Рішення

від 17.09.2019 по справі 640/22069/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 вересня 2019 року № 640/22069/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Державної фіскальної служби України про визнання дій неправомірними, визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень - рішень, рішень про застосування штрафних санкцій

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивачка, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві (далі по тексту - відповідач 1, ГУ ДФС у м. Києві), Державної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідач 2, ДФС України), в якому просить:

- визнати рішення Державної фіскальної служби України від 23 листопада 2018 року №18378/Т/99-99-11-02-02-25 неправомірним, а скаргу платника податку Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 18 жовтня 2018 року №0107794205, від 18 жовтня 2018 року №0107814205, від 18 жовтня 2018 року №0107804205, від 18 жовтня 2018 року №0107774205, вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 18 жовтня 2018 року №Ф-321-У, рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 18 жовтня 2018 року №0107744205, від 18 жовтня 2018 року №0107734205 повністю задоволеною на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ;

- визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 18 жовтня 2018 року №0107794205 на суму грошового зобов`язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб 34604,17 грн та штрафних санкцій 8651,19 грн; від 18 жовтня 2018 року №0107814205 на суму грошового зобов`язання зі сплати військового збору 2883,73 грн та штрафних санкцій 720,93 грн; від 18 жовтня 2018 року №0107804205 на суму грошового зобов`язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб 170,00 грн, від 18 жовтня 2018 року №0107774205 на суму грошового зобов`язання зі сплати єдиного податку з фізичних осіб 39867,75 грн та штрафних санкцій 9966,94 грн; вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про сплату боргу з єдиного соціального внеску від 18 жовтня 2018 року №Ф-321-У на суму 35569,31; рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 18 жовтня 2018 року №0107744205 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання за не встановленою формою звітності, передбаченої Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 170,00 грн та від 18 жовтня 2018 року №0107734205 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 3556,93 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що контролюючим органом прийнято спірні податкові повідомлення-рішення (рішення, вимога) з порушенням вимог законодавства без дослідження всіх первинних документів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 січня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити її розгляд за правилам спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

15 січня 2019 року на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в яких останній просить:

-визнати рішення Державної фіскальної служби України від 23 листопада 2018 № 18378/Т/99-99-11-02-02-25 та від 19 грудня 2018 року №20102/Т/99-99-11-05-01-14 неправомірними, а скаргу платника податку ФОП ОСОБА_1 на податкові повідомлення - рішення ГУ ДФС і у м. Києві: від 18 жовтня 2018 року №0107794205, від 18 жовтня 2018 року №0107814205, від 18 жовтня 2018 року №0107804205, від 18 жовтня 2018 року №0107774205, вимогу ГУ ДФС у м. Києві від 18 жовтня 2018 року №Ф321-У, рішення ГУ ДФС у м. Києві від 18 жовтня 2018 року №0107744205 та від 18 жовтня 2018 року №0107734205 повністю задоволеною на користь ФОП ОСОБА_1 ;

-визнати неправомірними та скасувати повідомлення - рішення ГУ ДФС у м. Києві від 18 жовтня 2018 року №0107794205 на суму грошового зобов`язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб 34604,77 грн. та штрафних санкцій 8651,19 грн.; від 18 жовтня 2018 року №0107814205 на суму грошового зобов`язання зі сплати військового збору 2883,73 грн. та штрафних санкцій 720,93 грн.; від 18 жовтня 2018 року №0107804205 на суму грошового зобов`язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб 170 грн.; від 18 жовтня 2018 року №0107774205 на суму грошового зобов`язання зі сплати єдиного податку з фізичних осіб 39867,75 грн. та штрафних санкцій 9966,94 грн.; вимогу ГУ ДФС у м. Києві про сплату боргу з єдиного соціального внеску від 18 жовтня 2018 року №Ф-321-У на суму 35569,31 грн.; рішення ГУ ДФС у м. Києві від 18 жовтня 2018 року №0107744205 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 170,00 грн. та від 18 жовтня 2018 року №0107734205 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 3556,93 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов, відповідач 1 вказує, що позивачем ні під час перевірки, ні під час адміністративного оскарження контролюючому органу не надано будь-яких пояснень та підтверджуючих документів щодо неправомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень (рішення/вимоги).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов, відповідач 2 вказує, що рішення про розгляд скарги та викладені у ньому факти і висновки не можна розглядати як рішення суб`єкта владних повноважень, що породжує для позивача певні правові наслідки.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

