Постанова

від 16.09.2019 по справі 916/3222/17

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/3222/17 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Разюк Г.П., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання : Клименко О.В.

за участю представників учасників справи:

від Біляївської районної державної адміністрації Одеської області, м. Біляївка Одеської області - Унтіла А.М. за довіреністю від 07.09.2018 року № 01/03-05/1787; ОСОБА_1 І.Ю ОСОБА_2 за довіреністю від 20.05.2019 року № 01/03-05/989;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ринок сільськогосподарської продукції «Гектар» , м. Біляївка Одеської області - арбітражний керуючий Дарієнко В.Д. за посвідченням від 31.05.2013 року № 284;

від Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області, смт. Хлібодарське Біляївського району Одеської області - не з`явився;

від Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, м. Одеса - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар , м. Біляївка Одеської області в особі ліквідатора Дарієнка В.Д.

на рішення Господарського суду Одеської області від 20.06.2019 року, головуючий суддя Невінгловська Ю.М., судді Літвінов С.В., Лічман Л.В., м. Одеса, повний текст складено 27.06.2019 року

у справі № 916/3222/17

за позовом Біляївської районної державної адміністрації Одеської області, м. Біляївка Одеської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар , м. Біляївка Одеської області

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області, смт. Хлібодарське Біляївського району Одеської області, Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, м. Одеса

про розірвання договору оренди землі, зобов`язання повернути земельну ділянку та стягнення 2 164 262 грн. 39 коп., -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В грудні 2017 року Біляївська районна державна адміністрація Одеської області, м.Біляївка Одеської області звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар , м. Біляївка Одеської області, в якій просила суд розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений між Біляївською районною державною адміністрацією Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар 20.03.2012 року, який зареєстровано відділом Держкомзему у Біляївському районі Одеської області, про що в книзі записів реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 23.03.2012 року № 512100004001722; зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар повернути до земель Біляївської районної державної адміністрації Одеської області земельну ділянку загальною площею 56,7400 га, кадастровий номер 5121056800:01:001:0013, яка розташована на території Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області (за межами населеного пункту) з приведенням її у стан, не гірший порівняно з тим, у якому було одержано в оренду земельну ділянку; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар на користь Біляївської районної державної адміністрації Одеської області, м. Біляївка Одеської області 2 164 262, 39 грн. заборгованості з орендної плати, а також судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч вимогам укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки від 20.03.2012 року, який зареєстровано відділом Держкомзему у Біляївському районі Одеської області, про що в книзі записів реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 23.03.2012 року № 512100004001722, відповідачем по справі не виконуються зобов`язання щодо сплати орендної плати, в зв`язку з чим, відповідно до відомостей, зазначених у листі Головного управління ДФС в Одеській області від 17.10.2017 року № 9410/9/15-32-12-04-14 за ним рахується заборгованість з орендної плати у розмірі 2 164 262 грн. 39 коп. Отже, позивач вважає, що договір оренди земельної ділянки, укладений з відповідачем, внаслідок порушення останнім своїх зобов`язань за договором, підлягає розірванню, а земельна ділянка - поверненню.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.01.2018 року до участі у справі №916/3222/17 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача було залучено Хлібодарську селищну раду Біляївського району Одеської області, смт. Хлібодарське Біляївського району Одеської області.

07.05.2019 року Біляївська районна державна адміністрація Одеської області, м.Біляївка Одеської області звернулась до Господарського суду Одеської області з заявою про уточнення позовних вимог, в якій просила суд розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений між Біляївською районною державною адміністрацією Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар 20.03.2012 року, який зареєстровано Відділом Держкомзему у Біляївському районі Одеської області, про що в книзі записів реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 23.03.2012 року №512100004001722; зобов`язати відповідача повернути до земель Хлібодарської селищної ради Біляївського району земельну ділянку загальною площею 56,7400 га, кадастровий номер 5121056800:01:001:0013, яка розташована на території Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області (за межами населеного пункту), з приведенням її у стан, не гірший порівняно з тим, у якому було одержано в оренду земельну ділянку; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар на користь Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області, смт. Хлібодарське Біляївського району Одеської області заборгованість з орендної плати у розмірі 2 164 262, 39 грн.; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар на користь Біляївської районної державної адміністрації Одеської області, м. Біляївка Одеської області суму судового збору, витраченого позивачем за подання позовної заяви у розмірі 32 464 грн.

Позовні вимоги Біляївської районної державної адміністрації Одеської області, м.Біляївка Одеської області були прийнятті судом до розгляду в редакції заяви про уточнення позовних вимог.

17.05.2019 року до Господарського суду Одеської області від ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар надійшло клопотання про закриття провадження у справі в порядку п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вимоги у даній справі, з урахуванням наявності справи № 916/2775/18 про банкрутство відповідача, мають розглядатись в силу положень ст. 16 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом .

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.05.2019 року до участі у справі №916/3222/17 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача було залучено Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області, м. Одеса.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.05.2019 року справу №916/3222/17 було призначено до колегіального розгляду, в зв`язку з чим за результатами автоматизованого визначення складу колегії суддів ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.05.2019 року (головуючий суддя Невінгловська Ю.М., суддя Літвінов С.В., Лічман Л.В.) справу № 916/3222/17 було прийнято до колегіального розгляду та постановлено розгляд справи почати спочатку.

В судовому засідання 05.06.2019 року Господарським судом Одеської області було розглянуто та відхилено клопотання відповідача про закриття провадження у справі, оскільки наведені відповідачем обставини щодо наявності справи про банкрутство відповідача у розумінні ст. 231 Господарського процесуального кодексу України не є підставою у даному випадку для закриття провадження у справі.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.06.2019 року у справі №916/3222/17 позов Біляївської районної державної адміністрації Одеської області, м.Біляївка Одеської області задоволено частково; розірвано договір оренди земельної ділянки, укладений між Біляївською районною державною адміністрацією Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар 20.03.2012 року, який зареєстровано у відділі Держкомзему у Біляївському районі Одеської області про що в книзі записів реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 23.03.2012 року за № 512100004001722; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар повернути до земель Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області земельну ділянку загальною площею 56,7400 га, кадастровий номер 5121056800:01:001:0013, яка розташована на території Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області (за межами населеного пункту), з приведенням її у стан, не гірший порівняно з тим, у якому було одержано в оренду земельну ділянку; в решті позову відмовлено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар на користь Біляївської районної державної адміністрації Одеської області 3368 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заборгованість відповідача з орендної плати у сумі 2 164 262 грн. 39 коп. підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростована, в зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в цій частині, разом з тим зазначив, що грошові кошти в означеній сумі не підлягають стягненню з відповідача, оскільки ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.05.2019 року у справі № 916/2775/18 Товариство з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар було визнано банкрутом та постановлено здійснити офіційне оприлюднення повідомлення про визнання відповідача банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет, тобто станом на момент розгляду справи по суті, позивач був обізнаний про наявність заборгованості відповідача, він є конкурсним кредитором відповідача, оскільки його вимоги виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача, проте позивачем не було подано до господарського суду у встановлений законом строк письмової заяви про визнання його вимог до відповідача, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 2 164 262, 39 грн. заборгованості з орендної плати на підставі ч. 3 ст. 17 Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом .

Разом з тим, з огляду на наявну заборгованість з орендної плати, зокрема, за період з травня 2016 по листопад 2017 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначена обставина є істотним порушенням умов договору, та, відповідно, підставою для його розірвання, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача про розірвання договору оренди земельної ділянки, є обґрунтованими та підлягають задоволенню, як і вимоги про повернення земельної ділянки позивачу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар , м. Біляївка Одеської області в особі ліквідатора Дарієнка В.Д. з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 20.06.2019 року у справі № 916/3222/17 скасувати повністю та закрити провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що наявні дві господарські справи № 916/2074/15 та №916/3222/17 між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 11.04.2016 року позовну заяву заступника Біляївського міжрайонного прокурора Одеської області інтересах держави в особі Біляївської районної державної адміністрації Одеської області задоволено частково; розірвано договір оренди земельної ділянки, укладений 20.03.2012 року між Біляївською районною державною адміністрацією Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення, загальною площею 56,7400 га (кадастровий номер 5121056800:01:001:0013), розташованої на території Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області (за межами населеного пункту), зареєстрований у відділі Держкомзему у Біляївському районі Одеської області 23.03.2012 року за №512100004001722; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар повернути до земель запасу Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 56,7400 га (кадастровий номер 5121056800:01:001:0013), вартістю 17 164 022 грн., розташовану на території Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області (за межами населеного пункту); у частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості у сумі 53 594 грн. 66 коп. провадження у справі припинено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.08.2016 року у справі № 916/2074/15 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар задоволено; рішення Господарського суду Одеської області від 11.04.2016 року у справі № 916/2074/15 скасовано частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції: У задоволенні позовних вимог Заступника Біляївського міжрайонного прокурора Одеської області інтересах держави в особі Біляївської районної державної адміністрації Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар про розірвання договору оренди земельної ділянки та звільнення земельної ділянки відмовити. Решту рішення залишити без змін.

Станом на сьогодні, постанова Одеського апеляційного господарського суду від 02.08.2016 року у справі № 916/2074/15 до касаційної інстанції не оскаржувалась та є чинною.

