки ), неоприбуткування готівки в касу підприємства позивача протягом всього періоду перевірки не виявлено. Аркуші касової книги 81 та 82 відповідно за 06.04.2017 та за 07.04.2017, прибуткові та видаткові касові ордери, квитанції про внесення готівки та виписки банку за 07.04.2017 підтверджують фактичну обставину, що готівка у сумі 5250,00 грн в касі позивача була оприбуткована, згідно з вимогами законодавства, та здана в банк з подальшим зарахуванням на банківський рахунок позивача. Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи щодо оприбуткування готівки в касі позивача. Позивач в позовній заяві наголошував, що наявність в місці перевірки касової книги свідчить про те, що фактичне місцезнаходження приміщення каси позивача співпадає з місцем проведення розрахунків. Не заповнений рядок КОРО не привів до фактичного неоприбуткування готівки, так як її оприбуткування в той самий час та у тому ж самому місці підтверджено відповідними первинним касовими документами та обліковим регістром - касовою книгою позивача, які були надані суду першої інстанції, як докази. Окрім того, право стягувати фінансові санкції, передбачені іншими актами чинного законодавства України, зокрема, указами Президента України, незалежно від їх юридичної сили та статусу, у відповідача відсутнє. Суд при винесенні рішення застосував норми матеріального права - Указ Президента №436/95, який не був чинним на дату застосування відповідачем штрафних санкцій до позивача. Також, при розгляді справи не досліджено головний доказ порушення позивачем законодавства про оприбуткування готівки - КОРО (аркуші за 06.04.2017 та 07.04.2017р.). В матеріалах справи відсутня копія КОРО, належним чином завірена позивачем. Оригінал КОРО судом взагалі не досліджувався. Просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2019 р. , прийнявши по справі нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Представник ГУ ДФС у Харківській області подав до суду відзив на апеляційну скаргу, вважає її доводи безпідставними, а рішення суду першої інстанції повністю законним та обґрунтованим. Просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2019 р. без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав заперечення на апеляційну скаргу.

Представник позивача наполягав на задоволенні апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що головними державними ревізорами-інспекторами ГУ ДФС у Харківській області Спіциним В.В. та Гринько О .В. проведена фактична перевірка стоматологічного кабінету ПП "МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР "АПЕЛЬСИН" щодо здійснення контролю за дотриманням норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відповідно до закону, ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

За наслідками перевірки складено акт фактичної перевірки від 25.07.2018 на бланку № 005328.

Згідно вказаного акту перевірки встановлено порушення ПП "МЦ "Апельсин" вимог п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні від 15.12.2004 № 637 (далі - Положення № 637), а саме: не оприбуткування готівки у повній сумі її фактичних надходжень у день одержання коштів на загальну суму 5250,00 грн., а саме: у книзі обліку розрахункових операцій не здійснено облік готівки за 06.04.2017 на підставі z-звіту №1620 (а.с. 74-75).

Після розгляду заперечень платника податків на акт перевірки, при прийнятті податкового повідомлення-рішення було враховано повернення коштів за 06.04.2017 у розмірі 390 грн. та розмір штрафної санкції розраховано з урахуванням такого повернення 4860 грн. (5 250 грн. - 390 грн.) * 5 (розмір штрафної санкції) = 24 300,00 грн.

За вказане порушення до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 24300,00 грн. відповідно до податкового повідомлення-рішення від 17.08.2018 №00009471410 (а.с. 22).

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ГУ ДФС у Харківській області правомірно застосовано до позивача суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 6 статті 33 Закону України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 року №679-XIV визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансових установ, підприємств і організацій віднесено до повноважень НБУ.

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою регулюються Положенням про ведення касових операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 № 40/10320 (далі - Положення № 637).

Пунктом 1.2 Положення № 637 визначено, що оприбуткуванням готівки є проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, КОРО.

Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку (абзац другий пункту 2.6 Положення № 637).

Згідно з пунктом 7.15 Положення № 637 уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно та в повній сумі оприбутковуватися. Порядок оприбуткування готівки в касах, у тому числі і під час розрахунків із застосуванням РРО (розрахункової книги (далі - РК)), визначено в пункті 2.6 цього Положення.

Так, відповідно до пункту 2.6 глави 2 згаданого Положення, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у КОРО на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК). Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Згідно з статті 2 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 6 липня 1995 року №265/95-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), пункту 1.2 Положення про ведення касових операцій КОРО - це прошнурована і належним чином зареєстрована в органах доходів і зборів книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).

Абзацом 3 ч.1 ст.1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12 червня 1995 року №436/95 (в редакції Указу Президента України від 07.09.2001 року №802/2001) (далі за текстом - Указ Президента України №436/95) встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб`єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних РК) та відображення на їх підставі готівки у КОРО.