В період з 12 вересня 2018 року по 18 вересня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та пункту 2 статті 13 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 8 липня 2010 року №2464-VI із змінами та доповненнями, наказу від 05 вересня 2018 року № 13502, виданого Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві, головним державним ревізором - інспектором відділу спеціального аудиту управління податків і зборів з фізичних осіб ОСОБА_2 проведена документальна позапланова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності самозайнятої особи ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , з питань дотримання платником податків вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 грудня 2015 року по 30 травня 2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиного внеску) за період з 01 грудня 2015 року по 30 травня 2018 року, за результатом якої складений акт №3773/26-15-42-05/3149919135 від 24 вересня 2018 року (далі - акт перевірки).

З акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено порушення позивачем:

пункту 177.11 статті 177 Податкового кодексу України, а саме, не подання декларації про майновий стан та доходи за 2018 рік (ліквідаційна);

пункту 291.4 статті 291, підпункту 293.4.5 пункут 293.4 статті 293, підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу Україні, що призвело до заниження єдиного податку з фізичних осіб в сумі 39867,75 грн;

пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб за 2018 рік в сумі 34604,77 грн;

пункту 16 1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, що призвело до заниження військового збору за 2018 рік на загальну суму 2883,73 грн;

підпункту 4 пункту 2 статті 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , а саме, не подання звітності з єдиного соціального внеску за 2015 рік, а також подання звітності за невстановленою формою за 2018 рік;

пункту 2 статті 7, пункту 8 статті 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , що призвело до заниження суми нарахувань по єдиному соціальному внеску за 2018 рік на загальну суму 935369,31 грн.

Не погоджуючись з висновками, викладеними в акті перевірки, позивачем подано до ГУ ДФС у м. Києві заперечення на акт перевірки, за результатом розгляду яких листом ГУ ДФС у м. Києві від 16 жовтня 2018 року №61510/Т/26-15-42-05-27 висновки акта перевірки залишено без змін, а заперечення - без задоволення.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 18 жовтня 2018 року:

№0107794205, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 43255,96 грн., в т.ч. за податковими зобов`язаннями на суму 34604,77 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 8651,19 грн;

№0107814205, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір на загальну суму 3604,66 грн, в т.ч. за податковими зобов`язаннями на суму 2883,73 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 720,93 грн;

№0107804205, яким застосовано штрафні санкції з податку на доходи фізичних осіб на суму 170,00 грн;

№0107774205, яким збільшено суму грошового зобов`язання з єдиного податку з фізичних осіб на загальну суму 49834,69 грн., в т.ч. за податковими зобов`язаннями на суму 39867,75 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 9966,94 грн.

Крім того, на підставі акта перевірки відповідачем прийнято: рішення від 18 жовтня 2018 року №0107744205 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формаю звітності, на підставі пункту 7 частини 11 статті 25 Закону України Про збір та облік єдиною внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 170,00 грн.; рішення від 18 жовтня 2018 року №0107734205 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, чим порушено пункт 2 статті 7, пункт 8 статті 9 Закону України Про збір та облік єдиною внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , яким застосовано штрафні санкції на суму 3556,93 грн.; вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18 жовтня 2018 року №Ф-321У в сумі 35569,31 грн.

Не погоджуючись зі спірними податковими повідомленнями-рішеннями позивачем подано скаргу до ДФС України, за результатом розгляду якої ДФС України прийнято рішення від 19 грудня 2018 року №20102/Т/99-99-11-05-01-14, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві, а скаргу позивача - без задоволення.

Вказане стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

В частині позовних вимог щодо визнати неправомірними та скасування повідомлення - рішення ГУ ДФС у м. Києві від 18 жовтня 2018 №0107794205 на суму грошового зобов`язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб 34604,77 грн. та штрафних санкцій 8651,19 грн.; від 18 жовтня 2018 року №0107814205 на суму грошового зобов`язання зі сплати військового збору 2883,73 грн. та штрафних санкцій 720,93 грн.; від 18 жовтня 2018 року №0107804205 на суму грошового зобов`язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб 170,00 грн.; від 18 жовтня 2018 року №0107774205 на суму грошового зобов`язання зі сплати єдиного податку з фізичних осіб 39867,75 грн. та штрафних санкцій 9966,94 грн.; вимогу ГУ ДФС у м. Києві про сплату боргу з єдиного соціального внеску від 18 жовтня 2018 року №Ф-321-У на суму 35569,31 грн.; рішення ГУ ДФС у м. Києві від 18 жовтня 2018 року №0107744205 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 170,00 грн. та від 18 жовтня 2018 року №0107734205 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 3556,93 грн, суд зазначає наступне.