Скаржник зазначає, що з урахуванням зазначених обставин відповідач подавав до суду першої інстанції клопотання про закриття провадження у справі, проте суд першої інстанції вказане клопотання не розглядав та всупереч вимогам Господарського процесуального кодексу України не дослідив викладені в клопотанні обставини і додані до клопотання докази та не прийняв ніякого процесуального рішення з приводу вказаного клопотання, чим безперечно порушив порядок прийняття рішення по справі.

Оскільки у справі № 916/2074/15 вже було прийнято рішення по спірним правовідносинам, на думку скаржника, у справі № 916/3222/17 суд, після того, як дізнався про вказані обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, повинен був винести ухвалу про закриття провадження у справі № 916/3222/17 повністю.

Скаржник зазначає, що судом першої інстанції було залишено без розгляду та вирішення по суті заявлені відповідачем клопотання з процедурних питань в порушення ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, а саме: клопотання відповідача закрити за результатами підготовчого засідання справу № 916/3222/17; заява відповідача про порушення прав відповідача по справі; клопотання відповідача передати позов на розгляд іншому суду, а саме: передати справу № 916/3222/17 судді господарського суду Одеської області Лепеха Г.А. для розгляду позову по суті справи № 916/3222/17 в межах справи № 916/2775/18 про банкрутство.

Також скаржник зауважує, що відносно відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар відкрито ліквідаційну процедуру в межах провадження у справі про банкрутство № 916/2775/18, тому всі питання стосовно розпорядження майном та майновими правами банкрута має право вирішити лише суд, в проваджені якого знаходиться справа про банкрутство.

Кредиторські вимоги ГУ ДФС в Одеській області у справі про банкрутство №916/2775/18 та Біляївської районної державної адміністрації Одеської області у справі №916/3222/17 являються тотожними, тому окреме їх заявлення Біляївською районною державною адміністрацією Одеської області у справі про банкрутство № 916/2775/18 являлося б подвійним стягненням заборгованості по одному і тому ж зобов`язанню. Поряд з цим, господарський суд Одеської області прийшов до хибного висновку, що вимоги у зв`язку з невиконанням вимог договору оренди земельної ділянки від 20.03.2012 року, який зареєстровано у Відділі Держкомзему у Біляївському районі Одеської області 23.03.2012 року за № 512100004001722 не заявлені у справі про банкрутство.

Скаржник також зазначає, що відмовляючи на підставі ч. 3 ст. 17 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар 2 164 262,39 грн. заборгованості з орендної плати, суд застосував невірну норму матеріального права, оскільки ст. 17 Закону про банкрутство не регулює спірні правовідносини на стадії ліквідації банкрута, положення ст. 17 Закону про банкрутство допустимі лише під час проведення процедури розпорядження майном боржника, проте на час прийняття оскаржуваного рішення, відповідач уже був визнаний банкрутом.

Статтею 38 Закону про банкрутство передбачені наслідки, які наступають з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, зокрема: строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; вимоги за зобов`язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі; виконання зобов`язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених розділом III Закону про банкрутство.

Скаржник зазначає, що спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, розглядаються господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство незалежно від того, заявлені такі вимоги з підстав невідповідності правочинів спеціальним нормам (ст. 20 Закону) чи загальним, встановленим цивільним законодавством. Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (ч. 9 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України). Такі майнові спори, за винятком спорів боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника (абз. 4 ч. 8 ст. 23 Закону), розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ. За наслідком розгляду зазначених майнових спорів по суті господарський суд виносить ухвалу (задоволення заяви, відмова у задоволенні заяви (повністю або частково).

Отже, на думку скаржника, з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону № 2343-ХІІ мають пріоритет у застосуванні щодо інших законодавчих актів України, тому прийняття Господарським судом Одеської області у справі № 916/3222/17 рішення від 20.06.2019 року зачіпає уже права не тільки позивача і відповідача, а і всіх учасників провадження у справі про банкрутство.

Крім того, скаржник зауважує на тому, що приймаючи оскаржуване рішення колегія суддів Господарського суду Одеської області неправомірно втрутилась в правовідносини, які мав право розглядати лише суд у справі № 916/2775/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар , а також втрутилась в процес формування ліквідаційної маси банкрута, вилучивши із ліквідаційної маси невіддільні від нерухомого майна майнові права Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар на земельну ділянку, на якій знаходиться належне банкруту на праві власності нерухоме майно, чим вийшла за межі своїх повноважень шляхом незаконного розпорядження майновими правами банкрута поза межами справи про банкрутство.

