Рішення

від 17.09.2019 по справі 297/454/19

БЕРЕГІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 297/454/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2019 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого Ільтьо І. І.,

при секретарі: Куні О. І.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у м. Берегово цивільну справу за позовом Берегівської місцевої прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Берегівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з незаконного володіння,

встановив:

АДРЕСА_1 місцева прокуратура Закарпатської області звернулася до суду в інтересах держави в особі Берегівської міської ради Закарпатської області з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Прокурор просив витребувати земельну ділянку за кадастровим номером: 2110200000:01:001:0004площею 0,0622 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,з незаконного володіння відповідача на користь держави в особі Берегівської міської ради Закарпатської області.

Свій позов прокурор обґрунтовує тим, 20 лютого 2013 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 придбав на прилюдних торгах з реалізації арештованого нерухомого майна нежитлову будівлю - кафе Мелані загальною площею 176,7 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебувала в іпотеці і належала на праві власності ОСОБА_3 , правонаступником якого була ОСОБА_4 . Попередній власник кафе Мелані - ОСОБА_3 придбав її від ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 17 квітня 2007 року, посвідченого державним нотаріусом Берегівської державної нотаріальної контори Закарпатської області Кирияк Кларою Миколаївною і зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 1780. Зі змісту зазначеного договору вбачається, що земельна ділянка, на якій розміщено кафе Мелані , не була предметом даного договору. На початку 2014 року ОСОБА_2 вирішив оформити своє право власності на земельну ділянку, на якій розміщено кафе ОСОБА_8 , однак як виявилося вказана земельна ділянка площею 0,0622 га перебуває у власності одного з колишніх власників кафе Мелані - ОСОБА_5 , якому вона належить на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 № 022738 від 15 жовтня 2004 року, виданого на підставі рішення сімнадцятої сесії Берегівської міської ради Закарпатської області IV скликання від 27 лютого 2004 року № 425. У зв`язку з цим ОСОБА_2 з метою припинення права власності ОСОБА_5 на вищевказану земельну ділянку звернувся до суду з відповідним позовом. Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2014 року в цивільній справі № 297/2163/14-ц вказаний позов задоволено: визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 022738 від 15 жовтня 2004 року, виданий Берегівською міською радою Закарпатської області і зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № НОМЕР_2 ; припинено право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0,0622 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У червні 2015 року ОСОБА_2 вирішив здійснити реконструкцію кафе Мелані , однак він позбавлений можливості це зробити, оскільки відповідно до Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466, такі роботи можуть виконуватися лише за наявності документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою. З наведених вище підстав ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на земельну ділянку, на якій розміщено кафе ОСОБА_8 , що належить йому на праві власності. Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 31 липня 2015 року в цивільній справі № 297/1765/15-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 12 липня 2016 року, вказаний позов задоволено: визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 0,0622 га, кадастровий номер: 2110200000:01:001:0004, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Однак згодом постановою Верховного Суду від 04 квітня 2018 року вищевказані судові рішення були скасовані, а в задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено. Втім, на той час ОСОБА_2 вже продав спірну земельну ділянку ОСОБА_1 - на підставі договору купівлі-продажу від 07 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Ковач Наталією Олексіївною і зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 2869.