Як вбачається з акта перевірки, в перевіряємому періоді ФОП ОСОБА_1 надавав послуги з технічного консультування та інжинірингові послуги із застосуванням спрощеної системи оподаткування, за умови сплати ставки єдиного податку для другої групи.

Крім того, згідно з відомостями ІС Податковий блок фізична особа ОСОБА_1 є засновником (учасником) ТОВ Геат Груп-21 (код ЄДРПОУ 37782757).

В ході перевірки, згідно банківських виписок по рахунку Печерської філії ПАТ КБ ПРИВАТБАНК м. Київ №26002052744395, встановлено, що 18 жовтня 2017 року, 25 жовтня 2017 року, 28 листопада 2017 року, 18 грудня 2017 року, 26 грудня 2017 року на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_1 були зараховані кошти в загальній сумі 265785,00 грн. від ТОВ ГЕАТ ГРУП 21 (код ЄДРПОУ 40826390) з призначенням платежу: оплата за послуги, аванс на послуги за 2017 рік .

Відповідно до ІС Податковий блок ТОВ ГЕАТ ГРУП 21 (код ЄДРПОУ 40826390) з 01 жовтня 2017 року має статус платника податку на прибуток на загальних умовах.

Згідно відомостей ЦБД ДРФО за IV квартал 2017 року ТОВ Греат Груп 21 (код ЄДРПОУ 40826390) було відображено нарахування та виплату ФОП ОСОБА_1 . доходу з ознакою 157 (дохід, виплачений самозайнятій особі) у розмірі 265785,00 гривень.

Контролюючим органом зроблено висновки, що ФОП ОСОБА_1 порушено умови перебування на спрощеній системі, а саме порушено приписи пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України, а тому починаючи з 01 січня 2018 року, згідно вимог підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового Кодексу України, останній зобов`язаний був перейти зі спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування, що, як наслідок, призвело до заниження суми єдиного податку на загальну суму 39867,75 грн.

Так, відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Згідно із пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку: друга група - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 1500000 гривень.

Підпунктом 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

З метою оподаткування постачанням послуг, зокрема є: а) досягнення домовленості утримуватися від певної дії або від конкуренції з третьою особою чи надання дозволу на будь-яку дію за умови укладення договору; б) постачання послуг за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування або в примусовому порядку; в) постачання послуг іншій особі на безоплатній основі; г) передача результатів виконаних робіт, наданих послуг платнику податку, уповноваженому згідно з договором вести облік результатів спільної діяльності без утворення юридичної особи, а також їх повернення таким платником податку після закінчення спільної діяльності; ґ) передача (внесення) виконаних робіт, наданих послуг як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також повернення послуг; д) постачання послуг з розміщення знаку відповідної торгової марки або самого товару чи послуги в кінофільмі, серіалі або телевізійній програмі, які є візуальними (глядачі лише бачать продукт або знак торговельної марки, продукт чи торговельна марка згадується у розмові персонажа; товар, послуга чи торговельна марка органічно вплітаються в сюжет і є його частиною).

Відповідно до пункту 292.1 статті 292 Податкового кодексу України доходом платника єдиного податку є: 1) для фізичної особи - підприємця - дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Згідно пункту 292.6 статті 292 Податкового кодексу України датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг).

Пунктами 292.13 - 292.16 статті 292 Податкового кодексу України встановлено, що дохід визначається на підставі даних обліку, який ведеться відповідно до статті 296 цього Кодексу.

Визначення доходу здійснюється для цілей оподаткування єдиним податком та для надання права суб`єкту господарювання зареєструватися платником єдиного податку та/або перебувати на спрощеній системі оподаткування.

При визначенні обсягу доходу, що дає право суб`єкту господарювання зареєструватися платником єдиного податку та/або перебувати на спрощеній системі оподаткування в наступному податковому (звітному) періоді, не включається дохід, отриманий як компенсація (відшкодування) за рішенням суду за будь-які попередні (звітні) періоди.

Право на застосування спрощеної системи оподаткування в наступному календарному році мають платники єдиного податку за умови неперевищення протягом календарного року обсягу доходу, встановленого для відповідної групи платників єдиного податку.

