Ухвала

від 18.09.2019 по справі 41/264

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

18.09.2019Справа № 41/264 За заявою Комунального підприємства Теплоенерго

Про видачу дублікату наказу та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання

За позовом Комунального підприємства Теплоенерго

до Товариства з обмеженою відповідальністю ВК Златий Дар

про стягнення 175 616,09 грн.

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням від 05.06.2019 було позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК-Златий Дар" на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" 100 000,00 (сто тисяч) гривень 00 копійок основного боргу, 4953,43 (чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят три) гривні 43 копійки пені, 49 500,00 (сорок дев`ять тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок - інфляційних втрат, 8 938,00 (вісім тисяч дев`ятсот тридцять вісім) гривень 00 копійок 3 % річних, 1 633,91 (одна тисяча шістсот тридцять три) гривень 91 копійка - державного мита та 109,79 (сто дев`ять) гривень 00 копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

08.07.2009 на виконання вищевказаного рішення суду було видано відповідний наказ.

09.09.2019р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником Комунального підприємства "Теплоенерго" було подано заяву про видачу дублікату наказу та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Обґрунтовуючи наявність підстав для поновлення строку пред`явлення до виконання наказу Господарського суду міста Києва від 08.07.2009 у справі № 41/264 позивач посилається на те, що виконавче провадження з примусового виконання судового рішення було відкрито у 2011р., проте, як стало відомо стягувачу у 2019р. з листа від 23.04.2019р. Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ, 06.12.2011р. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у зв`язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку майна виявились безрезультатними. Проте, за поясненнями заявника, вказана постанова на адресу стягувача не надходила, останнього про хід виконавчого провадження не повідомлено. До того ж, листом від 03.06.2019р. Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ позивача було повідомлено про відсутність можливості надати реєстр вихідної кореспонденції відносно відправки постанови про повернення виконавчого документа, оскільки такий реєстр знищено у зв`язку із закінченням терміну зберігання. Тобто, станом на теперішній час виконавчий документ, який було видано на виконання рішення суду у справі № 41/264 є втраченим, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваною заявою.

Ухвалою від 10.09.2019р. розгляд заяви позивача було призначено на 18.09.2019р.

Представник заявника у судове засідання 18.09.2019р. не з`явився, проте, 16.09.2019р. подав до суду клопотання про розгляд заяви без участі представника Комунального підприємства Теплоенерго .

Представник відповідача у судове засідання також не з`явився, проте, про дату, час та місце розгляду заяви був повідомлений належним чином.

Судом враховано, що ч.1 ст.329 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, і розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку.

Отже, неявка учасників судового процесу не перешкоджає розгляду заяви позивача у судовому засіданні 18.09.2019р.

Розглянувши заяву Комунального підприємства Теплоенерго про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для її задоволення. При цьому, суд виходить з такого.

За приписами ч.1 ст.329 Господарського процесуального кодексу України у разі пропуску строку для пред`явлення наказу, судового наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи наявність підстав для поновлення строку пред`явлення до виконання наказу Господарського суду міста Києва від 08.07.2009 у справі № 41/264 позивач посилається на те, що виконавче провадження з примусового виконання судового рішення було відкрито у 2011р., проте, як стало відомо стягувачу у 2019р. з листа від 23.04.2019р. Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ, 06.12.2011р. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у зв`язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку майна виявились безрезультатними. Проте, за поясненнями заявника, вказана постанова на адресу стягувача не надходила, останнього про хід виконавчого провадження не повідомлено. До того ж, листом від 03.06.2019р. Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ позивача було повідомлено про відсутність можливості надати реєстр вихідної кореспонденції відносно відправки постанови про повернення виконавчого документа, оскільки такий реєстр знищено у зв`язку із закінченням терміну зберігання. Тобто, станом на теперішній час виконавчий документ, який було видано на виконання рішення суду у справі № 41/264 є втраченим, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваною заявою.

Надаючи оцінку вказаних обставин судом враховано, що відповідно до ст.129 1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (ст.19 Господарського процесуального кодексу України).

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року N18-рп/2012; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року N11-рп/2012.

Згідно з мотивувальною частиною рішення №16-рп/2009 від 30.06.2009р. Конституційного Суду України виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Виходячи з того, що згідно зі ст.1 Конституції України Україна є правовою державою, обов`язковість виконання судових рішень є обов`язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

Отже, з системного аналізу наведеного вище полягає, що виконання судового рішення є однією з основоположних засад здійснення державою правозахисної функції.

Виконавче провадження це завершальна стадія судового провадження, що полягає у примусовому виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) та являє собою сукупність дій визначених у Законі України Про виконавче провадження органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до означеного Закону підлягають примусовому виконанню. (ст.1 Закону України Про виконавче провадження ).

Статтею 2 Закону України Про виконавче провадження визначено що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення від 19.03.1997 зі справи "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи "Шмалько проти України").

Як вказано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" № 15729/07 від 05.07.2012, пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, рішення суду по справі №41/264, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання та має бути виконане.

Проте, як вбачається з представлених позивачем документів твиконавче провадження з примусового виконання судового рішення було відкрито у 11.04.2011р.

Проте, як стало відомо стягувачу у 2019р. з листа від 23.04.2019р. Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ, 06.12.2011р. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у зв`язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку майна виявились безрезультатними.

Наразі в матеріалах справи відсутні докази того, державним виконавцем було скеровано стягувачу відповідну постанову.

За поясненнями заявника, вказана постанова на адресу стягувача не надходила, останнього про хід виконавчого провадження не повідомлено.

Згідно змісту листа від 03.06.2019р. Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ можливість надати реєстр вихідної кореспонденції відносно відправки постанови про повернення виконавчого документа відсутня, оскільки такий реєстр знищено у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Таким чином, з наведеного полягає, що станом на теперішній час судове рішення у справі є невиконаним.

З урахуванням встановлених вище обставин щодо ходу виконавчого провадження, суд дійшов висновку, що втрата наказу є поважною причиною, з якою суд вважає за можливе відновити пропущений строк для пред`явлення до виконання наказу Господарського суду міста Києва від 08.07.2009 у справі № 41/264 до виконання.

Одночасно, суд також вважає наявними підстави для задоволення заяви Комунального підприємства Теплоенерго про видачу дублікату наказу, з урахуванням такого.

Згідно п.19.4 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

При цьому суд зазначає, що Господарський процесуальний кодекс України не містить вимог щодо змісту заяви про видачу дублікату наказу. Таким чином, Господарський процесуальний кодекс України не надає суду права відмовити у задоволенні заяви про видачу дублікату наказу з мотивів їх необґрунтованості.

Отже, враховуючи висновки суду стосовно наявності підстав для поновлення строку пред`явлення наказу Господарського суду міста Києва від 08.07.2009 у справі № 41/264 до виконання, доцільним є видача дублікату вказаного виконавчого документа, з огляду на його втрату.

Керуючись ст. ст. 329, 232, 234, 235, п.19.4 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, -

У Х В А Л И В:

1. Задовольнити заяву Комунального підприємства Теплоенерго про видачу дублікату наказу та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

2. Поновити строк пред`явлення наказу Господарського суду міста Києва від 08.07.2009 у справі № 41/264 до виконання.

3. Видати дублікат наказу Господарського суду міста Києва від 08.07.2009 у справі №41/264.

4. Згідно ч.1 ст.235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення.

Повний текст складено та підписано 18.09.2019р.

Суддя Спичак О.М.