Відповідач ОСОБА_1 подала через канцелярію суду відзив на позовну заяву прокурора, в якому просила відмовити в задоволенні заявленого позову з тих підстав, що на даний час власниками кафе Парижель (колишнє кафе Мелані ) є відповідач та ОСОБА_9 . Договір купівлі-продажу від 06 грудня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Ковач Наталією Олексіївною і зареєстрований у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 2865, на підставі якого відповідач та ОСОБА_9 , ніким не оскаржений і не визнаний недійсним. Відповідач та ОСОБА_9 є добросовісними набувачами спірної земельної ділянки, на якій розташована належна останнім на праві власності будівля кафе ІНФОРМАЦІЯ_1 . Твердження Берегівської місцевої прокуратури Закарпатської області про те, що загальна площа кафе ІНФОРМАЦІЯ_1 становить всього 176,7 кв. м., тоді як площа спірної земельної ділянки становить 622 кв. м., не відповідає дійсності. Насправді загальна площа кафе ІНФОРМАЦІЯ_1 становить 412,7 кв. м. Таким чином, кафе ІНФОРМАЦІЯ_1 фактично займає 2/3 частини спірної земельної ділянки. Твердження Берегівської місцевої прокуратури Закарпатської області про те, що ОСОБА_2 не мав права продати спірну земельну ділянку відповідачці, тому що на той час цивільна справа № 297/1765/15-ц перебувала на розгляді Верховного Суду, є необґрунтованим та безпідставним, адже на момент продажу відповідачці спірної земельної ділянки рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 31 липня 2015 року в цивільній справі № 297/1765/15-ц, яким визнано за ОСОБА_2 право власності на спірну земельну ділянку, набрало законної сили, такий був скасований Верховним Судом лише через п`ять місяців після укладення відповідного договору купівлі-продажу. Як вбачається з вищенаведеного, на час укладення договору купівлі-продажу від 07 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Ковач Н. О. і зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 2869, ОСОБА_2 був законним власником спірної земельної ділянки і мав повне право відчужити її, а тому спірна земельна ділянка не може бути витребувана від відповідачки на підставі статті 388 ЦК України, оскільки за приписами вказаної норми витребувати від добросовісного набувача можна лише майно, яке було придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. У даному випадку Берегівська міська рада Закарпатської області ніколи не була власником спірної земельної ділянки. Так, до 15 жовтня 2004 року спірна земельна ділянка перебувала в комунальній власності і належала територіальній громаді м. Берегове, з 15 жовтня 2004 року до 24 жовтня 2014 року її власником був ОСОБА_5 , з 24 жовтня 2014 року до 07 грудня 2017 року - ОСОБА_2 , а з 07 грудня 2017 року по теперішній час - відповідачка. Берегівська міська рада Закарпатської області прийнявши рішення від 27 лютого 2004 року № 425 про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_5 розпорядилася нею у межах своїх повноважень, а тому твердження Берегівської місцевої прокуратури Закарпатської області про те, що така незаконно вибула з власності територіальної громади м. Берегове на підставі рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 31 липня 2015 року в цивільній справі № 297/1765/15-ц, є хибним. За таких обставин заявлений Берегівською місцевою прокуратурою Закарпатської області позов про витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння відповідачки на користь держави в особі Берегівської міської ради Закарпатської області не підлягає задоволенню, адже за приписами статей 387 та 388 ЦК України виключно власники мають право на витребування майна із чужого незаконного володіння (від добросовісного набувача).

У судовому засіданні прокурор підтримав свій позов та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися, хоча такі були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Представник відповідача ОСОБА_1 заперечив проти задоволення заявленого позову з підстав, наведених у поданому відповідачем ОСОБА_1 відзиві на позовну заяву прокурора.

Заслухавши з`явившихся у судове засідання учасників справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що заявлені позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Рішенням Берегівської міської ради Закарпатської області від 27 лютого 2004 року № 425 передано ОСОБА_5 у власність земельну ділянку площею 0,0622 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_5 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 022738 від 15 жовтня 2004 року - на спірну земельну ділянку.

20 лютого 2013 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 придбав на прилюдних торгах з реалізації арештованого нерухомого майна нежитлову будівлю - кафе Мелані загальною площею 176,7 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебувала в іпотеці.

У 2014 році ОСОБА_2 з метою припинення права власності ОСОБА_5 на вищевказану земельну ділянку звернувся до суду з відповідним позовом. Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2014 року в цивільній справі № 297/2163/14-ц вказаний позов задоволено: визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 022738 від 15 жовтня 2004 року, виданий Берегівською міською радою Закарпатської області і зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № НОМЕР_2 ; припинено право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0,0622 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У червні 2015 року ОСОБА_2 вирішив здійснити реконструкцію кафе Мелані , однак він був позбавлений можливості це зробити, оскільки відповідно до Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466, такі роботи можуть виконуватися лише за наявності документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.