Скаржник посилається на те, що колегією суддів не було враховано, що виконання рішення про повернення до земель Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області (код ЄДРПОУ 05583029) земельної ділянки загальною площею 56,7400 га, кадастровий номер 5121056800:01:001:0013, яка розташована на території Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області (за межами населеного пункту), з приведенням її у стан, не гірший порівняно з тим, у якому було одержано в оренду земельну ділянку, практично означає незаконний примус зі сторони неповноважної з цього питання колегії суддів до здійснення ліквідатором за власні кошти знищення побудованого на орендованій земельній ділянці нерухомого майна банкрута із складу ліквідаційної маси всупереч інтересам кредиторів, в тому числі і всупереч інтересам самого позивача, оскільки Законом про банкрутство погашення уже включених судом до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство боргів за оренду земельної ділянки передбачене лише шляхом продажу нерухомого майна на спірній земельній ділянці на аукціоні з переходом права на користування спірною земельною ділянкою до нового власника нерухомого майна.

Також на думку ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар , колегія суддів не здійснила аналіз самого договору оренди земельної ділянки від 20.03.2012 року, в якому взагалі відсутні домовленості сторін про можливість розірвання договору оренди в разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, оскільки п. 12 вказаного договору встановлено, що в разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня, розмір якої визначається згідно із чинним законодавством. Оскільки відповідач не відмовляється від сплати орендної плати, що підтверджено внесенням боргу з орендної плати до реєстру вимог кредиторів, то при наявності в даному випадку порушення термінів внесення орендної плати у позивача взагалі відсутня можливість вимагати будь-якої іншої відповідальності, крім справляння пені за прострочення платежу.

Попри інше, скаржник зауважує на тому, що в даному випадку взагалі відсутні предмет спору, оскільки після включення вимог Головного управління ДФС в Одеській області до реєстру вимог кредиторів, Біляївська районна державна адміністрація Одеської області фактично позбавлена можливості подавати будь-які заяви щодо сплати боргу по орендній платі, оскільки виконання зобов`язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених розділом III Закону про банкрутство, тобто підстава, яка на думку колегії суддів господарського суду Одеської області, стала обґрунтуванням для розірвання договору оренди відпала, точніше, перейшла як кредиторська вимога у справу про банкрутство, тому відпали і правові підстави для розірвання договору оренди землі.

З урахуванням викладеного, скаржник вважає, що даний спір не підлягає вирішенню судом в порядку окремого позовного провадження, а повинен був розглядатися в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар , з урахуванням матеріалів та обставин справи №916/3222/17, з метою реалізації принципу судового нагляду у відносинах неплатоспроможності та банкрутства задля більш ефективного захисту прав та законних інтересів кредиторів. Саме така правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 жовтня 2018 року по справі №912/408/16.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.07.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар , м. Біляївка Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 20.06.2019 року у справі №916/3222/17, справу призначено до розгляду.

21.08.2019 року через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від Біляївської районної державної адміністрації Одеської області, м.Біляївка Одеської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Дарієнка В.Д без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 20.06.2019 року по справі № 916/3222/17 без змін. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.

У відзиві Біляївська районна державна адміністрація Одеської області, м. Біляївка Одеської області щодо тверджень скаржника про відсутність домовленості сторін про можливе розірвання договору оренди в разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, зазначає, що ст. 32 Закону України Про оренду землі передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених ст. 24 і 25 цього закону та умовами договору, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. При цьому, положеннями п. 36 договору, дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Крім того, згідно ст. 34 Закону України Про оренду землі , у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Із вказаними нормами цілком кореспондуються також положення п. 19 договору від 20.03.2012 року, за якими, після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Твердження апелянта, що орендована земельна ділянка включена до ліквідаційної маси, на думку позивача є нікчемними та такими, що порушують права орендодавця, як власника земельної ділянки, оскільки земельна ділянка загальною площею 56,7400 га, кадастровий номер 5121056800:01:001:0013, яка розташована на території Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області (за межами населеного пункту) не перебуває у власності відповідача, а належить йому лише на праві оренди за спірним договором, тому й не може бути включена до ліквідаційної маси.

Щодо тверджень скаржника в частині наявності двох господарських справ між тими сторонами, про той самий предмет спору і з тих самих підстав, позивач зазначає, що у позовних вимогах про стягнення заборгованості йдеться про інший період та іншу суму заборгованості, яка раніше не розглядалася господарським судом, та рішення щодо якої не приймалися.

16.09.2019 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області, смт. Хлібодарське Біляївського району Одеської області надійшла заява, в якій остання повідомила, що підтримує позовні вимоги Біляївської районної державної адміністрації Одеської області, м.Біляївка Одеської області та просила суд розглянути справу за відсутності представника Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області, смт. Хлібодарське Біляївського району Одеської області. Судовою колегією клопотання про розгляд справи за відсутності представника Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області розглянуто та задоволено.

