Постанова

від 07.11.2019 по справі 420/4088/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2019 р.м. ОдесаСправа № 420/4088/19

Головуючий в І інстанції: Глуханчук О.В.

Дата та місце ухвалення рішення: 09.09.2019 р. м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шеметенко Л.П.

судді - Стас Л.В.

судді - Турецької І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20 травня 2019 року № 0058509-5107-1552 щодо визначення суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на суму у розмірі 37129,93 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову, наголошуючи на неповному з`ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, та порушення норм матеріального права.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 травня 2019 року Головним управлінням ДФС в Одеській області, згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, прийнято податкове повідомлення-рішення № 0058509-5107-1552 форми Ф , яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем: 18010300 Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 податковий період у розмірі 37129, 93 грн.

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з вимогами про його скасування.

Вирішуючи справу та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем правомірно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання за платежем: 18010300 Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 податковий період у розмірі 37129,93 грн., оскільки позивач є власником частки об`єкту нежитлової нерухомості, який є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на викладене.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 261 Податкового кодексу України).

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).

Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпункт є підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, на який посилається позивач, як на підставу протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, встановлює, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що використаний у Податковому кодексі України термін будівлі промисловості має застосовуватися виключно відносно будівель промислових підприємств різних галузей.

Колегія суддів вважає, що позивач дійшов помилкових висновків, ототожнюючи будівлі, що йому належать (фізична особи-підприємець), які, як зазначає останній, використовує їх у власній господарській діяльності (надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна), із будівлями промислових підприємств.

Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від а до л ) передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв`язок об`єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами е та і , на відміну від пункту є . Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ( д ), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу ( е ), сільськогосподарський товаровиробник ( ж ), громадські організації інвалідів та їх підприємства ( з ), релігійні організації ( и )), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ( ґ ), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ( і ), будівлі промисловості ( є ) тощо).

Буквальний аналіз пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як будівлі промисловості промислових підприємств . При цьому законодавець використав прислівник зокрема , який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності.

За положеннями підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт ґ ).

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу Будівлі нежитлові група 125 Будівлі промислові та склади клас 1251 Будівлі промисловості .

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промисловості , який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості , 1251.2 - Будівлі підприємств чорної металургії , 1251.3 - Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості , 1251.4 - Будівлі підприємств легкої промисловості , 1251.5 - Будівлі підприємств харчової промисловості , 1251.6 - Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості , 1251.7 - Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості , 1251.8 - Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості , 1251.9 - Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне .

Колегія суддів зауважує, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала поняття промислове підприємство .

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B Добувна промисловість та розроблення кар`єрів , C Переробна промисловість , D Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря , E Водопостачання; каналізація, поводження з відходами та F Будівництво .

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Наведені положення дають підстави здійснити висновок, що застосування пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Проте, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 45-48), 4/25 частки нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 6233,2 кв.м. належать на праві приватної власності саме ОСОБА_1 .

Згідно податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця, поданої ОСОБА_1 за 2018 рік, видами підприємницької діяльності у звітному періоді визначено, зокрема КВЕД 68.20 - надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна.

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що об`єкт нерухомості (частка у розмірі 4/25 нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 ), що на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

На підставі наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заявленого позову та скасування податкового повідомлення-рішення від 20 травня 2019 року № 0058509-5107-1552 щодо визначення позивачу суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на суму у розмірі 37129,93 грн.

Доводи апеляційної скарги спростовуються наведеними висновками суду апеляційної інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Колегія суддів зазначає, що в поданій апеляційній скарзі, як і в заявленому позові, позивач посилається на те, що нежитлові будівлі, що належать позивачу на праві приватної власності (частка 4/25), не є об`єктом оподаткування згідно пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції, вказаним доводам позивача судом першої інстанції надано належну оцінку. Так, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно визнав наведені доводи позивача необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень ПК України.

Аналогічна позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права була неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 15.05.2018 року у справах №№ 806/2676/17, 806/2461/17, від 13.11.2018 року у справі № 820/417/17, від 11.12.2018 року у справах №№ 822/2614/16, 819/314/18.

Що стосується посилань позивача на рішення судів у справах №№ 1540/3561/18, 1540/3562/18, якими скасовані ППР щодо визначення позивачу суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, колегія суддів зазначає, що податкові повідомлення - рішення, що були предметом оскарження у вказаних справах, винесені відповідачем за інші періоди, ніж у даній справі. Таким чином, предмети доказування у наведених справах та справі, що є предметом судового розгляду, не є тотожними, а тому, ці рішення не приймаються до уваги у даній справі. В свою чергу, у справі № 815/78/18, на яку також посилається позивач, взагалі відмовлено позивачу у задоволенні позову.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Одночасно колегія суддів вважає можливим зазначити, що за ознаками, визначеними пунктом 20 частини 1 статті 4 КАС України, дана справа віднесена до категорії справ незначної складності в розумінні частини 6 статті 12 КАС України.

Обставини, які є критерієм для віднесення справи до категорії таких, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у розумінні частин 3 та 4 статті 12 КАС України, а також випадки, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що постанова оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судове рішення складено у повному обсязі 07.11.2019 р.

Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: Л.В. Стас

Суддя: І.О. Турецька