У зв`язку з цим ОСОБА_2 звернувся до суду та просив визнати за ним право власності на земельну ділянку, на якій розміщено кафе ОСОБА_8 , що належить йому на праві власності.

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 31 липня 2015 року в цивільній справі № 297/1765/15-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 12 липня 2016 року, вказаний позов задоволено: визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 0,0622 га, кадастровий номер: 2110200000:01:001:0004, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Втім, згодом постановою Верховного Суду від 04 квітня 2018 року вищевказані судові рішення були скасовані, а в задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено.

Однак, на той час ОСОБА_2 вже продав спірну земельну ділянку ОСОБА_1 - на підставі договору купівлі-продажу від 07 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Ковач Наталією Олексіївною і зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 2869.

На даний час власниками кафе Парижель (колишнє кафе ОСОБА_8 ) є відповідачка та ОСОБА_9 - на підставі договору купівлі-продажу від 06 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Ковач Наталією Олексіївною і зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 2865.

Вказана обставина підтверджується наявною у матеріалах справи інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 14 травня 2019 року № 166470054.

Посилання прокурора на незаконність договору купівлі-продажу від 06 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Ковач Наталією Олексіївною і зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 2865,не заслуговують на увагу, оскільки не є предметом розгляду у даній справі.

ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України/

Звернувшись до суду прокурор не довів належними і допустимими доказами, що перехід права власності на спірну земельну ділянку (якою територіальна громада міста Берегова в особі Берегівської міської ради розпорядилася ще в 2004 році - прийнявши рішення від 27 лютого 2004 року № 425, яким було передано спірну земельну ділянку у власність ОСОБА_5 ) до відповідачки на підставі договору купівлі-продажу від 06 грудня 2017 року,завдало шкоди суспільному інтересу, а саме інтересам територіальної громади міста Берегова.

Відповідно до частини першої статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з частиною першою статті 120 ЗК України в разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула право власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 13 квітня 2016 року в справі № 6-253цс16.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 04 лютого 2019 року в справі № 463/1696/15-ц.

Тобто, до набувача права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розташованих на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні в силу закону, незалежно від волі попереднього користувача земельної ділянки та органу, уповноваженого розпоряджатися землею (у випадку належності земельної ділянки до земель державної або комунальної власності) переходить право користування земельною ділянкою, на якій розміщені відповідні об`єкти нерухомості, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Саме таку правову позицію висловив Вищий господарський суд України в постанові від 04 березня 2015 року в справа № 910/20603/13.

Верховний Суд у постанові від 14 березня 2019 року в справі № 902/341/17 вказав, що виходячи з положень статті 377 ЦК України, статей 120, 125 ЗК України та принципу слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, слід дійти висновку, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі, з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

Отже, наведені норми слід розуміти таким чином, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача на земельну ділянку, на якій розташований відповідний об`єкт нерухомості, припиняється автоматично, в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 04 травня 2018 року в справі № 910/14212/17.

Виходячи з вищенаведеного суд робить висновок, що в силу приписів статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України відповідачка та ОСОБА_9 придбавши 06 грудня 2017 року кафе Парижель загальною площею 412,7 кв. м. стали власниками земельної ділянки, на якій розташований вказаний об`єкт.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що твердження Берегівської місцевої прокуратури Закарпатської області про те, що ОСОБА_2 не мав права продати спірну земельну ділянку відповідачці, тому що на той час цивільна справа № 297/1765/15-ц перебувала на розгляді Верховного Суду, є необґрунтованим та безпідставним, адже на момент продажу відповідачці спірної земельної ділянки рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 31 липня 2015 року в цивільній справі № 297/1765/15-ц, яким визнано за ОСОБА_2 право власності на спірну земельну ділянку, набрало законної сили, такий був скасований Верховним Судом лише через п`ять місяців після укладення відповідного договору купівлі-продажу.