Невиконання будь-якої з цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність (абзац третій статті 1 Указу № 436/95).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 11 грудня 2012 року (справа №21-400а12), від 04 листопада 2015 року (справа №825/554/15-а), а також Верховним Судом у постановах від 31 липня 2018 року (справа №813/2229/17), від 14 серпня 2018 року (справа № 826/17806/16), від 04 грудня 2018 року (справа № 810/3124/17).

Так, матеріалами справи підтверджена відсутність запису у КОРО про облік руху готівки, а саме: у книзі обліку розрахункових операцій позивачем не здійснено облік готівки за 06.04.2017 підставі z-звіту №1620, неоприбуткувано готівкові кошти у день їх фактичного одержання та на момент проведення перевірки, що, відповідно, є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке абзацом третім статті 1 Указу №436/95 передбачена відповідальність.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що не заповнений рядок КОРО не привів до фактичного неоприбуткування готівки, так як її оприбуткування в той самий час та у тому ж самому місці підтверджено відповідними первинним касовими документами та обліковим регістром - касовою книгою позивача.

Колегія суддів не приймає до уваги вказані доводи, оскільки нормами п. 2.6 Положення №637 передбачено два способи оприбуткування готівки у касі підприємства: у КОРО на підставі фіскальних звітних чеків у разі використання РРО та у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів - за наявності каси.

Відповідно до Положення №637 касова книга - документ установленої форми, що застосовується для здійснення первинного обліку готівки в касі, а відповідно до ст. 2 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг та п. 1.2 Положення №637 КОРО - прошнурована і належним чином зареєстрована в органах державної податкової служби України книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).

Отже, КОРО та касова книга це різні книги обліку, які відображають різні форми оприбуткування готівки, однак ведення однієї не виключає ведення іншої книги.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2018 по справі №810/3124/17.

Щодо посилань позивача в апеляційній скарзі на неправомірність штрафних санкцій, визначених Указом Президента України № 436/95, колегія суддів зауважує наступне.

Преамбулою даного Указу визначена мета його постановлення: подальше вдосконалення організації готівкового обігу, зміцнення касової дисципліни, підвищення ефективності контролю за додержанням суб`єктами господарської діяльності встановленого порядку ведення операцій з готівкою у національній валюті, посилення відповідальності за додержання ними норм з регулювання обігу готівки та виконання своїх зобов`язань перед бюджетами і державними цільовими фондами.

При цьому, ст. 25 Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України від 08.06.1995, який був чинним на час прийняття зазначеного Указу, визначено, що Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов`язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення.

Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.

Оскільки на законодавчому рівні визначено сферу та строк регулювання відносин щодо готівкового обігу саме приписами Указу Президента України Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки і станом на день перевірки будь-якого закону для правового регулювання цього ж питання Верховною Радою України прийнято не було, контролюючий орган мав керуватись приписами саме названого Указу.

Отже, зважаючи на положення Конституції України, Указ Президента України Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки є обов`язковим для виконання.

Окрім того, відповідно до положень ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Статтею 150 Конституції України визначено, що до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність), в тому числі, актів Президента України.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

На час винесення оскаржуваного у даній справі податкового повідомлення - рішення та застосування до позивача штрафних санкцій Указ Президента України №436/95 був чинний, не визнаний Конституційним Судом України неконституційними повністю чи в окремій частині, або таким, що втратив чинність.

Пунктами 2, 3 вказаного Указу №436/95 встановлено, що штрафні санкції, передбачені цим Указом, застосовуються до осіб, зазначених у статті 1 цього Указу, органами державної податкової служби на підставі матеріалів проведених ними перевірок і подань державної контрольно-ревізійної служби, фінансових органів та органів Міністерства внутрішніх справ України в установленому законодавством порядку та в розмірах, чинних на день завершення перевірок або на день одержання органами державної податкової служби зазначених подань. Контроль за додержанням особами, зазначеними у статті 1 цього Указу (крім банків), норм з регулювання обігу готівки в національній валюті, що встановлюються Національним банком України, здійснюють органи державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, Міністерства внутрішніх справ України та фінансові органи, а банками - Національний банк України.

Згідно положень п.п.20.1.19 п.20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Таким чином, ГУ ДФС у Харківській області правомірно застосовано до позивача суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на підставі положень Указу Президента України №436/95.

Також, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що при розгляді справи не досліджено головний доказ порушення позивачем законодавства про оприбуткування готівки - КОРО (аркуші за 06.04.2017 та 07.04.2017р.), оскільки в матеріалах справи міститься відповідна копія КОРО, яка була досліджена судом першої інстанції.

Той факт, що вказана копія завірена відповідачем, а не позивачем не спричиняє втрату нею статусу, як належного доказу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку відповідач, на виконання вимог ч.2 ст. 77 КАС України, довів повноту та обґрунтованість застосування до позивача штрафних санкцій, надавши відповідні докази.