У судовому засіданні, яке відкладалось, представники сторін підтримали свої доводи та заперечення щодо апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово. Представник Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, м. Одеса в судові засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень ухвал суду, про причини неявки суд не повідомив та не скористався своїми процесуальними правами на участь у судових засіданнях.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар , м. Біляївка Одеської області в собі ліквідатора Дарієнка В.Д. підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 20.06.2019 року у справі № 916/3222/17 - частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, з огляду на наступне.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.03.2012 року між Біляївською районною державною адміністрацією Одеської області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар , м. Біляївка Одеської області (орендар), на підставі розпорядження Біляївської районної державної адміністрації Одеської області від 13.01.2012 року № 19/2012, було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає у довгострокове платне користування строком на 49 років земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 56,7400 га, кадастровий номер 5121056800:01:001:0013, для розміщення інфраструктури оптового ринку сільськогосподарської продукції, розташовану на території Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області за межами населеного пункту (п. 1, 7 Договору).

Пунктом 8 Договору сторони погодили порядок сплати орендної плати, а саме: орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі: на нормативний період будівництва - 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, що становить 514 920 грн. 68 коп. орендної плати за один рік; після вводу об`єкта в експлуатацію - 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, що становить 2 574 603 грн. 38 коп. орендної плати в рік.

За умовами п. 9 договору, обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Положеннями п. 10 договору встановлено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі (у гривнях) за базовий податковий період , який дорівнює календарному місяцю, щомісяця на протязі 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця на рахунок № 33213812700113 УДКСУ у Біляївському районі Одеської області, МФО 828011 код платежів 13050200. Орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності.

Пунктом 12 Договору передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня, розмір якої визначається згідно з чинним законодавством.

Згідно з п. 13 договору земельна ділянка передається в оренду для розміщення інфраструктури оптового ринку сільськогосподарської продукції на території Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області (за межами населеного пункту).

Відповідно до п. 36 Договору його дія припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін або рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для змін умов або розірвання договору (п. 37 Договору).

Договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Біляївському районі Одеської області 23.03.2012 року за № 512100004001722.

За актом приймання-передачі земельної ділянки від 20.01.2012 року зазначена земельна ділянка була передана Товариству з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар .

В 2015 році Заступник Біляївського міжрайонного прокурора Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Біляївської районної державної адміністрації Одеської області та Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Головного управління Міндоходів в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар , в якій просив суд стягнути з відповідача заборгованіст з орендної плати в сумі 53 594,66 грн. за лютий 2015 року за вищевказаним договором оренди землі, зазначений договір розірвати та зобов`язати звільнити земельну ділянку.

За результатом розгляду вищезазначеного позову, рішенням Господарського суду Одеської області від 11.04.2016 року у справі № 916/2074/15, при новому розгляді, позовну заяву заступника Біляївського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Біляївської районної державної адміністрації Одеської області - задоволено частково; вищезазначений договір оренди земельної ділянки розірвано; земельну ділянку повернуто власнику.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.08.2016 року у справі № 916/2074/15 (яка сторонами не оскаржувалась та набрала законної сили) вищезазначене рішення Господарського суду Одеської області від 11.04.2016 року у справі № 916/2074/15 скасовано частково, у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди землі від 20.03.2012 року, зареєстрованого у відділі Держкомзему у Біляївському районі Одеської області 23.03.2012 року за № 512100004001722, та повернення земельної ділянки відмовлено.

З наявного у матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 14.12.2015 року в Реєстрі за Товариством з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар зареєстровано право власності на об`єкт незавершеного будівництва І та ІІ черги ринку сільськогосподарської продукції.

З листа Головного управління ДФС в Одеській області від 17.10.2017 року №9410/9/15-32-12-04-14 та Розрахунку нарахування та сплати орендної плати за землю Товариством з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар за 2014-2017 роки, здійсненого Головним управлінням ДФС в Одеській області (т.2 а.с. 103-109), вбачається, що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар , м. Біляївка Одеської області за період з травня 2016 року по листопад 2017 року складає 2 164 264 грн. 39 коп.

27.12.2018 року ухвалою Господарського суду Одеської області було відкрито провадження у справі № 916/2775/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар , а ухвалою суду від 09.04.2019 року було затверджено реєстр кредиторів, відповідно до якого одним з кредиторів визнано Головне управління ДФС України в Одеській області на загальну суму 2 880 612 грн. 06 коп. податкових зобов`язань та пені.

Постановою Господарського суду Одеської області від 14.05.2019 року у справі №916/2775/18 Товариство з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар визнано банкрутом та постановлено здійснити офіційне оприлюднення повідомлення про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет, призначено ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар Дарієнка В.Д.

Наразі справі № 916/2775/18 перебуває в провадженні Господарського суду Одеської області.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви, за якими суд апеляційної інстанції частково погодився з аргументами, викладеними скаржником в апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 року у справі "Мушта проти України" зазначено: "право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями".

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_3 Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001року зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

За змістом ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Колегія суддів зазначає, що позовне провадження та провадження у справі про банкрутство відрізняються процесуальними діями суду по встановленню істини у кожній зі справ.

