Рішення

від 16.09.2019 по справі 420/4088/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/4088/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Глуханчука О.В.,

секретар судового засідання - Чернецька О.А.

за участі сторін:

позивача - не з`явився (клопотання про розгляд справи за відсутності)

представника відповідача - Бугаєнко Т.В. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

08 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20 травня 2019 року №0058509-5107-1552 щодо визначення суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на суму у розмірі 37129, 93 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що у червні 2019 року засобами поштового зв`язку він отримав податкове повідомлення-рішення від 20 травня 2019 року №0058509-5107-1552 про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 37129, 93 грн. за 2018 рік, у зв`язку із наявністю на праві власності частини об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . Як зазначає позивач, належні йому нежитлові приміщення у частці 4/25 є будівлями промисловості, зокрема виробничими корпусами, цехами, складськими приміщеннями промислових підприємств та використовуються співвласником цих нежитлових приміщень - ТОВ Виробнича компанія Плазма , якому належить інша частка 21/25, основним видом діяльності якого є виробництво будівельних металевих конструкцій.

Посилаючись на те, що за п. є пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, будівлі промисловості не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позивач стверджує, що відповідачем безпідставно прийнято податкове повідомлення-рішення від 20 травня 2019 року №0058509-5107-1552 щодо визначення суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на суму у розмірі 37129, 93 грн., у зв`язку із чим просить його скасувати у судовому порядку.

Ухвалою суду від 11 липня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом сторін.

29 липня 2019 року відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву з додатковими доказами (а.с. 35-49).

13 серпня 2019 року позивачем засобами поштового зв`язку подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву (а.с. 50).

Вказані заяви по суті справи залучені до матеріалів справи та прийняті судом до розгляду.

Інші заяви по суті справи сторонами не надавались, клопотання та додаткові докази не надходили.

У судове засідання, призначене на 09 вересня 2019 року, з`явився представник відповідача.

Позивач у судове засідання не з`явився, про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином та своєчасно, проте в прохальній частині позову просив провести розгляд справи за його відсутності (а.с. 6).

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

З урахуванням вищенаведеного, суд проводив розгляд справи за відсутності позивача.

Під час судового розгляду представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Відповідно до відзиву, відповідач з позовними вимогами та доводами позивача не погоджується, з огляду на наступне. Так, відповідач зазначає, що спірним податковим повідомленням-рішенням від 20 травня 2019 року №0058509-5107-1552 позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік, оскільки згідно даних Державного реєстру прав на нерухоме майно він є власником частки у розмірі 4/25 нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, враховуючи, що позивач є власником об`єкту нежитлової нерухомості, яка відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відповідач вважає, що нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 37129, 93 грн. за 2018 рік було правомірним, отже підстави для скасування податкового повідомлення-рішення від 20 травня 2019 року №0058509-5107-1552 відсутні.

Щодо доводів позивача стосовно того, що належна йому частка нежитлової будівлі не є об`єктом оподаткування у розумінні п. є пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України (будівлі промисловості), відповідач зазначив, що позивач використовує належну йому частку нежитлової будівлі, надаючи її в оренду, натомість вказаний режим використання нерухомого майна не звільняє його від оподаткування.

У відповіді на відзив позивач апелював доводам відповідача щодо режиму використання нерухомого майна в цілях застосування п. є пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України для звільнення об`єкту нерухомості від оподаткування тим, що за вказаною нормою об`єкти нерухомості звільняються від оподаткування не за режимом використання, а цільовим призначенням. Позивач зазначив, що у наданні ним частини майнового комплексу в оренду ТОВ Виробнича компанія Плазма полягає його власна діяльність, тоді як ТОВ Виробнича компанія Плазма використовує вказану частку нерухомості за цільовим призначенням, як будівлю промисловості, для діяльності промислових підприємств.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши подані сторонами заяви по суті справи та докази для їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено наступні обставини та факти.

20 травня 2019 року Головним управлінням ДФС в Одеській області, згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, прийнято податкове повідомлення-рішення №0058509-5107-1552 форми "Ф", яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем: 18010300 Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 податковий період у розмірі 37 129, 93 грн. (а.с. 7).

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з вимогами про його скасування з підстав наведених в адміністративному позові.

Згідно ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 19 конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп. 20.1.18 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов`язань платників податків.

Відповідно до пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Так, згідно визначеного пунктом 266.7 статті 266 Податкового кодексу України порядку обчислення суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

У відповідності з пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Надаючи оцінку правомірності нарахуванню позивачу податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, суд виходить з наступного.