Натомість позивач, в порушення вимог ч.1 ст.77 КАС України, не довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Щодо доводів апеляційної скарги на протиправність наказу про проведення фактичної перевірки, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з підпунктом 75.1.32 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Пунктом 80.1 статті 80 Податкового кодексу України визначено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

За правилами пункту 80.2 зазначеної вище статті фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з підстав, передбачених цим пунктом. Однією з таких підстав є наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (підпункт 80.2.2 пункту 80.2статті 80 ПК України).

Умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок визначені у статті 81 Податкового кодексу України.

Відповідно до абзаців першого-п`ятого, сьомого пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що фактична перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення, а право на проведення такої перевірки надається за умови пред`явлення копії наказу та направлення на проведення такої перевірки; у свою чергу, непред`явлення таких документів є підставою для недопущення посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки.

Колегія суддів зауважує, що наказ на проведення перевірки від 24.07.2018 №5281 відповідає вимогам, що передбачені підпунктом 81.1 статті 81 ПК України, а саме, містить: дату видачі (24.07.2018 року); найменування контролюючого органу (ГУ ДФС у Харківській області); найменування та реквізити суб`єкта (ПП Медичний центр Апельсин , податковий номер 23918864); адресу об`єкта (м. Харків, вул. Данилевського, б. 6); мету (з метою здійснення контролю за дотриманням норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, свідоцтв, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, оформлення трудових відносин з працівниками); вид перевірки (фактична); підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом (на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Кодексу); дату початку; тривалість перевірки (у відповідності до вимог п. 82.3 ст. 82 ПК України, тобто не більше 10 діб); період діяльності, який буде перевірятися.

Таким чином, посилання позивача на порушення контролюючим органом вимог ПК України щодо підстав призначення фактичної перевірки є необґрунтованими, оскільки зі змісту оскаржуваного наказу можливо ідентифікувати передбачену законодавством фактичну підставу для призначення відповідної перевірки, з огляду на існування в його тексті посилань на пункти ПК України.

При цьому, ПК України прямо закріплено, що в наказі на проведення фактичної перевірки зазначаються підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом.

Жодною нормою Податкового кодексу України не передбачено такої вимоги до наказу на проведення фактичної перевірки, як, наприклад, зазначення в його тексті викладу інформації про обсяги доходів, розміри виплати заробітної плати, кількості найманих працівників та іншої податкової інформації, з наявністю або отриманням, або для виконання функцій щодо якої пов`язано прийняття рішення про проведення перевірки. Достатнім є зазначення в тексті наказу підстав, визначених ПК України (у даному випадку підстави визначені пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України). Вказана норма не підлягає розширеному тлумаченню.

Окрім того, колегія суддів зауважує, що платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення фактичної перевірки щодо нього, має право не погодитись з рішенням про призначення перевірки і оскаржити його в суді або застосувати інші заходи, передбачені статтею 81 Податкового кодексу України, шляхом недопущення посадових осіб контролюючого органу до її проведення. Якщо ж допуск до фактичної податкової перевірки відбувся і наказ реалізований як прийнятий в межах закону і компетенції, в подальшому предметом розгляду в суді має бути зміст виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

При вирішенні питання про належний спосіб захисту порушеного права суду в кожному конкретному випадку необхідно виходити з того, що такий захист повинен найбільш повно відповідати меті (цілі), задля досягнення якої був направлений позов.

Аналогічний висновок щодо застосування вказаних норм права викладено в постановах Верховного Суду від 30.11.2018 (справа №804/1297/16), від 05.04.2019 (справа № 820/68/18).

Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права

Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В ході розгляду справи встановлено, що позивач, вважаючи дії податкового органу щодо прийняття наказу від 24.07.2018 №5281 протиправними, а вказаний наказ - незаконним, не скористався своїм правом, передбаченим підпунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, та допустив орган державної податкової служби до проведення перевірки, внаслідок чого останню проведено та складено акт перевірки від 25.07.2018.

Отже, податковим органом фактично була реалізована його компетенція на проведення перевірки та оформлення результатів такої перевірки, у зв`язку з чим наказ не є таким, що порушує права позивача та інтереси шляхом обмежень у реалізації його прав чи безпідставного покладення на нього необґрунтованих обов`язків.

З огляду на викладене, за встановлених у даній справі обставин, відсутності запису у КОРО про облік руху готівки, а саме: у книзі обліку розрахункових операцій не здійснено облік готівки за 06.04.2017 підставі z-звіту №1620, копія якого була досліджена судом, неоприбуткування позивачем готівкових коштів у день їх фактичного одержання та на момент проведення перевірки, що, відповідно, є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке абзацом третім статті 1 Указу №436/95 передбачена відповідальність, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2019 року по справі № 520/11514/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді (підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 16.09.2019 року