Так, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство (ч. 6 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 2 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (далі - Закон про банкрутство) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Статтею 9 Закону про банкрутство визначено, що справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Таким чином, провадження у справах про банкрутство регулюється Господарським процесуальним кодексом України у випадках, коли його норми безпосередньо визначають правила даного провадження або мають універсальний характер для будь-якої стадії судового процесу, або процесуальної дії, з урахуванням встановлених Законом особливостей.

Водночас, відповідно до вимог п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у т.ч. справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями ч. 4 ст. 10 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , відповідно до якої суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Системний аналіз положень чинного процесуального законодавства України та Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі № 908/4057/14.

Поряд з іншими принципами правового регулювання відносин неплатоспроможності (галузевих принципів), суттєве значення має й принцип судового нагляду у процедурах банкрутства. Наведений вище принцип полягає у нагляді за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об`єктів конкурсної маси, а також інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів тощо. Суд у справі про банкрутство повинен сам приймати рішення стосовно виду та інтенсивності нагляду з урахуванням процедури провадження, особи боржника та арбітражного керуючого, а також інших обставин справи. Цей принцип та механізм його застосування відстежується у приписах Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (в редакції Закону від 14.05.1992 №2343-ХІІ), проте нормативне своє відтворення він набув в редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI (стаття 10). На більш ефективну реалізацію вказаного принципу направлені й приписи процесуального Закону, зокрема ст. 20, 30 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІI).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, предметом розгляду справи №916/3222/17 є вимоги Біляївської районної державної адміністрації Одеської області, м.Біляївка Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар , м. Біляївка Одеської області про розірвання укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки, повернення цієї земельної ділянки третій особі та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар 2 164 262 грн. 39 коп. заборгованості з орендної плати.

При цьому, 27.12.2018 року ухвалою Господарського суду Одеської області було відкрито провадження у справі № 916/2775/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар , введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника; введено процедуру розпорядженням майном боржника.

Так, із винесенням ухвали про порушення провадження в справі про банкрутство пов`язані певні правові наслідки, зокрема вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до ч. 15. ст. 16 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом з моменту відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство:

- пред`явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому цим Законом, та в межах провадження у справі про банкрутство;

- пред`явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися у випадку та порядку, передбачених цим Законом;

- арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство;

- корпоративні права засновників (учасників, акціонерів) боржника реалізуються з урахуванням обмежень, встановлених цим Законом;

- задоволення вимог засновника (учасника) боржника - юридичної особи про виділення частки в майні боржника у зв`язку з виходом із складу його учасників забороняється;

- рішення про реорганізацію або ліквідацію юридичної особи - боржника приймається в порядку, визначеному цим Законом.

Згідно з ч. 1-4 ст. 17 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом у разі якщо до боржника, щодо якого порушена справа про банкрутство, пред`явлений позов, який ґрунтується на грошових зобов`язаннях боржника, що виникли до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство, суди мають у встановленому процесуальним законом порядку приймати такі позовні заяви і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство.

Про офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство розпорядник майна повідомляє суд, який розглядає позовні вимоги конкурсних кредиторів до боржника. Цей суд (суди) після офіційного оприлюднення відповідного оголошення має зупинити позовне провадження та роз`яснити позивачу зміст ч. 4 ст. 23 цього Закону, зазначивши про це в ухвалі або в протоколі судового засідання.

Якщо позивач не звернувся у тридцятиденний строк з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство, суд, який розглядає позовну заяву, після закінчення тридцятиденного строку з моменту офіційного оприлюднення поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову.

У разі звернення позивача із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство після винесення ухвали господарського суду за результатами розгляду цих вимог позовне провадження підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (що відповідає п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в редакції чинній з 15.12.2017 року).

Так, провадження у справі, що переглядається було відкрито ще 28.12.2017 року, тобто до моменту початку процедури визнання відповідача у справі банкрутом, а отже підстав для задоволення апеляційних вимог щодо закриття провадження по справі з причини того, що є підстави для відмови у відкритті провадження у справі, суд апеляційної інстанції не вбачає. Разом з тим, судова колегія звертає увагу, що з моменту, коли суд першої інстанції дізнався про відкриття провадження у справі № 916/2775/18 про банкрутство відповідача, відповідно до вищезазначених приписів чинного законодавства суд першої інстанції повинен був зупинити позовне провадження у справі № 916/3222/17 та роз`яснити позивачу зміст ч. 4 ст. 23 цього Закону, чого судом першої інстанції зроблено не було, і тільки встановивши, що позивачем відповідні заяви в межах справи про банкрутство подані не були, поновити та продовжити розгляд справи.