При цьому, якщо протягом календарного року платники першої і другої груп використали право на застосування іншої ставки єдиного податку у зв`язку з перевищенням обсягу доходу, встановленого для відповідної групи, право на застосування спрощеної системи оподаткування в наступному календарному році такі платники мають за умови неперевищення ними протягом календарного року обсягу доходу, встановленого підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу.

Згідно підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України, платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки: 1) у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку першої і другої груп та нездійснення такими платниками переходу на застосування іншої ставки - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення; 2) у разі перевищення протягом календарного року обсягу доходу, встановленого підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, платниками єдиного податку першої і другої груп, які використали право на застосування інших ставок, встановлених для третьої групи, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення; 5) у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми; 9) у разі здійснення платниками першої або другої групи діяльності, яка не передбачена у підпунктах 1 або 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу відповідно, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому здійснювалася така діяльність.

Так, за результатами проведеної перевірки контролюючим органом встановлено, що позивачем з 01 жовтня 2017 року надавалися послуги Товариству з обмеженою відповідальністю ГЕАТ ГРУП 21 ( код ЄДРПОУ 40826390), який не є платниками єдиного податку, а саме, послуги технічного консультування та інжинірингові послуги. Вказане не заперечується й представником позивача.

Суд зазначає, що підстави винесення оскаржуваних позивачем рішень суб`єкта владних повноважень не пов`язані з наданням оцінки первинним документам на підтвердження укладення та виконання господарських договорів позивача з вказаними у акті перевірки контрагентами, тому суд, розглядаючи спір, також не надає оцінку відповідним документам, копії яких долучено позивачем до матеріалів справи.

Факт укладення та фактичного виконання сторонами господарських договорів учасниками справи не заперечується.

Проте, позивач зазначає, що контрагент і контролюючий орган не повідомили його про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю ГЕАТ ГРУП 21 з 01 жовтня 2017 року має статус платника податку на прибуток на загальних умовах, що, на його думку, є підставою для звільнення позивача від відповідальності.

Суд не може погодитися з тим, що не володіння позивачем інформації про свого контрагента звільняє його від відповідальності, оскільки, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач з 2016 року надавав свої послуги Товариству з обмеженою відповідальністю ГЕАТ ГРУП 21 та тісно співпрацював з останнім.

Оскільки позивач заяву про перехід на сплату інших податків і зборів, визначених Податковим кодексом України, не подавав, суд погоджується з висновком відповідача про порушення вимог підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України.

Таким чином, контролюючим органом обґрунтовано переведено позивача на загальну систему оподаткування.

Відповідно до вимог пункту 293.8 статті 293 Податкового кодексу України платники єдиного податку другої групи, які перевищили у податковому (звітному) періоді обсяг доходу, визначений для таких платників у пункті 291.4 статті 291 Податкового кодексу України, в наступному податковому (звітному) кварталі за заявою переходять на застосування ставки єдиного податку, визначеної для платників єдиного податку третьої групи, або відмовляються від застосування спрощеної системи оподаткування. Такі платники до суми перевищення зобов`язані застосувати ставку єдиного податку у розмірі 15 відсотків. Заява подається не пізніше 20 числа місяця, наступного за календарним кварталом, у якому допущено перевищення обсягу доходу.

Пунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України встановлено, що платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, зокрема, у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку першої і другої груп та нездійснення такими платниками переходу на застосування іншої ставки - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення.

Згідно з пунктом 299.11 статті 299 Податкового кодексу Україні, у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення виїзних документальних перевірок платника єдиного податку четвертої групи невідповідності вимогам підпункту 4 пункту 291.4 та пункту 291.5 1 статті 291 цього Кодексу у податковому (звітному) році або у попередніх періодах, такому платнику за такі періоди нараховуються податки та збори, від сплати яких він звільнявся як платник єдиного податку четвертої групи, та штрафні (фінансові) санкції (штрафи), передбачені главою 11 розділу II цього Кодексу. Такий платник податку зобов`язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування, починаючи з наступного місяця після місяця, у якому встановлено таке порушення.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу

Підпунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподаткованим доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів наведено у пункті 177.4 статті 177 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 16 1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір (далі - збір).

Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статті 163 Податкового кодексу України (підпункту 1.2 пункту 16 1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України).