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач є власником об`єкту нежитлової нерухомості.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 45-48), ОСОБА_1 на праві приватної власності (спільна часткова) належить 4/25 частки нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 6233,2 кв.м. Підстава виникнення права власності: рішення суду, справа №34/17-178-2011, 04.04.2011 року, Господарський суд Одеської області; ухвала суду, справа №34/17-178-2011, 19.05.2011 року, Господарський суд Одеської області.

Розмір частки 21/25 у спільній частковій власності на об`єкт нерухомого майна (промислові будівлі та склади, об`єкт нежитлової нерухомості) за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія Плазма (код ЄДРПОУ 32429248) (а.с. 45-48).

В свою чергу, пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України визначає, що не є об`єктом оподаткування.

Зокрема, за п. є пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пп. 266.3.1, 266.3.2. п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Згідно з пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпункт є підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, на який посилається позивач як на підставу протиправності податкового повідомлення-рішення, встановлює, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Згідно висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, наведеному в постанові від 15 травня 2018 року у справі №806/2676/17, застосування пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі №821/1904/17, від 19 лютого 2019 року у справі №819/818/17 року.

За висновком Верховного Суду, використаний у Податковому кодексі України термін "будівлі промисловості" має застосовуватися виключно відносно будівель промислових підприємств різних галузей.

Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від а до л ) передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв`язок об`єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами е та і , на відміну від пункту є . Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ( д ), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу ( е ), сільськогосподарський товаровиробник ( ж ), громадські організації інвалідів та їх підприємства ( з ), релігійні організації ( и )), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ( ґ ), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ( і ), будівлі промисловості ( є ) тощо).

Буквальний аналіз пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як будівлі промисловості промислових підприємств . При цьому законодавець використав прислівник зокрема , який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності.

За положеннями підпункту 14.1.1291. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт ґ ).

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B Добувна промисловість та розроблення кар`єрів , C Переробна промисловість , D Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря , E Водопостачання; каналізація, поводження з відходами та F Будівництво .

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Наведені положення дають підстави здійснити висновок, що застосування пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

На підставі викладеного судом встановлено, що в межах спірних відносин наявна лише одна з обов`язкових умов - наявність будівель промисловості.

Так, судом встановлено, що 21/25 частки нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1, належать на праві приватної власності товариству з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія Плазма .

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ Виробнича компанія Плазма , керівником якого є позивач ОСОБА_1 , здійснює такі види діяльності за КВЕД: 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві; КВЕД 01.63 Післяурожайна діяльність; 25.11 Виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій (основний); 25.99 Виробництво інших готових металевих виробів, н. в. і. у.; 46.72 Оптова торгівля металами та металевими рудами; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а.с. 28-34).

Отже, основна діяльність, ТОВ Виробнича компанія Плазма , керівником якого є позивач, це виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій, що в свою чергу дає підстави для висновку, що 21/25 частки, що належить ТОВ, підпадає під визначення "будівлі промисловості" зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств, та перебуває у власності промислових підприємств.

Однак, це не є предметом доказування у цій справі.

В межах спірних правовідносин судом досліджується питання чи можливо віднести до будівель промисловості 4/25 частки, які належать позивачу, під час використання цієї частини нежитлової нерухомості саме позивачем, з метою застосування пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Згідно податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця, поданої ОСОБА_1 за 2018 рік, видами підприємницької діяльності у звітному періоді визначено, зокрема КВЕД 68.20 - Надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивач свою частку у розмірі 4/25 нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 , надає в оренду ТОВ Виробнича компанія Плазма , керівником якого він є.

Однак, надання нерухомого майна в оренду є самостійною господарською діяльність позивача.

Відтак, об`єкт нерухомості (частка у розмірі 4/25 нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 ), який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У відповідності з ч. 2 ст. 74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі викладеного, оцінивши докази, які є у справі, суд дійшов висновку, що оскільки позивач є власником частки об`єкту нежитлової нерухомості, який є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відповідачем правомірно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, визначено суму податкового зобов`язання за платежем: 18010300 Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 податковий період у розмірі 37 129, 93 грн.

Відтак, спірне податкове повідомлення-рішення від 20 травня 2019 року №0058509-5107-1552 не підлягає скасуванню.

Отже, у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.

У зв`язку з відмовою у задоволення позову, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74, 76-77, 90, 132, 139, 194, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління ДФС в Одеській області, місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5; код ЄДРПОУ 39398646.

Повний текст рішення складено та підписано судом 16 вересня 2019 року.

Суддя О.В. Глуханчук

.