Так з матеріалів справи вбачається, що на час укладення договору купівлі-продажу від 07 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Ковач Н. О. і зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 2869, ОСОБА_2 був законним власником спірної земельної ділянки і мав повне право відчужити її, а тому спірна земельна ділянка не може бути витребувана від відповідачки на підставі статті 388 ЦК України, оскільки за приписами вказаної норми витребувати від добросовісного набувача можна лише майно, яке було придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Відповідно до частини першої статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У свою чергу, згідно з частиною першою статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, щодо 15 жовтня 2004 року спірна земельна ділянка перебувала в комунальній власності і належала територіальній громаді м. Берегове, з 15 жовтня 2004 року до 24 жовтня 2014 року її власником був ОСОБА_5 , з 24 жовтня 2014 року до 07 грудня 2017 року - ОСОБА_2 , а з 07 грудня 2017 року по теперішній час - відповідачка.

Суд вважає, що Берегівська міська рада Закарпатської області прийнявши рішення від 27 лютого 2004 року № 425 про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_5 розпорядилася нею у межах своїх повноважень, а тому твердження Берегівської місцевої прокуратури Закарпатської області про те, що така незаконно вибула з власності територіальної громади м. Берегове на підставі рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 31 липня 2015 року в цивільній справі № 297/1765/15-ц, є хибним.

За наведених обставин суд вважає, що заявлений прокурором позов про витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння відповідачки на користь держави в особі Берегівської міської ради Закарпатської області не може бути задоволений.

Верховний Суд України в постанові від 23 грудня 2015 року в справі № 6-327цс15 висловив правову позицію, згідно з якою нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності. Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову. Виходячи з положень зазначених статей право витребувати майно із чужого незаконного володіння має лише власник цього майна.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (частина перша статті 388 ЦК України).

Таку правову позицію сформував Верховний Суд у постанові від 21 листопада 2018 року в справі № 674/31/15-ц.

У даному випадку відповідачка є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оскільки протилежне не встановлено, на час придбання останньою спірної земельної ділянки її тодішній власник мав право її відчужити, оскільки протилежне не встановлено, спірна земельна ділянка вибула з володіння її першого власника - територіальної громади м. Берегове з волі останньої шляхом прийняття Берегівською міською радою Закарпатської області рішення від 27 лютого 2004 року № 425 про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_5

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, який означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 01 червня 2006 року в справі Федоренко проти України звернув увагу на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини, а також пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 16 лютого 2017 року в справі Кривенький проти України наголошено, що позбавлення особи права на земельну ділянку без будь-якої компенсації є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічну правову позицію висловив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 30 серпня 2017 року в справі № 357/13718/16-ц.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 18 вересня 2013 року в справі № 6-92цс13.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував в схожих фактичних обставинах порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції (зокрема: GLADYSHEVA v. RUSSIA, № 7097/10, ЄСПЛ, 06 грудня 2011 року; PCHELINTSEVA AND OTHERS v. RUSSIA, № 47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року).

Суд враховує і позицію Європейського суду з прав людини в іншій справі, де заявниця була позбавлена права власності на квартиру без компенсації і вона не могла розраховувати на отримання іншого житла від держави. Органи державної влади не забезпечили належної експертизи щодо законності правочинів з нерухомим майном. Проте заявниця не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на квартиру може бути припинено в зв`язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном (ALENTSEVA v. RUSSIA, № 31788/06, § 72 - 77, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року).

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням.

Тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної земельної ділянки у відповідачки, як добросовісного набувача, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц, спірні правовідносини в якій багато в чому є аналогічними тим, що у даній справі.

На підставі вищевикладеного, відповідно до статей 15, 16, 21, 203, 215, 256, 257, 261, 267, 321, 346 Цивільного кодексу України, статті 153 Земельного кодексу України, статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , керуючись статтями43, 178 Цивільного процесуального кодексу України,

ухвалив:

В позові Берегівської місцевої прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Берегівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з незаконного володіння - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з його проголошення.

Суддя Ільтьо І. І.