Згідно пункту 177.11 статті 177 Податкового кодексу України, фізичні особи - підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 цього Кодексу, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи. Фізичні особи, стосовно яких проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням, подають податкову декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності, протягом 30 календарних днів з дня проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. У разі проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням останнім базовим податковим (звітним) періодом є період з дня, наступного за днем закінчення попереднього базового податкового (звітного) періоду до останнього дня календарного місяця, в якому проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.

Неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання (пункут 120.11 статті 120 Податкового кодексу України).

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов`язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

З аналізу матеріалів справи та норм законодавста суд приходить до висновку, що контролюючим органом правомірно прийнято податкові повідомлення-рішення від 18 жовтня 2018 року №0107794205, №0107814205, №0107804205, №0107774205, а позовні вимоги в даній частині не підлягають задоволенню.

В частині вимог щодо скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18 жовтня 2018 року № Ф-321У, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 18 жовтня 2018 року № 0107734205, рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 18 жовтня 2018 року № 0107744205, суд зазначає наступне.

Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08 липня 2010 року №2464-VI (надалі - Закон №2464-VI) визначаються правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Частиною 1 статті 4 Закону №2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Судом встановлено, що позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно з пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 16 розділу II Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, визначено, що відповідальним за правильність та достовірність заповнення Звіту є страхувальник.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом (частина 3 статті 7 Закону №2464-VI).

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина 2 статті 9 Закону №2464-VI).

Згідно частини 3 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску.

Частиною 8 статті 9 Закону №2464-VI встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до абзацу 5 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску зазначені у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом) є календарний рік.

Згідно частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Частиною 4 статті 25 Закону №2464-VI встановлено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Згідно пункту 3 частини 11 статті 25 Закону №2464-VI, за донарахування органом доходів і зборю або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більше як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Відповідно до пункту 7 частині 11 статті 25 Закону №2464-VI за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої цим Законом, органом доходів і зборі здійснюється накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання, несвоєчасне подання або подання не за встановленою формою. Ті самі дії, вчинені платником єдиного внеску, до якого протягом рову було застосовано штраф за таке порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання, несвоєчасне подання або подання не за встановленою формою звітності, передбаченої цим Законом.

Згідно частини 15 статті 25 Закону №2464-VI, рішення органу доходів і зборів про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених частинами одинадцятою і дванадцятою цієї статті, є виконавчим документом.

З аналізу матеріалів справи та норм законодавства суд приходить до висновку, що контролюючим органом правомірно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18 жовтня 2018 року № Ф-321У, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 18 жовтня 2018 року № 0107734205 та рішення про застосування штрафних санкцій за неподавнж. несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Заковом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 18 жовтня 2018 року № 0107744205, а тому позовні вимоги у відповідній частині є необґрунтованими та таким, що не підлягають задоволенню.

В частині позовних щодо визнання рішення Державної фіскальної служби України від 23 листопада 2018 року № 18378/Т/99-99-11-02-02-25 та від 19 грудня 2018 року №20102/Т/99-99-11-05-01-14 неправомірними, а скаргу платника податку ФОП ОСОБА_1 на податкові повідомлення - рішення ГУ ДФС і у м. Києві: від 18 жовтня 2018 року №0107794205, від 18 жовтня 2018 року №0107814205, від 18 жовтня 2018 року №0107804205, від 18 жовтня 2018 року №0107774205, вимоги ГУ ДФС у м. Києві від 18 жовтня 2018 року №Ф321-У, рішення ГУ ДФС у м. Києві від 18 жовтня 2018 року №0107744205 та від 18 жовтня 2018 року №0107734205 повністю задоволеною на користь ФОП ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

У відповідності до положень пункту 55.1 статті 55 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов`язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Стаття 56 Податкового кодексу України регулює питання оскарження рішень контролюючих органів.

Так, вищезазначеною статтею встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 8 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Рішення ДФС України не є юридично значемими для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, отже самі по собі рішення не породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов`язки.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що оскільки рішення про результати розгляду скарг самі по собі не породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на права та обов`язки, то не виникає і передумови для здійснення захисту права або законного інтересу, шляхом визнання їх протиправними та скасування, а отже позовні вимоги в даній частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 березня 2019 року по справі №810/339/16 (адміністративне провадження №К/9901/26833/18).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачами, як суб`єктами владних повноважень, доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних рішень з урахуванням вимог частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволеня позову.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко