Постанова

від 12.09.2019 по справі 595/324/17

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 595/324/17Головуючий у 1-й інстанції Федорончук В.Б. Провадження № 22-ц/817/846/19 Суддя - доповідач - Храпак Н.М. Категорія - 310000000

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2019 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Бершадська Г. В., Парандюк Т. С.,

за участю секретаря - Кантицька О.І.

та представника ОСОБА_1 - адвоката Авдєєнка В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №595/324/17 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Авдєєнка Владислава Валерійовича на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 31 січня 2018 року, ухваленого суддею Федорончук В.Б., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи Приватного акціонерного товариства "Галіція Дистилері" про поділ спільного майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

у лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, посилаючись на те, що за час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 вони придбали будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 248 кв.м., з надвірними спорудами та земельну ділянку, площею 0,8142 га (кадастровий номер 6121285400:01:001:0001), в с . Підзамочок , Бучацького району . Просив виділити йому у власність вказаний будинок у порядку поділу вказаного майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, а ОСОБА_2 - земельну ділянку, позбавивши його права на частку у спільній власності на землю на користь відповідачки.

Позивач зазначив, що ОСОБА_2 виїхала з м. Бучач, забравши всі свої речі, а він з іншою дружиною та дитиною проживає у спірному будинку, тому саме такий поділ спільного майна подружжя було б доцільно провести. Вказав, що ОСОБА_2 є боржником приватного акціонерного товариства "Галіція Дистилері"(надалі - ПАТ "Галіція Дистилері"), у зв`язку із чим орган ДВС, який здійснює виконавче провадження, буде мати можливість звернути стягнення на земельну ділянку.

10 травня 2017 року ПАТ "Галіція Дистилері" звернулося до Бучацького районного суду із заявою про вступ до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, посилаючись на те, що рішенням господарського суду з ФОП ОСОБА_2 на користь товариства стягнуто 810 296, 52 грн. боргу, а постановою державного виконавця накладено арешт на усе майно відповідачки, зокрема на майно, яке є предметом спору за позовом ОСОБА_1 ПАТ "Галіція Дистилері" зазначило, що боргові зобов`язання ОСОБА_2 виникли в період шлюбу з ОСОБА_1 тому вирішення спору про поділ майна може вплинути на майнові права товариства.

Ухвалою Бучацького районного суду від 23 травня 2017 року ПАТ "Галіція Дистилері" залучене до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачки.

30 травня 2017 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Тиханська Т.В., пред`явила зустрічний позов до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Позивачка вказала, що за час перебування у шлюбі, крім майна, зазначеного у позові, вони також придбали інше майно, яке просила поділити. ОСОБА_2 вказала, що разом із ОСОБА_1 придбали автомобіль марки SKODA, модель SUPER B, 2008 року випуску, вартістю 240 000 грн., та автомобіль марки MITSUBISHI, модель PADJERO, 2006 року випуску, вартістю 400 000 грн., які позивач - відповідач без її згоди відчужив іншим особам, а також заощадили 78 000 доларів США готівкових коштів, що еквівалентно 2 049 582,60 грн., і 450 000 грн. готівкових коштів. ОСОБА_1 визнав наявність зазначеного майна, вказавши його у своїй декларації за 2016 рік (а.с. 85-88, т.1).

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що частки дружини та чоловіка при поділі майна є рівними, позивачка просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь половину вартості реалізованих автомобілів та половину готівкових коштів, які знаходяться у позивача - відповідача, а всього 1 569 791,60 грн. та судові витрати у справі.

Також ОСОБА_2 просила відмовити в задоволенні первісного позову, посилаючись на те, що будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка в с. Підзамочок, Бучацького району, належать їй та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності, а не на праві спільної сумісної власності, як зазначив позивач. Тому, поділ цього майна можливий лише за правилами, визначеними статтями 365, 367 ЦК України, однак ОСОБА_1 таких вимог не заявляв, а вона не згідна на припинення її права власності на частку у спільному майні.

Ухвалою Бучацького районного суду від 31 травня 2017 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду (а.с. 104).

Рішенням Бучацького районного суду від 31 січня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ПАТ "Галіція Дистилері" про поділ спільного майна подружжя відмовлено. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 120 000 грн, що становить половину вартості легкового автомобіля марки SKODA, модель SUPERB, 2008 року випуску.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 155 714 грн, що становить половину вартості легкового автомобіля марки MITSUBISHI, PADJERO, 2006 року випуску.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 39 000 дол. США, що еквівалентно 1 024 791, 30 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 225 000 грн.

У решті позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 664 грн. судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 752 грн. витрат на проведення експертизи.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Авдєєнко В.В. просить скасувати рішення Бучацького районного суду від 17 травня 2019 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення є незаконним, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Наголошує на тому, що 18 вересня 2017 року судом першої інстанції проведено судове засідання без участі адвоката Губського С.Г., чим порушено його право на отримання кваліфікованої правової допомоги адвоката відповідно до вимог ст. 131-2 Конституції України та ст. 12 ЦПК України, що зумовило неповноту та необ`єктивність розгляду справи.

Вказує на те, що судом не забезпечено проведення призначеної судової товарознавчої експертизи, що унеможливило вирішення первісного позову про поділ нерухомого майна. Крім того, судом безпідставно відхилено клопотання позивача про витребування довідки про доходи ОСОБА_2 , та відомостей про перетин адвокатом Тиханською Т. В. та ОСОБА_2 адміністративного кордону з АР Крим, необхідних для з`ясування факту укладення відповідачкою договору про надання правової допомоги. Також, судом необґрунтовано відхилено відвід головуючому судді першої інстанції.

Звертає увагу суду на те, що первісний позивач визнав у суді першої інстанції, що за час шлюбу сторонами набуто у власність ОСОБА_1 автомобіль SKODA SUPER B, 2008 року випуску, а у власність ОСОБА_2 автомобіль MITSUBISHI PAJERO, 2006 року випуску. Зазначає, що в грудні 2015 року ОСОБА_2 продала вказаний автомобіль ОСОБА_1 . Однак, ОСОБА_1 не має інформації про ідентифікаційні дані (VIN коди) вказаних автомобілів та не пам`ятає обставин набуття у власність автомобіля SKODA SUPER B (чи це був договір дарування, купівлі-продажу, обміну тощо), відповідні документи відсутні і у матеріалах справи.

Наголошує на тому, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують придбання сторонами транспортних засобів та їх реєстрацію під час перебуванні у шлюбі. Крім того, не доведено належними доказами, що автомобілі, вартість яких відображена у експертному висновку, є тими самими авто, які були зареєстровані на праві власності за ОСОБА_1 , а потім ним відчужені іншим особам.

Вважає безпідставним висновок суду про те, що сторони під час шлюбу придбали спільне майно - грошові кошти у сумі 78 000 дол. США та 450 000 грн., які відображені у декларації ОСОБА_1 . Крім того, судом залишено поза увагою розписку від 20 січня 2017 року про позику вказаних коштів та довідку ГУ ДФС в Тернопільській області про доходи ОСОБА_1 за час перебування сторін у шлюбі.

Третя особа - Приватне акціонерне товариства "Галіція Дистилері" подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило суд залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення, а рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 31 січня 2018 року у справі №595/324/17, зокрема в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 39 000 доларів США, що еквівалентно 1 024 791,30 гривень та 225 000 гривень - без змін, посилаючись на те, що подані апелянтом 28 вересня 2017 року до суду першої інстанції копія листа ГУ ДФС в Тернопільській області №652/6/19-00-08-15-07/94006 від 11 липня 2017 року, з копією додатку, а також копія розписки від 20 січня 2017 року є недопустимими доказами і судом першої інстанції правомірно не прийняті до уваги, оскільки були подані з порушенням порядку, встановленого законом.

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 07 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Авдєєнко В.В., залишено без задоволення, а рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 31 січня 2018 року без змін (а.с. 283-289, т.1).

Постановою Верховного Суду України від 12 червня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Авдєєнка В.В. задоволено частково.

Постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 07 червня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 39 000 дол. США, що еквівалентно 1 024 791, 30 грн. та 225 000 грн. скасувано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 31 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 07 червня 2018 року залишено без змін.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Авдєєнко В.В. апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на доводи, викладені в ній.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася повторно. В зв`язку з цим судом було розміщене повідомленням на веб-порталі судової влади України (а.с. 114, том 2).

Згідно з частинами 11-12 статті 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи. Порядок публікації оголошень на веб-порталі судової влади України визначається Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Представник третьої особи - ПАТ "Галіція Дистилері"в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час, дату і місце проведення судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4600114203183.

У відповідності до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України - неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу.

Заслухавши пояснення представника позивача, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з таких мотивів.

Згідно з ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

За результатами розгляду касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Авдєєнка В.В., Верховний Суд дійшов висновку про скасування вищезазначених судових рішень у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 половини задекларованих ним коштів у сумі 39 000 дол. США, що еквівалентно 1 024 791, 30 грн. та 225 000 грн., мотивуючи це тим, що суди першої та апеляційної інстанції не обґрунтували свої рішення посиланням на належні докази, на підставі яких встановили, що саме ці кошти отримані ОСОБА_1 у період перебування у шлюбі з ОСОБА_2 .

В іншій частині рішення Бучацького районного суду від 31 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 07 червня 2018 року залишено без змін.

Отже, предметом перегляду в суді апеляційної інстанції є законність та обґрунтованість задоволення судом першої інстанції позовної вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на її користь половини задекларованих ним коштів у сумі 39 000 дол. США, що еквівалентно 1 024 791, 30 грн. та 225 000 грн.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції в цій частині не відповідає.

Задовольняючи позов у цій частині, суд першої інстанції виходив із того, що за час шлюбу сторони накопичили готівкові кошти в сумі 78 000 доларів США та 450 000 гривень. Посилання ОСОБА_1 на те, що лист ГУ ДФС в Тернопільській області №652/6/19-00-08-15-07/94006 від 17 липня 2017 року з додатком, згідно якого він за період з 01 січня 2004 року по 30 червня 2016 року не декларував такі доходи та розписка від 20 січня 2017 року про позику ним 15 грудня 2015 року у ОСОБА_4 100 000 доларів США для придбання квартири, на думку суду не спростовують ту обставину, що готівкові кошти в сумі 78 000 доларів США та 450 000 гривень є спільною сумісною власністю сторін.

Колегія суддів з даним висновком суду погодитися не може, оскільки він суперечить обставинам справи, а також недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

В силу ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:1) час набуття майна;2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Саме про таке застосування норм статей 57, 60 СК України зазначено у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15.

При встановленні судом факту набуття майна у період шлюбу, на таке майно поширюється презумпція спільності майна подружжя. Факт набуття майна у період шлюбу доводить той із подружжя, який на нього посилається в обґрунтування своїх вимог про поділ такого майна. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно набуте у період шлюбу є спільним сумісним майном.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 05 березня 2004 року, який рішенням Бучацького районного суду від 30 червня 2016 року розірвано.

Відповідно до декларації за 2016 рік у розділі 12 (грошові активи) ОСОБА_1 задекларував наявність у нього на праві власності готівкових коштів у сумі 78 000,00 дол. США та 450 000,00 грн.

Згідно зі статтею 45 Закону України "Про запобігання корупції" (далі - Закон) особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Відповідно до пункту восьмого статті 46 Закону у декларації зазначаються відомості про наявні грошові активи, у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам, а також активи у дорогоцінних (банківських) металах. Відомості щодо грошових активів включають дані про вид, розмір та валюту активу, а також найменування та код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України установи, в якій відкриті відповідні рахунки або до якої зроблені відповідні внески.

Відповідно до вимог Закону та роз`яснень щодо застосування окремих положень Закону України "Про запобігання корупції" стосовно заходів фінансового контролю, затверджених рішенням Національного агентства питань запобігання корупції від 11 серпня 2016 року №3, декларуванню підлягають в тому числі готівкові кошти станом на 31 грудня звітного року.

У судовому засіданні адвокат Тиханська Т.В. пояснила, що їй невідоме джерело походження задекларованих позивачем коштів і що відповідач вважає такі кошти спільним майном подружжя з огляду на презумпцію спільної сумісної власності подружжя на усе майно, набуте під час шлюбу.

Позивач ОСОБА_1 надав суду докази походження спірних коштів, зокрема розписку про повернення боргу від 20.01.2017 в сумі 100000 доларів США (а.с.165), а також подав довідку про доходи за період шлюбу від органу ДФС, що підтверджують в сукупності ту обставину, що задекларовані готівкові кошти не є спільним доходом подружжя.

Крім цього, шлюб між сторонами у справі розірваний 30 червня 2016 року, а спірні готівкові кошти задекларовані відповідачем станом на 31 грудня 2016 року, тобто через 6 місяців після розірвання шлюбу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 39 000 доларів США, що еквівалентно 1 024 791, 30 грн. та 225 000 грн. постановлено з порушенням норм матеріального права, із неповним з`ясуванням обставин, які мали значення для справи, та за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, тому апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Авдєєнка В.В. слід частково задовольнити, рішення Бучацького районного суду від 31 січня 2018 року в цій частині скасувати і ухвалити нове рішення на підставі п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, яким відмовити в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 39 000 дол. США, що еквівалентно 1 024 791, 30 грн. та 225 000 грн.

Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвокат Авдєєнко В.В.- задовольнити частково.

Рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 31 січня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 39 000 дол. США, що еквівалентно 1 024 791, 30 грн. та 225 000 грн. скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні цієї позовної вимоги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 17 вересня 2019 року.

Головуючий

Судді