Разом з тим, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що оскільки позивач по справі в строки, передбачені ч. 3 ст. 17 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом як конкурсний кредитор в межах справи про банкрутство із заявою про визнання його грошових вимог в частині стягнення орендної плати до боржника у справі про банкрутство не звернувся, є достатні правові підстави для відмови у задоволенні зазначених позовних вимог відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , в зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається. Посилання скаржника на нібито помилкове застосування судом цієї норми судовою колегією розглянуто та відхилене, виходячи з того, що норми ст. 38 цього Закону розповсюджуються на правовідносини, які існують на теперішній час, коли дійсно відповідач вже визнаний банкрутом і триває ліквідаційна процедура, а не на момент звернення позивача до суду.

Що стосується позовних вимог про розірвання спірного договору оренди землі та повернення обумовленої ним земельної ділянки позивачу з приведенням її у стан, не гірший порівняно з тим, у якому було одержано в оренду, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що оскільки зазначені позовні вимоги стосуються речового права боржника (а саме права оренди земельної ділянки, на якій розміщено належне відповідачу на праві власності нерухоме майно), щодо якого вже було порушено провадження у справі про банкрутство, при цьому такі позовні вимоги були заявлені одночасно із вимогами про стягнення боргу та нерозривно пов`язані із ним, вирішення судом питання, пов`язаного із припиненням відповідачем права користування певним майном та вчинення інших дій пов`язаних із активами боржника, матиме наслідком при задоволенні позову вибуття такого майна із активів боржника поза межами процедур у справі про банкрутство, що є неправомірним, оскільки такі позовні вимоги є майновими в розумінні ч. 4 ст. 10 Закону про банкрутство; розгляд спорів по суті з майновими вимогами до суб`єкта господарювання, який перебуває в процедурі банкрутства, та визначений позивачем в статусі відповідача у такому спорі, законодавцем віднесено до підсудності господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, а таким судом є суддя, який розглядає справу про банкрутство, тобто спір у даній справі № 916/3222/17 не підлягає вирішенню судом в порядку окремого позовного провадження, а повинен був розглядатися в межах справи № 916/2775/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар .

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 15.01.2019 року у справі № 910/3860/18, від 30.01.2019 року у справі № 912/2185/16, від 06.08.2019 року у справі № 924/58/17.

За таких обставин, оскільки спір у даній справі пов`язаний із здійсненням провадження у справі про банкрутство відповідача, дізнавшись про існування такої справи про банкрутство, суд першої інстанції мав передати справу № 916/3222/17 за підсудністю на розгляд Господарського суду Одеської області в межах справи № 916/2775/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар , чого судом першої інстанції також зроблено не було.

Крім того, судова колегія зазначає, що ініціюючий кредитор, а також інші учасники провадження у справі про банкрутство № 916/2775/18, мають право бути обізнаними та приймати участь у вирішенні судом питання щодо припинення у Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар права користування будь-яким майном, в тому числі й права оренди земельною ділянкою, переданою за спірним договором оренди землі, на якій розташовані об`єкти нерухомості, що належать банкруту на праві власності і входять до ліквідаційної маси.

Таким чином, як вірно зазначив скаржник, оскільки даний спір стосується вилучення із складу ліквідаційної маси одного із основних складових прав банкрута (право на користування земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухоме майно банкрута), що має основний вплив на процес формування ліквідатором в процесі ліквідаційної процедури складу ліквідаційної маси банкрута, унеможливлює продаж нерухомого майна банкрута без передачі новому власнику права користування земельною ділянкою (неможливо продати нерухоме майно без передачі права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухоме майно) під час заходів з погашення боргів кредиторів за рахунок продажу ліквідаційної маси в межах провадження у справі про банкрутство, даний спір не підлягав вирішенню судом в порядку окремого позовного провадження, а повинен був розглядатись в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар , з метою реалізації принципу судового нагляду у відносинах неплатоспроможності та банкрутства задля більш ефективного захисту прав та законних інтересів кредиторів.

При цьому судова колегія звертає увагу, що згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у п. 23, 24 та тексті свого рішення у справа "Сокуренко і Стригун проти України" (№ 29458/04 та № 29465/04) відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві керується законом, що приймається парламентом"; фраза "встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів; вимога стосовно того, що суд має бути "встановленим законом" є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції (Coeme and others v. Belgium № 32492/96).

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення від 25 лютого 1993 року у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Разом з тим, незважаючи на вищенаведені приписи чинного законодавства України, судом першої інстанції справу було розглянуто, при цьому на момент винесення оскаржуваного у справі рішення постановою Господарського суду Одеської області від 14.05.2019 року у справі №916/2775/18 Товариство з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар вже було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Наслідки визнання боржника банкрутом передбачені ст. 39 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом .

Так, відповідно до ч. 1 вищезазначеної статті з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

- господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо;

- строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав;

у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури;

- припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута;

- відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

- продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Законом;

- скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

- вимоги за зобов`язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі;

- виконання зобов`язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених цим розділом.

З огляду на вищевикладене, судова колегія суддів зазначає, що оскільки позовні вимоги Біляївської районної державної адміністрації Одеської області, м. Біляївка Одеської області про розірвання договору оренди земельної ділянки від 20.03.2012 року та зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар повернути земельну ділянку у первісному стані, нерозривно пов`язані із вимогою про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати та мали бути вирішені в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар , при цьому зазначені вимоги в межах справи про банкрутство заявлені не були, позивач по справі з відповідними заявами про визнання його вимог, як кредитора відповідача у межах справи № 916/2775/18 не звертався, а також з огляду на те, що наразі відповідач вже визнаний банкрутом, що тягне за собою вищезазначені правові наслідки, такі позовні вимоги також задоволенню не підлягають на підставі ч. 3 ст. 17 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом .

Тобто оскаржене рішення суду першої інстанції, яким зазначені позовні вимоги розглянуті по суті та задоволені, не відповідає вимогам чинного законодавства та обставинам справи, в зв`язку з чим, в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

При цьому, посилання скаржника на необхідність закриття провадження у справі, судом апеляційної інстанції відхиляється, оскільки відповідно до приписів ч. 4 ст. 17 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом закрити провадження можливо лише у випадку, коли позивач звернувся із відповідною вимогою, як конкурсний кредитор у межах справи про банкрутство, чого в даному випадку позивачем зроблено не було, такі дії можуть відбуватися тільки у випадку, коли були відсутні підстави для відкриття провадження у справі на момент звернення позивача до суду і позивач є учасником справи про банкрутство.

Крім того, судова колегія звертає увагу, що 07.05.2019 року позивач звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою про уточнення позовних вимог, в якій просив стягнути заборгованість з орендної плати та повернути земельну ділянку за спірним договором оренди, який укладено між позивачем та відповідачем на користь Хлібодарської селищної ради Біляївського району, яка в даній справі є третьою особою, тобто позовні вимоги фактично направлені на захист інтересів не позивача по справі, а третьої особи, що суперечить самій суті звернення із позовом до суду, яке передбачає захист порушеного права та інтересів саме особи, яка звертається, за винятком випадків , коли із позовом звертаються особи, які законом наділені правом переставляти інтереси інших осіб. Тому висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині є неправомірним.

Також суд першої інстанції взагалі не розглянув клопотання відповідача про закриття провадження у справі в зв`язку з тим, що у справі № 916/2074/15 вже було прийнято рішення по спірним правовідносинам. Суд апеляційної інстанції зазначає, що підстав для закриття провадження у справі в цьому випадку також немає, оскільки за суб`єктним складом справи відрізняються. Але слід зазначити, що порушення судом першої інстанції процесуальних норм у їх сукупності мало наслідком прийняття неправильного рішення.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав: згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів зауважує, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що аргументи, викладені в апеляційній скарзі, частково знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 20.06.2019 року у справі № 916/3222/17 частково не відповідає обставинам справи та вимогам закону і є достатні правові підстави для його часткового скасування та відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки від 20.03.2012 року та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар повернути до земель Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області земельну ділянку загальною площею 56,7400 га, кадастровий номер 5121056800:01:001:0013, яка розташована на території Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області (за межами населеного пункту) з приведенням її у стан, не гірший порівняно з тим, у якому було одержано в оренду земельну ділянку.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційний перегляд судового рішення покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар , м. Біляївка Одеської області в особі ліквідатора Дарієнка В.Д. на рішення Господарського суду Одеської області від 20.06.2019 року у справі № 916/3222/17 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 20.06.2019 року у справі №916/3222/17 скасувати частково.

Відмовити у задоволенні позовних вимог Біляївської районної державної адміністрації Одеської області, м. Біляївка Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектар , м. Біляївка Одеської області про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного між Біляївською районною державною адміністрацією Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю Ринок сільськогосподарської продукції Гектор 20.03.2012 року, який зареєстровано Відділом Держкомзему у Біляївському районі Одеської області, про що в книзі записів реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 23.03.2012 року №512100004001722 та зобов`язання відповідача повернути до земель Хлібодарської селищної ради Біляївського району земельну ділянку загальною площею 56,7400 га, кадастровий номер 5121056800:01:001:0013, яка розташована на території Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області (за межами населеного пункту), з приведенням її у стан, не гірший порівняно з тим, у якому було одержано в оренду земельну ділянку.

В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 20.06.2019 року у справі № 916/3222/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбаченими ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 16.09.2019 року .

Повний текст постанови складено 17.09.2019 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Г.П. Разюк І.Г. Філінюк